Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №380/25689/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/25689/24 пров. № А/857/5202/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Мандзія О.П.,

суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі № 380/25689/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) про визнання дії та бездіяльності протиправними, -

ВСТАНОВИВ :

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату складових грошового забезпечення з урахуванням у складі індексації грошового забезпечення);

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 у розмірі 96080,83 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 у цій справі позов задоволено частково; адміністративний позов задовольнити частково. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47782 (сорок сім тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 80 коп. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 481 (чотириста вісімдесят одна) грн 57 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Оскільки вважає, що таке прийняте з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що норми статті 117 КЗпП, не поширюються на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження військової служби та виплати грошового забезпечення.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду . Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні. Таким чином, враховуючи вищезазначене, здійснений ІНФОРМАЦІЯ_1 розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, не оскаржувалися. Також слід зазначити, що до нарахування і виплати кошти, не нараховувалися та не належали до виплати позивачу на день звільнення. Лише після звернення позивача із запитами та до суду, виникло питання щодо виплат при звільненні. Таким чином на день звільнення був відсутній спір щодо виплат при звільненні.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.01.2018 року №6-ос Позивач виключений із списків особового складу загону, всіх видів забезпечення. з 09.01.2018. Зауважень та заперечень з боку позивача на момент звільнення не було, а отже такий погодився з даними розрахунками.

Судом першої інстанції зокрема не було в повній мірі враховано постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, яка вказує, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, дії працівника у спірних правовідносинах, що не призвело до балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною (поведінку сторони Позивача)

Судом першої інстанції не було враховано поведінку Позивача, який протягом 6 (шести) років 10 (десяти) днів (дата реєстрації в канцелярії суду) не проявляв свого волевиявлення щодо оскарження протиправної поведінки Відповідача у справі № 380/30037/23 та як наслідок створило надмірний компенсаційний характер для Позивача чим баланс між інтересами працівника та роботодавця перехилився на сторону Позивача через прояв Позивача, що виражається у принципі «мовчазної згоди» та який перетік у правову площину неправомірної поведінки зі сторони Відповідача. Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні, суд має ураховує, що позивач має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав , а інтереси іншої сторони також мають бути враховані. Недобросовісними можуть бути не тільки роботодавці, які закономірно притягуються до відповідальності (матеріальної, адміністративної тощо) за такі порушення, але й працівники.

Апелянт просив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.11.2025 року у справі № 380/25689/24 скасувати в частині задоволених позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 та прийняти нове яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи положення п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів дійшла переконання, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, долученими до матеріалів справи, що Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.01.2018 № 6-ос виключено зі списків особового складу загону, усіх видів забезпечення ОСОБА_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27.02.2024 у справі № 380/30037/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, яке набрало законної сили, задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 за період з 01.02.2016 по 31.01.2018 включно.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, за період з 01.02.2016 по 31.01.2018 включно, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст.10-1 та ч.3 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2016, 2017 роки.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та доплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої ст. 10-1 та ч.3 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за 2016, 2017 роки з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення, з якого був обчислений розмір такої виплати, індексації грошового забезпечення, та провести виплату з урахуванням виплачених сум.

На виконання вказаного судового рішення, відповідачем виплачено 29.11.2024 позивачу суму недоплаченого грошового забезпечення в розмірі 47796,81 грн, що підтверджується наявною у справі випискою по картковому рахунку позивача.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно несвоєчасно провів розрахунок при звільненні, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що сума, середнього заробітку позивача за шість місяців затримки розрахунку при звільнені, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 266,66 грн (середньоденна заробітна плата позивача) * 181 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 48265,46 грн.

При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу заборгованість по грошовому забезпеченню становить 47796,81 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 181 дні (48265,46 грн) становить 0,99 (99%) (47796,81 грн / 48265,46 грн / 100%).

З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 47782,80 грн (266,66 грн х 181 день х 0,99) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 47782,80 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд керується таким.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За правилами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо наявності у позивача права на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавець покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116, 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби (зокрема, від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18, від 22.06.2023 у справі №380/152/20).

Так, положення ч.ч. 1, 2 ст. 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, ч. 1 ст. 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом ч. 2 ст. 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постанові від 14.03.2024 у справі №560/6960/23.

Так, переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

«Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.».

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано апеляційним судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30.10.2025 у справі №420/2649/24.

За таких обставин, у спірних правовідносинах слід враховувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, так і Верховного Суду, викладену у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, в яких міститься висновок з приводу необхідності врахування принципу співмірності заявленої до відшкодування суми та застосування критеріїв зменшення розміру такого відшкодування, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні положень статті 117 КЗпП України, а використаний при обчисленні належної до стягнення суми підхід, відповідає тому, яким керувався Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

Така позиція апеляційного суду відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 17.03.2026 у справі №580/9134/23.

Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, вважає за необхідне зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці» (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом «л» пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Абзацом 3 п. 2 вказаного Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку №100).

Згідно з п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу військової частини у січні 2018 року, два місяці, що передують звільненню є листопад та грудень 2017 року.

Судом першої інстанції здійснено вірне обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення позивача у розмірі 266,66 грн (розмір місячного грошового забезпечення у листопаді 2017 року – 8133,21 грн, у грудні 2017 року – 8133,21 грн, кількість календарних днів (враховуючи Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018) – 61).

Фактичний розрахунок з позивачем на виконання судового рішення здійснено 29.11.2024 на суму 47796,81 грн (а.с.11)

Отже, період стягнення середнього заробітку (грошового забезпечення) у цій справі охоплюється періодом з 10.01.2018 (наступний день після виключення зі списків особового складу військової частини) по 28.11.2024 (переддень фактичної виплати коштів відповідачем на виконання судового рішення).

Отже, період затримки розрахунку при звільненні з 10.01.2018 по 28.11.2024, з врахуванням викладених позиції, слід умовно поділити на 2 періоди:

-з 10.01.2018 по 18.07.2022 – 1651 календарний день;

- з 19.07.2022 по 28.11.2024 з обмеженням періоду виплати не більше як за 6 місяців - 184 календарні дні.

Загальний період затримки становить 1835 календарних днів.

Зокрема, істотність частки виплаченого грошового забезпечення позивачу на виконання рішень судів порівняно із середнім заробітком за час затримки розрахунку становить 9,77 % (47 796,81 грн / 489 321,10 грн х 100 %, де 489 321,10 грн — це середній заробіток за час затримки розрахунку: 266,66 грн х 1835 днів).

За таких обставин, з урахуванням істотності частки заборгованості, за весь час затримки розрахунку при звільненні позивачу належало до виплати 47 806,67 грн (266,66 грн (середня заробітна плата за один день) х 9,77 % х 1835 (дні затримки розрахунку)). Така сума буде достатньою та справедливою з огляду на всі обставини справи та істотність частки недоплаченої суми порівняно із загальним середнім заробітком позивача.

Апеляційний суд наголошує, що встановлене статтею 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX) обмеження періоду стягнення середнього заробітку шістьма місяцями є максимальним законодавчим лімітом, що не виключає обов`язку суду перевіряти кінцеву суму стягнення на предмет її співмірності, розумності та справедливості.

Зазначена правова позиція сформульована у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25), де суд зазначив, що введення шестимісячного обмеження встановлює максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів пропорційності та правової природи цієї виплати, яка не може слугувати покаранням для роботодавця, а має відповідати критеріям розумного і справедливого відшкодування.

Оскільки сума середнього заробітку, розрахована за загальний період 1835 днів (включаючи обмежений період 184 дні після 19.07.2022), становить 489 321,10 грн і є очевидно неспівмірною із сумою основного боргу (47 796,81 грн), суд вважає за необхідне застосувати критерій істотності частки заборгованості до всього періоду затримки розрахунку.

Таким чином, визначений судом розмір відшкодування із застосуванням коефіцієнта істотності (9,77 %) до середнього заробітку за весь час затримки, включаючи період законодавчого обмеження, є справедливим, пропорційним та таким, що забезпечує баланс інтересів сторін.

Колегія суддів вважає помилковим підхід суду першої інстанції щодо обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у спірній ситуації. Здійснюючи розрахунок, суд першої інстанції обмежився періодом після 19.07.2022, який обмежив періодом не більше як за шість місяців та визначив такі на рівні 181 дня та залишив поза увагою період до 19.07.2022.

З огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку про стягнення відповідача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 47 806,67 грн.

Тому у відповідній частині рішення суду першої інстанції підлягає зміні з ухваленням рішення про задоволення позовних вимог про стягнення за статтею 117 КЗпП за час затримки розрахунку при звільненні позивача відшкодування у сумі 47 806,67 грн.

Відповідно до пункту 2 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною четвертою статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов`язання стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, проте провів невірний розрахунок розміру суми, яка підлягає виплаті, то рішення суду першої інстанції підлягає зміні в мотивувальній частині вищевикладеними розрахунками середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зміні резолютивної частини.

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 139 КАС України, з врахуванням зміни рішення суду першої інстанції в частині проведеного розрахунку, судовий збір перерозподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №380/25689/24 змінити в частині проведених розрахунків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Абзац другий резолютивної частини викласти в такій редакції:

«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 47806 (сорок сім тисяч вісімсот шість) грн 67 коп.».

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі №380/25689/24 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддяО. П. Мандзій

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар