Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №489/5712/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

Справа № 489/5712/26

Номер провадження 2/489/3141/26

РІШЕННЯ

Іменем України

23 жовтня 2026 року місто Миколаїв

Інгульський районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Кокорєва В. В.,

за участю секретаря судового засідання Ковальової С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 10 Інгульського районного суду м. Миколаєва цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Південна" (далі – позивач, ТОВ "Керуюча компанія "Південна") до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості

встановив

У червні 2026 року представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з управління багатоквартирним будинком з 01.11.2018 року по 01.06.2026 рок у загальному розмірі 24 979,69 грн., судові витрати. В обгрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є управителем багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з інформацією, що міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності щодо об`єкта нерухомого майна зазначено, що нерухоме майно — квартира загальною площею 57.7 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 .

Станом на дату звернення до суду жодних повідомлень позивач від відповідача на виконання загальних положень пункту 6 Договору про надання послуг не отримував щодо покладеного обов`язку інформувати управителя про зміну власника жита (іншого об`єкта нерухомості майна) та фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі. Отже за таких обставин, з огляду на свідоме ігнорування відповідачем умов Договору та вимог закону, позивач змушений звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та примусового стягнення суми боргу.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав суду відзив, в якому вказав, що після початку широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України відповідач був вимушений залишити місце свого постійного проживання у місті Миколаєві та набув статусу внутрішньо переміщеної особи. З цього часу відповідач фактично не проживає у квартирі, щодо якої заявлено позовні вимоги. Посилання позивача на те, що відповідачу щомісячно надавалися платіжні квитанції для оплати нарахувань за послуги з управління будинком та прибудинковою територією, а тому він був належним чином повідомлений про наявність заборгованості, не підтверджене жодними належними та допустимими доказами. Позивачем не надано доказів обрання такого способу інформування, який би забезпечував підтвердження отримання відповідної інформації саме відповідачем. Так само безпідставним є твердження позивача про те, що відсутність заяв або актів- претензій свідчить про належне надання послуг та свідоме ігнорування відповідачем своїх обов`язків. Фактичне непроживання відповідача у квартирі внаслідок вимушеного переміщення, обумовленого воєнними діями, об`єктивно унеможливлювало здійснення постійного контролю за якістю надання послуг, фіксацію можливих недоліків та оформлення актів-претензій у порядку, передбаченому договором. За таких обставин сама лише відсутність відповідних заяв не може розцінюватися як підтвердження належного виконання позивачем своїх договірних обов`язків або як доказ недобросовісної поведінки відповідача. Більше того, позовна заява не містить належних і допустимих доказів фактичного надання послуг з управління багатоквартирним будинком у повному обсязі та відповідно до умов укладеного договору. Відповідач не заявляє у межах даного спору вимог про визнання договору або додаткової угоди недійсними, однак вважає, що при вирішенні питання про стягнення плати за послуги управління суд має перевірити, чи підтверджено позивачем належними доказами саму правову підставу виникнення таких зобов`язань та дотримання процедури формування волевиявлення співвласників багатоквартирного будинку. Разом із тим матеріали справи не містять повного переліку документів, які відповідно до умов самого договору є його невід`ємною частиною. Зокрема, до матеріалів справи не додано додаток №1 до договору — «Список співвласників і площа квартир та приміщень, що перебувають у їх власності». Окремого дослідження потребують повноваження осіб, які діяли від імені співвласників багатоквартирного будинку при укладенні договору від 01.11.2018. Із змісту зазначеного договору вбачається посилання на протокол зборів співвласників багатоквартирного будинку від 28.08.2018 року, яким, відповідно до умов договору, було визначено трьох уповноважених осіб від імені співвласників. Разом із тим сам протокол зборів співвласників від 28.08.2018 року до матеріалів справи Позивачем не надано.

Окремо відповідач звертає увагу суду на розбіжності щодо документів, якими позивач обґрунтовує повноваження осіб, які діяли від імені співвласників багатоквартирного будинку. Так, у договорі від 01.11.2018 «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» як підставу повноважень осіб, які підписували договір від імені співвласників, зазначено протокол зборів співвласників від 28.08.2018 року. Разом із тим у додатковій угоді №1 від 01.02.2025 року до цього договору зазначено вже інший протокол зборів співвласників — від 27.09.2018 року.

Окремо підлягає перевірці і додаткова угода №1 від 01.02.2025 року до договору від 01.11.2018, на яку позивач посилається як на підставу застосування нового розміру плати за послуги управління.

До позовної заяви не додано належних доказів дотримання процедури її укладення, зокрема доказів прийняття співвласниками відповідного рішення щодо зміни вартості послуг, визначення уповноважених осіб та надання їм повноважень на підписання такої угоди. Крім того, позивач не надав належних доказів фактичного надання послуг з управління багатоквартирним будинком саме у тому обсязі та з тією якістю, за які заявлено оплату. Саме існування договору не підтверджує автоматичного та безумовного виконання позивачем усіх передбачених ним обов`язків та не звільняє його від обов`язку довести факт фактичного надання послуг.

Позивач продовжив нарахування інфляційних втрат, трьох відсотків річних та включив зазначені суми до позовних вимог, одночасно заявивши до стягнення заборгованість, яка виникла після 24.02.2022 року, фактично ігноруючи встановлені державою спеціальні гарантії та заборони, що діють в умовах воєнного стану.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказав, що твердження відповідача, що статус внутрішньо переміщеної особи та фактичне непроживання звільняють її від обов`язку платити за управління будинком, прямо суперечать положенням ч. 1 ст. 322 Цивільного кодексу України, відповідно до якої тягар утримання майна покладається на власника, що зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Більше того, послуга з управління надається не особисто відповідачу, а всьому багатоквартирному будинку (утримання та обслуговування згідно з Договором від 01.11.2018 та Додатковою угодою від 01.02.2025). Будинок продовжує функціонувати та обслуговуватися позивачем безперервно, тому посилання на непроживання є правовим нігілізмом. Станом на дату подання позову та цієї відповіді, відповідач жодного разу не зверталася до позивача із заявою про своє непроживання, не надавала довідку внутрішньо переміщеної особи і не просила використовувати адресу для листування чи надати доступ до електронних рахунків. Послуги позивачем надавались вчасно, у повному обсязі та належної якості. Посилання на неможливість приїхати і скласти акт не звільняє від відповідальності - відповідач мала право діяти через представника, або звернутися до позивача засобами електронного зв`язку, чого зроблено не було.

Відповідач зазначає, що в Додатковій угоді №1 від 01.02.2025 року міститься посилання на іншу дату протоколу (27.09.2018 року замість 28.08.2018 року), що, на її думку, ставить під сумнів правомірність зміни вартості послуг. Позивач наголошує, що зазначене розходження є виключно суто технічною (арифметичною) помилкою. Предметом цього спору є стягнення індивідуального боргу з конкретного власника - ОСОБА_1 . Її статус як особи, у якої виник тягар утримання майна, повністю та беззаперечно підтверджується наданою позивачем Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав № 482502355 від 19.06.2026 року. Надання персональних даних інших співвласників будинку не стосується предмету доказування у цій справі та суперечило б вимогам Закону України «Про захист персональних даних».

Факт успішного проходження процедури, прийняття Протоколу на зберігання уповноваженим органом місцевого самоврядування є беззаперечним доказом легітимності зборів, наявності необхідного кворуму співвласників та повноти повноважень осіб, які підписали Договір про надання послуг з управління від 01.11.2018 року. Оскільки зазначене рішення співвласників є чинним та у судовому порядку не оскаржувалось, воно є обов`язковим для виконання всіма співвласниками будинку без виключення, у тому числі й відповідачем.

Від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якій вказав, що позивач був обізнаний про статус ВПО, фактичне місце проживання, контактні дані (телефон, електронну пошту) та РНОКПП відповідача з жовтня 2025 року. Твердження представника позивача про те, що відповідач «жодного разу не зверталася» та «не надавала довідку ВПО», є свідомою неправдою, яка повністю спростовується матеріалами справи № 489/6901/24. Позивач був обізнаний про фактичне місце проживання відповідача ( АДРЕСА_3 ) ще з жовтня 2025 року – з матеріалів справи № 489/6901/24 (заява відповідача про скасування судового наказу, квитанція ЄСІТС № 4670713 від 03.10.2025). Незважаючи на це, у позовній заяві від 22.06.2026 представник позивача свідомо зазначив неправдиву адресу ( АДРЕСА_2 ), і у відповіді на відзив від 14.07.2026 знову повторив ту саму неправдиву адресу, проігнорувавши офіційну адресу, підтверджену судом.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Постановою Верховного Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.09.2022 у справі № 1519/2-5034/11, провадження № 61-175сво21, роз`яснено, що при ухваленні рішення суду, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це відповідає вимогам ЦПК України і не є порушенням прав сторін.

Дослідивши докази у справі, суд встановив такі обставини та відповідні правовідносини.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.06.2026 квартира АДРЕСА_4 належить на праві власності ОСОБА_1 .

За адресою: АДРЕСА_2 відкрито особистий рахунок № НОМЕР_1 .

01.11.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Південна" та співвласниками багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 укладено Типовий договір про надання послуги з багатоквартирним будинком.

В Додатку до Типового договору від 01.11.2018 визначено кошторис витрат на утримання будинку та прибудинкової території АДРЕСА_1 .

Відповідно до наданого представником позивача розрахунку заборгованості слідує, що за період з 01.11.2018 року по 01.06.2026 за вказаною адресою за особовим рахунком № НОМЕР_1 рахується заборгованість за наданні послуги з управління багатоквартирним будинком у розмірі 18688,86 грн. та за період з 01.01.2023 по 01.05.2026 інфляційні втрати у розмірі 4931,85 грн., 3 % річних у розмірі 1358,98 грн.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України від 14 травня 2015 року № 417-VIII «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 вказаного Закону).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку) (частина перша статті 9 Закону № 417-VIII). За рішенням загальних зборів функції з управління багатоквартирним будинком можуть бути передані (всі або частково) управителю або асоціації.

Управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа-підприємець або юридична особа-суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб (пункт 7 частини першої статті 1 Закону № 417-VIII).

Управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором. Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів ОСББ) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.

Частиною 2 статті 382 ЦК України встановлено, що усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Статтею 385 ЦК України визначено, що власники квартир та не житлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та не житловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту.

Відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги», згідно зі статтею 10 якого вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за домовленістю сторін, крім випадку обрання управителя органом місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про житлово - комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

За змістом п.5 ч.2 ст. 7 Закону України "Про житлово - комунальні послуги", споживачі зобов`язані оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Структура плати виконавцю комунальної послуги визначається згідно з договором про надання відповідної комунальної послуги, укладеним за вимогами цього Закону. Споживач щомісяця (або з іншою періодичністю, визначеною договором) вносить однією сумою плату виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу та електричної енергії), у тому числі якщо вона складається з окремих складових, передбачених відповідним договором, укладеним відповідно до цього Закону. При цьому виконавці комунальних послуг забезпечують деталізацію інформації щодо складових плати у рахунках споживачів (ч.ч. 1, 4 ст. 9 Закону України "Про житлово - комунальні послуги").

Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

В ч.1 ст. 526 ЦК України зазначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Положеннями ст.610 та ст.611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 401/710/15-ц від 15.03.2018 якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, правовідношення, у якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням. З огляду на викладене правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Загальними положеннями пункту 1 Договору про надання послуг від 01.11.2018 передбачено, що Управитель зобов`язується надавати співвласникам послуги з управління багатоквартирним будинком, що розташований за вищезазначеною адресою, а співвласники зобов`язуються оплатити управителю послугу з управління згідно з вимогами законодавства та умовами цього Договору. Пунктом 10 Договору про надання послуг визначено, що ціна послуги з управління становить 4,00 грн. на місяць за 1 (один) квадратний метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку (оригінал Договору про надання послуг знаходиться у Позивача). Плата за послуги з управління нараховується щомісяця управителем та вноситися кожним співвласником не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунком (пункт 11 Договору про надання послуг). У співвласників кожного з них виникає обов`язок згідно загальних положень пункту 6 Договору про надання послуг, а саме оплачувати управителеві надані послуги з управління в порядку, за ціною та у строки, встановлені. Крім того, у разі несвоєчасного здійснення платежів за послуги з управління сплачується пеня.

Відповідно до положень ст.ст. 319, 322 ЦК України, власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_1 є одноособовим власником квартири АДРЕСА_4 , тому зобов`язана утримувати майно, що їй належить, зокрема сплачувати обов`язкові внески, незалежно від того проживала вона у вказаній квартирі чи ні та не залежно від наявності в неї статусу внутрішньо переміщеної особи.

Розрахунок заборгованості здійснювався за період з 01.11.2018 по 01.06.2026 за ціною 4,00 грн за 1 кв. м., а в подальшому - по 5,10 грн за 1 кв.м. як це передбачено в Додатковій угоді № 1 від 01.02.2025 до типового Договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком та відповідно до площі квартири, яка належить відповідачу (57,7 кв.м.).

Відповідач вказує, що наявність в неї статусу ВПО та непроживання за адресою, куди надавалися позивачем послуги унеможливило з її боку контроль за якістю таких послуг. Суд враховує такі заперечення відповідача, проте зазначає, що в даному випадку це не є підставою для відмови стягнення з неї вже існуючої заборгованості, адже навіть попри не проживання відповідача у вказаній квартирі, послуга з управління будинком надається безперервно. Окрім того, станом на час розгляду справи, відповідачем не надано доказів неналежного надання позивачем послуг. Послуги з утримання багатоквартирних будинків направлені на обслуговування всього будинку, а не надаються конкретній квартирі.

Відповідач вказує на розбіжність в документах позивача, а саме: у договорі від 01.11.2018 «Про надання послуги з управління багатоквартирним будинком» як підставу повноважень осіб, які підписували договір від імені співвласників, зазначено протокол зборів співвласників від 28.08.2018 року. Разом із тим у додатковій угоді №1 від 01.02.2025 року до цього договору зазначено вже інший протокол зборів співвласників — від 27.09.2018 року.

Суд дослідив вказані розбіжності, які дійсно мають місце в зазначених документах та врахував пояснення представника позивача про технічну помилку при їх складанні.

Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 у справі 747/839/18 зроблено висновок про те, що порушення, які допущені в оформленні квитанцій та договорів, не можуть бути підставою для відмови у стягненні, а свідчать лише про наявність недоліків в оформленні документів, при цьому такі недоліки є формальними.

За такого, вказане не звільняє відповідача як співвласника квартири нести тягар утримання такого майна.

Суд також критично сприймає твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи списку співвласників і площ квартир та приміщень, що перебувають у їх власності, адже предметом даного спору є стягнення заборгованості, а не оскарження Договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком чи рішення співвласників щодо управління таким будинком/протокол зборів співвласників.

За такого, враховуючи, що відповідачем як співвласником квартири в багатоквартирному будинку не виконано зобов`язань по сплаті житлово-комунальних послуг з управління таким будинком, то суд приходить до висновку, що з нього на користь позивача підлягає стягненню заборгованості за надані послуги в розмірі 18688,86 грн. за період з 01.11.2018 року по 01.06.2026 року.

З-поміж іншого, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати та 3% річних за період з 01.01.2023 по 01.05.2026, що підтверджується наданим розрахунком заборгованості.

Згідно п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.

За таких обставин, станом на період нарахування відповідачу заборгованості по процентам річних, нарахованим на підставі ст. 625 ЦК України, інфляційним втратам, на території України було введено воєнний стан, що виключає можливість стягнення з відповідача заборгованості за такими нарахуваннями. Відповідно в задоволенні вимоги в цій частині необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору, пропорційно до розміру задоволеної частини вимог (75%) у розмірі 2489,88 грн.

Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача (з у рахуванням часткового задоволення позову) підлягають стягненню витрати, пов`язані з надісланням стороні відповідача позовної заяви в сумі 108 грн. та 83,28 грн. за отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єкта нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна .

Відповідно до ч.3, 4 ст. 137 ЦПК для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт ; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №362/3912/18 від 02.07.2020 зазначено, що суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (додаткова постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 201/14495/16-ц від 30.09.2020).

Позивачем понесено витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. (попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат, Договір 317-1/05/8 про надання правничої допомоги, Акт приймання наданих послуг №1 за Договором про надання правничої допомоги від 21.06.2026, платіжна інструкція №3515). Суд враховує заперечення відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, категорію справи, кількість наданих письмових пояснень у справі та приходить до висновку, що необхідно стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 2-13, 89, 259, 263-265 ЦПК України суд

вирішив

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Південна" заборгованість за надані послуги з управління багатоквартирним будинком за адресою: АДРЕСА_2 за період з 01.11.2018 по 01.06.2026 у розмірі 18688,86 грн. (вісімнадцять тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень вісімдесят шість копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Південна" витрати зі сплати судового збору у розмірі 2489,88 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят дев`ять гривень вісімдесят вісім копійок), витрати за послуги АТ "Укр пошта" у розмірі 108 грн. (сто вісім гривень), витрати на отримання інформаційної довідки у розмірі 83,28 грн. (вісімдесят три гривні двадцять вісім копійок) та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. (три тисячі гривень).

Інформація про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Керуюча компанія "Південна", код ЄДРПОУ - 42070908, адреса:54007, м. Миколаїв, пров. Парусний, 11-а/3.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а у разі оголошення лише вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи - з моменту складення повного тексту рішення

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 23.10.2026. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суддя В. В. Кокорєв