Вирок від 22 жовтня 2026 р. у справі №309/1118/26 — Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1118/26

Провадження № 1-кп/309/73/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючого-судді: ОСОБА_1

за участю секретаря судового засідання: ОСОБА_2

розглянувши у закритому судовому засіданні в м. Хуст кримінальне провадження, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12026071050000156 від 08.03.2026 року відносно :

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , освіта середня спеціальна, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 186 КК України , –

За участю сторін кримінального провадження:

Прокурора ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_3

адвоката ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_3 05 березня 2026 року приблизно о 22 годині, перебуваючи на вулиці Лісна у місті Хуст, підійшов до групи осіб, серед яких знаходився ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якими у нього виникла суперечка. У ході суперечки, маючи прямий умисел на відкрите заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, з корисливих мотивів переслідуючи мету на відкрите викрадення чужого майна в умовах воєнного стану наказав ОСОБА_6 , передати йому наявну в нього наплічну сумку сірого кольору з логотипом «Guess», з якої витягнув розташовані у ній речі ОСОБА_6 - мобільний телефон та парфуми, які повернув останньому, а сумку повертати відмовився та її відкрито викрав.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведеної судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/107-26/2553-ТВ від 17.03.2026, вартість викраденої сумки становила 789 гривень та відповідно кримінальним правопорушенням потерпілому ОСОБА_6 спричинено матеріальну шкоду, на вказану суму.

В судовому засіданні ОСОБА_3 після роз`яснення йому обвинувачення, свою вину у пред`явленому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 186 КК України визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся . Суду ствердив, що 5 березня 2026 р. приблизно о 22 год. перебуваючи в м. Хуст по вул. Лісна попросив групу молодих людей , які йшли по вулиці штовхнути автомобіль. Потерпілий ОСОБА_6 , який був у групі цих молодих людей, відмовив йому і ця компанія пішла собі вулицею далі. Йому здалося , що ОСОБА_6 відповів йому досить грубо, внаслідок чого він вирішив поговорити з ним. Наздогнавши ОСОБА_6 він сказав йому , що в нього у кармані пістолет , а тому він має віддати йому речі. ОСОБА_6 передав йому сумку . Відкривши сумку він там виявив мобільний телефон та парфуми. Парфуми він кинув на землю, внаслідок чого вони розбилися, телефон він віддав потерпілому , а сумку вирішив забрати. У нього пістолета ніякого нема і не було , чому він сказав що є пістолет не знає. Наступного дня він вирішив віддати сумку потерпілому, однак не міг його знайти. Чому він так зробив він не розуміє. Про вчинене відверто дуже шкодує, просить суд суворо не карати.

В судовому засіданні допитаний в якості потерпілого неповнолітній ОСОБА_6 у присутності законного представника матері ОСОБА_7 та психолога ОСОБА_8 суду пояснив , що 05 березня 2026 року приблизно о 22 годині він з своїми товаришами проводжали їх знайому дівчину додому, яка живе на АДРЕСА_2 . Проходячи повз одного будинку до них звернувся обвинувачений, який попросив відремонтувати машину, на що вони відмовили і пішли далі вулицею. Пройшовши приблизно 50 метрів від нього їх наздогнав обвинувачений, який наказав стояти. Підійшовши ближче ОСОБА_3 наказав йому віддати все дороге, і сказав , що у нього є пістолет. Він погодився, і віддав обвинуваченому свою сумку. ОСОБА_3 відкривши сумку витяг парфуми, які кинув на землю, внаслідок чого вони розбилися. Після цього , він витягнув з сумки телефон , і сказав , що зараз розіб`є і його . Він попросив ОСОБА_3 не розбивати телефон , після чого ОСОБА_3 телефон та сумку повернув. Відійшовши до пару метрів ОСОБА_3 повернувся та наказав віддати сумку , що він і зробив. Після цього ОСОБА_3 пішов у невідомому напрямку.

Підсудний згідний з доказами зібраними відносно нього органами досудового слідства і вважає за недоцільне дослідження їх в судовому засіданні, так як вину у вчиненому злочині повністю визнає, зміст та значення ст. 349 КПК України йому зрозумілі.

Покази ОСОБА_3 в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

За таких обставин, суд переконавшись, що учасники процесу вірно розуміють зміст обставин провадження, відсутності сумнівів в добровільності їх позицій, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, неповнолітнього потерпілого, дослідженням зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.4 ст. 186 КК України, за вище встановлених обставин.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.4 ст.186 КК України оскільки він своїм діями вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Відповідно до ст.. 12 КК України кримінальне правопорушення , яке передбачено ч. 4 ст. 186 відноситься до тяжких злочинів .

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує:

(1) ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання;

(2) те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами;

(3) юридична відповідальність особи, за ч. 2 ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер.

Конституційний Суд України в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004, досліджуючи принцип індивідуалізації юридичної відповідальності, зазначив таке: […] призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим.

Згідно з принципом індивідуалізації юридичної відповідальності при призначенні покарання суд має враховувати обставини справи (як ті, що обтяжують, так і ті, що пом`якшують покарання) щодо всіх осіб незалежно від ступеня тяжкості вчиненого злочину […] (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.2 пункту 4 мотивувальної частини) .

В рішенні від 15 червня 2022 № 4-р(II)/2022 року Конституційний Суд України зазначає, що принцип індивідуалізації юридичної відповідальності […]має виявлятись не лише в притягненні до відповідальності особи, винної у вчиненні правопорушення, а й у призначенні їй виду та розміру покарання з обов`язковим урахуванням характеру вчиненого протиправного діяння, форми вини, характеристики цієї особи, можливості відшкодування заподіяної шкоди, […].

Отже, принцип домірності зобов`язує суд у кожному конкретному випадку домірно застосовувати види покарання та (або) інші заходи кримінально-правового характеру з огляду на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та низку інших фактів і обставин (п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2022 року № 1-р/2022)

Відповідно покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності, роль і значення якого багато в чому залежать від обґрунтованості його призначення і реалізації, адже застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила.

Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства (див. постанову Верховного Суду від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18).

В цій ситуації, обставинами, що пом`якшують покарання, відповідно до ст. 66 КК, є: щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. час, місце, спосіб учинення.

Адже, щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанову ВС від 22 березня 2018 року у справі № 759/7784/15-к).

Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених дій та осуд своєї поведінки;

Активне сприяння розкриттю злочину, що виразилось у активному сприянні у встановленні обставин регламентованих ст. 91 КПК України та розгляду провадження у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Обставин, що обтяжували б покарання, відповідно до ст. 67 КК, не встановлено.

Також, суд враховує, що обвинувачений є молодим за віком, раніше не судимий, на обліку у лікаря-психіатра та лікарня-нарколога не перебуває, має місце проживання, де характеризується позитивно, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, ступінь тяжкості вчиненого, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання за ч. 4 ст. 186 КК, із застосуванням ст. 69 КК, у виді позбавлення волі, й зі звільненням від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 того ж Кодексу та покладенням обов`язків з числа визначених його ст. 76 КК.

Суд вбачає підстави для застосування ст. 69 КК, яка регламентує, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, оскільки

(1) дійсними є кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення;

(2) обвинувачений характеризується позитивно;

(3) діяння за ст. 186 КК не пов`язане з корупцією;

(4) вік обвинуваченого;

(5) відсутність обставин, котрі обтяжували б покарання в силу ст. 67 КК, котрі в своїй сукупності вказують на те, що, в цій ситуації, у відношенні обвинуваченого можливим є застосування ст. 69 КК при визначенні покарання нижче від найнижчої межі, адже наявні кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення з урахуванням особи винного.

(6) відсутність претензій з боку потерпілого, який подав нотаріально посвідчену заяву.

Ці обставини, на переконання суду, не знімають вини з обвинуваченого, однак істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а тому суд визначає покарання із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в цій справі є переконання суду про можливість його виправлення без відбування покарання. Цей висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінював на час ухвалення вироку, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, відомості щодо відсутності судимості. Також, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мали відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальна поведінка; наявність джерел правомірного отримання доходів для забезпечення власних потреб, оскільки в судовому засіданні встановлено, що він після зміни запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту працевлаштувався, наскільки його ціннісні орієнтири співпадають з загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика та інші, в їх сукупності.

Відомості щодо поведінки після подій, а саме те, що за час досудового розслідування та розгляду справи в суді, обвинувачений став на шлях виправлення, за весь час має відмінну процесуальну поведінку, а також беручи до уваги його вік, що до кримінальної відповідальності притягається вперше, усе це свідчить в своїй сукупності про можливість його виправлення без реального покарання із застосуванням звільненням у порядку ст. 75 КК України.

Проаналізувавши саме ці обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, позаяк суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ураховуючи наведене, на переконання суду, дане покарання зі застосуванням в т.ч. положень ст. 69, 75, 76 КК України , відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Тобто, як наслідок, формальні моменти не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо Суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Це покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час, як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що власне і має місце, в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення при застосуванні в т.ч. норм ст. 69, 75, 76 КК.

У той час, як призначення будь-якого іншого виду покарання без звільнення від його відбування, в цій ситуації, в ключі характеристик особи, вчинюваного злочину, поведінки після, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, сприймалося б як жорстоке поводження.

Позаяк йтиметься, за обставин цієї справи, про порушення принципу індивідуалізації покарання, визначений ч. 2 ст. 61 Конституції України, адже в рішенні від 15 червня 2022 року у справі щодо індивідуалізації юридичної відповідальності КСУ зазначив: «призначене судом покарання повинно відповідати ступеню суспільної небезпеки злочину, обставинам його вчинення та враховувати особу винного, тобто бути справедливим. Встановлення недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, форми вини і мотивів злочину та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності».

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12» зазначає, що, хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Визнаючи тривалість іспитового строку та вид обов`язків визначених ст. 76 КК суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання, тобто визначає їх у обсязі необхідному і достатньому для виправлення терміном у 3 роки.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, до набрання вироком законної сили залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 376,615 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винним у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначити йому покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у вигляді п`яти років позбавлення волі.

На підставі ч. 7 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_3 у строк відбування покарання строк його перебування під запобіжним заходом у виді цілодобового домашнього арешту в період з 20 березня 2026 року по 01 жовтня 2026 року включно (всього 196 днів) з розрахунку три дні цілодобового домашнього арешту за один день позбавлення волі, що відповідає 65 (шістдесят п`яти) дням позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку, який суд визначає в три роки , не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України зобов`язати засудженого ОСОБА_3 1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; 2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Відповідно до ст.. 165 КВК України іспитовий строк ОСОБА_3 обчислювати з моменту проголошення вироку, а саме 23 жовтня 2026 року.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому ОСОБА_3 у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, до набрання вироком законної сили залишити без змін.

На вирок може бути подана апеляція до Закарпатського апеляційного суду через Хустський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення, а засудженим в той же строк з моменту вручення копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.

Суддя Хустського

районного суду: ОСОБА_1