Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №260/2082/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №260/2082/26

Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/2082/26 пров. № А/857/33753/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі № 260/2082/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , через уповноваженого представника Дяченко Олексія Володимировича звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.12.2022 по 11.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.12.2022 до 19.05.2023 виплаченого 11.03.2026 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі №200/3936/25;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 30.12.2022 року по 11.03.2026 у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 30.12.2022 до 19.05.2023 виплаченого 11.03.2026 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі №200/3936/25.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 20.05.2026 позов задоволено повністю.

Військова частина НОМЕР_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою. В ній, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апелянт вказує, що відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» право на компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення може виникнути тільки після 04.02.2021 (після внесення змін до ст. 2 цього закону Законом України № 1214-IX від 04.02.2021). Скаржник вказує, що нарахована і виплачена індексація позивачу за преюдиційним рішенням була за період до внесення вказаних змін, тобто правові підстави для її виплати відсутні. Окрім того, позивач не звертався до відповідача з відповідною заявою та не отримував відмову у її задоволенні, а тому у нього відсутнє порушене право. Також скаржник вказує, що позивач звернувся до суду після місячного строку, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України для справ щодо проходження та звільнення з публічної служби, а тому з пропуском строку позовної давності.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

24 вересня 2025 року рішенням Донецького окружного адміністративного суду у справі №200/3936/25, яке набрало законної сили 12 січня 2026 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення, а саме: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості військової служби, щомісячної премії, інших надбавок та доплат за період з 30.12.2022 до 19.05.2023 (включно) і грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом станом на 1 січня календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року - 2481 гривня 00 копійок, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року - 2684 гривні 00 копійок, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 року та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

11 березня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 , на виконання рішення суду у справі №200/3936/25, перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 48260,29 грн.

Вважаючи протиправною поведінку відповідача, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів Закону України № 2050-ІІІ та Порядку № 159 компенсація втрати частини доходів проводиться у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців. При цьому суд врахував, що грошове забезпечення не має разового характеру, а право на компенсацію виникає незалежно від підстав його нарахування (добровільно чи за рішенням суду) та не потребує додаткового звернення особи чи оформлення окремої відмови органом. Встановивши, що остаточний розрахунок за судовим рішенням (за період з 30.12.2022 до 19.05.2023) було перераховано позивачу лише 11.03.2026, суд дійшов висновку, що несвоєчасне нарахування і виплата відбулися з вини відповідача. Відтак, суд визнав протиправною відповідну бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язав її нарахувати і виплатити компенсацію втрати доходів за період з 30.12.2022 по 11.03.2026.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції щодо підстав та порядку виплати компенсації втрати частини доходів. З системного аналізу положень статей 1–3 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 слідує, що ключовими передумовами для здійснення такої компенсації є сам факт порушення встановлених строків виплати доходів та фактичне погашення відповідної заборгованості. При цьому право особи на компенсацію виникає об`єктивно і не залежить від того, чи були вказані суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Апеляційний суд поділяє позицію попередньої інстанції, яка ґрунтується на висновках Судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20. Відповідно до них, нарахування та виплата компенсаційних сум (зокрема і тих, що виникли на підставі судового рішення) має здійснюватися у тому ж місяці, коли проводиться розрахунок за основним боргом. Чинне законодавство не покладає на стягувача обов`язку додатково звертатися до уповноваженого органу із заявою для отримання цієї виплати.

Крім того, колегія суддів наголошує, що відмова суб`єкта владних повноважень у виплаті компенсації, в розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ, не вимагає обов`язкового ухвалення окремого акта індивідуальної дії. Системне тлумачення статей 2–4 вказаного Закону дає підстави для беззаперечного висновку: сам факт невиплати органом компенсації одночасно з погашенням основної суми заборгованості вже свідчить про фактичну відмову в її наданні та не потребує додаткового документального оформлення.

Колегія суддів цілком погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог. Як достовірно встановлено попередньою інстанцією та не заперечується самим відповідачем, на виконання судового рішення у справі № 200/3936/25 військова частина лише 11 березня 2026 року перерахувала на рахунок позивача належні йому кошти в сумі 48 260,29 грн.

Зважаючи на те, що несвоєчасне проведення остаточного розрахунку відбулося саме з вини суб`єкта владних повноважень, апеляційний суд поділяє позицію про виникнення у ОСОБА_1 беззаперечного права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення таких нарахувань та правомірно зобов`язав військову частину НОМЕР_1 виплатити позивачу вказану компенсацію за період затримки з 30 грудня 2022 року по 11 березня 2026 року відповідно до імперативних приписів Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними твердження апелянта про пропуск позивачем місячного строку звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України для справ щодо проходження та звільнення з публічної служби.

Зокрема з матеріалів справи слідує, що Військовою частиною НОМЕР_1 на виконання рішення суду у справі №200/3936/25, 11.03.2026 перераховано на картковий рахунок позивача грошове забезпечення у розмірі 48260, 29 грн, а позовна заява до суду щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 30.12.2022 по 11.03.2026 подана до суду 30.03.2026, тобто у межах строку, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду в від 20 травня 2026 року у справі № 260/2082/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua