Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №140/4831/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/4831/26 пров. № А/857/36907/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 140/4831/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дії та бездіяльності протиправними,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дії, які полягають у застосуванні із 01.01.2020 по 13.02.2026 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018 при нарахуванні грошового забезпечення, а також додаткових видів грошового забезпечення, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувались та виплачувались; зобов`язання здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 13.02.2026 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення за 2020-2026 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій в кількості 168 календарних днів, грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки як учаснику бойових дій в кількості 125 календарних днів, грошової допомоги при звільненні, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, за які такі нараховувались та виплачувались та інших виплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про державний бюджет на 2020 рік» станом на 01.01.2020 в розмірі 2102,00 грн, Законом України «Про державний бюджет на 2021 рік» станом на 01.01.2021 в розмірі 2270,00 грн, Законом України «Про державний бюджет на 2022 рік» станом на 01.01.2022 в розмірі 2481,00 грн, Законом України «Про державний бюджет на 2023 рік» станом на 01.01.2023 в розмірі 2684,00 грн, Законом України «Про державний бюджет на 2024 рік» станом на 01.01.2024 в розмірі 3028,00 грн, Законом України «Про державний бюджет на 2025 рік» станом на 01.01.2025 в розмірі 3028,00 грн, Законом України «Про державний бюджет на 2026 рік» станом на 01.01.2026 в розмірі 3328,00 грн відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 13.02.2026 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), нарахованого та виплаченого у зв`язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням розрахункової величини для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 13.02.2026 грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), нарахованого та виплаченого у зв`язку із проходження військової служби та звільненням із неї, із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з Постановою №704, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в повному обсязі та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.

Апелянт вказує, що військова частина керувалася чинною Постановою № 704 та вказаною в ній нормою (пунктом 4), яка є обов`язковою для застосування, оскільки іншої не існує, а попередня не може бути відновлена судом. Відмову здійснювати перерахунок із застосуванням іншого прожиткового мінімуму обґрунтовано тим, що хоча пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність 29.01.2020, сама Постанова № 704 викладена в редакції Постанови № 103, де чітко зазначено розрахункову величину — прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Щодо неможливості застосування попередніх норм, апелянт посилається на те, що за загальним правилом, визнання нормативного акта таким, що втратив чинність, чи його скасування не поновлює дію актів, які ним скасовані або змінені.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 у спірний період з 01.12.2015 по 13.02.2026 проходив військову службу за контрактом та перебував на грошовому забезпеченні у в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується матеріалами справи.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України 1141 від 13.02.2026 №46 ОСОБА_1 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу підрозділів Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з 13.02.2026.

Зі змісту наказу від 13.02.2026 №46 слідує, що ОСОБА_1 при звільненні належить виплатити, зокрема: премії, одноразова допомоги при звільненні, компенсації за 168 днів додаткової відпустки УБД, компенсації за речове майно (75 922,56 грн), компенсації за 125 днів щорічної відпустки та допомоги на оздоровлення за 2026 рік.

Позивач вважає, що відповідачем неправомірно застосовано при обчисленні його посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення розрахункову величину – прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01.01.2018 в розмірі 1762 грн, визначений постановою Кабінету Міністрів України №481. На думку позивача, при нарахуванні грошового забезпечення та похідних від нього виплат, зокрема допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні та інших виплат, відповідач повинен був застосовувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення й інших виплат, пов`язаних із проходженням військової служби та звільненням з неї, із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 та розрахункової величини 1762 грн за період з 01.01.2020 по 13.02.2026, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що з 29.01.2020, після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, яким скасовано внесені постановою КМУ № 103 зміни, відновила дію попередня редакція пункту 4 постанови КМУ № 704. Відповідно до неї розміри посадових окладів та окладів за військовим званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Водночас суд врахував, що з 20.05.2023 по 17.06.2025 була чинною постанова КМУ № 481, якою розрахункову величину було змінено на сталу (1762 грн), і лише з 18.06.2025 (після скасування відповідного пункту у справі № 320/29450/24) знову почала діяти первинна редакція норми. Відтак відповідач, застосовуючи при обчисленні грошового забезпечення розрахункову величину станом на 01.01.2018 у періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 13.02.2026, діяв протиправно. З огляду на це суд визнав протиправними відповідні дії відповідача та зобов`язав його здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за ці періоди із застосуванням прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року, а також здійснити одночасну компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, що стосуються періодів з 01.01.2020 по 28.01.2020 та з 20.05.2023 по 17.06.2025, суд виходив із того, що в зазначені проміжки часу відповідні нормативно-правові акти були чинними та не визнавалися неконституційними чи нечинними, тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосовування іншої розрахункової величини при обрахунку грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).

Пунктом 2 Постанови №704 встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з`єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров`я та установах Національної гвардії України (далі - військові частини) визначено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 №200 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 05.04.2018 за №405/31857; далі - Інструкція №200).

Згідно з пунктом 1 розділу VII Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за вислугу років на військовій службі виплачується надбавка за вислугу років у відсотках до посадового окладу за основною чи тимчасово обійманою посадою з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах на місяць: від 1 до 5 років - 25 %; від 5 до 10 років - 30 %; від 10 до 15 років - 35 %; від 15 до 20 років - 40 %; від 20 до 25 років - 45 %; 25 і більше років - 50 %.

Особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 50% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років (пункт 1 розділу VIIІ Інструкції №200).

Командири (начальники) військових частин Національної гвардії України мають право преміювати осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за їх особистий внесок у загальні результати служби.

Преміювання здійснюється відповідно до положення про преміювання, розробленого, враховуючи специфіку та особливості виконання покладених завдань на військову частину (пункт 1 розділу ХVІІ).

Відповідно до пунктів 1, 4 розділу XІX Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом (у тому числі слухачам, ад`юнктам і курсантам вищих військових навчальних закладів Національної гвардії України із числа військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом), які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік надається допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір допомоги для оздоровлення визначається з урахуванням посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, на які військовослужбовець має право за обійманою ним штатною посадою згідно із чинним законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Згідно з пунктом 1 розділу XX Інструкції №200 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, за рішенням командира військової частини надається в межах фонду грошового забезпечення, затвердженого в кошторисі військової частини, один раз на рік матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, на яке військовослужбовець має право згідно із чинним законодавством України на день звернення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород, які мають постійний характер, премії) та одноразових - допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців (далі - Постанова №704).

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі - Постанова №103).

Пунктом 6 постанови №103 внесено зміни до постанови №704, внаслідок яких пункт 4 постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”.

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови №704, визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року”.

Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка існувала до зазначених змін.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України № 103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 відновила дію редакція вказаного пункту, яка існувала до внесення таких змін. Згідно з цією редакцією, для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (а не прожитковий мінімум станом на 01.01.2018), із передбаченою гарантією того, що такий показник повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Разом з цим, колегія суддів вважає цілком обґрунтованою позицію суду першої інстанції щодо неможливості застосування мінімальної заробітної плати (зокрема, у розмірі не менше її 50 відсотків) як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу. Як правильно враховано судом, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII, що набрав чинності 01.01.2017, встановлено імперативну заборону щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати працівників та інших виплат. Вказані норми Закону № 1774-VIII залишалися чинними як на момент прийняття постанови № 704, так і після 29.01.2020, та не визнавалися неконституційними.

Зважаючи на ієрархію нормативно-правових актів та юридичну силу законів у порівнянні з підзаконними актами (до яких належить постанова № 704), колегія суддів наголошує, що підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не можуть їм суперечити. Відтак, суд першої інстанції, дотримуючись принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України, правомірно надав перевагу положенням Закону як акту вищої юридичної сили.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18 щодо застосування пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ, положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. З огляду на це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з 29.01.2020 пункт 4 постанови КМУ № 704 має застосовуватись у такій редакції: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Поряд з цим, колегія суддів враховує, що 20.05.2023 набрали чинності зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 до пункту 4 постанови № 704, якими абзац перший вказаного пункту викладено у новій редакції. Цією нормою імперативно встановлено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи зі сталої величини — 1762 гривні, та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками.

За таких обставин, колегія суддів повністю поділяє підсумковий висновок суду першої інстанції про те, що правові підстави для перерахунку грошового забезпечення військовослужбовців із розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт (без застосування як розрахункової величини мінімальної заробітної плати) існували саме в період з 29.01.2020 (з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18) і до 20.05.2023 (до дня набрання чинності постановою КМУ № 481).

Крім того, відповідно до пункту 14 Розділу 1 Порядку грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.

Аналогічного висновку при вирішення подібних правовідносин дійшов Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, від 30.06.2025 у справі №280/8083/24 та у справі №280/8605/24, від 04.07.2025 у справі №120/8298/24, що враховується судом під час розгляду даної справи.

В цих постановах Верховний Суд, крім іншого, звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Згідно з частиною третьою статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім`ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до пункту 1 та 4 статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.

Отже, виплата грошового забезпечення та одноразових виплат грошового забезпечення безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704» скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., № 20, ст. 662). Пунктом 2 Постанови №481 внесено зміну до пункту 4 Постанови №704 та викладено: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Постанова №481 у спірний період нечинною не визнавалися, у судовому порядку скасована не була.

Таким чином, із дня набрання чинності Постановою №481 (20.05.2023) та протягом її чинності у відповідних суб`єктів владних повноважень були відсутні підстави для застосовування при обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців розрахункової величини “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року”, оскільки Кабінетом Міністрів України ця розрахункова величина замінена на сталу розрахункову величину (1762,00 грн) шляхом внесення відповідних змін до пункту 4 Постанови №704 Постановою №481.

Вказані висновки щодо застосування пункту 2 Постанови №481 викладені у постановах Верховного Суду від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, від 26.06.2025 у справі № 480/7154/24, від 03.07.2025 у справі №360/152/24, від 04.07.2025 у справі №120/8298/24, від 09.07.2025 у справі №420/18853/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23.

Верховний Суд у постановах від 24.06.2025 у справі №420/5584/24, від 30.06.2025 у справі №280/8083/24 та у справі №280/8605/24, від 04.07.2025 у справі №120/8298/24, крім іншого, звернув увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі №554/154/22 наголошувала на тому, що суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

У постанові від 25.07.2025 у справі №460/15913/24 Верховний Суд зазначив, що посилання в касаційній скарзі на рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 року у справі №320/29450/24 є необґрунтованим, адже згідно з частиною другою статті 265 КАС України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Відтак, визнання у судовому порядку пункту 2 Постанови №481 нечинним не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні положення зазначеної постанови були чинними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 481 у частині внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що редакція пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, яка діяла до внесення змін пунктом 2 постанови № 481, підлягає застосуванню починаючи з 18.06.2025.

Відтак, з урахуванням висновків Верховного Суду та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій відповідача щодо застосування під час обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, у період з 18.06.2025 по 13.02.2026.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача, які полягають у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020, під час обчислення позивачу за періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 13.02.2026 розмірів посадового окладу й окладу за військовим званням. Зокрема, відповідач неправомірно не визначив зазначені оклади шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14 до вказаної постанови.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає, що стосовно позовної вимоги про здійснення нарахування і виплати належних позивачу сум з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 від 15.01.2004 до дня фактичної виплати таких сум судом першої інстанції обґрунтовано наведено відповідні мотиви.

Постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.

Згідно з пунктом 1 цього Порядку, він визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що системний аналіз норм Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, свідчить, що така грошова компенсація виплачується військовослужбовцям саме для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення та інших виплат, право на які вони набули під час проходження служби. Ця компенсація повинна виплачуватися одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку, утриманого з такого забезпечення.

З огляду на вказане правове регулювання та встановлені фактичні обставини справи, колегія суддів поділяє позицію суду першої інстанції про те, що нарахування та виплата перерахованих сум позивачу має бути проведена відповідачем із обов`язковою одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 вказаного Порядку.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок грошового забезпечення (щомісячних основних, додаткових та одноразових видів) за періоди з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно та з 18.06.2025 по 13.02.2026. Такий перерахунок правомірно постановлено здійснити виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (у редакції, чинній з 29.01.2020), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти. При цьому суд правильно вказав, що виплату перерахованих сум необхідно провести із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44 та з урахуванням раніше виплачених сум.

Оскільки сторони рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не оскаржують, то в силу приписів ст. 308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 01 червня 2026 року у справі № 140/4831/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало