Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №158/1708/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/1708/26Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.

Провадження № 22-ц/802/1283/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 липня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2026 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулось до суду із зазначеним позовом.

Покликалось на те, що 22 грудня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про відкриття кредитної лінії № 1487-4445, відповідно до умов якого кредитодавець надав, а позичальник отримала кредит на особисті потреби у розмірі 7000 грн, строком на 300 календарних днів, з базовим періодом 14 днів, зниженою процентною ставкою 0,90 % та стандартною процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом, комісією за видачу кредиту 20 % від суми кредиту. Додатковою угодою № 1 від 24 січня 2025 року до цього договору кредитодавець надав, а позичальник отримала додатково грошові кошти у розмірі 12 400 грн.

Крім того позивач вказував, що грошові кошти ним були надані відповідачу у розмірі і на умовах передбачених кредитним договором та додатковою угодою до нього, однак відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконала, внаслідок чого станом на 18 березня 2026 року утворилася заборгованість в сумі 87 483 грн 22 коп., з яких: 19 400 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 58 243 грн 40 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 9630 грн - заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦК України, 209 грн 82 коп. - комісія.

У зв`язку із наведеним позивач ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просив суд стягнути на свою користь з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1487-4445 від 22 грудня 2024 року в сумі 87 483 грн 22 коп. та відшкодувати судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662 грн 40 коп.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з відповідача ОСОБА_1 на користь позивча ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором № 1487-4445 від 22 грудня 2024 року в сумі 77 853 грн 22 коп., з яких: 19 400 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 58 243 грн 40 коп. - прострочена заборгованість за процентами, 209 грн 82 коп. - комісія та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2369 грн 32 коп.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним в частині стягнення процентів, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій просив рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з його довірителя на користь позивача заборгованість за кредитним договором у сумі 29 100 грн, з яких: 19 400 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 9700 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, у задоволенні решти вимог відмовити та відшкодувати його довірителю понесені судові витрати на сплату судового збору за подання апеляційної скарги та професійну правничу допомогу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що нарахований позивачем розмір процентів за користування кредитом втричі перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, що є явно завищеним і не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, є непомірним тягарем для його довірителя як споживача кредитних послуг.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Рішення суду, в частині стягнення тіла кредиту та комісії за видачу кредиту, жодною із сторін спору не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір між сторонами укладений у спосіб, визначений чинним законодавством, а оскільки позичальник ОСОБА_1 кредитні кошти в порядку та на умовах договору не повернула, то заборгованість за кредитом, процентами та комісією підлягає стягненню з останньої. Разом з тим, відмовляючи у стягненні 9630 грн процентів річних на підставі ст. 625 ЦК, суд застосував п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, оскільки ці нарахування здійснені у період дії в Україні воєнного стану.

Такі висновки суду є правильними.

Встановлено, що 22 грудня 2024 року між ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено в електронні формі договір про відкриття кредитної лінії № 1487-4445, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит на особисті потреби у сумі 7000 грн, строком кредитування 300 календарних днів, з базовим періодом 14 днів, а позичальник зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування грошовими коштами за процентною ставкою 1 % за кожен день користування кредитом, що застосовується протягом всього строку дії договору, та сплатити комісію за видачу кредиту у розмірі 20 % від його суми. Дата повернення кредиту 17 жовтня 2025 року.

Договір укладено з використанням сайту ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (https://navse.in.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем кредитодавця, в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле. Договір та додатки до нього підписані відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Крім того встановлено, що додатковою угодою № 1 від 24 січня 2025 року до кредитного договору кредитодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 12 400 грн. Відповідно до п. 2.7 додаткової угоди було продовжено строк кредитування на 33 дні. Зазначена додаткова угода підписана відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 7000 грн та 12 400 грн підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про перерахування суми кредиту та відповідними квитанціями від 22 грудня 2024 року та 24 січня 2025 року. Факт отримання кредитних коштів апелянтом не заперечується.

З наданого позивачем та приєднаного до матеріалів справи розрахунку заборгованості за договором № 1487-4445 від 22 грудня 2024 року вбачається, що позичальник ОСОБА_1 належним чином зобов`язання з повернення грошових коштів не виконувала, внаслідок чого, станом на 18 березня 2026 року, існує заборгованість у сумі 87 483 грн 22 коп., з яких: 19 400 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 58 243 грн 40 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами, 9630 грн - заборгованість за процентами річними на підставі ст. 625 ЦК України, 209 грн 82 коп. - комісія. Згідно з розрахунком, за період з 22 грудня 2024 року по 04 січня 2025 року та з 06 січня 2025 року по 06 лютого 2025 року проценти нараховувались за зниженою процентною ставкою 0,90 %, а за період з 08 лютого 2025 року по 19 листопада 2025 року - за стандартною процентною ставкою 1 % у зв`язку з наявністю простроченої заборгованості, після закінчення строку кредитування нарахування процентів зупинено. Відповідач на погашення кредиту здійснювала платежі: 05 січня 2025 року в сумі 1547 грн 09 коп.; 18 січня 2025 року в сумі 1484 грн 09 коп. Комісія в ромірі 209 грн 82 коп. нарахована одноразово як плата за видачу кредиту.

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

За ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства чи за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Згідно з ч. 12 ст. 11 цього Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Договір та додаткова угода підписані електронним підписом одноразовим ідентифікатором, який був введений відповідачем для електронного підпису, що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору та додаткової угоди, які вважаються укладеними у письмовій формі. Дійсність договору та факт його укладення відповідачем у суді першої інстанції і в апеляційній скарзі не оспорювались.

Згідно з ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1 %. Зазначену частину було введено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24 грудня 2023 року. Кредитний договір у цій справі укладено 22 грудня 2024 року, тобто після набрання чинності цим Законом і після спливу перехідного періоду, встановленого п. 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», а тому до спірних правовідносин застосовується максимальна денна процентна ставка 1 %.

Умовами укладеного між сторонами договору передбачено стандартну процентну ставку 1 % та знижену процентну ставку 0,90 % за кожен день користування кредитом, що не перевищує встановленого законом максимального розміру денної процентної ставки. Нарахування процентів здійснювалось на залишок неповерненої суми кредиту за ставками, погодженими сторонами, лише протягом строку кредитування, після закінчення якого нарахування процентів було припинено. Розмір процентів на загальну суму 58 243,40 грн зумовлений значним періодом користування відповідачем кредитними коштами та невиконанням нею договірних зобов`язань щодо їх своєчасного повернення. Доказів на спростування правильності розрахунку заборгованості, зокрема власного розрахунку, апелянтом не надано.

Посилання апелянта на п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливості умов договору про сплату споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад пятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобовязань за договором, а також на рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 та від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 є безпідставними, оскільки зазначені положення і висновки стосуються відповідальності позичальника у вигляді неустойки (пені, штрафу) за прострочення виконання зобовязання, можливості її зменшення судом та встановлення справедливого розміру такої неустойки. Проценти за користування кредитом, нараховані відповідно до статей 1048, 1054 ЦК України, є платою за користування кредитними коштами, а не мірою цивільно-правової відповідальності чи компенсацією у разі невиконання зобовязання. Згідно з розрахунком заборгованості неустойка (штраф, пеня) відповідачу не нараховувалась. Позовна вимога про стягнення процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України розглядалась судом окремо і була відхилена на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України. Тому правових підстав для зменшення судом процентів за користування кредитом, розмір яких погоджений сторонами у договорі та не суперечить вимогам закону, немає.

Доводи апелянта про те, що розмір процентів втричі перевищує суму кредиту, самі по собі не свідчать про порушення принципів справедливості, добросовісності та розумності, оскільки умови про розмір процентів погоджені сторонами під час укладення договору, відповідач підписала договір і додаткову угоду електронним підписом одноразовим ідентифікатором, підтвердивши ознайомлення з усіма умовами, здійснювала часткову оплату заборгованості, а в апеляційній скарзі не довела наявності істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживача передбачену у ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані позивачем докази у сукупності підтверджують укладення між сторонами кредитного договору, погодження сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, і вірно визначив до стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 77 853 грн 22 коп., з яких: 19 400 грн - прострочена заборгованість за тілом кредиту, 58 243 грн 40 коп. - прострочена заборгованість за нарахованими процентами та 209 грн 82 коп. - комісія.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування не вбачає.

Наведені відповідачем в апеляційній скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваного рішення, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм матеріального права та обставин справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених апелянтом у суді апеляційної інстанції (судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу), відповідно до ст. 141 ЦПК України, а тому вони покладаються на апелянта.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобовязує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обовязку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 01 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді