Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №335/250/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 335/250/26 Головуючий у 1 інстанції Сиротенко В. К.

Провадження № 22-ц/807/2185/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Гончар М.С., Сакояна Д.І.,

секретаря судового засідання: Камалової В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника Провоторова Юрія Васильовича, на рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 серпня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та відновлення становища, яке існувало до порушення,

ВСТАНОВИВ:

06.01.2026 через систему «Електронний суд» до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якій позивач просить:

- визнати недійсним договір дарування №2343/2025/5317121 від 03.05.2025 транспортного засобу марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 , що укладений в ТСЦ 2343 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та застосувати наслідки недійсності правочину;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15.05.2020 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 укладено кредитний договір №2724417760-КД-1 на підставі якого позичальник отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту. Вид кредиту – невідновлювальна кредитна лінія. 18.05.2020 Банк перерахував кредитні кошти у розмірі 628019,00 грн, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_2 та платіжною інструкцією №173250748 від 18.05.2020.

Відповідно до п. А.3. кредитного договору, термін повернення кредиту 01.12.2024. Заборгованість за кредитним договором №2724417760-КД-1 від 15.05.2020 станом на 09.04.2025 становила 495609,46 грн з якої: 376059,02 грн кредит; 119550,44 грн проценти.

23.06.2025 рішенням Господарського суду Запорізької області по справі №908/958/25 позов задоволено в повному обсязі, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ПСП Агрофірма «Смірнова» на користь Банку заборгованість 495609,46 грн та судовий збір по 2973,66 грн з кожного. Наразі рішення суду не виконується, заборгованість не погашається, що також підтверджується розрахунком заборгованості станом на 29.12.2025 та виписками. Останнє погашення боргу було здійснено позичальником 02.09.2022 у розмірі 2770,56 грн.

За змістом п.А.5 кредитного договору вбачається, що зобов`язання забезпечені договором застави сільськогосподарської техніки №2724417760-ДЗ-1/1 від 15.05.2020, а саме: транспортний засіб, Трактор колісний марки YTO-X1204, рік випуску 2020, заводський № НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_4 . Однак, кредитор не може задовольнити свої вимоги за рахунок цього майна, оскільки: по-перше, вказаний транспортний засіб перебуває на тимчасово окупованій території, що не дозволяє звернути на нього стягнення; по-друге, під час розгляду справи №908/958/25 у відзиві ОСОБА_1 зазначила, що, зокрема, в період часу з липня 2022 року до січня 2024 року невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань держави-агресора, застосовуючи засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, порушуючи закони і звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, здійснили напад на цивільний об`єкт - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де заволоділи сільськогосподарською технікою, а саме трактором колісним YTO-X1204 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , заводський № НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_6 .

Вiдомостi про кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12025082130000023 вiд 02.05.2025. Отже, звернути стягнення на предмет застави та погасити заборгованість за рахунок такого заставного майна неможливо, оскільки ним заволоділи інші невстановлені особи, іншого майна позичальник немає.

Водночас, з відповіді Головного сервісного центру МВС України № 31/4158АЗ?29776??2025 від 01.12.2025 (240138) Банку стало відомо, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування №2343/2025/5317121, укладеного в ТСЦ 2343 від 03.05.2025, подарувала ОСОБА_2 належний їй на праві власності транспортний засіб - марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 . Також, як вбачається з відповіді сервісного центру, станом на 27.11.2025 в ЄДРТЗ відсутня інформація про інші транспортні засоби, які зареєстровані/були зареєстровані за ОСОБА_1 .

Відчуження майна відбулось 03.05.2025, тобто після подачі 11.04.2025 Банком позову про стягнення заборгованості та відкриття 23.04.2025 провадження по справі №908/958/25. ОСОБА_1 знала про подачу позову та пред`явлення до неї вимог, оскільки 11.04.2025 отримала в електронному кабінеті копію позовної заяви з додатками, яку Банк направив перед подачею позову, що підтверджується квитанцією № 3170996 від 11.04.2025.

Отже, на момент вчинення оспорюваного правочину (03.05.2025) відповідачу-1 було достеменно відомо про зобов`язання з погашення заборгованості за кредитним договором та про відкриття судового провадження проти нього, проте ОСОБА_1 уклавши спірний договір дарування транспортного засобу суттєво зменшила обсяг майна на яке потенційно могло бути звернуто стягнення при примусовому виконанні рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На думку позивача, відповідачі, укладаючи договір дарування, діяли очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження нерухомого майна, яке було власністю боржника, відбулося з метою уникнення реалізації кредитором звернення стягнення на нерухоме майно.

Як наслідок, є підстави для визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч.3 ст. 13 ЦК України).

Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 серпня 2026 року в задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та відновлення становища, яке існувало до порушення - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 04 вересня 2026 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», в особі представника Провоторова Юрія Васильовича, подало апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 серпня 2026 року та ухвалити нове рішення, задовольнивши позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі:

- визнати недійсним договір дарування №2343/2025/5317121 від 03.05.2025 транспортного засобу марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 , що укладений в ТСЦ 2343 між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_8 ) та застосувати наслідки недійсності правочину;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) права власності на транспортний засіб марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 . 5. Стягнути з відповідачів на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» судові витрати.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що ОСОБА_1 безоплатно подарувала єдине своє рухоме майно, транспортний засіб, на користь близьких осіб за рахунок якого можливо було виконати грошові зобов`язання за кредитним договором, іншого майна у боржника немає.

За результатом вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_1 суттєво зменшила обсяг майна, на яке потенційно могло бути звернуто стягнення при примусовому виконанні рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором по справі №908/958/25.

Відсутність на момент укладення договорів дарування рішення суду про стягнення заборгованості/звернення стягнення, не свідчить про відсутність таких зобов`язань узагалі та не впливає на висновок про фраудаторний характер оспорюваного договору дарування.

Відповідачі, укладаючи договір дарування, діяли очевидно недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами, на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження нерухомого майна, яке було власністю боржника, відбулося з метою уникнення реалізації кредитором звернення стягнення на нерухоме майно.

Звертає увагу апеляційного суду, що 03.05.2025, тобто після подачі 11.04.2025 Банком позову про стягнення заборгованості та відкриття 23.04.2025 провадження по справі №908/958/25, ОСОБА_1 безоплатно відчужила (подарувала) належне їй на праві власності рухоме майно (транспортний засіб), отже - боржник відчужив майно знаючи, що до нього пред`явлено грошові вимоги, з метою уникнути звернення стягнення на нього в майбутньому. Між сторонами укладено договір дарування №2343/2025/5317121 від 03.05.2025, отже - майно відчужене на підставі безвідплатного договору. Майно подаровано доньці боржника ОСОБА_2 (пов`язаній з боржником особі), отже - майно відчужене на користь близького родича. Після відчуження транспортного засобу за оспорюваним договором дарування, зобов`язання не виконано, у боржника не залишилось іншого майна, на підставі якого можливо задовольнити вимоги кредитора та звернути стягнення з метою погашення боргу (інше майно знаходиться на тимчасово окупованій території або місцезнаходження та доля якого невідома). Рішення Господарського суду Запорізької області від 23.06.2025 по справі №908/958/25, яким стягнуто солідарно заборгованість, не виконується, заборгованість не погашається, чим порушуються законні права та інтереси Банку.

Як наслідок, є підстави для визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 вересня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Гончар М.С., Сакоян Д.І.

Ухвалою від 07 вересня 2026 року вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

15 вересня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою апеляційного суду від 18 вересня 2026 року відкрито провадження, наданий строк на надання відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою апеляційного суду від 18 вересня 2026 року апеляційну скаргу призначено до розгляду у судовому засіданні.

01 жовтня 2026 року представником відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокатом Богач А.О. поданий відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування своїх доводів зазначає, що саме лише посилання на імовірне порушення прав позивача існуванням такого договору дарування, не тягне за собою автоматично його недійсність. Укладений між відповідачами договір дарування транспортного засобу відповідає вимогам ч.1-3, ч.5-6 ст.203 ЦК України, а саме, його зміст не суперечить актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, обидві сторони договору мають необхідний обсяг цивільної дієздатності та в ній не обмежені, укладення договору відповідало волі кожної зі сторін та його укладення було спрямоване на реальне настання відповідних наслідків, а саме передачу транспортного засобу для його подальшого використання обдаровуваною. Таким чином, підстави для визнання зазначеного Договору дарування транспортного засобу від 03.05.2025, що передбачені ч.1-3, ч.5-6 ст.203 ЦК України, є відсутніми.

У судовому засіданні представник апелянта наполягав на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення суду першої інстанції та просив апеляційний суд ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник апелянта просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на безпідставність доводів апелянта.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, причини неявки суд не повідомили, про час та місце судового розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, з заявами про відкладення розгляду не зверталися.

Вирішуючи питання щодо розгляду скарги у відсутність учасників, що не з`явилися в судове засідання, колегія суддів враховує, що за змістом ч.1ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шестидесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження; відповідно положень ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи; суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 361/8331/18 зазначено, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд виходить з того, що якщо учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст. 367 ЦПК України), колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи та вважала за доцільне розглянути справу в даному судовому засіданні, оскільки неявка учасників справи не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника апелянта та представника відповідачів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, матеріали справи в порядку, передбаченому ст.367 ЦПК України, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені вст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення в оскаржуваній частині не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 05.05.2020 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ФОП ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 2724417760-КД-1, відповідно до умов якого кредит надається у вигляді невідновлювальної кредитної лінії в формі одноразового надання повної суми кредитного ліміту.

Відповідно до п.А.2 кредитного договору, ліміт договору становить 643719,48 грн, на наступні цілі: 628019 грн на придбання сільськогосподарської техніки та обладнання; 15700,48 грн на сплату страхових платежів у випадках передбачених п.п. 2.1.5, 2.2.12.

Виконання Банком зобов`язання з видачи кредиту підтверджується платіжною інструкцією №173250748 від 18.05.2020.

Відповідно до п. А.5 кредитного договору, зобов`язання позичальника забезпечуються: договором застави сільськогосподарської техніки №2724417760-ДЗ-1/1 від 15.05.2020, договором поруки №2724417760-ДП-1/1 від 15.05.2020, договором поруки №2724417760-ДП-1/2 від 15.05.2020.

15.05.2020 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ПСГП АГРОФIРМА «СМIРНОВА» укладено договір поруки №2724417760 ДП-1/2, предметом якого є надання поруки за виконання зобов`язань, які випливають з кредитного договору №2724417760-КД-1 від 15.05.2020 (п.1.1. Договору поруки).

15.05.2020 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір застави сільськогосподарської техніки №2724417760-ДЗ-1/1, за умовами якого предметом цього договору є надання у заставу сільськогосподарської техніки, опис якої зазначено в п. 6 цього договору (трактор колісний YTO-X1204 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , заводський № НОМЕР_3 ), в забезпечення виконання зобов`язань заставодавця перед заставодержателем, в силу чого заставодержатель має вищий пріоритет (переважне право) у випадку невиконання заставодавцем зобов`язань, забезпечених заставою, та (або) невиконання заставодавцем зобов`язань за цим договором, одержати задоволення за рахунок переданої в заставу сільськогосподарської техніки переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

За цим договором заставою забезпечується виконання зобов`язань позичальником, що випливають з Кредитного договору №2724417760-КД-1 від 15.05.2020 (п. 2 договору застави).

Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 02.05.2025 за заявою ОСОБА_1 внесено відомості про кримінальне провадження №12025082130000023 за ч. 1 ст. 438 КК України.

За повідомленням ОСОБА_1 , в період часу з липня 2022 року до січня 2024 року невстановлені особи з числа військовослужбовців збройних сил та інших військових формувань держави - агресора, застосовуючи засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, порушуючи закони і звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надала Верховна Рада України, здійснили напад на цивільний об`єкт - домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , де заволоділи сільськогосподарською технікою, зокрема, трактором колісним YTO-X1204 2020 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5 , заводський № НОМЕР_3 , номер двигуна НОМЕР_6 .

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.04.2025 було відкрито провадження у справі №908/958/25 за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ПСГП агрофірма «Смірнова» про стягнення заборгованості за кредитним договором №2724417760-КД-1 від 15.05.2020 у розмірі 495609,46 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 23.06.2025 у справі №908/958/25 задоволено в повному обсязі позов АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення з ОСОБА_1 , ПСГП Агрофірма «Смірнова» заборгованості за кредитним договором №2724417760-КД-1 від 15.05.2020, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ПСП Агрофірма «Смірнова» на користь Банку заборгованість 495609,46 грн та судовий збір по 2973,66 грн з кожного.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №5005558553898 від 17.11.2025, за ОСОБА_1 зареєстровано лише право оренди земельних ділянок, а також нерухоме майно, дві нежитлові будівлі РНОНМ 2198091023206 загальна площа 222,50 кв.м, за адресою: АДРЕСА_2 та РНМ 10241566 магазин, з належними до нього господарськими спорудами, за адресою: АДРЕСА_3 .

З листа Головного сервісного центру МВС за вих. №31/4158АЗ-29766-2025 від 01.12.2025, наданого на адвокатський запит адвокату Д. Романовському, вбачається, що у власності ОСОБА_1 перебував транспортний засіб марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 , який на підставі договору дарування №2343/2025/5317121, укладеного в ТСЦ 2343 від 03.05.2025, подарований ОСОБА_2 .

Також з відповіді сервісного центру вбачається, що станом на 27.11.2025 в ЄДРТЗ відсутня інформація про інші транспортні засоби, які зареєстровані/були зареєстровані за ОСОБА_1 .

З договору дарування транспортного засобу №2343/2025/5317121 від 03.05.2025, укладеного між ОСОБА_1 – дарувальником та ОСОБА_2 – обдарованою, вбачається, що за цим договором дарувальник передала безоплатно (подарувала) у власність обдарованій транспортний засіб марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 .

Відповідно до розписки від 10.12.2023, ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 у борг суму коштів у розмірі 100 000,00 грн, які зобов`язалася повернути до 01.05.2025.

Відповідно до розписки від 03.05.2025, ОСОБА_2 у зв`язку з відчуженням на її користь транспортного засобу FIAT DOBLO, 2013 року випуску, н.з. НОМЕР_9 , за укладеним 03.05.2025 договору дарування транспортного засобу, не має претензій до ОСОБА_1 за борговою розпискою від 10.12.2023.

На підтвердження наявності спроможності ОСОБА_1 виконувати наявні зобов`язання за кредитним договором відповідачем надано довідку Новенської селищної військової адміністрації Мелітопольського району Запорізької області від 21.01.2026 №090/01-26, відповідно до якої ОСОБА_1 працює у Новенській селищній військовій адміністрації на посаді завідувача сектору з питань ветеранської політики з посадовим окладом 14074,50 грн.

Крім того, надано довідку Пенсійного фонду України форми ОК-5 про доходи, отримані ОСОБА_1 , в т.ч. за 2024, 2025 роки.

Також, на підтвердження відсутності боргових зобов`язань перед третіми особами ОСОБА_1 надано повідомлення про прощення боргу АТ «Райффайзен Банк».

У відповідності до Повідомлень про прощення (анулювання) боргу за Заявою-Договором про надання Кредиту «Розвиток онлайн» від 22.01.2026 року, з боку АТ «Райффайзен Банк» було прощено (анульовано) ОСОБА_1 заборгованості за кредитними договорами № 011/11176/483869 від 22.11.2018 р., № 011 RBO-2909845079 від 12.11.2021 р., № 011 RBO-2909836802 від 22.04.2021 р.

З пояснень, наданих представниками сторін у судовому засіданні вбачається, що Рішенням банку від 30.06.2026 задоволено заяву ОСОБА_1 про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту.

Приходячи до висновку про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідачкою ОСОБА_1 підтверджено її платоспроможність. ОСОБА_1 на праві власності належить нерухоме майно, дві нежитлові будівлі РНОНМ 2198091023206 загальна площа 222,50 кв.м за адресою: АДРЕСА_2 та РНМ 10241566 магазин, з належними до нього господарськими спорудами, за адресою: АДРЕСА_3 ;

- ОСОБА_1 є працевлаштованою особою, яка отримує заробітну плату, що підтверджується довідкою Новенської селищної військової адміністрації Мелітопольського району Запорізької області від 21.01.2026 №090/01-26, відповідно до якої ОСОБА_1 працює у Новенській селищній військовій адміністрації на посаді завідувача сектору з питань ветеранської політики з посадовим окладом 14074,50 грн. Також відповідно до довідки Пенсійного фонду України форми ОК-5 про доходи, отримані ОСОБА_1 , останньою отримано в т.ч. за 2024 рік доходи у сумі 131 984,59 грн, за 2025 рік – 402 396,19 грн. При цьому, ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець;

- 30.06.2026 Банком задоволено заяву ОСОБА_1 про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту;

- договір дарування транспортного засобу укладався між відповідачами з метою погашення боргового зобов`язання ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за борговою розпискою від 10.12.2023;

- позивачем не обґрунтовано порушення прав та інтересів останнього через укладення відповідачами оспорюваного договору дарування транспортного засобу.

У зв`язку із викладеним, суд дійшов висновку про відсутність у позивача будь-яких матеріально-правових підстав заявляти про порушення його права, як кредитора, та відсутність у позивача матеріально-правових підстав завертатись за захистом цього права, у тому числі шляхом оспорювання вказаного договору. На думку суду першої інстанції банком не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб та те, що відчуження належного їй майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на її майно як боржника, відтак права кредитора оспорюваним правочином не порушуються, ураховуючи те, що з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, було укладено договори поруки та застави.

Проте колегія суддів не погоджується з висновками суду з таких підстав.

Матеріали справи однозначно свідчать про те, що з боку відповідача ОСОБА_1 наявні непогашенні кредитні зобов`язання. Після звернення позивача до суду за захистом своїх прав, відповідачем ОСОБА_1 відбулося безоплатне відчуження транспортного засобу на користь доньки ОСОБА_2 .

Позивач у даній справі АТ КБ «ПРИВАТБАК» просить визнати недійсним договір дарування транспортного засобу №2343/2025/5317121 від 03.05.2025, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки, на думку позивача, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , діючи недобросовісно та зловживаючи своїми правами, відчужили рухоме майно, на яке можливо звернути стягнення з метою погашення боргу. Вказане є підставою для визнання такого договору недійсними та застосування наслідків недійсності такого правочину .

Отже, між сторонами існує спір щодо фраудаторності договору дарування транспортного засобу №2343/2025/5317121 від 03.05.2025, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Термін «фраудаторні правочини» з`явився в правозастосовній практиці України відносно недавно. Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц було надано визначення фраудаторним правочинам як правочинів, що вчинені боржником на шкоду кредиторам та сформульовано правовий висновок, за яким договір, укладений із метою уникнення звернення стягнення на майно боржника, може бути визнаний недійсним з огляду на загальні засади цивільного законодавства, закріплені у пункті 6 статті 3 та частині третій статті 13 ЦК України, за наявності встановлених судом відповідних обставин.

Зазначені правовідносини мають наступне правове врегулювання:

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див.: постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)), постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.

Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Ураховуючи те, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою.

Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності .

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанови Верховного Суду: від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), від 16 червня 2021 року у справі № 747/306/19 (провадження № 61-1272св20).

Подібні висновки також викладені у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), у якій зазначено, що правочином, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним правочином), може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Отже, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див.: постанова Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

Відповідно до частин першої, третьої та п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частини першої та частини п`ятої статті 203 ЦК України, що, за правилами статті 215 цього Кодексу, є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Отже, цивільно-правовий договір, у тому числі й договір дарування, не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення виконання зобов`язання зі сплати грошових коштів, в тому числі, на відшкодування шкоди або виконання судового рішення.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-1873цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема, чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Велика Палата Верховного Суду, переглядаючи справу № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19), не знайшла підстав для відступу від цих висновків Верховного Суду України.

Крім того, у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) Велика Палата Верховного Суду у подібних правовідносинах дійшла висновку про те, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Укладення фіктивного правочину є порушенням добросовісності як однієї із загальних засад цивільного законодавства.

Згідно із частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 07 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17 зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом. Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи-стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили (див.: постанова Верховного Суду від 18 листопада 2020 року к справі № 569/6427/16 (провадження № 61-39814св18)).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (див.: постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, стала практика Верховного Суду виходить із того, що правочин, який формально відповідає зовнішнім ознакам певного договору, може бути вчинений із недобросовісною метою – унеможливити або істотно ускладнити виконання зобов`язань перед кредитором.

Для правової оцінки такого правочину істотне значення мають не лише його форма та факт державної реєстрації переходу права, а й час укладення, характер відчуження, взаємовідносини сторін, обізнаність боржника про вимоги кредитора та наслідки правочину для можливості задоволення вимог кредитора.

У цій справі на підставі наявних матеріалів встановлено та оспорюється сторонами, що ОСОБА_1 відчужила автомобіль на користь своєї дочки ОСОБА_2 безоплатно 03 травня 2025 року після звернення банку до суду з позовом про стягнення заборгованості та відкриття відповідного провадження.

При цьому відповідачка ОСОБА_1 отримала копію позовної заяви банку 11 квітня 2025 року, тобто до укладення договору дарування, отже, була обізнана про пред`явлені до неї майнові вимоги банку.

Особливого значення набуває те, що саме 03 травня 2025 року ОСОБА_2 надала розписку про відсутність претензій до матері за борговою розпискою від 10 грудня 2023 року на суму 100000,00 грн у зв`язку з відчуженням на її користь автомобіля.

Таким чином, правочин був укладений не із сторонньою особою, а з близьким родичем, за безоплатною формою та в період, коли боржниці достеменно було відомо про можливість судового стягнення кредитної заборгованості на користь банку. При цьому колегія суддів ураховує, що на момент укладення договору дарування рішення про стягнення заборгованості ще не було ухвалене.

Однак відсутність судового рішення, яке набрало законної сили, не виключає недобросовісності правочину, вчиненого після пред`явлення позову про стягнення заборгованості, якщо відповідний умисел та спрямованість дій підтверджені сукупністю належних доказів.

Сукупність цих обставин дає підстави оцінювати правочин не ізольовано, а в контексті його впливу на майнові інтереси кредитора.

Суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 має доходи за даними Пенсійного фонду України, зареєстрована як фізична особа-підприємець, а також володіє нерухомим майном. Однак ці обставини самі по собі не спростовують можливості зловживання правом під час укладення оспорюваного договору.

Наявність у боржника доходів або іншого майна не надає йому права безоплатно відчужувати належний йому ліквідний актив на користь близького родича, якщо з урахуванням конкретних обставин такі дії спрямовані виключно на погіршення становища кредитора.

З огляду на встановлені обставини, аргумент про наявність у відповідачки заробітної плати та нерухомого майна не є достатнім для висновку про відсутність порушення прав кредитора.

Так само реєстрація ОСОБА_1 як ФОП у жовтні 2025 року, про яку зазначив суд першої інстанції, не спростовує обставин укладення договору дарування у травні 2025 року.

Суд першої інстанції вважав, що виконання кредитного зобов`язання забезпечене заставою сільськогосподарської техніки та договорами поруки. Проте забезпечення виконання зобов`язання не означає, що кредитор позбавлений права на захист від інших дій боржника, які можуть порушувати його майнові інтереси. З матеріалів справи вбачається, що предмет застави – трактор YTO-X1204 – за повідомленням відповідачки вибув із її володіння внаслідок заволодіння ним невстановленими особами на тимчасово окупованій території. За цим фактом внесено відомості до ЄРДР.

Ці обставини не означають автоматичного припинення застави чи неможливості будь-якого стягнення за рахунок іншого майна, проте вони мають значення для оцінки реальності задоволення вимог банку за рахунок наявного забезпечення.

Сам факт укладення договору поруки також не гарантує фактичного виконання поручителем зобов`язань та не усуває права банку вимагати захисту від недобросовісного розпорядження майном основним боржником.

У власності відповідачки перебувають дві нежитлові будівлі: об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 2198091023206, загальною площею 222,50 кв.м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , а також магазин із належними до нього господарськими спорудами, реєстраційний номер нерухомого майна 10241566, розташований за адресою: АДРЕСА_3 .

Водночас зазначені об`єкти нерухомості розташовані на тимчасово окупованій території, що істотно обмежує можливість відповідачки повноцінно користуватися ними, розпоряджатися ними, отримувати від їх використання дохід та використовувати їх як реальне джерело коштів для виконання грошових зобов`язань. Сам факт наявності у власності нерухомого майна не є безумовним свідченням платоспроможності особи, оскільки для такого висновку необхідно враховувати не лише формальну належність активів, а й можливість фактичного доступу до них, їх використання та одержання доходу.

Крім того, доходи ОСОБА_1 є незначними, транспортних засобів у її власності немає. Отже, матеріали справи не дають достатніх підстав для висновку, що вона володіє іншими доступними активами або має такі доходи, які дозволяли б реально виконати відповідні грошові зобов`язання.

За таких обставин посилання суду першої інстанції на наявність у відповідачки нерухомого майна та незначного доходу, як на підтвердження її платоспроможності, є недостатньо обґрунтованим, оскільки не враховує фактичної доступності цього майна та можливості його економічного використання.

Натомість транспортний засіб, який відповідачка згодом подарувала своїй доньці, за наведеними обставинами був єдиним майном, на яке реально могло бути звернено стягнення з метою задоволення вимог кредитора.

Отже, суд першої інстанції помилково надав цим обставинам вирішального значення, не оцінивши їх у сукупності з часом, характером і наслідками відчуження автомобіля.

Оцінюючи доводи відповідачів про передання автомобіля в рахунок погашення боргу за розпискою від 10 грудня 2023 року, колегія суддів ураховує, що ця обставина підлягає оцінці разом із часом укладення правочину, його змістом, характером відносин між сторонами та наслідками відчуження майна для кредитора. Сам факт існування боргового зобов`язання перед донькою не виключає можливості зловживання правом, однак і не може бути проігнорований під час оцінки добросовісності поведінки сторін.

Посилання відповідачів на застосування мораторію до кредитного зобов`язання також не є достатньою підставою для відмови в позові. Положення пунктів 23–36 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, запроваджені Законом України № 4340-IX, передбачають спеціальні умови застосування мораторію до визначених грошових зобов`язань суб`єктів господарювання в період воєнного стану.

Однак наявність такого мораторію має оцінюватися відповідно до його предмета, умов застосування та конкретного періоду дії. Саме по собі застосування мораторію не означає автоматичного припинення кредитного зобов`язання, переходу права власності на майно або виникнення у боржника права вчиняти правочини на шкоду кредитору. З матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2026 року банк задовольнив заяву ОСОБА_1 про застосування мораторію. Водночас цей факт виник після укладення договору дарування 03 травня 2025 року та після звернення позивача до суду у цій справі.

Отже, подальше застосування мораторію саме по собі не спростовує правової оцінки дій відповідачів на момент укладення оспорюваного правочину. Суд першої інстанції мав оцінити правове значення мораторію окремо від питання про добросовісність відчуження майна.

За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільного права або інтересу, якщо встановлено передбачені законом підстави для його недійсності.

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а за неможливості такого повернення – відшкодувати вартість одержаного.

Оскільки позов заявлено кредитором, який не є стороною договору дарування, застосування наслідків недійсності має бути спрямоване на реальне відновлення становища, яке існувало до порушення його прав, із дотриманням установлених законом меж судового захисту.

У цій справі банк просить повернути автомобіль у власність ОСОБА_1 . Такий спосіб захисту відповідає заявленій меті: відновленню можливості звернення стягнення на майно боржниці, якщо недійсність правочину та підстави для застосування відповідних наслідків будуть установлені.

З огляду на наведене колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції неповно оцінив сукупність обставин, які мають значення для вирішення спору, та безпідставно дійшов висновку про відсутність порушення прав кредитора.

Відчуження ОСОБА_1 автомобіля на користь близького родича – доньки ОСОБА_2 безоплатно, після пред`явлення позову про стягнення значної кредитної заборгованості, за одночасного врегулювання між відповідачами іншого боргового зобов`язання є обставинами, які в сукупності свідчать про спрямованість укладеного правочину на виведення майна з-під потенційного стягнення. Зазначені обставини апеляційний суд оцінює з урахуванням принципів добросовісності та заборони зловживання правом, а не лише з огляду на формальну відповідність договору дарування вимогам до його укладення.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав кредитора є передчасним, оскільки суд не надав належної оцінки взаємозв`язку між моментом відчуження автомобіля, обізнаністю відповідачки ОСОБА_1 про пред`явлені до неї вимоги, переданням майна близькому родичу та наслідками цього правочину для можливості виконання грошового зобов`язання. Колегія суддів оцінює зазначені обставини – час вчинення правочину (саме після пред`явлення позову та обізнаності відповідача про відкриття судового провадження), його безвідплатний характер, передання майна близькому родичу, а також наслідки такого відчуження для можливості подальшого виконання грошового зобов`язання перед позивачем в їх сукупності, а не ізольовано одну від одної.

За таких обставин відчуження ОСОБА_1 транспортного засобу своїй донці ОСОБА_2 суд апеляційної інстанції не може вважати здійсненням відповідачем свого права власності виключно на власний розсуд, оскільки вбачає, що реалізація цього права відбувалась з використання цивільно-правових механізмів на шкоду правам та законним інтересам АТ КБ «ПриватБанк», тобто не добросовісно.

Отже, колегія суддів ураховує, що ОСОБА_1 відчужила належний їй транспортний засіб марки FIAT, модель NUOVADOBLO після звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості та отримання ним копії позову та ухвали про відкриття провадження у справі. Таким чином, на момент відчуження майна відповідачка ОСОБА_1 була обізнана про наявність судового спору щодо стягнення з неї грошових коштів та про заявлені позивачем майнові вимоги. При цьому майно було відчужене на підставі безвідплатного правочину на користь близького родича, що призвело до зменшення обсягу майна, яке перебувало у власності відповідача та яке могло бути використане для задоволення вимог кредитора в разі ухвалення рішення про стягнення заборгованості.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить із того, що сама по собі наявність у ОСОБА_1 грошових зобов`язань перед банком, як і подальше відчуження нею належного майна, не є безумовною підставою для визнання договору дарування недійсним. Вирішальне значення має сукупність обставин, за яких було вчинено оспорюваний правочин, та його вплив на можливість задоволення вимог кредитора.

У цій справі автомобіль відчужено на користь доньки після того, як відповідачці стало відомо про пред`явлення банком позову про стягнення заборгованості. При цьому за наявними в матеріалах справи відомостями, транспортний засіб був єдиним зареєстрованим за відповідачкою рухомим майном, на яке потенційно могло бути звернено стягнення, тоді як можливість задоволення вимог банку за рахунок іншого майна була істотно ускладнена.

За встановлення того, що оспорюваний правочин, з урахуванням усіх обставин його вчинення, був спрямований на унеможливлення/істотне ускладнення задоволення вимог банку за рахунок майна боржниці, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для застосування положень пункту 6 частини першої статті 3 та частини третьої статті 13 ЦК України у взаємозв`язку зі статтями 203 і 215 цього Кодексу.

Отже, колегія суддів доходить висновку, що відчуження ОСОБА_1 майна за безвідплатними правочинами на користь близького родича після звернення позивача до суду та отримання відповідачем копії ухвали про відкриття провадження у справі, з огляду на наслідки таких дій для майнового стану боржника та можливості виконання ним грошового зобов`язання, є істотною обставиною для оцінки добросовісності поведінки відповідача та наявності ознак фраудаторності оспорюваного правочину. Саме по собі вчинення правочинів після відкриття провадження у справі не зумовлює автоматичного визнання їх недійсними. Проте за встановлених у справі обставин така поведінка в сукупності з безвідплатністю правочинів, спорідненістю сторін та зменшенням майнових активів відповідача свідчить про спрямованість відповідних дій на уникнення виконання можливого судового рішення та порушення прав кредитора.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав установленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції — скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Отже на користь позивача підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання позову в першій інстанції та за подання а пеляційної скарги, в рівних частках.

Керуючись ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» – задовольнити.

Рішення Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 10 серпня 2026 року скасувати та ухвалити у цій справі нове судове рішення у вигляді постанови:

«Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування та відновлення становища, яке існувало до порушення – задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір дарування №2343/2025/5317121 від 03.05.2025 транспортного засобу марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № кузова НОМЕР_1 , що укладений в Територіальному сервісному центрі № 2343 РЦС ГСЦ МВС у м. Запоріжжя між ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_8 ), застосувавши наслідки недійсності правочину:

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_7 ) у власність транспортний засіб марки FIAT, модель NUOVA DOBLO, об`єм двигуна 1368, рік виготовлення 2013, № куз. НОМЕР_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , АДРЕСА_4 ) витрати зі сплати судового збору в суді першої інстанції в розмірі 6656,00 грн, тобто по 3328,00 грн з кожного».

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_7 , АДРЕСА_4 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , АДРЕСА_4 ) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 7987,20 грн, тобто по 3993,60 грн. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року. Копію постанови направити учасникам провадження для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: М.С. Гончар

Суддя: Д.І. Сакоян