Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №260/242/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/242/26 пров. № А/857/29215/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мандзій О.П.,

суддів Гудим Л.Я., Качмар В.Я.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі № 260/242/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про зобов`язання вчинити певні дії, -

суддя в 1-й інстанції Ващилін Р.О.,

дата ухвалення рішення 11.05.2026,

місце ухвалення рішення - м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення не зазначено,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – апелянт 1, позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – апелянт 2, відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.12.2025 №921130148454 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком, відповідно до статті 24 Закону №1058;

2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі «Нове життя» з 1975 по 1978 роки та з 1989 по 1992 роки, як повні роки (тобто по 1 рік за кожний); з 01.01.1993 по 04.09.2000 страховий стаж у розмірі 7 років 9 місяців 4 дні;

3) зобов`язати Головне управління Пенсійного фону України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 про перерахунок призначеної пенсії за віком.

В обґрунтування позову зазначено, що він перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію за віком. В 2025 році позивач звернувся через веб-портал Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу, набутого до 01.01.2004. Однак за результатами розгляду такої заяви відповідач відмовив у проведенні перерахунку пенсії з урахуванням періоду роботи з 1993 по 2000 роки згідно з трудовою книжкою колгоспника за відсутності довідки про трудову участь з відомостями про вироблений трудовий мінімум. Таке рішення відповідача вважає протиправним, оскільки в його трудовій книжці наявні відомості про кількість відпрацьованих людиноднів. Більше того, відповідач жодним чином не обґрунтував причини невірного розрахунку страхового стажу за період з 1975 по 1979 роки та з 1989 по 1992 роки.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у цій справі позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.12.2025 №921130148454 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.11.2025 про перерахунок призначеної пенсії за віком і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду. В решті позову відмовлено. Стягнуто із Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Краматорський район, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ – 13486010) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань 709,97 грн. (Сімсот дев`ять гривень 97 коп.) судового збору.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням в частині відмови в задоволенні позову, позивач оскаржив таке в апеляційному порядку, оскільки вважає, що таке прийнято з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції фактично було покладено на позивача обов`язок доведення відсутності підстав для застосування винятку із загального правила зарахування стажу роботи в колгоспі, тоді як саме на відповідача покладався обов`язок довести наявність усіх передбачених законом умов для застосування такого винятку, а саме — що невиконання мінімуму трудової участі мало місце саме без поважних причин.

Сама лише констатація факту невиконання мінімуму людиноднів не є достатньою правовою підставою для пропорційного обчислення стажу. Стаття 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» прямо передбачає необхідність встановлення додаткової обставини — відсутності поважних причин такого невиконання. Отже, для застосування механізму обчислення стажу за фактичною тривалістю необхідним є не лише встановлення кількості відпрацьованих людиноднів, а й належне з`ясування причин невиконання встановленого мінімуму. Разом з тим, відповідачем не надано жодного доказу того, що позивач ухилявся від роботи, був безпідставно відсутній, порушував трудову дисципліну або з інших причин умисно не виконував встановлений мінімум трудової участі. Матеріали пенсійної справи також не містять жодних рішень правління колгоспу, протоколів зборів, актів чи інших документів, якими б фіксувалося невиконання позивачем трудового мінімуму саме без поважних причин. Більше того, судом залишено поза увагою, що відхилення від встановленого мінімуму людиноднів за 1989–1991 роки є незначним та становить лише 8–19 людиноднів на рік, що саме по собі не може автоматично свідчити про ухилення особи від трудової діяльності чи відсутність поважних причин. При цьому позивач фактично здійснював трудову діяльність у колгоспі на постійній основі, що підтверджується записами у трудовій книжці колгоспника та самим фактом обліку його трудової участі.

Саме відповідач був зобов`язаний довести наявність усіх передбачених законом підстав для застосування до позивача механізму обчислення стажу за фактичною тривалістю роботи, зокрема встановити та належними доказами підтвердити, що невиконання позивачем мінімуму трудової участі мало місце саме без поважних причин. Проте відповідачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження зазначених обставин, а суд першої інстанції фактично застосував презумпцію винуватості позивача, виходячи виключно із арифметичного співвідношення встановленого та фактично виконаного мінімуму людиноднів, що не відповідає вимогам статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідач не був позбавлений можливості звернутися до архівних установ, правонаступників колгоспу, органів місцевого самоврядування чи інших компетентних органів із відповідними запитами щодо причин невиконання позивачем мінімуму людиноднів, витребувати первинну документацію, провести зустрічні звірки або здійснити інші перевірочні заходи.

Cудом першої інстанції залишено поза увагою правове значення трудової книжки колгоспника, як основного офіційного документа, що підтверджує трудову діяльність члена колгоспу, а також особливості правового регулювання порядку її ведення.

Відтак за відсутності у трудовій книжці позивача або інших документах відомостей про те, що невиконання мінімуму трудової участі відбулося саме без поважних причин, у відповідача були відсутні правові підстави для застосування положень статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо обчислення стажу за фактичною тривалістю роботи. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача правових підстав для пропорційного обчислення стажу роботи позивача у колгоспі «Нове життя» за 1989–1992 роки.

Апелянт 1 просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі № 260/242/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог, та ухвалити у цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Відповідач також не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу на таке.

В обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги зазначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи в колгоспі, є трудова книжка колгоспника, яка ведеться на кожного працюючого члена колгоспу.

Для підтвердження стажу роботи в колгоспі приймаються також довідки, видані правлінням колгоспу. В довідці вказується, з якого року колгоспник є членом колгоспу і скільки років працював в колгоспі. Крім цього, для підтвердження стажу роботи в колгоспі приймаються довідки архівних установ. Стаж роботи в колгоспі до 01 січня 1965 року зараховується до стажу роботи незалежно від кількості вироблених трудоднів. У разі відсутності документів про наявний стаж роботи в колгоспі до 1965 року і неможливості отримання її у зв`язку з відсутністю архівних даних стаж встановлюється на підставі показань двох або більше свідків. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю . Тобто, якщо колгоспник не виробив обов`язковий мінімум трудової участі в громадському господарстві з причин, визнаних правлінням чи загальними зборами колгоспників поважними, адміністрація колгоспу вносила відповідні записи до трудової книжки.

В разі відсутності рішення правління колгоспу або загальних зборів колгоспників або правонаступника про зарахування певного року до стажу роботи, обчислення страхового стажу проводиться за фактичною тривалістю. Якщо кількість вихододнів в періоді = 305 і більше, то до страхового стажу зараховується один рік. За результатом розгляду матеріалів електронної пенсійної справи Позивача було встановлено, що до страхового стажу зараховані періоди роботи в колгоспі за фактичною тривалістю , а саме: 1975 рік - 10 місяців 18 днів; 1976 рік - 11 місяців 12 днів; 1977 рік - 11 місяців 20 днів; 1978 рік - 11 місяців 18 днів; 1989 рік - 11 місяців 22 дня; 1990 рік - 11 місяців 13 днів; 1991 рік - 11 місяців 6 днів; 1992 рік - 5 місяців 10 днів. Період роботи з 1979 по 1988 враховано як повні роки. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 1993 по 2000 згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , оскільки заявником не надано довідку, яка підтверджує трудову участь з урахуванням виробленого членом колгоспу мінімуму та фактично відпрацьовані вихододні або довідку про реорганізацію підприємства.

Головне управління зауважує, що врахування до страхового стажу періоду роботи в колгоспі після 1965 року без врахування часу роботи за фактичною тривалістю є порушенням пенсійного законодавства.

Оскільки Позивачем при зверненні до органів Пенсійного фонду України не було надано належних підтверджуючих відомостей чи матеріалів щодо виконання мінімуму трудової участі в господарстві за спірні періоди, в Головного управління були відсутні правові підстави для врахування вказаних періодів.

Розмір пенсії ОСОБА_1 обчислено відповідно до вимог чинного законодавства.

Позивач не здійснив заходів щодо приведення записів своєї трудової книжки та уточнюючих документів щодо спірного періоду у відповідність, натомість, Позивач звернувся до суду рішенням якого відповідальність за недоліки трудової книжки фактично було покладено безпосередньо на Головне управління яке, у свою чергу, жодним чином не має стосунку чи повноважень щодо заповнення, ведення та зберігання трудової книжки Позивача або видачі відповідних уточнюючих документів.

З позиції відповідача, запис у трудовій книжці не є безумовним доказом про період роботи особи у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відповідної інформації, також зазначаємо, що неправильне оформлення записів може вказувати на неточності в трудовій книжці та ставити під сумнів достовірність відомостей про зазначені в ній періоди роботи. Наголошуємо, що надана трудова книжка не має повної інформації стосовно спірних періодів роботи позивача та не може належним чином підтвердити наявність страхового стажу за вказані періоди, в той же час додаткових уточнюючих відомостей чи матеріалів Позивачем при зверненні до уповноваженого органу Пенсійного фонду України та Закарпатського окружного адміністративного суду не надавалось та відповідно Судом не досліджувалось.

Апелянт просив скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі 260/242/26 та відмовити Позивачу в задоволенні позовних вимог.

Відзиви на апеляційну скаргу подані не були.

Відповідно до приписів ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що такі не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що долучені до матеріалів справи, що ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – ГУ ПФУ в Закарпатській області) з 05 квітня 2013 року та отримує пенсію за віком.

Пенсію призначено з урахуванням страхового стажу 20 років 6 місяців 8 днів, в тому числі 9 років роботи в колгоспі, а саме з 20 листопада 1974 року по 31 грудня 1992 року.

24 листопада 2025 року ОСОБА_1 звернувся через веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України із заявою, в якій просив зарахувати до страхового стажу періоди роботи у колгоспі «Нове життя» Лужанської сільської ради Рахівського району з 1975 по 1979 року включно та з 1989 по 2000 роки включно та у зв`язку з цим просив провести перерахунок його пенсії.

Вказана заява позивача, відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань, була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - ГУ ПФУ в Донецькій області), яке рішенням №921130148454 від 01.12.2025 відмовило ОСОБА_1 у проведенні перерахунку. Таке рішення аргументовано тим, що заявником не надано довідку, яка підтверджує трудову участь з урахуванням виробленого членом колгоспу мінімуму та фактично відпрацьовані вихододні або довідку про реорганізацію підприємства.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням органу Пенсійного фонду України, вважаючи його таким, що порушує передбачене законодавством право на пенсію, ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції першої інстанції керувався тим, що рішення №921130148454 є протиправним та підлягає скасуванню.

Зокрема, суд першої інстанції керувався правомірністю проведеного відповідачем кратного обрахунку страхового стажу позивача за період роботи з 1989 по 1992 рр. в колгоспі «Нове життя», оскільки згідно з відомостями трудової книжки колгоспника ОСОБА_1 не в повній мірі виконував встановлений колгоспом мінімум людиноднів. Так, при затвердженому мінімумі 305 людиноднів, позивач виконав його в наступній кількості: 1989 рік – 297, 1990 рік – 292, 1991 рік – 286, 1992 рік – 132.

Доказів того, що невиконання позивачем встановленого мінімуму людиноднів було зумовлено поважними причинами матеріали справи не містять, а позивач про наявність таких не заявляв. Тому у цій частині позову відмовлено.

Щодо зобов`язальної частини рішення суду, то в даному випадку питання обчислення страхового стажу, з урахуванням висновків суду, відносяться до виключної компетенції органу Пенсійного фонду України. Тобто, відповідач має обов`язок перевірити чи виконано всі умови, визначені законом, які є необхідними для прийняття законного рішення щодо перерахунку пенсії.

Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання ГУ ПФУ в Донецькій області повторно розглянути заяву від 24.11.2025 про перерахунок пенсії, з врахуванням висновків суду у цій справі.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

Статтею 24 Закону № 1058-IV встановлено, зокрема, наступне: страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом № 1058-IV.

Відповідно до ст. 62 Закону 1788-XII, ч. 1 ст. 48 КЗпП України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Як слідує зі змісту ст. 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Вказане свідчить про те, що з 01.01.2004 законодавець запровадив поняття «страховий стаж», для отримання якого, обов`язковою умовою є сплата страхових внесків; трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, прирівнюється до страхового.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в колективному господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Так, відповідно до копії долученої до матеріалів справи копії трудової книжки від 23.09.1970 з`ясовано, що 20.11.1974 ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в колгосп «Нове життя» шофером 2 класу лісовоза, з якої звільнений 04 вересня 2000 року.

Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310, та чинних на час розгляду справи (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно з пунктом 6 Основних положень всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 13 Основних положень).

Правління колгоспів вживають заходів до суворого дотримання встановленого порядку ведення трудових книжок, зміцнення кадрів працівників, які здійснюють ведення трудових книжок, підготовленими до цієї роботи людьми, які забезпечують належне зберігання архівних документів, що належать до трудової діяльності колгоспників (пункт 14 Основних положень).

Згідно з пунктом 15 Основних положень ревізійним комісіям, комітетам профспілок колгоспів та колгоспним радам соціального забезпечення рекомендується здійснювати громадський контроль за своєчасним та правильним заповненням трудових книжок колгоспників, за їх обліком, зберіганням та видачею та вживати заходів до усунення виявлених недоліків.

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ «членство в колгоспі», де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV «відомості про роботу» відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V «трудова участь у громадському господарстві» встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Зі змісту наведеного, колегія суддів зауважує, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого зразка, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема, про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі). При цьому, підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Водночас, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки колгоспника покладається саме на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічну правову позицію щодо застосування норм права в подібному спорі застосував Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії.

Як вірно вказав суд першої інстанції відповідні записи внесені в трудову книжку коректно, жодних записів з приводу цього відповідачем не висловлено та відповідачем не заперечується, за таких обставин, відомості вказаної трудової книжки є належним доказом підтвердження стажу роботи позивача в колгоспі «Нове життя»

Висновки суду першої інстанції щодо необхідності надання уточнюючих довідок для підтвердження стажу роботи лише в разі, коли відсутні відповідні відомості в трудовій книжці є правильними.

Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірний період, тому, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на зарахування такого періоду до страхового стажу.

Суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідачем не взято до уваги, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Крім того, позивач не може нести відповідальності за правильність заповнення його трудової книжки.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатніх та беззаперечних доказів, які б свідчили, що дії щодо не зарахування позивачу спірних періодів її роботи до страхового стажу для призначення пенсії за віком вчинені відповідно до норм законодавства, з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для їх вчинення.

Щодо невиконання мінімальної кількості трудоднів (людиноднів), то судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідно до трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 ОСОБА_1 в такій наявні відомості про роботу з 1975 року по 1995 рік. Дійсно за період з 1975 по 1979 рр. та з 1993 по 1995 рр. в трудовій книжці колгоспника не внесено відомості про встановлений мінімум трудоднів (або людиноднів) на рік. Однак зазначено дані про кількість відпрацьованих позивачем людиноднів за 1975 по 1979 рр. При цьому, з 1980 року по 1988 роки позивач виконував мінімум трудоднів. З 1989 року встановлено мінімум трудоднів - 305, а позивач виконав його в наступній кількості: 1989 рік – 297, 1990 рік – 292, 1991 рік – 286, 1992 рік – 132.

Апеляційний суд зауважує, що у таких записах містяться відомості про отриману позивачем заробітну плату за вказані роки. Крім цього, відповідні записи засвідчені печаткою роботодавця.

Таким чином, колегія суддів повторно звертає увагу, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці, у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії.

Вказану правову позицію підтримав Верховний Суд у постанові від 04.07.2023 у справі №580/4012/19.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та підпункту 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Проте як встановив апеляційний суд із матеріалів справи, пенсійний орган, посилаючись на неналежно оформлені записи в трудовій книжці позивача, не здійснив жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити її трудовий стаж.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12.09.2022 у справі № 569/16691/16-а.

Разом із цим, матеріали справи не містять жодних доказів недостовірності записів про роботу позивача та відпрацьовані трудодні у спірний період, а тому ці документи необхідно враховувати як такі, що належним чином свідчать про трудову діяльність позивача в зазначений період.

Колегія суддів наголошує на тому, що вказані у рішенні пенсійного органу підстави, за умови не доведення наявності неправдивої інформації в поданих документах, позбавляють позивача права на пенсію, адже за ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як було зазначено вище, за змістом ч. 1 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Отже, за відсутності будь-які записів поважності причин невиконання трудоднів необхідно, як вірно вказав суд першої інстанції, слід враховувати час роботи позивача за фактичною тривалістю (за період з 1989 по 1992 роки).

Також варто зазначити, що за змістом роз`яснення Міністерства соціального забезпечення України від 17.05.1992 №17 «Про порядок застосування окремих положень статей Закону України «Про пенсійне забезпечення»», при обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової діяльності в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Тобто загальна кількість вихододнів ділиться на 25,4. Аналогічний порядок обчислення стажу роботи застосовується і в тому випадку, коли не встановлювався мінімум трудової участі у громадському господарстві.

Крім того Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 21.06.2019 у справі №727/384/17 та від 10.12.2020 у справі №195/840/17 зазначав, що відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування цього періоду в страховий стаж позивача.

Таким чином, у разі відсутності у документах інформації про встановлений в спірний період мінімум трудової участі позивача, відповідач в будь-якому випадку повинен здійснити відповідне обчислення стажу у разі відсутності встановленого для позивача мінімуму трудової участі в громадському господарстві згідно чинного законодавства, чого в свою чергу, зроблено не було.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення про відмову у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто із забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст. 46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Верховний Суд у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17 зазначив, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов`язання відповідача призначити таку пенсію.

Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.09.2019 у справі №818/985/18 та від 26.12.2019 у справі №810/637/18.

Відповідач ствердив, що за результатом розгляду матеріалів електронної пенсійної справи позивачу було встановлено, що до страхового стажу зараховані періоди роботи в колгоспі за фактичною тривалістю, а саме: 1975 рік - 10 місяців 18 днів; 1976 рік - 11 місяців 12 днів; 1977 рік - 11 місяців 20 днів; 1978 рік - 11 місяців 18 днів; 1989 рік - 11 місяців 22 дня; 1990 рік - 11 місяців 13 днів; 1991 рік - 11 місяців 6 днів; 1992 рік - 5 місяців 10 днів. Період роботи з 1979 по 1988 враховано як повні роки. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 1993 по 2000 згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_2 , оскільки заявником не надано довідку, яка підтверджує трудову участь з урахуванням виробленого членом колгоспу мінімуму та фактично відпрацьовані вихододні або довідку про реорганізацію підприємства.

Надаючи оцінку спірному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 01.12.2025 відповідач покликався на те, що до стажу позивача не зараховано періоди роботи з 1993 по 2000 роки через ненадання довідки, яке суд першої інстанції належно оцінив критично, а тому таке свідчить про невідповідність спірного рішення критеріям правомірності, що визначені у ч. ст. 2 КАС України та є підставою для його скасування.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 Порядку 22-1, заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Апеляційний суд встановив, що орган пенсійного забезпечення, який розглядав заяву позивача від 24.11.2025 і вирішував, за принципом екстериторіальності, питання про прерахунок пенсії, в розумінні Порядку №22-1 є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Тож, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, дії зобов`язального характеру щодо перерахунку позивачу пенсії за віком має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.

При цьому, апеляційний суд вважає правильним врахування судом першої інстанції того, що оскільки спірне рішення скасовується, а суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, і на свій розсуд розраховувати страховий стаж, то належним способом захисту прав позивачки, буде саме зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву, з урахуванням висновків суду.

Отже, при вказаних обставинах, апеляційний суд вважає, що оскільки відповідач не довів правомірність та обґрунтованість своїх дій та рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, то, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, порушене право позивачки необхідно захистити шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 24.11.2025 про перерахунок призначеної пенсії за віком і за результатами повторного розгляду прийняти обґрунтоване рішення, з врахуванням висновків суду.

Суд апеляційної інстанції враховує, що згідно із п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухваливши судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційні скарги задоволенню не підлягають, підстав для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області залишити без задоволення.

Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №260/242/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддяО. П. Мандзій

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар