Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №140/6322/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/6322/26 пров. № А/857/41962/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Калмикової Ю.О., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в електронній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог у справі № 140/6322/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, Луцького районного управління поліції Головного управління національної поліції у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу (ухвала суду першої інстанції прийнята суддею Волдінером Ф.А. в м. Луцьку в порядку письмового провадження), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулася з адміністративним позовом до Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, позивач просить:

1) визнати протиправним та скасувати Акт Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від 17.11.2025 № 3Х/ ВЛ/35004/023579;

2) визнати протиправними дії та бездіяльність Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області щодо вчинення мобінгу по відношенню до головного спеціаліста юридичного відділу Шевченко Ольги Олександрівни;

3) визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області по преміюванню за 2024-по квітень 2026 року в частині преміювання ОСОБА_1 ;

4) зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Волинській області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 недоодержану премію на рівні всіх головних спеціалістів юридичного відділу за період за 2024 - по квітень 2026 року включно;

5) визнати протиправними та скасувати накази за 2023-2026 роки Головного управління Державної казначейської служби України у Волинській області в частині затвердження висновків за 2023 по 2025 рік по оцінюванню результатів службової діяльності головного спеціаліста юридичного відділу Шевченко О.О.

6) визнати бездіяльність Луцького районного управління поліції Головного управління національної поліції у Волинській області щодо нескладення протоколу по статті 173-5 КУпАП;

7) стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 , в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями відповідачів, моральну шкоду в сумі 350 000 гривень.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року позовну заяву залишено без розгляду в частині затвердження висновків за 2023 по 2025 рік по оцінюванню результатів службової діяльності головного спеціаліста юридичного відділу Шевченко О.О.

Не погодившись із вказаною ухвалою, її оскаржив позивач, яка покликаючись на те, що ухвала є незаконною та необґрунтованою, ухваленою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог скасувати, а справу направити на продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що обставини даної судової справи, а саме той факт, що мобінг складають у своїй побудові і накази на преміювання, і накази на оцінювання, то доцільно було б застосувати підхід щодо поновлення строку оскарження за загальним правилом перебігу строку на звернення до адміністративного суду, який починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідачі скористалися правом подання відзиву на апеляційну скаргу, просили у задоволенні такої відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем в поданих додаткових поясненнях всупереч вимогам ухвали від 01.07.2026 не наведено жодних фактичних обставин, що свідчили б про наявність будь яких причин пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаними позовними вимогами.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Згідно із статтею 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 КАС України).

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначено КАС України, відповідно до частини першою статті 5 якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 123 КАС України визначено наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду.

Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею в заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).

Згідно з частиною п`ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Мобінг безпосередньо стосується проходження публічної служби.

Згідно з пунктом 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів).

При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28.05.2021 в справі № 380/2355/20.

Апеляційним судом встановлено, що з наказом Державної казначейської служби України від 05.12.2023 № 218-ОС «Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців у 2023 році» позивач була ознайомлена 05.12.2023, відтак строк оскарження наказу закінчився 05.01.2024.

З наказом Державної казначейської служби України від 05.12.2024 № 282-ОС Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців у 2024 році позивач була ознайомлена 05.12.2024, відтак строк оскарження наказу закінчився 05.01.2025.

З наказом Державної казначейської служби України від 02.12.2025 № 227-ОС Про затвердження висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців у 2025 році позивач була ознайомлена 02.12.2025, відтак строк оскарження наказу закінчився 02.01.2026.

Факт ознайомлення позивача із наведеними наказами підтверджується наявним підписом позивача у відповідних Аркушах ознайомлення з наказами з проставлянням дати підпису.

Однак до суду з адміністративним позовом позивач звернувся лише 19.05.2026.

Щодо доводів апелянта про те, що накази на оцінювання та преміювання є складовими мобінгу, а мобінг - це систематичні, тривалі умисні дії або бездіяльність колег або керівництва, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 2-2 Кодексу законів про працю України мобінг (цькування) - систематичні (повторювані) тривалі умисні дії або бездіяльність роботодавця, окремих працівників або групи працівників трудового колективу, які спрямовані на приниження честі та гідності працівника, його ділової репутації, у тому числі з метою набуття, зміни або припинення ним трудових прав та обов`язків, що проявляються у формі психологічного та/або економічного тиску, зокрема із застосуванням засобів електронних комунікацій, створення стосовно працівника напруженої, ворожої, образливої атмосфери, у тому числі такої, що змушує його недооцінювати свою професійну придатність.

Форми тиску, які, як вважає позивач, у розумінні оскаржуваних наказів, застосовувались до останньої є:

нерівність можливостей для навчання та кар`єрного росту;

безпідставне позбавлення працівника частини виплат (премій, бонусів та інших заохочень).

Однак, проаналізувавши вищенаведену статтю та матеріали справи, колегія суддів встановила, що оскаржувані накази виносились з 2023 року (і у 2024, 2025 та 2026 роках), тобто в розумінні систематичності (повторюваності), а також частини п`ятої статті 122 КАС України (строк звернення у спорах щодо проходження публічної служби) особа повинна була звернутись швидше з даним позовом.

Частинами першою та другою статті 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Аналізуючи вищенаведені норми, колегія суддів зазначає, що позивачем до матеріалів справи у суді першої інстанції та апеляційної скарги не додано жодних належних доказів, які б підтверджували те, що останнім строк звернення до суду пропущено з поважних причин.

Згідно із частиною першою статті 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 160/18326/21.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду (постанова від 31.03.2021 по справі № 240/12017/19) про те, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку. В той же час триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

З огляду на ці обставини та подані на їх підтвердження докази, колегія суддів не вважає їх такими, що відповідають вищезазначеним критеріям поважності, реальності, непереборності і такими, що об`єктивно були нездоланними на час плину строків звернення до суду.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. У цьому випадку обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на подання позовної заяви протягом законодавчо встановленого строку, не вбачається, а підстави, наведені у клопотанні про поновлення строку звернення до суду, не є поважними та об`єктивно непереборними і не пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами, оскільки залежали від самого позивача та його представника.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21.12.2010 у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що позивач пропустив строк звернення до адміністративного суду для захисту свого права, а доводи про його поновлення не містить посилань на конкретні обставини, які б могли слугувати причиною його поновлення.

Разом з тим, позивач не навів обставин, за яких він дійсно не мав можливості у встановлений процесуальним законом строк звернутися до суду з цим позовом, та не надав доказів на їх підтвердження.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є законною та скасуванню не підлягає.

Згідно частини першої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні.

Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.

Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог у справі № 140/6322/26 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України.

Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи.

Головуючий суддяВ. С. Затолочний

суддіЮ. О. Калмикова

Н. М. Судова-Хомюк