Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 21 жовтня 2026 р.
Справа: №380/1724/26
Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/1724/26 пров. № А/857/29446/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді – Димарчук Т.М.,
суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 380/1724/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 20.05.2023 по 15.09.2025 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 20.05.2023 по 15.09.2025 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020-2025 роки), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, 01.01.2024 та 01.01.2025 з врахуванням виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач у спірний період нараховував та виплачував позивачу грошове забезпечення з розрахунку 1762 грн, а повинен був здійснювати таке нарахування та виплату з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати з 19.06.2025 по 15.09.2025 ОСОБА_1 грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 19.06.2025 по 15.09.2025 (у тому числі: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально - побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2020-2025 роки), виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 з врахуванням виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить його скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги Військова частина НОМЕР_1 зазначає, що діяла правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням прожитковий мінімум, встановлений на 01 січня 2018 року, а в подальшому з 20.05.2023 — 1762 гривні. Апелянт вказує, що у період з 20.05.2023 по 15.09.2025 правові підстави для розрахунку грошового забезпечення із врахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, були відсутні. Зобов`язання судом здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19.06.2025 по 15.09.2025 (у тому числі допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку), виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму на 01.01.2025, скаржник вважає порушенням норм матеріального права. Відповідач наголошує, що нарахування проведено у відповідності до вимог чинного законодавства, а примітки до Додатків 1 та 14 до Постанови № 704 не є нормою законодавства та носять лише рекомендаційний характер.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 протягом з 2017 по 2025 роки проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач 13.11.2025 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із запитом про інформацію та заявою у якій просив повідомити чи здійснювалось нарахування його грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня відповідного календарного року (2023, 2024, 2025), а не прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 .
Вважаючи, що під час проходження служби відповідачем протиправно виплачувалося грошове забезпечення у зменшеному розмірі, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 20.05.2023 набрала чинності постанова КМУ № 481, якою для обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням було встановлено фіксовану розрахункову величину в розмірі 1762 гривні замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Суд врахував, що рішенням Київського окружного адміністративного суду у справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, положення вказаної постанови щодо зміни розрахункової величини були визнані протиправними та нечинними. Відтак, дії відповідача щодо застосування фіксованої величини у період з 20.05.2023 по 18.06.2025 є правомірними, оскільки відповідний нормативно-правовий акт був чинним і підлягав обов`язковому застосуванню, що стало підставою для відмови у позові в цій частині. Водночас суд дійшов висновку, що після втрати чинності зазначеною нормою, нарахування грошового забезпечення позивача у період з 19.06.2025 по 15.09.2025 повинно здійснюватися із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. З огляду на це суд визнав протиправними дії військової частини у відповідній частині та зобов`язав її здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань та компенсації за невикористану відпустку) із застосуванням належної розрахункової величини та з урахуванням раніше виплачених сум.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзацом п`ятим статті 17 Конституції України встановлено, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 40 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Відповідно до статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»(на час виникнення спірних правовідносин) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704).
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З 01.03.2018 пункт 4 Постанови № 704 було викладено у редакції пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Крім того, колегія суддів вважає цілком обґрунтованим твердження місцевого суду про те, що обмеження, встановлене пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1774-VІІІ щодо заборони застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів за Постановою № 704, не впливає на спірні правовідносини. Як вірно зазначив місцевий суд, належною розрахунковою величиною в цьому випадку є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. При цьому розмір мінімальної заробітної плати не слугує базою для розрахунку, а виконує іншу функцію — застосовується виключно для визначення мінімальної межі (гарантії), яка обов`язково враховується під час обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.
Відповідно до пункту 2 розділу XXІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі Порядок №260) грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. (пункт 1 розділу XXІІІ Порядку №260)
Відповідно до пункту 6 розділу XXІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Відповідно до пункту 1 розділу XXIV Порядку №260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги. (пункту 7 розділу XXIV Порядку №260).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обчислення розмірів надбавок (за вислугу років та особливості проходження служби), а також премії і допомоги на оздоровлення безпосередньо залежить від визначених військовослужбовцю посадового окладу та окладу за військовим званням.
Крім того, апеляційний суд повністю поділяє правову оцінку місцевого суду щодо наслідків прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023. Вказаним нормативно-правовим актом абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції, якою імперативно закріплено, що розрахунок відповідних окладів здійснюється виходячи зі сталої розрахункової величини у розмірі 1762 гривні, а не з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Водночас, як правильно зауважено в оскаржуваному рішенні, приписами Постанови № 481 не передбачено зворотної дії її норм у часі.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх належним чином обґрунтованими з огляду на таке.
Оцінюючи доводи позивача про незаконність застосування постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 через її скасування в судовому порядку, апеляційний суд поділяє позицію місцевого суду щодо наслідків такого скасування. Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 (залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025) було визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови № 481, яким вносилися зміни до пункту 4 постанови № 704. Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині саме з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням. Оскільки вказане рішення набрало законної сили 18.06.2025, зазначений акт втратив чинність лише з цієї дати. Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність застосування відповідачем положень постанови № 481 у період її чинності, а саме з 20.05.2023 по 18.06.2025.
Такий підхід повністю узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції постанови № 481 протягом спірного періоду, що викладена у постановах від 24.06.2025 у справі № 420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 30.06.2025 у справах № 280/8083/24, № 280/8605/24 та № 460/3942/24, від 02.07.2025 у справі № 240/29489/23, від 18.08.2025 у справі № 300/8187/24, а також від 25.09.2025 у справах № 380/4982/24 та № 420/32801/24. Ці висновки касаційної інстанції є релевантними до обставин даної справи і, в силу вимог частини п`ятої статті 242 КАС України, обґрунтовано враховані судом.
Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з відсутністю підстав для задоволення позовних вимог у частині здійснення перерахунку виплат за проміжок часу з 20.05.2023 по 18.06.2025. Також місцевий суд правомірно відмовив у задоволенні вимог щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення на майбутнє — по момент виключення позивача зі списків особового складу, оскільки такі вимоги є передчасними.
Водночас, апеляційна інстанція повністю підтримує підсумковий висновок про те, що після втрати чинності постановою № 481 нарахування грошового забезпечення за наступний період, а саме з 19.06.2025 по 15.09.2025, необхідно здійснювати із застосуванням належної розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 1 січня відповідного календарного року (помноженого на відповідний тарифний коефіцієнт), а не виходячи з неактуального показника станом на 01.01.2018.
Оскільки сторони рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі №380/1724/26 – без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддяТ. М. Димарчук
суддіР. М. Москаль
П. І. Сало
Оригінал: reyestr.court.gov.ua