Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №917/1666/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Харків Справа №917/1666/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Стойка О.В.

секретар судового засідання Гаркуша О.Л.

за участю представників:

позивача - Мокрий Д.В. (поза межами приміщення суду) - ордер серія ВІ №1437567 від 15.10.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4404 від 01.10.2024

відповідача - Фєдосєєв Д.О. (поза межами приміщення суду) - ордер серія ВІ №1428516 від 14.09.2026, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №1685 від 04.04.2017

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області (вх.№1950П/3) на ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у справі №917/1666/26 (суддя О.В. Солодюк)

за позовною заявою Приватного підприємства "ЗОВ", с.Пузикове, Кременчуцький район, Полтавська область

до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області, м.Градизьк, Кременчуцький район, Полтавська область

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 заяву Приватного підприємства “ЗОВ” про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено. До вирішення спору по суті та набрання рішенням у справі законної сили заборонено Градизькій селищній раді Кременчуцького району Полтавської області (39070, Полтавська область, Кременчуцький район, селище Градизьк, вулиця Київська, 51; код ЄДРПОУ: 21063176) здійснювати будь-які дії, спрямовані на розпорядження, надання в оренду 12 невитребуваних земельних часток (паїв) сільськогосподарського призначення (землі товарного сільськогосподарського виробництва) загальною площею 37,3797 га з наступними кадастровими номерами та площею:

1) 5320680700:00:006:0226 - 3,0383 га; 2) 5320680700:00:009:0112 - 3,1646 га; 3) 5320680700:00:006:0223 - 3,056 га; 4) 5320680700:00:006:0225 - 3,056 га; 5) 5320680700:00:009:0110 - 3,1646 га; 6) 5320680700:00:009:0109 - 3,1646 га; 7) 5320680700:00:006:0227 - 3,0385 га; 8) 5320680700:00:006:0228 - 3,0385 га; 9) 5320680700:00:009:0113 - 3,1648 га; 10) 5320680700:00:009:0114 - 3,1646 га; 11) 5320680700:00:009:0115 - 3,1646 га; 12) 5320680700:00:009:0116 - 3,1646 га.

До вирішення спору по суті та набрання рішенням у справі законної сили також заборонено суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та державному реєстратору Держгеокадастру вчиняти реєстраційні дії, вносити відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру України, приймати рішення про державну реєстрацію права оренди щодо тих самих 12 невитребуваних земельних часток (паїв), кадастрові номери та площі яких наведено вище.

Градизька селищнарада Кременчуцького району Полтавської області, не погодилась з зазначеною ухвалою, звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області - задовольнити та скасувати ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у справі №917/1666/26 про забезпечення позову. Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви Приватного підприємства “ЗОВ” про забезпечення позову відмовити повністю. Судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом ухвали, просить покласти на Приватне підприємство “ЗОВ”.

Не погоджуючись із постановленою ухвалою, Градизька селищна рада в апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування судом першої інстанції ст. 136, 137 ГПК України та відсутність належних доказів існування реальної загрози ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту прав позивача. На думку апелянта, місцевий господарський суд безпідставно ототожнив передбачену законом можливість ради розпоряджатися спірними земельними ділянками після закінчення строку договору оренди з реальною загрозою їх передачі третім особам, тоді як доказів підготовки або вчинення відповідачем відповідних дій позивач не надав. Зазначає, що твердження ПП “ЗОВ” про наявність на земельних ділянках посівів кукурудзи підтверджується виключно документом, складеним самим позивачем, а ризик їх знищення ґрунтується на припущеннях. При цьому позивачу ще з жовтня 2025 року було відомо про відмову в поновленні договору та дату закінчення строку його дії, тому здійснення ним сільськогосподарських робіт не може саме по собі обґрунтовувати необхідність забезпечення позову. Наголошує, що спірні земельні ділянки, сформовані з невитребуваних земельних часток (паїв), не належать до комунальної власності, а рада здійснює щодо них спеціальні повноваження, передбачені ст.13 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)”. Встановлені судом заборони фактично блокують реалізацію цих повноважень та здійснення реєстраційних дій щодо всіх 12 земельних ділянок протягом невизначеного строку без належної оцінки співмірності такого втручання та балансу інтересів сторін. Крім того, апелянт звертає увагу на спірність самого права позивача на поновлення договору з огляду на систематичне порушення строків внесення орендної плати та запропоновану зміну істотних умов договору, зокрема його предмета і строку дії.

Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Стойка О.В.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 17.09.2026 у задоволенні клопотання Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про відстрочку сплати судового збору відмовлено, апеляційну скаргу заявника залишено без руху, в зв`язку з несплатою судового збору у відповідному розмірі. Витребувано матеріали справи №917/1666/26 з Господарського суду Харківської області.

22.09.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду апелянт направив заяву про усунення недоліків апеляційної скарги разом з платіжним документом про сплату судового збору у необхідному розмірі (платіжна інструкція №365 від 21.09.2026).

У відповідності до Витягу із табелю обліку використання робочого часу суддів Східного апеляційного господарського суду, суддя-доповідач Істоміна О.А. перебувала у відпустці по 02.10.2026 включно.

05.10.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №917/1666/26.

Після усунення недоліків апеляційної скарги ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 у справі №917/1666/26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області; встановлено строк до 16.10.2026 (включно) для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 ГПК України; запропоновано учасникам справи до 16.10.2026 (включно) надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 ГПК України; призначено справу до розгляду на 20.10.2026.

16.10.2026, в межах визначеного строку, через систему “Електронний суд” на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від Приватного підприємства “ЗОВ” (вх.№11323), в якому позивач заперечує проти доводів апелянта та просить залишити оскаржувану ухвалу без змін. Зазначає, що застосовані заходи забезпечення позову безпосередньо пов`язані з предметом спору та спрямовані на запобігання передачі спірних земельних ділянок третім особам, що у разі задоволення позову може ускладнити ефективне поновлення його прав та зумовити необхідність нових судових проваджень. На думку позивача, відсутність доказів підготовки радою конкретних дій щодо передачі земель іншим орендарям не спростовує існування відповідного ризику, оскільки рада наділена законними повноваженнями щодо розпорядження цими землями, а вимога доведення очевидної можливості їх реалізації становила б завищений стандарт доказування. Посилається також на наявність на спірних ділянках посівів кукурудзи, підтверджену поданим ним листом, та ризик їх пошкодження або знищення, наголошуючи, що відповідач доказів відсутності таких посівів не надав. Заперечуючи проти доводів про неналежне виконання договору, стверджує, що орендну плату сплачував у строки, передбачені Податковим кодексом України, а відмова ради у поновленні договору є безпідставною та суперечить принципу добросовісності. При цьому вважає, що обставини належного виконання договору та правомірності запропонованих змін до його умов підлягають дослідженню під час вирішення спору по суті, а не при перегляді ухвали про забезпечення позову. Звертає увагу, що рішеннями від 08.08.2025 №56– 67 рада відмовила у внесенні змін до договору щодо кожної зі спірних земельних ділянок, а запропоноване збільшення загального строку договору з 10 до 20 років фактично передбачає його поновлення на наступні 10 років, до 02.09.2036. Вважає застосовані заборони тимчасовими та співмірними, зазначаючи, що рада не зазнає збитків, оскільки підприємство сплачуватиме орендну плату за період фактичного користування землями, а за наявності відповідних підстав відповідач не позбавлений права звернутися із заявою про зустрічне забезпечення. Крім того, позивач просить поновити строк на подання додаткових доказів та долучити до матеріалів справи платіжні інструкції, заяву від 22.07.2025 і рішення селищної ради від 08.08.2025 №56– 67.

Розглянувши клопотання Приватного підприємства “ЗОВ” про поновлення строку на подання та долучення додаткових доказів, колегія суддів дійшла висновку про відмову в його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до ч.3 ст.269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Отже, прийняття додаткових доказів на стадії апеляційного перегляду допускається за наявності виняткових обставин, які об`єктивно перешкоджали їх своєчасному поданню, обов`язок доведення яких покладається на учасника справи, що заявляє відповідне клопотання. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №46/603.

Обґрунтовуючи необхідність долучення додаткових доказів, позивач посилається на те, що копії платіжних інструкцій отримані ним від банківської установи після подання заяви про забезпечення позову, а необхідність подання заяви від 22.07.2025 та рішень Градизької селищної ради від 08.08.2025 №56– 67 виникла у зв`язку з доводами апеляційної скарги.

Водночас платіжні інструкції, за винятком документа від 24.09.2026, складені у 2016–2026 роках та існували на момент звернення позивача із заявою про забезпечення позову. При цьому ПП “ЗОВ” не надало доказів, які б підтверджували дату звернення до банківської установи за отриманням відповідних документів, обставини, що перешкоджали їх отриманню раніше, або вчинення всіх залежних від нього дій для своєчасного подання таких доказів. Саме по собі отримання копій документів після звернення до суду не свідчить про об`єктивну неможливість їх подання разом із заявою про забезпечення позову.

Щодо заяви від 22.07.2025 та рішень селищної ради від 08.08.2025 №56– 67 колегія суддів зазначає, що ці документи також існували до постановлення оскаржуваної ухвали та стосуються обставин договірних відносин сторін, які були відомі позивачу під час звернення до суду. Посилання на необхідність спростування доводів апеляційної скарги не підтверджує неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивача.

Крім того, платіжна інструкція від 24.09.2026 складена після постановлення оскаржуваної ухвали від 02.09.2026, а тому не може бути прийнята як додатковий доказ обставин, що існували та підлягали оцінці судом першої інстанції на момент вирішення питання про забезпечення позову. Відповідний підхід щодо неможливості прийняття апеляційним судом доказів, які не існували на час ухвалення судового рішення, викладено у постанові Верховного Суду від 10.09.2025 у справі № 906/127/24.

Колегія суддів також враховує, що подані позивачем документи переважно стосуються належності виконання ним договірних зобов`язань та обґрунтованості вимоги про поновлення договору оренди, тоді як предметом апеляційного перегляду є законність і обґрунтованість ухвали про забезпечення позову, а не вирішення спору щодо наявності у позивача переважного права на поновлення орендних відносин.

За таких обставин, оскільки ПП “ЗОВ” не доведено наявності передбачених ч.3 ст.269 ГПК України виняткових обставин, які об`єктивно унеможливлювали своєчасне подання відповідних доказів, колегія суддів не вбачає підстав для поновлення строку їх подання та прийняття до розгляду судом апеляційної інстанції, у зв`язку з чим заявлене клопотання задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 20.10.2026 приймає участь представник відповідача - Федосєєв В.О., який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на скасуванні оскаржуваної ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову; та представник позивача - Мокрий Д.В., який підтримав позицію, наведену у відзиві на апеляційну скаргу, просив ухвалу суду залишити без змін, як таку що прийнята у відповідності до норм чинного законодавства.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про таке.

Приватним підприємством “ЗОВ”, подано позов до Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області про визнання незаконним та скасування рішення Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області “Про розгляд листа-повідомлення щодо поновлення договору оренди землі на новий строк Приватного підприємства “ЗОВ” від 10.10.2025 №53, визнання укладеною Додаткової угоди до Договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 02.09.2016 №87, який був прийнятий відповідною ухвалою суду від 31.08.2026 до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

01.09.2026 ПП “ЗОВ” звернулося до суду із заявою про забезпечення позову (вхід.№11750) у справі №917/1666/26, в обгрунтування якої посилалося на те, що 02.09.2016 між Глобинською районною державною адміністрацією як орендодавцем та ПП “ЗОВ” як орендарем укладено договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) № 87, відповідно до якого підприємству передано в оренду строком на 10 років невитребувані земельні частки (паї) загальною площею 163,3900 га ріллі, розташовані на території Броварківської сільської ради. Договір зареєстровано у Глобинській районній державній адміністрації, про що в Журналі реєстрації договорів (угод), що укладаються райдержадміністрацією, 02.09.2016 вчинено запис №87. Згідно з п.3.2 договору після закінчення строку його дії орендар має переважне право на поновлення договору на новий строк за умови письмового повідомлення орендодавця про відповідний намір не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку оренди.

Як зазначав заявник, протягом дії договору на частину невитребуваних земельних часток (паїв) було оформлено право власності, у зв`язку з чим на час звернення до суду предметом орендних відносин залишилися земельні ділянки загальною площею 37,3797 га. З метою реалізації переважного права на поновлення договору 17.09.2025 ПП “ЗОВ” направило Градизькій селищній раді Кременчуцького району Полтавської області, яка наразі здійснює повноваження розпорядника спірних земель, лист-повідомлення №17/09-1 про поновлення договору оренди на новий строк із доданими до нього 2 проєктами додаткової угоди до договору від 02.09.2016 №87.

Запропонованою редакцією додаткової угоди передбачалося внесення змін до договору в частині визначення його сторін із зазначенням Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області як орендодавця, а також викладення п.2.1 договору в новій редакції з уточненням складу та площі земель, що залишилися в оренді, а саме 12 невитребуваних земельних часток (паїв): 1) кадастровий номер 5320680700:00:006:0226, площею 3,0383 га; 2) кадастровий номер 5320680700:00:009:0112, площею 3,1646 га; 3) кадастровий номер 5320680700:00:006:0223, площею 3,056 га; 4) кадастровий номер 5320680700:00:006:0225, площею 3,056 га; 5) кадастровий номер 5320680700:00:009:0110, площею 3,1646 га; 6) кадастровий номер 5320680700:00:009:0109, площею 3,1646 га; 7) кадастровий номер 5320680700:00:006:0227, площею 3,0385 га; 8) кадастровий номер 5320680700:00:006:0228, площею 3,0385 га; 9) кадастровий номер 5320680700:00:009:0113, площею 3,1648 га; 10) кадастровий номер 5320680700:00:009:0114, площею 3,1646 га; 11) кадастровий номер 5320680700:00:009:0115, площею 3,1646 га; 12) кадастровий номер 5320680700:00:009:0116, площею 3,1646 га. Крім того, позивач запропонував викласти п. 3.1 договору в редакції, за якою строк його дії становитиме 20 років.

Водночас рішенням Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області “Про розгляд листа-повідомлення щодо поновлення договору оренди землі на новий строк Приватного підприємства “ЗОВ”” від 10.10.2025 №53 за результатами розгляду листа-повідомлення ПП “ЗОВ” від 17.09.2025 №17/09-1 відмовлено у поновленні договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 02.09.2016 №87. У зазначеному рішенні рада, посилаючись на ст.33 Закону України “Про оренду землі” в редакції станом на 02.09.2016, ст.12, 122, 126-1 ЗК України, п.34 ч.1 ст.26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, систематичне порушення орендарем умов договору та рекомендації постійної комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів, екології, раціонального природокористування та архітектури, не погодила поновлення орендних відносин.

ПП “ЗОВ” вважало таку відмову безпідставною, посилаючись на належне виконання своїх договірних обов`язків, зокрема відсутність заборгованості з орендної плати, що, на його думку, свідчить про наявність передбаченого ст.33 Закону України “Про оренду землі” переважного права та правомірних очікувань на поновлення договору на новий строк. При цьому заявник наголошував, що протягом дії договору селищна рада не пред`являла підприємству претензій щодо порушення його умов, натомість у рішенні від 10.10.2025 №53 послалася на систематичність таких порушень. Подібну поведінку орендодавця позивач розцінював як суперечливу та таку, що порушує його право на поновлення орендних відносин, у зв`язку з чим звернувся до суду з відповідним позовом.

На обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову заявник також зазначав, що на всіх 12 спірних земельних ділянках загальною площею 37,3797 га, кадастрові номери та площі яких наведені у проєкті додаткової угоди, знаходяться посіви кукурудзи, здійснені ПП “ЗОВ” під час користування цими землями на підставі договору від 02.09.2016 №87. На підтвердження цієї обставини посилався на довідку ПП “ЗОВ” від 21.08.2026. При цьому строк дії договору закінчується 02.09.2026, після чого, за твердженням позивача, виникає ризик передачі зазначених земельних ділянок селищною радою в оренду третім особам.

На думку заявника, у разі передачі спірних земель іншим землекористувачам виникнення у них відповідних прав може ускладнити захист інтересів ПП “ЗОВ” у межах цього судового провадження та зумовити необхідність ініціювання нових судових процесів і понесення додаткових витрат для відновлення порушених прав. Крім того, така передача створює загрозу пошкодження або знищення наявних посівів кукурудзи, що може призвести до втрати врожаю, необхідності повторного обробітку ґрунту, придбання та посіву насіння, а також інших витрат, пов`язаних із відновленням можливості використання земельних ділянок у господарській діяльності.

З огляду на викладене ПП “ЗОВ” просило забезпечити позов шляхом заборони Градизькій селищній раді Кременчуцького району Полтавської області вчиняти будь-які дії, спрямовані на розпорядження та передачу в оренду зазначених 12 невитребуваних земельних часток (паїв) сільськогосподарського призначення, а також заборони суб`єктам державної реєстрації прав, державним реєстраторам прав на нерухоме майно та державному реєстратору Держгеокадастру вчиняти реєстраційні дії, вносити відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного земельного кадастру України, приймати рішення про державну реєстрацію права оренди щодо цих земельних ділянок.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у справі №917/1666/26 заяву Приватного підприємства “ЗОВ” (вхід.№11750 від 01.09.2026) задоволено в редакції заявника, та вжито відповідні заходи до забезпечення позову.

Приймаючи ухвалу про забезпечення позову, господарський суд виходив із того, що строк дії договору оренди невитребуваних земельних часток (паїв) від 02.09.2016 №87 закінчується 02.09.2026, після чого Градизька селищна рада як належний розпорядник відповідних земель матиме право передати їх в оренду третім особам. З огляду на наявність спору щодо поновлення договору оренди така передача може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист прав позивача в межах цього судового провадження та зумовити необхідність нових звернень до суду. За висновком місцевого господарського суду, заявлені заходи забезпечення позову безпосередньо пов`язані з предметом спору, є співмірними позовним вимогам, мають тимчасовий характер, не порушують прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб і спрямовані на забезпечення ефективного захисту прав позивача у разі задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Предметом апеляційного оскарження є ухвала Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026, якою задоволено заяву ПП “ЗОВ” про забезпечення позову шляхом встановлення заборон щодо розпорядження спірними земельними ділянками та вчинення реєстраційних дій стосовно них.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, залежить, зокрема, від належного правового механізму, складовою якого є інститут забезпечення позову в судовому процесі.

Порядок вжиття судом заходів забезпечення позову врегульований статтями 136, 137, 140, 144 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Інститут забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного судового захисту та спрямований на охорону матеріально-правових інтересів позивача від можливих дій, які можуть ускладнити або унеможливити виконання майбутнього судового рішення чи ефективне поновлення порушених або оспорюваних прав та інтересів.

Інститут забезпечення позову спрямований, зокрема, проти можливих недобросовісних дій відповідача, який може приховати належне йому майно, розпорядитися ним чи іншим чином унеможливити подальше виконання судового рішення (аналогічний висновок міститься у пункті 8.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20).

Метою вжиття заходів забезпечення позову є запобігання можливому порушенню в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, забезпечення можливості реального виконання судового рішення у разі задоволення позову, а також ефективного поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі №916/2239/22.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов може забезпечуватися, зокрема, накладенням арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

За приписами частин 3, 4 статті 137 Господарського процесуального кодексу України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову, які мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника; забезпечення збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи ускладнення ефективного захисту або поновлення порушених прав у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із їх вжиттям прав та охоронюваних законом інтересів осіб, які не є учасниками судового процесу. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі №906/1162/22, від 29.06.2023 у справі №925/1316/22, від 18.05.2023 у справі №910/14989/22, від 24.06.2022 у справі №904/8506/21.

За загальним правилом достатньо обґрунтованою підставою для забезпечення позову є наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Водночас законом не визначено вичерпного переліку доказів, які повинна надати особа під час звернення із заявою про забезпечення позову, тому їх достатність, належність, допустимість та достовірність підлягають оцінці судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета та підстав позову, змісту заявленого заходу забезпечення та обставин відповідної справи.

При цьому під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позовних вимог по суті не досліджується, оскільки питання їх обґрунтованості є предметом дослідження під час розгляду спору по суті та не вирішується судом при розгляді заяви про забезпечення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20.

Адекватність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття таких заходів, з урахуванням прав та законних інтересів, за захистом яких заявник звернувся до суду, предмета спору, характеру обмежень, що застосовуються до відповідача чи інших осіб, та їх майнових наслідків. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі №921/333/23, від 13.07.2022 у справі №904/4710/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі №754/5683/22 зазначила, що при застосуванні заходів забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду із заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не спрямоване таке звернення на зловживання учасником справи своїми правами.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що характер спору - майновий або немайновий, як і те, чи підлягатиме судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки невжиття таких заходів може впливати не лише на можливість виконання майбутнього рішення, а й на ефективність захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача.

Водночас заходи забезпечення позову мають бути безпосередньо пов`язані з предметом спору та спрямовуватися на збереження можливості ефективного захисту прав та інтересів, за захистом яких заявник звернувся до суду.

Разом з тим наведені правові підходи не звільняють суд від необхідності в кожному конкретному випадку оцінити предмет та підстави позову, характер спірного майна, фактичні обставини справи, зміст заявлених заходів забезпечення та наслідки їх застосування або незастосування.

Не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у їх вжитті перебувають у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Отже, вирішуючи питання про наявність підстав для забезпечення позову у цій справі, колегія суддів має виходити з предмета та підстав заявлених ПП “ЗОВ” позовних вимог, характеру спірних орендних правовідносин, особливостей правового режиму невитребуваних земельних часток (паїв), а також оцінити, чи існує достатньо обґрунтований ризик того, що невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити або унеможливити ефективний захист оспорюваного права позивача в межах цього судового провадження, та чи є встановлені судом першої інстанції заборони пов`язаними з предметом спору, необхідними і співмірними з урахуванням прав та інтересів відповідача й інших осіб.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 02.09.2016 між Глобинською районною державною адміністрацією та ПП "ЗОВ" укладено договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) №87, за яким позивачу передано в строкове платне користування земельні частки (паї) загальною площею 163,3900 га строком на 10 років, до 02.09.2026. Пунктом 3.2 договору передбачено переважне право орендаря на його поновлення за умови письмового повідомлення орендодавця не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору. У зв`язку з оформленням права власності на частину невитребуваних паїв предметом спірних орендних відносин залишилися 12 сформованих земельних ділянок загальною площею 37,3797 га.

17.09.2025 ПП "ЗОВ" звернулося до Градизької селищної ради з листом-повідомленням про поновлення договору на новий строк, додавши проєкти додаткової угоди, якими, зокрема, запропоновано уточнити склад об`єктів оренди та змінити строк дії договору. Однак рішенням від 10.10.2025 №53 селищна рада відмовила у поновленні договору, пославшись на систематичне порушення орендарем його умов. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання зазначеного рішення незаконним та його скасування і визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 02.09.2016 №87.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" нерозподілені земельні ділянки та невитребувані земельні частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк, визначений договором, але не довше дня державної реєстрації права власності на відповідну земельну ділянку. Отже, Градизька селищна рада, не будучи власником спірних земель, здійснює щодо них спеціально визначені законом повноваження, які передбачають можливість передачі цих земель в оренду іншим особам за умови збереження їх відповідного правового статусу.

Таким чином, на момент постановлення оскаржуваної ухвали від 02.09.2026 строк дії договору оренди закінчувався, рішення про відмову в його поновленні вже було прийняте, а наявність у позивача права на продовження орендних відносин щодо конкретних 12 земельних ділянок становила предмет судового спору. За таких обставин після закінчення строку договору виникала передбачена законом можливість передачі спірних земельних ділянок у користування іншим особам до вирішення судом питання про правомірність відмови в поновленні договору та наявність підстав для визнання додаткової угоди укладеною.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність ризику ускладнення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття заходів забезпечення позову. Цей ризик полягає у можливості виникнення під час судового розгляду прав оренди третіх осіб на ті самі земельні ділянки, щодо яких позивач оспорює відмову в поновленні договору та вимагає визнання додаткової угоди укладеною. Передача спірних земель іншим орендарям та державна реєстрація відповідних прав можуть призвести до виникнення конкуруючих орендних правовідносин, внаслідок чого навіть у разі задоволення позову поновлення прав ПП "ЗОВ" може потребувати оспорювання нових рішень, договорів або зареєстрованих речових прав у межах інших судових проваджень. Відтак невжиття заходів забезпечення позову здатне істотно ускладнити досягнення мети судового захисту в межах цієї справи.

Колегія суддів враховує доводи апелянта про відсутність доказів підготовки Градизькою селищною радою проєктів рішень щодо передачі спірних земельних ділянок іншим особам, надходження звернень потенційних орендарів чи вчинення інших дій, спрямованих на виникнення нових орендних прав. Водночас сама по собі відсутність таких доказів не виключає наявності підстав для забезпечення позову, оскільки відповідний процесуальний механізм має попереджувальний характер і не вимагає обов`язкового встановлення факту вже розпочатих дій, наслідкам яких покликаний запобігти. Визначальним є не доведення наміру відповідача вчинити конкретні дії, а достатня обґрунтованість ризику того, що їх можливе вчинення істотно ускладнить ефективний захист оспорюваного права.

У цій справі такий ризик оцінюється не лише з огляду на передбачені законом повноваження ради щодо передачі невитребуваних земельних часток (паїв) в оренду, а й у сукупності з конкретними обставинами спірних правовідносин: прийняттям відповідачем рішення про відмову в поновленні договору, закінченням строку його дії безпосередньо на момент вирішення питання про забезпечення позову, наявністю невирішеного судового спору щодо подальших орендних прав позивача та можливістю виникнення прав третіх осіб на визначені земельні ділянки до ухвалення рішення у справі. При цьому спеціальний правовий режим невитребуваних паїв, на який посилається апелянт, не усуває відповідного ризику, оскільки саме в межах передбачених ст.13 Закону №899-IV повноважень рада може передати ці землі в оренду іншим особам.

Отже, висновок місцевого господарського суду ґрунтується не на припущенні про недобросовісність відповідача чи безумовну реалізацію ним повноважень щодо передачі земель, а на об`єктивній можливості виникнення під час розгляду справи нових правовідносин щодо предмета спору, які можуть перешкодити ефективному поновленню оспорюваних прав позивача. Вимога обов`язкового підтвердження вже розпочатої процедури передачі земель третім особам за наведених обставин фактично зводила б застосування забезпечення позову до реагування на дії, які вже створили відповідні юридичні наслідки, що не відповідає його попереджувальному призначенню.

Щодо зв`язку застосованих заходів забезпечення позову з предметом спору та їх співмірності колегія суддів зазначає, що встановлені судом першої інстанції заборони стосуються виключно 12 земельних ділянок загальною площею 37,3797 га, щодо яких заявлено вимогу про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди від 02.09.2016 №87. Отже, між предметом позову та об`єктами, на які поширюються заходи забезпечення, існує безпосередній зв`язок.

Заборона Градизькій селищній раді вчиняти дії, спрямовані на розпорядження та передачу цих земельних ділянок в оренду, покликана запобігти виникненню нових договірних правовідносин щодо предмета спору до вирішення питання про наявність у позивача права на поновлення оренди. Встановлена одночасно заборона вчинення реєстраційних дій спрямована на недопущення державної реєстрації конкуруючих прав оренди та змін правового стану спірних об`єктів, які можуть ускладнити реалізацію судового рішення в разі задоволення позову. При цьому заборона прийняття радою відповідних рішень сама по собі не усуває можливості вчинення реєстраційних дій на підставі інших документів, тому застосування заходів щодо відповідача та суб`єктів державної реєстрації має взаємопов`язаний характер.

Оцінюючи співмірність таких обмежень, колегія суддів враховує, що вони не передбачають передання спірних земельних ділянок позивачу, не продовжують строк дії договору оренди та не встановлюють наявності у нього переважного права на поновлення орендних відносин. Градизька селищна рада тимчасово обмежується у реалізації повноважень щодо розпорядження конкретними земельними ділянками, проте не позбавляється цих повноважень, а питання правомірності відмови у поновленні договору залишається предметом судового розгляду. Натомість передача ділянок третім особам до вирішення спору може спричинити виникнення конкуруючих речових прав, усунення яких потребуватиме додаткових судових проваджень. За таких обставин тимчасове обмеження можливості передачі спірних земель в оренду відповідає меті забезпечення позову та не створює для позивача переваг, рівнозначних задоволенню заявлених вимог.

Водночас спеціальний правовий режим невитребуваних земельних часток (паїв) вимагає врахування прав їх власників та спадкоємців, які не є учасниками цього спору. Застосовані заходи не можуть розглядатися як визнання за ПП "ЗОВ" будь-яких прав на ці землі всупереч правам їх власників, оскільки предметом судового розгляду є виключно спір щодо поновлення орендних відносин із селищною радою. Разом із тим сама тимчасовість заборони не усуває необхідності перевірки її обсягу, зокрема щодо реєстраційних дій, не пов`язаних із виникненням конкуруючих прав оренди.

Доводи апеляційної скарги щодо неналежного підтвердження наявності посівів кукурудзи на спірних земельних ділянках не спростовують висновків суду першої інстанції про необхідність забезпечення позову. Хоча позивач посилався на можливе пошкодження або знищення посівів як на один із негативних наслідків передачі земель іншим особам, визначальним для вирішення питання про забезпечення позову є ризик виникнення конкуруючих прав оренди, що може ускладнити ефективне поновлення оспорюваного права позивача. Відтак оцінка достатності доказів наявності посівів та ймовірності їх втрати не має вирішального значення для встановлення зазначеного ризику, який обґрунтовується іншими обставинами спірних правовідносин.

Не змінюють цього висновку й посилання апелянта на обізнаність позивача з жовтня 2025 року про відмову в поновленні договору та дату закінчення строку його дії. Зазначені обставини самі по собі не свідчать про відсутність ризику виникнення прав третіх осіб на спірні земельні ділянки та не позбавляють позивача права звернутися за забезпеченням позову з метою збереження можливості ефективного судового захисту. При цьому застосовані заходи не надають ПП "ЗОВ" права користування земельними ділянками після закінчення строку договору та не вирішують питання правомірності такого користування.

Щодо доводів апелянта про систематичне порушення позивачем строків внесення орендної плати, зміну площі об`єкта оренди та запропоноване збільшення строку дії договору колегія суддів зазначає, що ці обставини стосуються наявності матеріально-правових передумов для реалізації переважного права орендаря на поновлення договору та правомірності відмови орендодавця. Їх дослідження і правова оцінка належать до предмета розгляду спору по суті та не можуть підміняти перевірку підстав для забезпечення позову. Вирішення питання про застосування відповідних заходів не передбачає встановлення обґрунтованості заявлених позовних вимог, так само як і попереднього висновку про правомірність рішення селищної ради від 10.10.2025 №53.

Таким чином, встановлені у справі обставини, зокрема закінчення строку договору оренди, наявність невирішеного спору щодо його поновлення та передбачена законом можливість передачі спірних земельних ділянок третім особам, у своїй сукупності обґрунтовують необхідність збереження предмета спору від виникнення конкуруючих прав оренди до його вирішення по суті. Застосовані судом першої інстанції заходи пов`язані з предметом заявлених вимог, мають тимчасовий характер та спрямовані на забезпечення можливості ефективного захисту оспорюваного права позивача в межах цього судового провадження. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновку місцевого господарського суду про наявність підстав для забезпечення позову.

Згідно з п.1 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст.276 ГПК України).

Враховуючи наведене вище за текстом цієї постанови у сукупності, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржувана ухвала має бути залишена без змін.

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за її подання відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на Градизьку селищну раду Кременчуцького району Полтавської області.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 271, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Градизької селищної ради Кременчуцького району Полтавської області залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 02.09.2026 у справі №917/1666/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 23.10.2026.

Головуючий суддя О.А. Істоміна

Суддя Є.О. Васильєв

Суддя О.В. Стойка