Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №155/1043/26 — Волинський апеляційний суд

Суд: Волинський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №155/1043/26

Суддя: Матвійчук Л. В.

Справа № 155/1043/26Головуючий у 1 інстанції: Санакоєв Д. Т.

Провадження № 22-ц/802/1332/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Горохівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ) «Бізнес Позика» звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 10 грудня 2025 року між товариством та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір №570726-КС-001 про надання кредиту (далі – кредитний договір), згідно з умовами якого товариство надало позичальнику кредит у розмірі 6 000 грн, зі строком кредитування на 24 тижні до 27 травня 2026 року, зі сплатою процентів за стандартною процентною ставкою 1% в день (фіксована), денною процентною ставкою 0,87%, сплатою одноразової комісії за надання кредиту у розмірі 1 200 грн. Відповідач здійснила часткову оплату за договором у розмірі 1 350 грн.

Позивач зазначав, що у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором станом на 05 червня 2026 року у неї утворилася заборгованість у розмірі 18 900 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту – 6 000 грн, сума прострочених платежів по процентах – 9 240 грн, сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України – 2 880 грн, сума прострочених платежів за комісією – 870 грн.

Ураховуючи наведене, ТОВ «Бізнес Позика» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №570726-КС-001 від 10 грудня 2025 року у розмірі 18 900 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Рішенням Горохівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2026 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 570726-КС-001 від 10 грудня 2025 року у розмірі 16 110 грн.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила оскаржуване рішення суду в частині задоволених позовних вимог та судових витрат скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визначити розмір заборгованості виходячи виключно з фактично підтверджених та законно нарахованих сум, із проведенням повного перерахунку заборгованості з урахуванням здійсненого нею платежу у розмірі 1 350 грн.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову на суму 16 110 грн. Суд першої інстанції фактично поклав в основу рішення розрахунок заборгованості, складений позивачем, зазначивши, що відповідачем такий розрахунок не спростований. Водночас сам по собі розрахунок, складений кредитодавцем, не може автоматично вважатися доказом правильності визначеної ним суми заборгованості. Суд першої інстанції фактично обмежився констатацією наявності розрахунку позивача та не навів у рішенні самостійного детального розрахунку, з якого було б можливо встановити правильність заявлених сум. Суд не встановив, яким саме чином позивач розрахував денну процентну ставку з урахуванням комісії, та не перевірив, чи не призводить сукупність платежів до перевищення встановленого законом граничного розміру. Ця обставина має істотне значення для правильного вирішення спору, однак належної оцінки їй суд не надав. Також суд не здійснив повної перевірки розподілу позивачем здійсненого нею платежу у розмірі 1 350 грн в рахунок погашення кредитної заборгованості. Стягнувши з неї 870 грн комісії, суд у мотивувальній частині рішення не навів достатнього обґрунтування законності та порядку формування саме цієї суми.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «Бізнес Позика» Покрищук А. В., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов у цій справі. Так, сторони кредитного договору погодили його істотні умови щодо суми кредиту, процентної ставки, комісію та строку дії договору. Відповідач підписала в електронній формі кредитний договір, отримала визначену умовами договору суму кредиту, якою користувалася в межах строку дії договору, проте свої зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості здійснювала частково. Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, тому у неї виникла заборгованість, розмір якої підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком. При цьому відповідач не надала свого розрахунку заборгованості чи доказів відсутності у неї перед товариством кредитної заборгованості.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач підтримала вимоги скарги, а представник позивача у запереченні на відповідь на відзив на апеляційну скаргу – доводи, наведені у відзиві.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 22 жовтня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог та судових витрат, то відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційним судом в решті рішення суду не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 10 грудня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір № 570726-КС-001. Договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-3533, який був надісланий на номер її мобільного телефону.

Згідно з умовами кредитного договору кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 6 000 грн, строком кредитування на 24 тижні до 27 травня 2026 року, зі сплатою відсотків за стандартною процентною ставкою у розмірі 1% в день, денною процентною ставкою - 0,87%, комісія за надання кредиту – 1 200 грн.

ТОВ «Бізнес Позика» виконало зобов`язання за договором і перерахувало 10 грудня 2025 року (час здійснення переказу 10:58) на вказану відповідачем платіжну картку № НОМЕР_1 (емітент платіжної картки Monobank (UniversalBank)) грошові кошти у розмірі 6 000 грн, що підтверджується інформаційною довідкою оператора послуг платіжної інфраструктури ТОВ «ПрофітГід» (транзакція № 46535-70980-04154).

Згідно із відповіддю АТ «Універсал Банк» № БТ/Е-28628 від 02 липня 2026 року, наданою на виконання ухвали суду від 23 червня 2026 року, на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . З приєднаної до відповіді виписки про рух коштів по картці за період з 10 грудня 2025 року по 27 травня 2026 року вбачається, що на вказану платіжну картку 10 грудня 2025 року о 10:58 год зарахований переказ на суму 6 000 грн (від: Business Pozyka Llc).

З наданого позивачем розрахунку заборгованості та довідки про стан заборгованості вбачається, що станом на 09 червня 2026 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «Бізнес Позика» за кредитним договором № 570726-КС-001від 10 грудня 2025 року становить 18 900 грн, з яких: сума прострочених платежів по тілу кредиту – 6 000 грн, сума прострочених платежів про процентах – 9 240 грн, сума заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України - 2 880 грн, сума прострочених платежів за комісією – 870 грн. З цього ж розрахунку також слідує, що на погашення кредитної заборгованості відповідач 25 грудня 2025 року здійснила платіж на суму 1 350 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Бізнес Позика», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконала своїх зобов`язань щодо повернення наданого їй кредиту у строки, передбачені кредитним договором № 570726-КС-001 від 10 грудня 2025 року, та не сплатила відсотки за користування кредитними коштами і комісію за видачу кредиту, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 16 110 грн, яка підлягає стягненню з неї на користь товариства.

Апеляційний суд не може погодитися із такими висновками суду, враховуючи наступне.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

На підтвердження укладення кредитного договору № 570726-КС-001 від 10 грудня 2025 року між ТОВ «Бізнес Позика» і ОСОБА_1 позивач надав електронний доказ. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-3533, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 904/1017/20).

Позивачем доведено факт надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором.

Відповідач не заперечувала факт укладення в електронній формі кредитного договору з позивачем та отримання на виконання його умов грошових коштів у розмірі 6 000 грн. Проте, відповідач не погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром заборгованості, вважаючи, що суд не здійснив повної перевірки розподілу позивачем здійсненого нею платежу у розмірі 1 350 грн в рахунок погашення кредитної заборгованості.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено наступний правовий висновок.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку, які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».».

Позивачем в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які позивачем встановлена комісія за видачу кредиту.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем, то вони є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Бізнес Позика» у своїх вимогах зазначало, що відповідач умови кредитного договору не виконала, кредит не повернула, проценти за користування кредитними коштами та комісію не сплатила, внаслідок чого у неї утворилася заборгованість у розмірі 18 900 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, частково задовольняючи позов ТОВ «Бізнес Позика», суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, що свідчить про те, що відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконала, тому суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «Бізнес Позика».

Вирішуючи питання щодо розміру кредитної заборгованості, суд першої інстанції врахував, що розмір процентної ставки за кредитним договором не перевищує встановлену ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальну денну процентну ставку 1%, а також здійснений відповідачем платіж на погашення кредитної заборгованості на суму 1 350 грн. Цей платіж кредитодавець в першу чергу спрямував в рахунок погашення комісії та відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 450 грн, а решту 900 грн - у рахунок погашення відсотків за користування кредитом. Проте, як правильно зазначив суд у своїх висновках, положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачають звільнення позичальника від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання на час дії воєнного стану, який на даний час діє та не скасований. Відповідно, оскільки заборгованість за процентами на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 2 880 грн позивачем нарахована під час дії воєнного стану, тому як правильно зазначав суд у своїх висновках, згідно з вищезгаданим пунктом Прикінцевих та перехідних положень ЦК України вона підлягала списанню кредитодавцем. Крім того, позивач не мав права зараховувати частину здійсненого відповідачем платежу (120 грн) у рахунок погашення відсотків, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що положення п.2.5. кредитного договору щодо встановлення комісії за видачу кредиту у розмірі 1 200 грн є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21 та Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. Зважаючи на це, позивач як кредитодавець не мав права зараховувати здійснені відповідачем платежі на погашення такої комісії, оскільки це є незаконним, а тому такі платежі належить зараховувати у рахунок погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків як це визначено положеннями ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Згідно з графіком платежів (п. 4.2.2. кредитного договору) відповідач мала здійснити 12 чергових платежів за період з 24 грудня 2025 року по 27 травня 2026 року. Перших 3 платежі включають лише сплату відсотків за користування кредитом (24 грудня 2025 року - 900 грн, 07 січня 2026 року – 840 грн, 21 січня 2026 року – 840 грн). Решта платежів до закінчення строку дії договору включають сплату відсотків за користування кредитом і тіло кредиту.

Позивачем не заперечувався факт погашення відповідачем кредитної заборгованості 25 грудня 2025 року на суму 1 350 грн. Більше платежів відповідач до закінчення строку дії кредитного договору не здійснювала.

Отже, за рахунок здійсненого відповідачем платежу вона погасила нараховані станом на дату чергового платежу 24 грудня 2025 року відсотки у розмірі 900 грн, а також нараховані 25 грудня 2025 року відсотки у розмірі 60 грн, решта підлягала зарахуванню на погашення тіла кредиту, розмір якого з 6 000 грн зменшився до 5 610 грн. Починаючи з 26 грудня 2025 року і по 27 травня 2026 року включно (153 дні) відсотки на зменшене тіло кредиту 5 610 грн підлягали нарахуванню за стандартною процентною ставкою 1% і їх розмір у даному випадку становить 8 583 грн 30 коп. (5 610 грн х 1% х 153 дні).

Зважаючи на наведені розрахунки, здійснені апеляційним судом, остаточний розмір кредитної заборгованості, який у даному випадку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 14 193 грн 30 коп., з яких: 5 610 грн – сума прострочених платежів по тілу кредиту, 8 583 грн 30 коп. – сума прострочених платежів про процентах.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить змінити, зменшивши розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» за кредитним договором до 14 193 грн 30 коп., що має наслідком часткове задоволення позовних вимог у цій справі. З огляду на наведене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд у цій справі оскаржуване рішення суду змінює, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «Бізнес Позика», на його користь з відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягає стягненню сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1 989 грн 90 коп., а з позивача ТОВ «Бізнес Позика» на користь відповідача у зв`язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 403 грн 06 коп.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи наведене та положення ч. 10 ст. 141 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати відповідача ОСОБА_1 , на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити позивачу ТОВ «Бізнес Позика» різницю судових витрат у розмірі 1 586 грн 84 коп. (1 989 грн 90 коп. - 403 грн 06 коп.).

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Горохівського районного суду Волинської області від 10 серпня 2026 року у цій справі змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за договором №570726-КС-001 про надання кредиту від 10 грудня 2025 року у розмірі 14 193 (чотирнадцять тисяч сто дев`яносто три) гривні 30 (тридцять) копійок.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 586 (одна тисяча п`ятсот вісімдесят шість) гривень 84 (вісімдесят чотири) копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua