Суд: Козівський районний суд Тернопільської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №951/794/26
Суддя: Чапаєв Р. В.
Справа № 951/794/26
Провадження №2/951/511/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
/заочне/
26 жовтня 2026 року селище Козова
Козівський районний суд Тернопільської області в складі:
головуючого судді Чапаєва Р.В.,
за участі секретаря судового засідання Горохівської Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Козова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Позивач – товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 15.06.2024 товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту № 113279, який ОСОБА_1 як позичальник (за умовами договору – клієнт) підписала з використанням електронного цифрового підпису, відтвореного шляхом використання нею одноразового ідентифікатора. За умовами зазначеного договору позикодавець надав позичальникові грошові кошти у сумі 3000,00 грн, а позичальник зобов`язалася повернути позику та сплатити проценти, передбачені договором.
Права вимоги кредитора за зазначеним вище договором у зв`язку з невиконанням позичальником обов`язку з повернення позичених грошових коштів, як стверджує позивач, було передано товариству з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» за договором факторингу № 23122024 від 23.12.2024, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача сукупно 10 384 грн, з яких: 3000,00 грн становить заборгованість за основною сумою боргу (за тілом кредиту), 2934 грн становить заборгованість за нарахованими відсотками, 750 грн становлять комісії, 3700 грн становить пеня.
Суддя Козівського районного суду Тернопільської області своєю ухвалою від 16.09.2026 відкрив провадження у справі, справу ухвалив розглядати за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідачу наданий строк на подання відзиву на заявлену вимогу.
Також суд своєю ухвалою від 16.09.2026 задовольнив клопотання представника позивача про витребування доказів, витребувавши у АТ «ОЩАДБАНК» інформацію щодо емісії ОСОБА_1 відповідної платіжної картки, інформацію щодо виписки про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до відповідної платіжної картки із відображенням часу зарахування кредитних коштів за договором про надання фінансового кредиту, інформацію про ідентифікаційні дані власника відповідного карткового рахунку. На виконання зазначеної ухвали АТ «ОЩАДБАНК» надало витребувану інформацію.
Представник позивача у судове засідання не прибула, проте в позовній заяві зазначила, що просить розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала та не заперечила щодо ухвалення заочного рішення у справі.
Відповідач у судове засідання не прибула, хоча про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов, клопотань, заяв не подавала.
На адресу відповідача, яка згідно з інформацією з Єдиного державного демографічного реєстру є її адресою реєстрації, направлялась ухвала про відкриття провадження у справі, а також судові повістки про виклик до суду, однак поштова кореспонденція повернулася до суду без вручення відповідачу.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а в даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б), від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 22.10.2024 у справі № 910/18480/20, від 27.05.2026 у справі № 727/12793/24.
Участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі, і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено в статті 43 ЦПК України.
За наведених вище обставин та відповідно до положень цивільного процесуального законодавства, зокрема тих, за якими суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, - суд дійшов висновку про заочний розгляд справи за відсутності сторін без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі наявних у суду матеріалів справи.
Отже, фіксування судового процесу технічними засобами не проводилося відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть участь у справі.
До спірних правовідносин, які виникли між сторони, підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про електронну комерцію».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1, 5, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Одним із загальновизнаних принципів міжнародного права є pacta sunt servanda (договорів слід додержувати). Цей принцип входить і до системи цивільного права, зокрема він міститься в тих статтях Кодексу, які встановлюють, що зобов`язання має бути виконане належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що їх звичайно виставлено (частина перша статті 526); договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629).
Питання укладання кредитного договору, його істотних умов, форми, процентів за кредитним договором тощо визначено, зокрема, приписами статей 1048, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 Кодексу.
За кредитним договором у позичальника виникає зобов`язання повернути кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами. Цьому зобов`язанню позичальника відповідає право кредитодавця вимагати повернення кредиту та сплати процентів.
З огляду на приписи частини другої статті 1056-1 Кодексу в кредитному договорі як істотні умови мають бути визначені розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок сплати процентів.
За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
З огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.
Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.
Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.
Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір ? це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Викладене відповідає практиці Верховного Суду (постанова у справі №524/5556/19). До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2020 у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19), від 09.09.2020 у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20).
30.07.2026 введено в дію Закон України «Про факторинг» № 4466-ІХ від 03.06.2025, у п. 2 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» якого вказано, що положення цього Закону застосовуються до відносин, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених після введення в дію цього Закону. Відносини, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених до дня введення в дію цього Закону, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до введення в дію цього Закону.
Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо регулювання відносин у сфері факторингу» № 4863-IX від 29.04.2026 набрав чинності та введений в дію 30.07.2026.
Суд установив, що позивач, діючи як фактор, з однієї сторони, та товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» як клієнт з іншої сторони уклали договір факторингу № 23122024 від 23.12.2024. Відтак, правовідносини, що виникли на підставі зазначеного договору, регулюються положеннями Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Частиною 1 статті 510 ЦК України передбачено, що сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.
Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тлумачення наведених норм свідчить, що права вимоги (майнові права) можуть бути відступлені (продані) лише за існуючим зобов`язанням; первісний кредитор може відступити (продати) тільки ті права вимоги (майнові права), які дійсно існують та йому належать; відступлення (продаж) прав вимоги (майнових прав) здійснюється виключно в межах того обсягу прав, який має в такому зобов`язанні кредитор.
Тобто відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 909/1411/13, від 13.10.2021 у справі № 910/11177/20).
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04.06.2020 у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов`язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійсними.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
15.06.2024 товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та відповідач ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту № 113279, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 3000 грн строком на 90 днів, але в будь- якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами, зі сплатою процентів у розмірі 1,22% на добу. Тип процентної ставки фіксована. Без письмової згоди клієнта товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за договором. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 14 днів. Кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом. Датою укладення цього Договору вважається дата перерахування грошових коштів на банківський рахунок Клієнта.
У розділі 9 договору про надання фінансового кредиту № 113279 від 15.06.2024 зазначено номер рахунку ОСОБА_1 : НОМЕР_1 .
Позичальник ОСОБА_1 підписала договір електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора KL2812 (а.с. 28-33).
На виконання умов вказаного договору товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» здійснило переказ грошових коштів на картковий рахунок відповідача НОМЕР_1 .
Наведене доводиться підтвердженням щодо здійснення переказу грошових коштів, виданого товариством з обмеженою відповідальністю «ПрофітГід» (а.с. 24). Відповідно до вказаного документа позивач здійснив транзакцію із переказу грошових коштів в сумі 3000 грн на рахунок НОМЕР_1 15.06.2024 о 15 год. 26 хв.
З інформації, наданої на виконання ухвали судді банком – акціонерним товариством «ОЩАДБАНК», грошові кошти в зазначеній сумі 17.06.2024 о 03 год. 53 хв. надійшли на зазначений відкритий на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , рахунок (а.с. 56-66).
Враховуючи, що транзакція із перерахування відбулася 15.06.2024, суд робить висновок про те, що датою укладення договору є саме 15.06.2024.
Порядок та строки повернення кредиту визначено у договорі та надано у вигляді графіку погашення боргу, який є невід`ємною частиною договору, підписаного електронним підписом ОСОБА_1 .
Відповідач підписанням кредитного договору підтвердила, що перед укладанням цього кредитного договору їй була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація щодо умов кредитування, разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що, отримавши грошові кошти у позику в сумі 3000,00 грн, відповідач повернула їх товариству з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» повністю або частково.
Суд зауважує, що обрана відповідачем процесуальна поведінка, зокрема неподання заяв по суті справи, неподання у встановлені процесуальні строки доказів унеможливлюють формування у справі висновків про повну або часткову безпідставність позовних вимог.
Належні і допустимі докази виконання позичальником ОСОБА_1 взятих на себе за договором про надання фінансового кредиту № 113279 від 15.06.2024 обов`язків з повернення позичених грошових коштів та процентів у матеріалах справи відсутні.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», діючи як фактор, з однієї сторони, та товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» як клієнт, з іншої сторони, уклали договір факторингу № 23122024 від 23.12.2024, згідно з яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором. Вказане підтверджується копією договору факторингу № 23122024 від 23.12.2024 (а.с.15-19), актом приймання-передачі реєстру прав за договором факторингу № 23122024 від 23.12.2024 (а.с.8), а також витягом з додатку № 1 договору факторингу № 23122024 від 23.12.2024 (а.с. 10).
З вищевикладеного суд робить висновок про належне укладення договору про надання фінансового кредиту № 113279 від 15.06.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» та позичальником ОСОБА_1 , висновок про те, що первісний кредитор – товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» взяті на себе за договором про надання фінансового кредиту № 113279 від 15.06.2024 зобов`язання перед ОСОБА_1 , виконало в повному обсязі, грошові кошти в сумі 3000,00 грн передало відповідачу у власність шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача, зазначений нею у кредитному договорі, висновок про те, що відповідач не виконала умови договору в частині повернення заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредит), а також висновок про те, що на підставі договору факторингу № 23122024 від 23.12.2024 відбувся перехід прав вимоги до боржника ОСОБА_1 від товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП» до позивача у кредитних правовідносинах, що виникли на підставі договору про надання фінансового кредиту № 113279 від 15.06.2024.
Стосовно суми заявленого до стягнення основного зобов`язання (тіла кредиту) в розмірі 3000,00 грн суд виходить із відсутності у справі доказів виконання позичальником її обов`язків щодо повернення позичених коштів, відтак, зазначені грошові кошти підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у заявленому розмірі.
Щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом суд зазначає таке.
Відповідно до умов договору сторони погодили, що фіксована процентна ставка становить 1,22 % на добу та застосовується у межах строку кредитування.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості (а.с. 11-12) вбачається, що ОСОБА_1 нарахованих їй відсотків за користування кредитом не сплачувала.
Так, з розрахунку заборгованості, наданого товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», вбачається, що за період з 15.06.2024 по 12.09.2024, тобто в межах 90-денного строку кредитування, було здійснено нарахування відсотків за користування кредитними коштами відповідно до умов договору за процентною ставкою 1,22 % на добу до 19.08.2024 включно, тобто по 36,6 грн на добу, а надалі, починаючи з 20.08.2024, проценти нараховувалися з розрахунку 0,72 % на добу. Суд погоджується з таким розрахунком, зважаючи на таке.
Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом № 3498-IX від 22.11.2023.
Закон України від 22.11.2023 № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023.
Згідно з частиною п`ятою статті 94 Конституції України закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Зважаючи на те, що Закон України від 22.11.2023 №3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24.12.2023, а кредитний договір було укладено 15.06.2024, тобто після набрання чинності цим Законом, до спірних правовідносин слід застосовувати частину п`яту статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».
Також суд враховує, що пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів – 2,5 %; протягом наступних 120 днів – 1,5 %.
Перехідні положення законопроєкту застосовуються в разі необхідності врегулювання відносин, пов`язаних із переходом від чинного правового регулювання до нового, яке впроваджується з ухваленням закону. При цьому перехідні положення мають відповідати приписам прикінцевих положень, що визначають особливості набрання чинності законом або його окремими нормами. Якщо закон містить норми тимчасового чи локального характеру, вони також включаються до перехідних положень законопроєкту.
Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що Закон № 3498-IX встановив певний порядок його застосування і поступове зменшення максимальної денної процентної ставки за користування кредитом. Така дія закону у часі передбачає його безумовне застосування (з моменту набрання ним чинності) незалежно від умов, встановлених у договорах, строк дії яких не закінчився на момент набрання чинності змін до законодавства, у тому числі й тих договорів, строк дії яких продовжено після набрання чинності цими змінами. Це обґрунтовується тим, що умови договору в будь-якому разі не можуть суперечити вимогам закону. Відповідно, для усіх діючих договорів про споживче кредитування максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: у період з 24.12.2023 по 22.04.2024 (включно) – 2,5%; у період з 23.04.2024 по 20.08.2024 (включно) – 1,5%; у період після 21.08.2024 – 1%.
Застосовуючи такий висновок до спірних у цій справі правовідносин, суд враховує, що кредитний договір укладено 15.06.2024, тобто після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вважає, що застосування позивачем 1,22% денної процентної ставки у період з 21.08.2024 й надалі, до 12.09.2024, хоча і формально відповідало умовам договору, однак, не відповідало вимогам закону, а тому під час розрахунку заборгованості відповідача за період із 21.08.2024 по 12.09.2024 міг підлягати застосуванню максимальний розмір денної процентної ставки - 1 %. Проте, оскільки позивач надав розрахунок за вказаний період, відповідно до якого денна процентна ставка не перевищує допустимого Законом максимального розміру 1%, суд погоджується з розрахунком за цей період. Також суд погоджується з розрахунком в цілому.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за комісією за надання кредиту в розмірі 750,00 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно з частинами 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Так, у п.1.4. кредитного договору № 113279 від 15.06.2024, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «АВІРА ГРУП», містяться умови про комісію за надання кредиту, обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту, юридичне оформлення в розмірі, яка нараховується за ставкою 25 процентів від суми кредиту, що становить 750 грн.
Аналіз умов кредитного договору свідчить про те, що комісія за надання кредиту, встановлена в договорі, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.
Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.
Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту - це обов`язок фінансової установи за кредитним договором.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09.12.2019 у справі № 524/5152/15.
Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційними та такими, що суперечать моральним засадам суспільства.
Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 677/1535/15, від 21.07.2021 у справі № 751/4015/15, від 15.12.2021 у справі № 209/789/15, від 12.04.2022 у справі № 640/14229/15 та від 20.07.2022 у справі № 343/557/15-ц.
З огляду на наведене, суд дійшов висновку про те, що положення кредитного договору щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту суперечать положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору.
Також у зазначеному положенні договору прописано положення про цю саму комісію за надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням Кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 зазначила, що «комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки в положенні договору не обумовлено, що це саме комісія за надання інформації, яку споживач вимагає частіше разу на місяць, суд робить висновок про те, що вказане положення в частині комісії за надання інформації та довідок суперечить Закону України «Про споживче кредитування» та є нікчемним.
Також положення п.1.4. договору обумовлюють комісію в зазначеному розмірі – 25% від суми кредиту, за обслуговування кредитної заборгованості та юридичне оформлення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1, ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» комісії, пов`язані з наданням кредиту, прямо віднесені законом до допустимих складових загальної вартості кредиту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 підтвердила, що законом безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у договорі комісію, пов`язану з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (п. 31.1631.18 постанови).
Суд встановив, що спірна комісія має одноразовий характер, інформацію про неї доведено до укладення договору (ст. 9, п. 9 ч. 1 ст. 12 Закону), а сукупне навантаження за договором не перевищує граничного розміру денної процентної ставки, встановленого ч. 5 ст. 8 Закону, що виключає ознаки обходу цього обмеження та нечесної підприємницької практики (ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів»).
За таких обставин умова договору щодо стягнення одноразової комісії за обслуговування кредитної заборгованості та юридичне оформлення відповідає вимогам статей 6, 627, 628, 1054 ЦК України та п. 4 ч. 1 ст. 1, частин 2, 5 ст. 8, статей 9, 12 Закону України «Про споживче кредитування», є законною, а підстави для визнання її недійсною/нікчемною відсутні.
Суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості та юридичне оформлення в сумі 750 грн підлягають до задоволення.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача пені (неустойки), суд керується таким.
Відповідно до положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Станом на день розгляду справи воєнний стан в Україні не скасовано та не припинено.
Враховуючи, що пеня (неустойка), яка передбачена кредитним договором, нарахована у період дії в Україні воєнного стану, після 24.02.2022, вона підлягає списанню кредитодавцем, а тому підстави для її стягнення відсутні.
Резюмуючи викладене, суд вважає, що загалом сума невиконаного зобов`язання, що складається із заборгованості за основним зобов`язанням (тіло кредиту), процентів та комісії, становить 6 684 грн (3000,00 грн – тіло кредиту + 2934,00 грн – відсотки + 750 грн – комісія).
Зазначений розмір заборгованості підтверджується умовами договору, з урахуванням проведеного судом розрахунку, про який описано вище, і не викликає сумніву в суду.
Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини у справі, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази у справі, проаналізувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, вважає, що позивач належними та допустимими доказами перед судом довів факт порушення його права у вказаних правовідносинах із ОСОБА_1 , а тому з неї на користь позивача слід стягнути заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 113279 від 15.06.2024 в сумі 6684 грн.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суд задовольнив позов частково, а саме на 6684 грн із заявленої вимоги на 10 384 грн, тобто на 64,37 % від заявленої майнової вимоги.
Відтак судовий збір, який слід стягнути з відповідача, становить 1713,79 грн (2 662,40 грн ? 64,37 % = 1713,79 грн).
Крім того, у позовній заяві позивач зазначив, що понесені ним судові витрати включають в себе, крім судового збору, витрати за професійну правничу допомогу, згідно зі ст.137 ЦПК України, у розмірі 6000,00 грн.
На підтвердження вказаних витрат позивач суду надав договір про надання правової допомоги №42649746/01 від 01.06.2026, укладений між позивачем і фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 , додаткову угоду № 113279 від 29.06.2026 до договору про надання правової допомоги № 42649746/01 від 01.06.2026, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних ОСОБА_2 , необхідних для надання правничої допомоги за позовом щодо стягнення кредитної заборгованості, акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 29.06.2026.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 06.12.2019 у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.05.2021 у справі № 910/7586/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.01.2022 у справі № 757/36628/16-ц.
Відповідач не заявляла клопотань про зменшення витрат на правничу допомогу через їх неспівмірність та безпідставність.
Суд вважає, що витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу у цій справі, підтверджені належними та допустимими доказами, їх розмір у сумі 6000 грн є співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Проте суд враховує також принцип пропорційності задоволених вимог та керується при вирішенні процесуального питання щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, окрім положень ст.141 ЦПК України, також правовою позицією, закріпленою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22).
Оскільки заявлені позивачем позовні вимоги суд визнав обґрунтованими, проте зменшив їх, що мало наслідком часткове задоволення позову, а саме задовольнив на 6684 грн із заявленої вимоги на 10 384 грн, тобто на 64,37 % від заявленої майнової вимоги, відповідно до ст.141 ЦПК України суд, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягує з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 862,2 грн (6000 грн ? 64,37% = 3862,2 грн).
З огляду на викладене, керуючись статтями 11, 280, 526, 527, 530, 549, 550, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 634, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 3, 10, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 280, 281, 354, 355 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість у розмірі 6 684 (шість тисяч шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 копійок.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1713 (одна тисяча сімсот тринадцять) гривень 79 копійок, та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 862 (три тисячі вісімсот шістдесят дві) гривні 20 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду. Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Тернопільського апеляційного суду у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 26.10.2026.
Реквізити учасників справи:
Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС», адреса місця знаходження: вул. Симона Петлюри, буд.21/1, м.Бровари Київської області, 07406, ЄДРПОУ 42649746;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .
Головуючий суддя Р.В. Чапаєв
Оригінал: reyestr.court.gov.ua