Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №398/1889/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/1889/26

провадження №: 2/398/5449/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"23" жовтня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді - Орловського В.В., з участю секретаря судового засідання - Міщенко С.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні в місті Олександрії цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 , представник відповідача - адвокат Зачепіло Зоряна Ярославівна, про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором кредитної лінії № 391241513 від 18.05.2021 у розмірі 39 042,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 11 000,00 грн та заборгованості за процентами за користування кредитом - 28 042,00 грн, а також судових витрат на сплату судового збору в розмірі 2 662,40 грн та на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 травня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (далі - ТОВ «Манівео», первісний кредитор) та відповідачем у електронній формі було укладено договір кредитної лінії, підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Кредитодавець надав відповідачу кредит у розмірі 11 000,00 грн, проте відповідач своїх зобов`язань з повернення кредиту та сплати процентів не виконав. Право грошової вимоги за цим договором перейшло до позивача внаслідок послідовного укладення договорів факторингу: № 28/1118-01 від 28.11.2018 між ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс»; № 05/0820-01 від 05.08.2020 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»; № 10/07/25-Е від 10.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем.

Представник відповідача - адвокат Зачепіло З.Я. 02 жовтня 2026 року подала відзив, у якому просила у задоволенні позову відмовити, а в разі його задоволення - зменшити витрати на правничу допомогу до 2 000,00 грн. Не заперечуючи укладення Договору та того, що відповідач здійснив за ним чотири платежі на загальну суму 85,00 грн, представник обґрунтувала заперечення таким.

По-перше, право вимоги до позивача не перейшло. Договір факторингу № 28/1118-01 укладено 28.11.2018, тобто за два з половиною роки до кредитного договору; на час його укладення права вимоги до відповідача не існувало, сторони не могли передбачити укладення договору з ним, а предмет факторингу не індивідуалізовано. Відступити можна лише дійсну вимогу, що існує на момент переходу, а передача невизначених вимог, у тому числі на майбутнє, тягне неукладеність правочину (постанови Верховного Суду у справах № 914/868/17, № 909/1411/13, № 910/11177/20, Верховного Суду України у справі № 752/8842/14-ц, принцип «nemo plus iuris»). Оскільки ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги не набуло, наступні відступлення до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» і позивача є похідними і права не передали. Таких самих висновків у справах за позовами ТОВ «ФК «ЕЙС» дійшли Вінницький (№ 930/805/24), Закарпатський (№ 308/15157/24 - додаткова угода № 26 не змінила обсягу прав і не є новим договором) та Житомирський (№ 285/1643/24) апеляційні суди. Крім того, право вимоги переходить лише з переданням документів (ч. 1 ст. 517 ЦК України), а належними доказами переходу є договір, реєстр із даними кредитного договору та докази оплати (постанови Верховного Суду у справах № 753/20537/18, № 334/6972/17, № 911/3185/20).

По-друге, позивач не довів видачі кредиту: у справі немає первинних документів (платіжних доручень з відміткою банку, меморіальних ордерів, виписок з рахунку), які відповідали б вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Розрахунок заборгованості є одностороннім внутрішнім документом кредитора, з якого неможливо перевірити ні факт видачі коштів, ні порядок і розмір нарахування процентів (постанови Верховного Суду у справах № 336/4796/18, № 342/180/17, № 752/9423/15-ц, № 200/5647/18, Верховного Суду України у справі № 6-16цс15). Суд має стягнути лише ту суму, яка доведена і щодо якої немає сумніву (постанова Верховного Суду у справі № 234/3840/15-ц).

По-третє, проценти нараховано поза межами строку кредитування. Проценти за ст. 1048 ЦК України є платою за можливість правомірно не повертати борг протягом певного часу; очікування кредитора отримувати їх поза строком, на який надано кредит, не є легітимними, а після закінчення строку договору застосовується лише ст. 625 ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/4518/16, № 444/9519/12). Крім того, умова, за якою споживач має сплатити непропорційно велику суму компенсації, є несправедливою (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»), що, на думку відповідача, дає підстави зменшити саме проценти (постанова Верховного Суду у справі № 132/1006/19), а нерозумний обсяг відповідальності може бути зменшений судом (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18).

По-четверте, вимоги про дострокове повернення кредиту позивач не пред`являв, тож щодо платежів, строк яких не настав, прострочення не виникло, і в цій частині позов є передчасним (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12).

По-п`яте, спливла позовна давність: строк дії Договору закінчився 20.07.2021, а трирічна позовна давність - 20.07.2024. Клопотання про поновлення строку з доказами поважності причин його пропуску позивач не подав (з посиланням на ст. 126 ЦПК України та постанову Верховного Суду у справі № 500/1912/22), а договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.

По-шосте, заявлені витрати на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн є неспівмірними: справа типова та нескладна, містить один епізод спірних правовідносин, позивач є учасником численних подібних спорів, обсяг і складність процесуальних документів незначні; суд не зобов`язаний присуджувати всі витрати на адвоката і має виходити з їх реальності, необхідності та розумності розміру (постанови Верховного Суду у справах № 362/3912/18, № 201/14495/16-ц, Великої Палати Верховного Суду у справах № 755/9215/15-ц, № 904/4507/18, № 922/1964/21).

08 жовтня 2026 року представник позивача Сахарова О.І. подала відповідь на відзив, у якій просила позов задовольнити повністю і навела такі аргументи на обґрунтування своєї позиції.

Щодо позовної давності: її строки було продовжено на час карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України), а з 17.03.2022 до 03.09.2025 - на час воєнного стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, виключений Законом України № 4434-IX з 04.09.2025), тож вона не сплинула (постанови Верховного Суду у справах № 727/4133/22, № 206/2984/23, постанова Київського апеляційного суду у справі № 754/10139/24).

Щодо видачі кредиту: ТОВ «Манівео» є небанківською фінансовою установою і ініціювало переказ 11 000,00 грн платіжними інструкціями на картку, зазначену відповідачем у заявці; АТ КБ «ПРИВАТБАНК» підтвердив зарахування коштів; відповідач здійснював часткові платежі, що свідчить про визнання ним зобов`язання, і не надав доказів незарахування коштів чи неналежності йому картки.

Щодо переходу права вимоги: договір факторингу № 28/1118-01 є рамковим, з урахуванням додаткових угод діяв до 31.12.2024 і охоплює права вимоги, які виникнуть у майбутньому; право вимоги переходить у день підписання реєстру прав вимоги, а Реєстр № 143 підписано 20.07.2021, коли вимога до відповідача вже існувала; так само відбулися наступні відступлення за договорами № 05/0820-01 та № 10/07/25-Е; фінансування оплачено, а повні реєстри не подаються суду через конфіденційність інформації та захист персональних даних інших боржників.

Щодо розрахунку заборгованості: розрахунки ТОВ «Манівео» і ТОВ «Таліон Плюс» поденно відображають нарахування і погашення, узгоджуються з реєстрами прав вимоги; після набуття права вимоги позивач жодних нарахувань не здійснював; у разі незгоди з розрахунком суд має перевірити його і навести власний (постанови Верховного Суду у справах № 219/7527/16-ц, № 911/19/19).

Щодо посилання відповідача на ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»: відповідач до укладення Договору отримав передбачену законом інформацію, зокрема Паспорт кредиту, не скористався правом відмови від договору протягом 14 днів і погодився з умовами кредитування добровільно.

Щодо витрат на правничу допомогу: їх розмір підтверджено договором, додатковою угодою та актом наданих послуг, а обов`язок доведення їх неспівмірності покладається на відповідача (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 28 квітня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та за клопотанням позивача витребувано від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» інформацію щодо платіжної картки відповідача та зарахування на неї кредитних коштів.

Заочним рішенням суду від 02 червня 2026 року позов задоволено частково. Ухвалою суду від 10 вересня 2026 року за заявою відповідача заочне рішення скасовано, розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 19 жовтня 2026 року.

У судове засідання 19 жовтня 2026 року учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач у позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності, а представник відповідача разом із відзивом подала клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача та його представника. Оскільки таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд здійснено на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 211 ЦПК України).

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося (ч. 2 ст. 247 ЦПК України). Відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України суд підписав рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 268 ЦПК України).

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Укладення договору, його умови та видача коштів.

18 травня 2021 року між ТОВ «Манівео» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено в електронній формі договір кредитної лінії № 391241513 (далі - Договір). Договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV727YW, який згідно з довідкою про дії позичальника в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця було надіслано 18.05.2021 о 18:19:13 на номер телефону НОМЕР_1 і введено для підписання Договору о 18:19:44. Того ж дня відповідач ознайомився з Паспортом споживчого кредиту продукту «СМАРТ» (далі - Паспорт кредиту).

За умовами Договору кредитодавець зобов`язався надати кредит у вигляді кредитної лінії з кредитним лімітом 11 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності (п. 1.1), перший транш - 6 000,00 грн (п. 1.3). Умови Договору щодо строку та процентів такі:

кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту (Дисконтний період) (п. 1.7); Дисконтний період може бути продовжений позичальником шляхом оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови активації функції продовження (п. 1.8);

за користування кредитом протягом Дисконтного періоду проценти нараховуються за Дисконтною процентною ставкою 605,90 % річних, що становить 1,66 % від суми кредиту за кожний день (п. 1.9.1); в разі продовження Дисконтного періоду за п. 1.8 - за Індивідуальною процентною ставкою 604,99 % річних, що також становить 1,66 % на день (п. 1.9.2);

у випадку користування кредитом після закінчення Дисконтного періоду «без своєчасної оплати процентів» умови про Дисконтну та Індивідуальну ставки скасовуються з дати надання кредиту і застосовується Базова процентна ставка 620,50 % річних (1,70 % на день) з обов`язком сплатити різницю за весь Дисконтний період (п. 1.9.3);

нараховані проценти позичальник зобов`язаний оплатити не пізніше останнього дня Дисконтного періоду (п. 1.10);

основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення Дисконтного періоду, а у разі продовження строку дії Договору на умовах п. 1.12 - «не пізніше дати визначеної за правилами п. 1.12.1. Договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії Договору»; позичальник має право достроково повернути кредит в будь-який час (п. 1.11);

факт користування кредитом після закінчення Дисконтного періоду сторони назвали відкладальною обставиною, яка має наслідком «продовження строку дії Кредитної лінії (продовження загального строку дії Договору)» (п. 1.12); при цьому «зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду» (п. 1.12.1), а з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду проценти нараховуються за ставкою 839,50 % річних, що становить 2,30 % на день (п. 1.12.2);

проценти, нараховані після закінчення строку дії Договору «(після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду)», сторони кваліфікували як проценти за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України (п. 4.3).

У Паспорті кредиту тип процентної ставки визначено як «фіксована» (розд. 4); зазначено, що «основна сума Кредиту повертається в кінці строку дії Договору» (розд. 5); ставку 839,50 % річних наведено в розділі «Наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань…» як «процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту» (розд. 6).

Згідно з відповіддю АТ КБ «ПРИВАТБАНК» від 08.05.2026 № 20.1.0.0.0/7-260430/90742-БТ, отриманою на виконання ухвали суду від 28.04.2026, на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) емітовано картку № НОМЕР_3 (рахунок НОМЕР_4 ), на яку 18.05.2021 зараховано кошти в сумах 6 000 грн та 5 000 грн; номер телефону НОМЕР_5 у період з 18.05.2021 по 23.05.2021 був фінансовим номером за цією карткою. Ця ж картка (НОМЕР_6) зазначена в заявці на отримання кредиту.

Порушення зобов`язання та нарахування.

Згідно з розрахунками заборгованості ТОВ «Манівео» та ТОВ «Таліон Плюс» відповідач у строк Дисконтного періоду (з 18.05.2021 по 17.06.2021) кредит не повернув і нараховані проценти не сплатив, продовженням Дисконтного періоду за п. 1.8 Договору не скористався. Надалі він здійснив чотири платежі на загальну суму 85,00 грн (20.06.2021 - 5,00 грн, 21.06.2021 - 40,00 грн, 29.06.2021 - 5,00 грн, 15.07.2021 - 35,00 грн), які зараховано в рахунок процентів.

Проценти у заявленому розмірі 28 042,00 грн нараховано так:

ТОВ «Манівео» - за 30 днів Дисконтного періоду за ставкою 1,66 % (по 182,60 грн за день) - 5 478,00 грн; 21.06.2021 - 1 144,00 грн, з яких 132,00 грн - донарахування до Базової ставки 1,70 % за Дисконтний період і 1 012,00 грн - за 18-21.06.2021 за ставкою 2,30 % (по 253,00 грн за день); за 22.06-20.07.2021 (29 днів) за ставкою 2,30 % - 7 337,00 грн. З урахуванням сплачених 85,00 грн заборгованість за процентами станом на 20.07.2021 становила 13 874,00 грн;

ТОВ «Таліон Плюс» - за 21.07-14.09.2021 (56 днів) за ставкою 2,30 % - 14 168,00 грн.

Усього проценти нараховано за 119 днів (30 днів Дисконтного періоду та 89 днів після нього). Після 14.09.2021 нарахувань не здійснювалося.

Перехід права вимоги.

28.11.2018 ТОВ «Манівео» (клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) уклали договір факторингу № 28/1118-01, який додатковою угодою № 26 (чинна з 31.12.2020) викладено в новій редакції. За нею предметом факторингу є права вимоги за кредитними договорами, «строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому» (п. 1.3); наявне право вимоги переходить з моменту підписання реєстру прав вимоги, а «право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника» (розд. 4). Згідно з Реєстром прав вимоги № 143 від 20.07.2021 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача (РНОКПП НОМЕР_2 ) за Договором № 391241513 від 18.05.2021 у розмірі 24 874,00 грн (тіло кредиту 11 000,00 грн, проценти 13 874,00 грн). Оплату фінансування за цим реєстром підтверджує Акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.12.2021, за яким заборгованість фактора перед клієнтом відсутня.

05.08.2020 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01. Згідно з Реєстром прав вимоги № 10 від 31.07.2023 до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача за Договором у розмірі 39 042,00 грн (тіло 11 000,00 грн, проценти 28 042,00 грн). Оплату за цим реєстром підтверджує платіжна інструкція № 4484 від 01.08.2023 на суму 2 586 694,30 грн з призначенням платежу «Оплата за відступлення права вимоги згідно Реєстру прав вимоги №10 від 31.07.2023р.…».

10.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 10/07/25-Е, за яким перехід прав вимоги відбувається в момент підписання Акта прийому-передачі Реєстру Боржників (п. 1.2). Згідно з Реєстром Боржників і Актом прийому-передачі від 10.07.2025 до позивача перейшло право вимоги до відповідача за Договором у розмірі 39 042,00 грн. Оплату фінансування підтверджують платіжні інструкції № 346 від 15.09.2025 на суму 1 000 000,00 грн і № 359 від 24.09.2025 на суму 226 264,57 грн з призначенням платежу «Оплата фінансування за відступлення Права Вимоги згідно Договору факторингу № 10/07/25-E…».

Норми права, які застосував суд.

На підставі ст. 205, ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин, зміст якого зафіксований в електронному документі, вважається вчиненим у письмовій формі. Відповідно до ч. 12 ст. 11, ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, підписаний, зокрема, електронним підписом одноразовим ідентифікатором, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

За ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530, ст. 610, ч. 1 ст. 612, ст. 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору; договір є обов`язковим для виконання сторонами. За кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1054 ЦК України); розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України); позичальник зобов`язаний повернути кредит «у строк та в порядку, що встановлені договором» (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Згідно з п. 13 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в період здійснення в Україні заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) забороняється підвищення процентної ставки за кредитним договором.

За п. 6 розд. IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056-1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19). Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст. 217 ЦК України). Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України); до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав (ст. 514 ЦК України). За ч. 1 ст. 1077 ЦК України (тут і далі - у редакції, чинній на час укладення договорів факторингу) за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога); майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника (ч. 1, 2 ст. 1078 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного законодавства; у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ст. 627 ЦК України). Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін цих положень випливає з їх змісту (ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України); загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, продовжуються на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Висновки Верховного Суду, застосовані у справі.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12). Законодавство встановило наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (ст. 1048 ЦК України), так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (ст. 625 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18). Якщо умови кредитного договору передбачають нарахування процентів поза межами строку кредитування, суд має здійснити тлумачення таких умов і визначити, чи мали на увазі сторони міру відповідальності чи плату за правомірне користування кредитом, а в разі сумніву застосовувати принцип contra proferentem (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 07.09.2026 у справі № 552/672/23 виснувала, що суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. За відсутності підстав для застосування конструкції нікчемності до правових способів коригування процентів за договором про споживчий кредит з урахуванням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» належать оспорюваність умови чи договору, зміна договору та тлумачення його умов; «оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може», тоді як тлумачення умов договору за наявності в ньому нечітких або двозначних положень суд може застосовувати і без позовної вимоги споживача.

У постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, подібній за фактичними обставинами (кредит ТОВ «Манівео» 2021 року, договір факторингу № 28/1118-01, позивач - ТОВ «ФК «ЕЙС»), Верховний Суд вказав, що майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з?явилися» із договорів, укладених після договору факторингу; майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр, що містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанова Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 753/20537/18).

Належним чином дослідити поданий стороною розрахунок заборгованості, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок є процесуальним обов`язком суду (постанова Верховного Суду від 25.05.2022 у справі № 219/7527/16-ц).

Мотивована оцінка і висновки суду.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Щодо укладення Договору та видачі кредитних коштів.

Договір укладено в електронній формі та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, надісланим на фінансовий номер телефону відповідача, що відповідає вимогам ст. 207 ЦК України та ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію». У відзиві відповідач факту укладення та підписання Договору не заперечує.

Доводи відповідача про недоведеність видачі кредитних коштів суд відхиляє. Відповідач стверджує, що видачу кредиту можуть підтвердити лише первинні документи, зокрема виписка з банківського рахунку, що відповідає вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а не розрахунок кредитора. Саме такий доказ у справі є. На виконання ухвали суду від 28.04.2026 АТ КБ «ПРИВАТБАНК» - банк, який обслуговує рахунок відповідача і не є стороною спору, - надав відповідь від 08.05.2026 № 20.1.0.0.0/7-260430/90742-БТ і виписку за рахунком відповідача за період з 18.05.2021 по 23.05.2021. З них вбачається, що картка № НОМЕР_3 емітована на ім`я відповідача і 18.05.2021 на неї зараховано 6 000 грн та 5 000 грн з призначенням «Viplata zaima Moneyveo». Виписка банку з особового рахунку клієнта є документом, що підтверджує виконані за рахунком операції, і може бути належним доказом факту отримання кредитних коштів і заборгованості за тілом кредиту - саме це виснував Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі № 200/5647/18 та від 07.04.2021 у справі № 752/9423/15-ц, на які посилається сам відповідач. У першій із них Верховний Суд скасував судові рішення саме тому, що суди не дослідили виписку за картковим рахунком. Відповідач достовірності виписки та належності йому картки не спростував, відповіді банку у відзиві не згадав. Крім того, після отримання коштів відповідач у червні-липні 2021 року здійснював часткові платежі за Договором, що він у відзиві визнає.

Постанови Верховного Суду у справах № 336/4796/18 та № 342/180/17 ухвалені за інших обставин: у першій розмір заборгованості підтверджувався лише розрахунком кредитора без первинних документів, у другій йшлося про Умови та правила банку як складову договору, а не про докази видачі кредиту. Розрахунок заборгованості суд оцінює не як доказ видачі кредиту, а як відображення нарахувань, правильність яких суд перевіряє самостійно (див. нижче).

Таким чином, суд вважає доведеним, що відповідач уклав Договір і отримав за ним кредит у розмірі 11 000,00 грн.

Щодо переходу права вимоги.

Договір факторингу № 28/1118-01 у редакції додаткової угоди № 26 прямо передбачає відступлення прав вимоги, які виникнуть у майбутньому, що допускає ст. 1078 ЦК України. Те, що цей договір укладено раніше за кредитний договір, не свідчить про відсутність предмета відступлення: вимога до відповідача виникла з Договору від 18.05.2021 і була індивідуалізована в Реєстрі прав вимоги № 143 від 20.07.2021 із зазначенням боржника, його реєстраційного номера облікової картки платника податків, номера та дати Договору і сум заборгованості. Це відповідає висновку Верховного Суду у постанові від 07.01.2026 у справі № 727/2790/25, ухваленій щодо того самого договору факторингу. Наступні відступлення за договорами № 05/0820-01 та № 10/07/25-Е також підтверджені реєстрами, що містять дані про відповідача та Договір. Оплату фінансування на кожному етапі підтверджено актом звірки та платіжними інструкціями, тож довід відповідача про недоведеність оплати спростовується матеріалами справи. Ці фактичні обставини детальніше описані вище у відповідному розділі.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 24.04.2018 у справі № 914/868/17 суд відхиляє, оскільки в ній йшлося про відступлення невизначених вимог; при цьому Верховний Суд у цій самій постанові вказав, що відступлення майбутніх вимог допускається «за умови їх визначеності». Висновки постанов у справах № 909/1411/13 та № 752/8842/14-ц про те, що відступити можна лише дійсну вимогу, що існує на момент переходу, у цій справі дотримані: на 20.07.2021 вимога до відповідача існувала та належала первісному кредитору. Постанови Вінницького, Закарпатського та Житомирського апеляційних судів у справах № 930/805/24, № 308/15157/24, № 285/1643/24, на які посилається представник відповідача у відзиві, не є обов`язковими для застосування висновками Верховного Суду в розумінні ч. 4 ст. 263 ЦПК України, ухвалені до постанови Верховного Суду у справі № 727/2790/25 і суперечать її висновкам.

Отже, ТОВ «ФК «ЕЙС» є новим кредитором у зобов`язанні за Договором і набуло права первісного кредитора в обсязі і на умовах, що існували на момент їх переходу (ст. 514 ЦК України).

Щодо заборгованості за тілом кредиту.

Відповідач отримав кредит у розмірі 11 000,00 грн, у встановлений Договором строк його не повернув; сплачені ним 85,00 грн зараховано в рахунок процентів. Доказів повернення кредиту відповідач не надав, тож заборгованість за тілом кредиту в розмірі 11 000,00 грн підлягає стягненню.

Щодо заборгованості за процентами і щодо строку кредитування.

Відповідач стверджує, що проценти нараховано поза межами строку кредитування, а строк дії Договору закінчився 20.07.2021. З цим суд не погоджується.

Строк кредитування - це строк, протягом якого позичальник правомірно користується кредитом, тобто період до настання визначеного договором строку повернення кредиту (ч. 1 ст. 1049 ЦК України). Його слід відмежовувати від строку сплати процентів: порушення строку сплати процентів саме по собі не означає настання строку повернення кредиту, якщо договір цього не передбачає і кредитор не вимагав дострокового повернення кредиту.

За умовами Договору термін сплати процентів за Дисконтний період - останній день цього періоду (п. 1.10), тоді як кінцевий строк повернення основної суми кредиту визначено інакше. Пунктом 1.11 Договору сторони погодили, що у разі користування кредитом після закінчення Дисконтного періоду основна сума кредиту повертається не пізніше дати, визначеної за п. 1.12.1, а цей пункт обмежує відкладення обов`язку повернення 90 календарними днями від дати закінчення Дисконтного періоду. Пункт 4.3 Договору пов`язує закінчення строку дії Договору саме з 90-м днем від дати закінчення Дисконтного періоду, а Паспорт кредиту - повернення основної суми кредиту з кінцем строку дії Договору. Отже, сторони при укладенні Договору погодили кінцевий строк повернення кредиту - 90-й день після закінчення Дисконтного періоду, тобто 15.09.2021, зберігши за позичальником право повернути кредит раніше. Протягом цього строку обов`язок повернення основної суми кредиту за умовами Договору ще не настав, тож позичальник користувався кредитом правомірно, а кредитор мав право на проценти за користування кредитом за ст. 1048 ЦК України.

Те, що Договір називає користування кредитом після Дисконтного періоду «відкладальною обставиною» в розумінні ст. 212 ЦК України, для висновку суду вирішального значення не має. Суд виходить не з назви конструкції, а зі змісту погоджених сторонами умов, якими визначено кінцевий строк повернення кредиту (ст. 6, 627, ч. 1 ст. 530 ЦК України). Законодавство, чинне на час укладення Договору, таких умов не забороняло, а відповідач вимог про визнання їх недійсними не заявляв. Дата 20.07.2021, на яку посилається відповідач як на кінець строку кредитування, є датою першого відступлення права вимоги, яке строку зобов`язання не змінює (ст. 514 ЦК України).

Усі заявлені проценти нараховано за 119 днів - з 18.05.2021 по 14.09.2021, тобто до закінчення строку кредитування (15.09.2021); після цієї дати жодних нарахувань не здійснювалося.

Тому доводи відповідача з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 підстав для відмови у стягненні процентів не дають. У цих постановах зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати проценти за користування кредитом (ст. 1048 ЦК України) припиняється, а його інтереси захищаються нормами про відповідальність за прострочення (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Суд ці висновки враховує, але вони стосуються нарахувань поза межами строку кредитування, а в цій справі таких нарахувань немає.

З тієї самої причини не підлягає застосуванню п. 4.3 Договору, за яким проценти, нараховані «після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду)», сторони вважають процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Цей пункт стосується лише періоду після 15.09.2021, за який нарахувань не здійснювалося, а вимог на підставі ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

Щодо розміру процентної ставки.

Визначивши строк кредитування, суд окремо оцінює правомірність ставок, за якими в цей строк нараховано проценти.

За користування кредитом Договір встановлює фіксовану ставку 1,66 % на день як протягом Дисконтного періоду (п. 1.9.1), так і після нього, якщо позичальник своєчасно сплатив проценти (п. 1.8, 1.9.2). Базова ставка 1,70 % ретроспективно з дати надання кредиту (п. 1.9.3) та ставка 2,30 % після Дисконтного періоду (п. 1.12.2) застосовуються лише тому, що позичальник не сплатив проценти в останній день Дисконтного періоду (п. 1.10): п. 1.9.3 прямо пов`язує застосування Базової ставки з користуванням кредитом «без своєчасної оплати процентів», а за той самий період користування позичальник, який проценти сплатив, сплачує 1,66 % на день. Сам кредитодавець у Паспорті кредиту відніс ставку 839,50 % річних до наслідків невиконання зобов`язань. Отже, застосування ставок 1,70 % і 2,30 % є збільшенням процентної ставки з причини невиконання позичальником зобов`язань за договором.

Договір укладено, а зобов`язання порушено у 2021 році, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України, який тривав до 30.06.2023. У цей період п. 6 розд. IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» та п. 13 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України імперативно забороняли збільшення процентної ставки у разі невиконання зобов`язань за договором про споживчий кредит. Виняток, передбачений ч. 4 ст. 1056-1 ЦК України, стосується змінюваної процентної ставки і до фіксованої ставки за Договором не застосовується. Застереження п. 1.15 Договору про те, що застосування Базової ставки та ставки після Дисконтного періоду «не є зміною істотних умов», дії цих імперативних норм не усуває.

Умови п. 1.9.3 та п. 1.12.2 Договору в частині збільшення процентної ставки обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування», і в цій частині є нікчемними (ч. 5 ст. 12 цього Закону). Нікчемність суд застосовує за власною ініціативою, що відповідає висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 552/672/23. Нікчемність цих умов не впливає на чинність інших умов Договору (ст. 217 ЦК України), тож протягом усього строку кредитування застосовується погоджена сторонами фіксована ставка 1,66 % на день (ч. 3 ст. 1056-1 ЦК України). Це не є зменшенням судом договірних процентів, а наслідком нікчемності умови про їх збільшення.

За таких обставин проценти за користування кредитом, нараховані первісним та наступним кредитором у межах строку кредитування, становлять: 11 000,00 грн ? 1,66 % ? 119 днів = 21 729,40 грн, а з урахуванням сплачених відповідачем 85,00 грн - 21 644,40 грн. У стягненні решти заявлених процентів у розмірі 6 397,60 грн, нарахованих за збільшеними ставками, слід відмовити.

Доводи відповідача про несправедливість умов про розмір процентів (п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») та про необхідність їх зменшення суд відхиляє. За висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 552/672/23 несправедливі умови договору про споживчий кредит є оспорюваними, і якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог, суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом. Зустрічних вимог відповідач не заявляв. У справі № 132/1006/19, на яку посилається відповідач, умову про проценти у розмірі 3,8 % за кожен день прострочення було оспорено зустрічним позовом, що відрізняє її від цієї справи. Застосована судом ставка 1,66 % є не санкцією, а саме тією платою за користування кредитом, розмір якої був відомий відповідачеві при укладенні Договору. За відсутності вимог про стягнення неустойки чи сум за ст. 625 ЦК України не застосовним є і висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 про зменшення розміру відповідальності.

Не є підставою для відмови у позові і те, що позивач не пред`являв вимоги про дострокове повернення кредиту: кінцевий строк повернення всієї суми кредиту за Договором настав 15.09.2021, і позивач вимагає виконання зобов`язання, строк якого настав, а не дострокового повернення.

Щодо позовної давності.

Встановивши, що право позивача порушене, суд оцінює заяву відповідача про сплив позовної давності. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Строк повернення кредиту сплив у вересні 2021 року, під час дії карантину, на строк дії якого строки позовної давності продовжувалися в силу п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Запровадження карантину «є безумовною правовою підставою для продовження строків, визначених статтею 257 ЦК України» (постанова Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 206/2984/23). Крім того, з 17.03.2022 діяв п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, запроваджений Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, за яким у період дії в Україні воєнного стану строки позовної давності спочатку продовжувалися на строк його дії (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22), а з 30.01.2024 перебіг позовної давності зупинявся на строк дії воєнного стану - з урахуванням Закону України від 14.05.2025 № 4434-IX, яким п. 19 виключено, до 04.09.2025 (постанова Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 725/6048/24). З урахуванням продовження строків позовної давності на час карантину та воєнного стану трирічний строк позовної давності на день звернення позивача до суду (27.03.2026) не сплив. Посилання відповідача на неподання позивачем клопотання про поновлення строку та на постанову Верховного Суду у справі № 500/1912/22 суд відхиляє: у ній йдеться про процесуальні строки, а позовна давність є строком матеріального права (ст. 256 ЦК України).

Висновок суду.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором у розмірі 32 644,40 грн, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 11 000,00 грн та заборгованості за процентами - 21 644,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог на суму 6 397,60 грн слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Позов задоволено на 32 644,40 грн із заявлених 39 042,00 грн, тобто на 83,6135 %. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, тож на відповідача покладається 2 226,13 грн (2 662,40 грн ? 83,6135 %). Відповідач сплатив судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення у розмірі 665,60 грн; пропорційно до частини позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено (16,3865 %), на позивача покладається 109,07 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн позивач надав договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 з Адвокатським бюро «Соломко та партнери», додаткову угоду № 25771235827 від 01.09.2025 та акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025, за яким вартість складання позовної заяви становить 5 000,00 грн, вивчення матеріалів - 1 000,00 грн, підготовки адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів - по 500,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони (ч. 4 ст. 137 ЦПК України); у разі недотримання цих вимог суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу (ч. 5 ст. 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд виходить із критеріїв реальності адвокатських витрат і розумності їхнього розміру (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц) і не зобов`язаний присуджувати стороні всі її витрати на адвоката, якщо розмір гонорару є завищеним щодо іншої сторони спору (постанова Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 362/3912/18).

Відповідач заявив клопотання про зменшення цих витрат і обґрунтував їх неспівмірність. Суд враховує, що справа є малозначною та нескладною, позовна заява має типовий характер, адвокат у судових засіданнях участі не брав, а вивчення матеріалів, запит і клопотання про витребування доказів є складовими підготовки того самого позову. З огляду на це суд визнає співмірними витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000,00 грн, з яких пропорційно до задоволених вимог на відповідача покладається 2 508,41 грн (3 000,00 грн ? 83,6135 %) (п. 1 ч. 2, ч. 3 ст. 141 ЦПК України).

Розподіл судових витрат суд здійснює так.

Частка задоволених позовних вимог становить 83,6135 % (32 644,40 грн : 39 042,00 грн ? 100 %), частка вимог, у задоволенні яких відмовлено, - 16,3865 % (100 % ? 83,6135 %).

На відповідача покладаються судові витрати позивача пропорційно до задоволених вимог: судовий збір - 2 226,13 грн (2 662,40 грн ? 83,6135 %) та витрати на правничу допомогу - 2 508,41 грн (3 000,00 грн ? 83,6135 %), разом 4 734,54 грн (2 226,13 грн + 2 508,41 грн).

На позивача покладаються судові витрати відповідача пропорційно до вимог, у задоволенні яких відмовлено: судовий збір за подання заяви про перегляд заочного рішення - 109,07 грн (665,60 грн ? 16,3865 %).

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні; у такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Суд вважає за необхідне скористатися цим правом, оскільки це спрощує виконання рішення, і стягнути з відповідача на користь позивача різницю в розмірі 4 625,47 грн (4 734,54 грн ? 109,07 грн).

Керуючись ст. 12, 13, 81, 137, 141, 211, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за договором кредитної лінії № 391241513 від 18.05.2021 у розмірі 32 644 (тридцять дві тисячі шістсот сорок чотири) гривні 40 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» різницю понесених сторонами судових витрат відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України у розмірі 4 625 (чотири тисячі шістсот двадцять п`ять) гривень 47 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, каб. 13;

відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Повне рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський