Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №140/2877/26
Суддя: Мандзій Олексій Петрович
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/2877/26 пров. № А/857/32110/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мандзія О.П.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові Військової частини НОМЕР_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі №140/2877/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції Стецик Н.В.,
дата ухвалення рішення 07.05.2026,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення 07.05.2026,
В С Т А Н О В И В:
адвокат Світлицька Зоряна Олександрівна, діючи в інтересах ОСОБА_1 (далі також – ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) (далі також – Військова частина НОМЕР_1 , відповідач) у якому просила:
визнати протиправною відмову у звільненні з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби молодшого сержанта ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Вказує, що 04.02.2026 він подав рапорт про звільнення з лав Державної прикордонної служби України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю II групи.
Відповідач листом №08/2961-26-Вих від 21.02.2026 відмовив ОСОБА_1 у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби, зазначивши, що на підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному догляді, до рапорту додано копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В де в п. 17.1.3 зазначено: «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується».
Представник позивача вважає таку відмову у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення із військової служби протиправною.
З посиланням на норми законодавства, яке регулює спірні питання, вказує, що наявність у п. 17.1.3 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В запису «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується» означає не результат оцінювання, а відсутність розгляду відповідного питання. Стверджує, що така позначка використовується у випадках, коли відповідне питання не входило до предмета оцінювання у конкретній справі. Зазначення у витягу формулювання «не застосовується» свідчить про те, що у направленні на оцінювання не було визначено мети щодо встановлення потреби у постійному сторонньому догляді, а тому експертна команда не розглядала це питання та не приймала щодо нього відповідного рішення.
Натомість, факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду за дружиною позивача підтверджується висновком №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданим КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» від 29.01.2026, складеного за формою первинної медичної документації №080-4/о.
На переконання представника позивача, вказаний висновок за формою первинної облікової документації №080-4/о є самостійним медичним документом, який безпосередньо встановлює наявність потреби в постійному сторонньому догляді.
Вважає, що за наведених обставин є усі підстави для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у цій справі позов задоволено частково: визнано протиправною відмову НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби ОСОБА_1 відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_1 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.02.2026 щодо звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» з підстав, що зазначені в абзаці 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 оскаржила таке у апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що з огляду на введення в Україні воєнного стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Як встановлено з рішення ЕКОПФО від 27.11.2025 №20/25/6032/ ОСОБА_3 з 19.11.2025 встановлено другу групу інвалідності строком два роки, але Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 29.01.2026 №16 виданий строком на один рік. Крізь призму положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги» слід дійти висновку, що ОСОБА_4 потребує не постійного (більше ніж один рік), а тимчасового (до одного року) догляду, а отже містить часові обмеження, які не відповідають наведеному Верховним Судом у пункті 68 постанови від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 тлумаченню термінологічної конструкції «постійний догляд».
Враховуючи зазначене, вважає, що НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) діяв межах повноважень і у спосіб, що передбачені статтею 19 Конституції України та законодавством України з порядку проходження військової служби військовослужбовцями під час дії воєнного стану.
Апелянт просив скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07.05.2026 у справі №140/2877/26 та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Від сторони позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу. Вказано, що суд першої інстанції розмежував встановлення інвалідності та визначення потреби у постійному сторонньому догляді як різні процедури.
Хоча утворення лікарсько-консультативних комісій передбачено нормативним актом, що регулює порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності, подальшими нормативно правовими актами Міністерства охорони здоров`я України на такі комісії покладено додаткові функції, зокрема щодо оформлення та видачі медичних висновків встановленої форми, які підтверджують наявність порушень функцій організму та потребу особи у постійному сторонньому догляді.
Висновок лікарсько-консультативної комісії та рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи є різними за процедурою оформлення, але рівнозначними за своїм медичним змістом документами, які можуть підтверджувати наявність у особи порушень функцій організму та потребу у постійному сторонньому догляді.
Отже, якби експертною командою у межах проведеного оцінювання було розглянуто питання щодо визначення потреби у постійному сторонньому догляді та встановлено відсутність такої потреби, у відповідній графі витягу мало б бути прямо зазначено «ні».
Натомість у витягу зазначено «не застосовується», що за змістом затверджених форм означає не результат оцінювання, а відсутність самого розгляду відповідного питання. Така позначка використовується у випадках, коли відповідне питання не входило до предмета оцінювання у конкретній справі. З огляду на це, зазначення у витягу формулювання «не застосовується» свідчить про те, що у направленні на оцінювання не було визначено мети щодо встановлення потреби у постійному сторонньому догляді, а тому експертна команда не розглядала це питання та не приймала щодо нього рішення. Таким чином, витяг з рішення експертної команди не містить висновку про відсутність потреби у постійному сторонньому догляді, а лише підтверджує, що це питання у межах проведеного оцінювання не вирішувалося. Так, факт необхідності здійснення постійного стороннього догляду за дружиною Позивача підтверджується висновком №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданим КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» від 29.01.2026, складеного за формою первинної медичної документації №080-4/о.
Тож висновок за формою первинної облікової документації №080-4/о є самостійним медичним документом, який безпосередньо встановлює наявність потреби в постійному сторонньому догляді.
З позиції сторони позивача, висновок №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» 29.01.2026, є належним медичним документом, який безпосередньо підтверджує потребу особи з інвалідністю у постійному сторонньому догляді.
Відповідно такий документ може використовуватися не лише у сфері соціального захисту населення, а й для підтвердження відповідної обставини у будь-яких правовідносинах, у яких має значення встановлення факту потреби особи у постійному сторонньому догляді.
Скаржник не спростував достовірність висновку №16, не довів його недійсність, не навів жодного доказу його скасування, не надав альтернативного медичного документа, який би встановлював відсутність потреби у постійному сторонньому догляді. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав цей документ належним доказом. Скаржник повторює довід, за яким висновок №16 виданий строком на один рік, тому, «крізь призму положень частини четвертої статті 16 Закону України «Про соціальні послуги»», ОСОБА_5 нібито потребує не постійного, а тимчасового догляду.
Строк дії висновку №16 визначає лише період чинності медичного документа. Він не змінює зміст висновку ЛКК і не перетворює потребу у постійному сторонньому догляді на тимчасову.
Крім того, висновок №16 було видано у тій формі і на той строк, які передбачені чинною Інструкцією щодо форми №080-4/о. ЛКК не могла видати документ без строку його дії або в іншій формі на власний розсуд. Тому посилання Скаржника на строк дії документа не доводить незаконності рішення суду першої інстанції. Так, згідно з абзацом одинадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зазначено: «необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи». Наведена норма закону не містить ані відсилання до Закону України «Про соціальні послуги», ані правила про те, що потреба у постійному догляді повинна тлумачитися через класифікацію соціальних послуг за строком їх надання
Отже, у цій справі значення має встановлення самої юридично значущої обставини - необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною Позивача, а не встановлення того, яка саме соціальна послуга, у якій формі, з якою періодичністю та на який строк могла б надаватися відповідно до законодавства про соціальні послуги
У даній справі до рапорту Позивача додано зовсім інший документ висновок №16 від 29 січня 2026 року за формою №080-4/о під назвою «Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду». Тобто у самій назві та змісті цього документа прямо і безпосередньо зафіксовано ту юридично значущу обставину, яка вимагається законом для звільнення Позивача з військової служби.
Відповідач намагається механічно перенести висновок, зроблений щодо документа, який уже втратив чинність і був пов`язаний з іншим нормативним масивом, на правовідносини, що виникли у 2026 році та регулюються іншою редакцією форми №080-4/о.
Тож, чинна редакція форми №080-4/о не є документом, у якому лише рекомендовано певну соціальну послугу. Це медичний висновок, яким ЛКК безпосередньо фіксує наявність у особи порушень функцій організму та потребу саме у постійному сторонньому догляді. Саме такий висновок і був поданий Позивачем разом із рапортом про звільнення. Тому твердження Відповідача про відсутність належного підтвердження потреби у постійному догляді прямо суперечить змісту наданого документа.
Сторона позивача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 згідно копії військового квитка позивача серії НОМЕР_3 (а.с.15-16).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 18.06.2022 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстровано шлюб 18.06.2022. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу – ОСОБА_7 (а.с.18).
Зі змісту Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №50/25/6032/В від 27.11.2025 видно, що ОСОБА_1 встановлено II групу інвалідності (а.с.20-21).
Рапортом від 04.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до начальника першого відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування із проханням звільнити його з військової служби у запас через сімейні обставини на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII, а саме через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з числа осіб з інвалідністю II групи, що підтверджується витягом з рішення ЕКОПФО №50/25/6032/В, виданого КНП «Волинська обласна клінічна лікарня» Волинської обласної ради від 27.11.2025 року (а.с.16зворот-17).
Як зазначено у вказаному рапорті, факт необхідності здійснення постійного догляду за дружиною з інвалідністю II групи підтверджується висновком №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від КНП «Центру первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» від 29.01.2026.
Листом НОМЕР_2 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України №08/2961-26-Вих від 21.02.2026 «Про результати розгляду рапорту» позивача повідомлено про відсутність підстав для звільнення з військової служби. Як обґрунтування такого рішення зазначено, що «На підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному догляді, до рапорту додано копія витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025 №50/25/6032/В де зазначено: п. 17.1.3 «Рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується» (а.с.17 зворот).
Не погоджуючись з відмовою щодо звільнення з військової служби, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції керувався тим, що висновок №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико санітарної допомоги Боратинської сільської ради» 29.01.2026, є належним медичним документом, який безпосередньо підтверджує потребу дружини позивача з інвалідністю у постійному сторонньому догляді.
Наведене вище обґрунтовує, що дружина позивача ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, яка за станом здоров`я потребує постійного стороннього догляду.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що під час розгляду справи, знайшов підтвердження факт наявності у позивача права на звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІI групи та потребує постійного стороннього догляду, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.
Відтак відмова Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 04.02.2026 про звільнення з військової служби у зв`язку із сімейними обставинами, що передбачені абзацом 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є протиправною.
Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, з метою їх ефективного захисту суд вважає за можливе, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт позивача від 04.02.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІI групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі- Закон №2262-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
За змістом ч.ч. 1-3, 6 ст.2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 24 Закону №2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно з абз. 10 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, зокрема, під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.
Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби в Державній прикордонній службі України (далі - Держприкордонслужба) у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом президента України від 29.12.2009 за №1115/2009 (далі – Положення №1115/2009 у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).
За змістом п. 233 У разі прийняття рішення про звільнення військовослужбовець подає по команді рапорт та в разі необхідності документи, які підтверджують підстави звільнення.
Форма та порядок подання про звільнення військовослужбовців з військової служби та перелік документів, які додаються до нього у випадках, передбачених абзацами першим і другим цього пункту, визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України.
Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Додатком до цієї Інструкції є Перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.
Пунктом 19 цього Переліку визначено документи, які підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, передбачених частиною 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ. Зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи підтверджується сукупністю таких документів: копія свідоцтва про шлюб; один із документів, що підтверджує інвалідність дружини (чоловіка): довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.
Так, позивач звернувся до відповідача із рапортом від 04.02.2026, до якого долучив, зокрема, нотаріально засвідчену копію витягу з рішення ЕКОПФО №50/25/6932/В від 27.11.2025 та оригінал висновку №16 про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від КНП «Центру первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» від 29.01.2026.
Відповідач за результатами розгляду відповідного рапорту у листі від 21.02.2026 зокрема вказав. що на підтвердження потреби ОСОБА_2 у постійному догляді до рапорту додано копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 27.11.2025, де у п. 17.1.3 «рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді: не застосовується», відповідно вважає, що підстави для звільнення з військової служби відсутні.
У досліджуваному питанні в контексті, який саме орган видає медичний документ щодо необхідності здійснення постійного догляду, апеляційний суд зазначає таке.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у п. 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, затв. наказом Міністерства охорони здоров`я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я» №2136 від 18.09.2020, як електронний документ, який формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров`я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
Отже, медичний висновок це документ, який містить дані про стан здоров`я особи та видається з питань, пов`язаних з таким станом здоров`я.
Суб`єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров`я.
Відповідно до положень Закону України №2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-IV у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), медико-соціальна експертиза - це встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Зі змісту ст. 7 Закону №2961-IV убачається, що положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У контексті викладеного, апеляційний суд зазначає, що процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації до 01.01.2025 визначало Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 3.12.2009р. №1317 (далі- Положення №1317).
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 зауважив про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ. Аналізуючи повноваження МСЕК, передбачені Положенням №1317, Суд виснував, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров`я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання Суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров`я, які мають право приймати, зокрема:
1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку;
2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг;
3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 31 липня 2013 року №667.
Вказані висновки відповідають висновкам Верховного Суду у постанові від 20.11.2025 у справі №560/17590/24, від 12.05.2026 у справі №500/7485/23.
З 01.01.2025 набув чинності Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 (далі - Порядок №1338), який визначає процедуру проведення оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - оцінювання), а саме повнолітніх громадян України, іноземців або осіб без громадянства, які проживають в Україні на законних підставах, з обмеженнями повсякденного функціонування або з інвалідністю (далі - особа) з метою встановлення причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, соціальній та психологічній реабілітації, а також складення та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю на основі комплексного реабілітаційного обстеження особи та індивідуального реабілітаційного плану (за наявності) (пункт 1).
Відповідно до пунктів 7, 8 Порядку №1338 проведення оцінювання організовується у закладі охорони здоров`я, в якому затверджено перелік лікарів, які мають право проводити оцінювання. Оцінювання проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертні команди).
Як передбачає підпункт 9 пункту 9 цього Порядку, експертні команди встановлюють потребу в постійному сторонньому догляді.
Згідно з пунктом 40 Порядку №1338 за результатами проведення оцінювання експертна команда приймає рішення щодо встановлення чи невстановлення (або визначення) відповідно до законодавства, зокрема потреби у постійному сторонньому догляді.
Відповідно до Порядку №1338, з 01.01.2025 експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
Проведення оцінювання повсякденного функціонування особи організовується в кластерних та надкластерних закладах охорони здоров`я відповідно до Положення про експертну команду з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою.
При цьому, апеляційний суд відзначає, що суд першої інстанції помилково покликався на приписи Положення №1317, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2009, яке втратило чинність.
Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 №1338 (далі - Критерії №1338).
Відповідно до пп. 13 пункту 1 Критеріїв №1338 особа направляється лікуючим лікарем або головою військово-лікарської, медичної (військово-лікарської), лікарсько-експертної комісії до експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи (далі - експертна команда) для проведення оцінювання її повсякденного функціонування, зокрема у випадку визначення потреби в постійному сторонньому догляді та інших соціальних послугах.
Форму направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи та витягу рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи затверджено наказом Міністерства охорони здоров`я України від 10.12.2024 №2067.
Так, у п. 27 направлення на оцінювання повсякденного функціонування особи вказується мета направлення особи на оцінювання, зокрема - зазначаються числа, що відповідають таким цілям направлення особи на оцінювання: встановлення інвалідності - 1; зміна причини інвалідності - 2; закінчення строку, на який встановлено інвалідність, - 3; повторне оцінювання у разі настання змін у стані здоров`я - 4; оновлення рекомендацій, які є частиною індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю, - 5; встановлення ступеню втрати професійної працездатності - 6; продовження тимчасової непрацездатності - 7; визначення медичних показань для забезпечення автомобілем та/або електроскутером і протипоказань до керування ними - 8; встановлення причинного зв`язку смерті з професійним захворюванням, трудовим каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я - 9; визначення потреби в постійному догляді та інших соціальних послугах - 10; призначення допоміжних засобів реабілітації (технічних та інших засобів реабілітації) та/або медичних виробів - 11; встановлення причинного зв`язку інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві 12.
Форма витягу з рішення експертної команди передбачає проставлення навпроти питань, які вирішувалися експертною командою, одного із двох варіантів рішення - «так» або «ні».
Аналіз змісту затверджених форм документів, що застосовуються під час проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, свідчить про те, що встановлення інвалідності та визначення потреби у постійному сторонньому догляді є різними за своєю правовою природою цілями проведення такого оцінювання. Вони передбачені як самостійні підстави направлення на оцінювання та не є взаємозалежними процедурами. Отже, вирішення одного з цих питань не означає автоматичного розгляду іншого.
Апеляційний суд зазначає, що у п. 16 «Обґрунтування рішення експертної команди за результатами оцінювання» Витягу з рішення від 27.11.2025 зазначено: «Враховуючи потребу пацієнтки у проходженні спец.лікування, згідно критеріїв постанови Кабінету Міністрів України №1338 від 15.11.2024, у пацієнтки встановлений виражений рівень обмеження здатності до трудової діяльності та помірний рівень обмеження до пересування, на підставі медичних засобів, що підтверджують відповідне захворювання та сан, пацієнтці встановлено ІІ групу інвалідності терміном на 2 роки». У п. 17.1 у разі проведення оцінювання з метою: встановлення інвалідності, зміни причини інвалідності, закінчення строку, на який встановлюється інвалідність; повторного оцінювання у разі настання змін у стані здоров`я; визначення потреби у постійному догляді та інших соціальних послугах – заповнюється в разі, якщо це стосується справи, що розглядається. У п. 17.1.3 рішення щодо визначення потреби в постійному сторонньому догляді – не застосовується. Вказане свідчить про те, що відповідне питання не розглядалося експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи (а.с.20-22).
При цьому, позивач надав відповідачу Висновок №16 Центру первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради від 29.01.2026, тобто документ за формою первинної облікової документації №080/4/o «Висновок про наявність порушення функцій організму через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду», яким стверджено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду. Висновок дійсний: до 29.01.2027.
Відповідно до пункту 1 розділу III Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.04.2008 №189, при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров`я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК».
Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Боратинської сільської ради» є офіційним закладом охорони здоров`я первинного рівня, який діє на підставі ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики.
Вказане відповідачем не заперечувалося.
Відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України №407 від 09.03.2021 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров`я» (в редакції наказу міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 за №407 №1811 та зі змінами, внесеними наказом міністерства охорони здоров`я України від 05.12.2025 №1850) затверджено форми первинної облікової документації що використовуються в закладах охорони здоров`я. Висновок про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, затверджена формою первинної облікової документації №080/4-о.
Відповідно до п.п.2-4 Інструкції Висновок призначений для реєстрації порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду, в тому числі для реєстрації когнітивних порушень, які виникають при захворюваннях (органічні психічні розлади (F00–F09), розумова відсталість (F70–F79), порушення рухової активності (паралічі), соціальна дезадаптація тощо). Когнітивні порушення можуть спостерігатися у симптокомлексі розладів психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин (F10–F19), шизофренії (F20), первазивних розладів психологічного розвитку (F84), нейродегенеративних захворювань (хвороба Альцгеймера, Паркінсона тощо), судинних захворювань головного мозку (інсульти, інфаркти мозку, церебральний атеросклероз), нейроінфекції, наслідків черепно-мозкової травми, новоутворень, метаболічних порушень та інтоксикацій, аутоімунних захворювань, генетичних захворювань тощо.
Висновок надається закладами охорони здоров`я усіх рівнів надання медичної допомоги.
Висновок заповнюється членами лікарсько-консультативної комісії (далі — ЛКК) на підставі форми первинної облікової документації №025/о «Медична карта амбулаторного хворого №_____», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974, або форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 лютого 2012 року №110, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за №661/20974.
Згідно з п. 5 Інструкції висновок надається особі, яка потребує постійного стороннього догляду, або її законному представнику.
Апеляційний суд також зазначає. що відповідно до п. 11 Інструкції особам, яким інвалідність встановлено безстроково, Висновок видається безстроково. Особам, яким інвалідність встановлено на певний строк, Висновок видається на строк не більше, ніж до завершення строку, на який їм встановлено інвалідність, але не менше, ніж на 12 місяців. Іншим категоріям осіб Висновок видається на строк 12 місяців з дати видачі.
Колегія суддів повторно зазначає, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи.
Отже, матеріали справи містять докази подання позивачем до рапорту про звільнення висновку, яким підтверджена необхідність постійного догляду за його дружиною ОСОБА_2 , що свідчить про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби.
Своєю чергою, у спірному випадку, відповідач безпідставно не взяв до уваги та не аргументував причини неврахування висновку №16 форми №080-4/о від 29.01.2026, згідно якого його дружині потрібний сторонній догляд.
Крім того, відповідачу разом із рапортом був наданий акт №05 від 07.01.2026 обстеження умов проживання згідно з яким в результаті обстеження з`ясовано, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує стороннього догляду.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем належним чином не розглянутий рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляду за дружиною, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
З огляду на викладене, оскільки за наслідками розгляду поданого позивачем рапорту про звільнення з військової служби відповідачем неналежно розглянуто відповідний рапорт позивача, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання протиправною відмови відповідача у звільненні позивача з військової служби за вказаною підставою.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 р. у справі "Гурепка проти України", заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 р. у справі «Кудла проти Польщі», заява №30210/96, п.158) (п.29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі "Гарнага проти України", заява №20390/07).
Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.
У постанові від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.
Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21.
За таких обставин, апеляційний суд погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту прав позивача шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 04.02.2026 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 4, абзацу 11 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІI групи, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому судовому рішенні.
Вказане свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Проте надаючи оцінку спірним правовідносинам та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції помилково покликався на приписи Положення №1317, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2009, яке втратило чинність.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У ч. 4 ст. 317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог, проте помилково надаючи оцінку спірним правовідносинам та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції помилково покликався на приписи Положення №1317, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 03.12.2009, яке втратило чинність. У зв`язку з викладеним, рішення суду першої інстанції слід змінити у частині мотивів часткового задоволення позовних вимог, виклавши його у редакції цієї постанови.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду апеляційної інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що колегія суддів змінює рішення суду першої інстанції лише в частині мотивів ухвалення судового рішення, судові витрати новому розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі №140/2877/26 змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Волинського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі №140/2877/26 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяО. П. Мандзій
суддіЛ. Я. Гудим
В. Я. Качмар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua