Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №686/26055/22 — Хмельницький апеляційний суд

Суд: Хмельницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №686/26055/22

Суддя: Костенко А. М.

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/26055/22

Провадження № 22-ц/820/2336/26

мельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Шевчук Ю.Г.

з участю: представника позивача-відповідача АТ «Сенс Банк», відповідача-позивача ОСОБА_1 , її представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/26055/22 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Cенс Банк» на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2026 року у складі судді Приступи Д.І. у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Cенс Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму боргу.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

У грудні 2022 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду із позовом, в якому банк просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість, розраховану на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання за кредитним договором № SME0012576 від 07.05.2008 року та становить 326 578,75 грн в складається з суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість – 58 575,86 грн, суми заборгованості за інфляційними витратами на кредитну заборгованість - 268 002, 89 грн.

На підтримання заявлених позовних вимог, посилався, що 07.05.2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання траншу №SME0012576 в сумі 100 000 доларів США зі сплатою визначених договором процентів за користування кредитом.

В забезпечення умов виконання договору №SME0012576 з ОСОБА_1 було укладено договір поруки № SMER00371/6 від 07.05.2008 року.

Рішення Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 05.03.2012 року у справі № 465-11/133/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про надання траншу № SME0012576 від 07.05.2008 року в сумі: за кредит 373 584 грн. 19 коп., по процентах 14 905 грн. 81 коп., пеня – 2 015 грн.74 коп.

Рішення суду відповідачами не виконано, тому на підставі ст. 625 УК України банк має право стягнути солідарно з боржників ОСОБА_2 , ОСОБА_1 3% річних в сумі 58 575 грн 86 коп. та 268 002 грн 89 коп. інфляційних витрат на кредитну заборгованість, а всього 326 578,75 грн.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2026 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь АТ «Cенс Банк» 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України в сумі 51 675 грн. 13 коп та судові витрати в сумі по 387 грн. 48 коп. з кожного, в задоволенні решти вимог відмовлено.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянтка вказує, що рішенням Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 05.03.2012 року у справі № 465-11/133/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про надання траншу № SME0012576 від 07.05.2008 року в сумі: за кредит 373 584 грн. 19 коп., по процентах 14 905 грн. 81 коп., пеня – 2 015 грн.74 коп, а всього 326 578,75 грн, саме на зазначену суму заборгованості судом нараховано 3% річних за ч 2 ст 625 ЦК України, за період з 27.09.2017 року до 23 лютого 2022 року. Проте, судом не враховано, що після видачі 19.06.2012 року на виконання вказаного рішення від 05 березня 2012 року виконавчого листа № 6-6478 відсутні відомості про його пред`явлення до виконання і чи є відкриті виконавчі провадження. Судом також не досліджувалося чи дотримано строки пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Апелянтка після звернення до Першого відділу ДВС у м Хмельницькому, отримала лист, в якому їй повідомлено, що виконавче провадження № 34686895 відкрите на підставі виконавчого листа № 6-6478 виданого Новозаводським районним судом м Чернігова 25.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-банк» боргу у розмірі 309905,74 грн, 25.09.2012 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, а 14.12.2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Виконавче провадження № 34704416 відкрите на підставі виконавчого листа № 6-6478 виданого Новозаводським районним судом м Чернігова, 25.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» боргу у розмірі 107,30 грн, 25.09.2012 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, 23.03.2015 року винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, повторно вказані виконавчі документи на виконання до відділу ДВС не надходили. Крім того, 04.08.2026 року Новозаводський районний суд м Чернігова надіслав на адресу ОСОБА_1 копію ухвали суду від 02.11.2022 року про відмову в поновленні строку АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк» для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа.

Таким чином, основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана примусовому порядку, а тому до відповідних грошових сум, щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішення, не підлягають застосуванню правила ч 2 ст 625 ЦК України.

АТ «Cенс Банк» також подало апеляційну скаргу, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянт зазначає, що позиція суду щодо відмови в позову в частині стягнення інфляційних витрат з підстав видачі кредитних коштів в іноземній валюті є необґрунтованою та незаконною. З огляду на обставини даної справи, рішенням Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 05.03.2012р. по справі №465-11/133/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про надання траншу № SME0012576 від 07.05.2008 року в сумі: за кредит 373 584 грн. 19 коп., по процентах 14 905 грн. 81 коп., пеня – 2 015 грн.74 коп. Таким чином банк скористався правом вимоги щодо дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також стягнув належні йому проценти, при цьому кредитодавець втратив своє право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом в обумовленому в договорі розмірі, пред`явивши вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються ч 2 ст 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового забезпечення і передбачає стягнення індексу інфляцій за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми. При цьому, іншого порядку компенсації грошей у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції чинним законодавством не передбачено. Зволікання відповідача з невиконанням судового рішення, яке набрало законної сили, призвело до девальвації знецінення грошових коштів. Отже, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Також апелянт посилається, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч 2 ст 625 ЦК України сум.

Заслухавши доповідача та перевіривши обставини справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу позивача слід відхилити, а апеляційні скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування та ухвалення нового судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що 07.05.2008 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір про надання траншу №SME0012576 в сумі 100 000 доларів США зі сплатою 15,5% процентів за користування кредитом строком на 36 місяців.

В забезпечення умов виконання договору №SME0012576 банком з ОСОБА_1 як поручителем було укладено договір поруки № SMER00371/6 від 07.05.2008 року.

АТ «Альфа-Банк» свої зобов`язання за договором щодо надання кредиту виконав

Однак в зв`язку з неналежним виконанням позичальником свої зобов`язань за договором щодо повернення кредитних коштів, рішенням Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 05.03.2012р. по справі № 465-11/133/12 стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за договором про надання траншу №SME0012576 від 07.05.2008р в розмірі: 373 584 грн. 19 коп. тіло кредиту, 14 905 грн. 81 коп. проценти за користування кредитом, пеня в сумі

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 22 травня 2012 року задоволено заяву Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк" про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду та видано Публічному акціонерному товариству „Альфа-Банк" виконавчий лист на підставі рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській Громадській Організації „Всеукраїнський фінансовий союз" винесеного у складі судді Воронцова М.В. (одноособово) від 05.03.2012 р. по справі № 465-11/133/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 390505 грн. 74 коп., судових витрат - витрат по сплаті третейського збору у сумі 400 грн., стягнення з ОСОБА_1 пені за договором поруки у розмірі - 223 грн. 75 коп..

Виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_2 був пред`явлений до примусового виконання до Першого міського відділу ДВС Хмельницького міськрайонного управління юстиції та постановою державного виконавця від 25 вересня 2012 року було відкрито виконавче провадження № 34686895.

14 грудня 2015 року державним виконавцем винесено постанову про повернення даного виконавчого листа стягувачу.

Доказів, що виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_2 повторно звертався до примусового виконання і був прийняти державним чи приватним виконавцем до виконання після 14 грудня 2015 року, позивачем не надано.

Також в 2022 році ПАТ «Альфа-Банк» звернулося до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа, поновлення строку пред`явлення до виконання у справі № 2515/6478/2012 щодо боржника ОСОБА_1 за позовом ПАТ «Альфа-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 листопада 2022 року в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк", заінтересована особа: ОСОБА_1 , про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_1 - повністю відмовлено з підстав того, що заявником не надано суду належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 77-78 ЦПК України поважності причини пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, а відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), у разі пропуску стягувачем строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання відсутні перешкоди для задоволення заяви такого стягувача про видачу дубліката втраченого виконавчого документа за умови, якщо суд задовольнив заяву стягувача про поновлення пропущеного строку для пред`явлення такого документа для виконання, тобто, якщо строк для пред`явлення виконавчого документу до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку, натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дублікату втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.

Цією ж ухвалою встановлено, що виконавчий лист № 6-5478/12 від 19.06.2012 року щодо боржника ОСОБА_1 до Першого відділу виконавчої служби у місті Хмельницькому Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства Юстиції на виконання з 25.06.2017 повторно не надходив.

Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15, від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15).

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина перша статті 530 ЦК України).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Належним є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

З аналізу глави 50 ЦК України, яка врегульовує питання припинення зобов`язання, слідує, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Подібний висновок викладено у пункті 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18.

У пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20 зазначено, що ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором - новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження. Пункт 98 цієї постанови подібний до змісту пункту 64 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 про те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц здійснив тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України та дійшов висновку про те, що:

- натуральним є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

- конструкція статті 625 ЦК України щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

- кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невідокремним складником права кожного на судовий захист і охоплює визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини).

Стадія виконавчого провадження як завершальна стадія судового процесу має встановлені законом строкові межі. Зокрема, така стадія починається після видачі виконавчого документа стягувачу та закінчується фактичним виконанням судового рішення або зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки якщо цей строк пропущено, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання (пункт 2 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження»). За пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до набрання 05 жовтня 2016 року чинності Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження») пропуск встановленого строку пред`явлення документів до виконання визначався як підстава для відмови у відкритті виконавчого провадження.

Тобто поза межами цього строку (строку пред`явлення виконавчого документа до виконання) виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження як завершальної стадії судового процесу спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено судом в установленому законом порядку.

Оскільки право на примусове виконання обмежене строком пред`явлення виконавчого документа до виконання, то в разі пропуску такого строку та за умови, що суд відмовив у його поновленні, право на примусове виконання судового рішення вважається остаточно втраченим. Держава більше не забезпечує реалізацію цього рішення через виконавчу службу. Це означає, що рішення стає таким, яке не можна виконати примусово.

У разі пропуску строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмови суду у поновленні цього строку стягувач з огляду на принцип добросовісності учасників цивільного процесу у користуванні своїми процесуальними правами втрачає право на вжиття щодо боржника заходів, визначених частиною другою статті 625 ЦК України. Будучи позивачем у справі та стягувачем за виконавчим документом, особа не може бути необізнаною з наявністю провадження у вказаній справі та із встановленим законом строком для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Реалізація своїх процесуальних прав у цьому випадку залежить виключно від волі самого кредитора (позивача, стягувача). Крім того, можливі аргументи на користь стягувача про те, що невиконання судового рішення, яке набрало законної сили, суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності, у цьому випадку не можуть вважатись доречними, оскільки саме надання стягувачу можливості постійно пред`являти вимоги до боржника про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на невиконувану вимогу, буде суперечити принципу правової визначеності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

Зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3% річних, визначене частиною другою статті 625 ЦК України, є акцесорним, додатковим до основного зобов`язанням, тобто залежить від основного, поділяє його долю, нерозривно пов`язане з ним. Відповідно й вимога про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковою до основної вимоги.

Оскільки судове рішення про відмову у поновленні строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання засвідчує факт остаточної втрати стягувачем права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу, то до основної грошової вимоги, щодо якої вичерпана можливість стягнення у примусовому порядку, не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду у задоволенні заяви стягувача про поновлення строку на пред`явлення виконавчого листа до виконання унеможливлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки зазначена норма застосовується судом виключно за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23).

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції, вказані правові висновки Верховного Суду та обставини справи не врахував.

Так, за обставинами справи позивач не надав доказів на підтвердження факту наявності права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу на даний час.

На даний час з моменту повернення виконавчого листа державним виконавцем 14 грудня 2015 року щодо боржника ОСОБА_2 до моменту подання позову в даній справі пройшло сім років, тобто сплив строк, передбачений Законом України «Про виконавче провадження» щодо пред`явлення виконавчого листа до виконання, даний строк сплив 14 грудня 2018 року, банк повторно не звертався до примусового виконання рішення суду з 14 грудня 2015 року, не звертався банк до суду і з заявою про поновлення пропущеного строку пред`явлення виконавчого листа щодо боржника ОСОБА_2 .

Щодо боржника ОСОБА_1 , то судовим рішенням - ухвалою Новозаводського районного суду міста Чернігова від 02 листопада 2022 року в відмовлено в задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства „Альфа-Банк", про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та видачу дублікату виконавчого листа за борговими зобов`язаннями ОСОБА_1 ..

За таких обставин слід дійти висновку, що на даний час кредитор втратив право захист свого права в судовому (примусовому) порядку, тобто між сторонами існує натуральна зобов`язання, а кредитор в натуральному зобов`язанні, як зазначено вище, не має права на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат.

При цьому в п.132 Постанови Верховного суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року, справа №161/8822/19 зазначено, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що у випадку наявності підстав для солідарної відповідальності відповідачів/боржників, кожен з них має право висунути заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників та не засновані на особистих відносинах одного з них з кредитором. Оскарження судового рішення у повному обсязі одним з відповідачів, відповідальність якого є солідарною з іншими, та перегляд справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою такого відповідача, не є порушенням принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Як вбачається з рішення Постійно діючий третейський суд при Всеукраїнській Громадській Організації «Всеукраїнський фінансовий союз» від 05.03.2012 року у справі № 465-11/133/12 борг за договором в сумі 373 584 грн. 19 коп. стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 солідарно, в оскаржуваному рішенні суд теж стягнув з відповідачів на користь позивача інфляційні втрати та три відсотки річних в солідарному порядку.

В зв`язку з цим рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка на думку позивача має нести солідарну відповідальність з боржником, висунула заперечення проти вимог кредитора, які є загальними для всіх боржників, слід скасувати повністю з підстав неправильного застосування норм матеріального права та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

В зв`язку з тим, що в позові банку слід відмовити повністю за безпідставністю позовних вимог, то суд не надає оцінку доводам апеляційної скарги банку щодо необґрунтованої відмови судом в частині стягнення інфляційних витрат з підстав видачі кредитних коштів в іноземній валюті

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Cенс Банк» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 23 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В задоволенні позову Акціонерного товариства «Cенс Банк» про стягнення на користь Акціонерного товариства «Cенс Банк» солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , 3% річних та інфляційних витрат, нарахованих на суму боргу, в розмірі 326578, 75 грн. відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Cенс Банк» (місцезнаходження: м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПУО 23494714) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 1162,5 грн., судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Суддя А.М. Костенко

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua