Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №380/3675/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №380/3675/26

Суддя: Димарчук Тетяна Миколаївна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/3675/26 пров. № А/857/36762/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 380/3675/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просив:

- визнати протиправними дії НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) щодо відмови у виплаті ОСОБА_1 компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 11 лютого 2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;

- зобов`язати НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період 01 квітня 2016 року по 11 лютого 2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що проходив службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ). На виконання рішення суду відповідач нарахував та виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення у розмірі 349 631,83 грн. Разом з тим, під час виплати заборгованості по індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з 01.04.2016 по день фактичної виплати 11.02.2026. Наведене зумовило звернення до суду із цим позовом.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.05.2026 позов задоволено повністю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апелянт вказує, що період після дати звільнення позивача (10.09.2024) по день виплати належних йому сум на виконання рішення суду (11.02.2026) не є тим часом, за який у розумінні Закону № 2050-III та Порядку № 159 підлягає виплаті компенсація втрати частини доходів. На переконання апелянта, у цьому випадку мова йде про несвоєчасну виплату позивачу сум, належних до виплати при звільненні, за що для роботодавця настає окрема відповідальність, передбачена КЗпП України. Таким чином, відповідач вважає, що доводи щодо зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням встановлених строків виплати є безпідставними та не підтверджуються наведеними вище мотивами, виходячи з аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі №380/24543/24 визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу та зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 квітня 2016 року по 28 лютого 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації-різниці за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 09 вересня 2024 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 та зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю в розмірі по 4410,99 грн щомісяця за періоди з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 09 вересня 2024 року відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Виплату сум індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду від 10.06.2025 у справі №380/24543/24 у розмірі 349 631,83 грн відповідачем здійснено 11.02.2026.

Позивач вважає, що відповідач протиправно відмовив у нарахуванні та виплаті йому компенсації втрати частини доходів, відтак звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що основною умовою для виплати компенсації, передбаченої Законом України № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, зокрема індексації грошового забезпечення. Суд врахував, що індексація грошового забезпечення належить до доходів, які одержуються на території України і не мають разового характеру, а сама компенсація за порушення строків її виплати також не відповідає ознакам разового платежу, оскільки зумовлена триваючим порушенням строків сплати. Встановивши факт здійснення відповідачем виплати сум індексації на виконання попереднього судового рішення лише 11 лютого 2026 року, суд дійшов висновку про порушення строків виплати позивачу індексації грошового забезпечення та наявність у нього права на отримання відповідної компенсації. З огляду на наведене, суд першої інстанції визнав протиправними дії відповідача щодо відмови у такій виплаті та зобов`язав військову частину нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати доходів за період з 01 квітня 2016 року по день фактичної виплати 11 лютого 2026 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статті 1 Закону №2050 підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону №2050 компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050 передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону №2050 компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі, сума індексації грошових доходів громадян.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ключовою передумовою для виплати особі компенсації, згідно зі статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є недотримання встановлених строків виплати нарахованих доходів, до числа яких належить і індексація грошового забезпечення. Апеляційний суд поділяє позицію, що така компенсаційна виплата не наділена ознаками платежу разового характеру, адже її виникнення зумовлене саме триваючим порушенням з боку відповідача строків виплати зазначеної індексації. З огляду на це, реалізація права на отримання компенсації не ставиться в залежність від підстав та процедури нарахування основного грошового доходу незалежно від того, чи було це здійснено установою добровільно, чи в примусовому порядку на виконання судового рішення

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 465/322/17.

Крім того, у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 140/1547/19 Верховний Суд зазначив, що «згідно з положеннями статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету. З системного аналізу правових норм вбачається, що основними умовами для виплати суми компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу».

Також варто звернути увагу на те, що Верховний Суд, розглядаючи справу №240/11882/19, вказав, що, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 12 січня 2018 року. Так, у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Аналогічна правова позиція уже висловлювалася Верховним Судом у постанові від 04 квітня 2018 року у справі №822/1110/16, від 20 грудня 2019 року у справі № 822/1731/16, від 13 березня 2020 року у справі №803/1565/17..

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу в НОМЕР_3 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_1 ). Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10.06.2025 у справі № 380/24543/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язано його нарахувати й виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2016 по 28.02.2018, а також індексацію-різницю за періоди з 01.03.2018 по 31.12.2022 і з 01.01.2024 по 09.09.2024 із відповідною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. На виконання вказаного судового рішення 11.02.2026 військова частина здійснила перерахування належних позивачу коштів у загальному розмірі 349 631,83 грн.

Колегія суддів цілком погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що, з огляду на періоди нарахування індексації та дату її фактичної виплати, відповідач допустив порушення строків розрахунку. Оскільки індексація грошового забезпечення належить до доходів, які отримуються на території України і не мають разового характеру, її несвоєчасна сплата породжує у позивача обґрунтоване право на отримання компенсації втрати частини доходів. Відтак, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку щодо наявності достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та нарахування відповідної компенсації за весь час затримки — з 01.04.2016 по день фактичної виплати 11.02.2026.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2026 року у справі № 380/3675/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало

Оригінал: reyestr.court.gov.ua