Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №140/756/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/756/26 пров. № А/857/32261/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 140/756/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі – НОМЕР_2 прикордонний загін), в якому просив:

- визнати бездіяльність протиправною щодо не нарахування та невиплати в періоди з 25.02.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі – Постанова №704), з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок №44);

- зобов`язати здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 позов задоволено повністю.

ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), не погоджуючись з вказаним рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права і неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити повністю.

Апелянт вказує, що діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням розрахункову величину — прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Скаржник наголошує, що чинне законодавство України не передбачає поняття «відновлення» в силі нормативних актів Уряду, які у встановленому порядку втратили чинність, а тому скасування судом пункту 6 Постанови № 103 не відновлює раніше діючий порядок. На переконання апелянта, «автоматичне» відновлення судом положень нормативного акта Кабінету Міністрів України не узгоджується із законодавством, оскільки відповідач, як орган державної влади, не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних актів, які є чинними та не визнані неконституційними чи протиправними.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Суд на підставі частини четвертої статті 304 КАС України дійшов висновку, що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 у спірний період з 25.02.2022 по 19.05.2023 проходив військову службу у НОМЕР_2 прикордонному загоні, що не є спірним та підтверджується записами у військовому квитку серії НОМЕР_3 , наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 13.08.2025 №844-ОС «По особовому складу», витягом з послужного списку та листами НОМЕР_2 прикордонного загону від 13.11.2025 №09/Г-2195/420 та від 13.11.2025 №09/15430-25-Вх/419.

Листом від 13.11.2025 №09/Г-2195/420 НОМЕР_2 прикордонний загін, у відповідь на запит представника позивача, повідомив, що відповідно до Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховується виходячи з розміру 1762,00 грн та визначається шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14; для перерахунку грошового забезпечення за період проходження військової служби правові підстави відсутні.

Позивач вважає таку відмову відповідача у перерахунку грошового забезпечення протиправною, тому звернувся із цим позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано пункт 6 постанови КМУ № 103, яким вносилися зміни до пункту 4 постанови КМУ № 704 щодо встановлення фіксованої розрахункової величини на рівні прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018. Таким чином, з 29.01.2020 відновила свою дію первісна редакція пункту 4 Постанови № 704, згідно з якою розміри посадових окладів та окладів за військовим званням мають обчислюватися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Водночас суд врахував, що оскільки виплата щомісячних додаткових та одноразових видів грошового забезпечення (допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги, премії тощо) безпосередньо залежить від базових окладів, такі виплати також підлягають донарахуванню. Відтак військова частина, обчислюючи у період з 25.02.2022 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача на основі прожиткового мінімуму за 2018 рік, діяла протиправно. З огляду на це суд визнав протиправними відповідні дії відповідача та зобов`язав його здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення із застосуванням розрахункової величини, встановленої законами про Державний бюджет України станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією ПДФО згідно з Порядком № 44.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх підставними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1).

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (пункт 3).

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (пункт 4).

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №704.

Пункт 4 Постанови №704, в редакції, чинній на день її прийняття, визначав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 (набрала чинності 24.02.2018), якою внесено зміни до Постанови №704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції, якою установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 (пункт 6 Постанови №103).

На момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно з пунктом 6 Постанови №103.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Поряд з цим, колегія суддів вважає правильним твердження про те, що пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено імперативну заборону щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для обчислення посадових окладів та інших виплат. У зв`язку з цим, базовим показником для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням (як невід`ємних складових грошового забезпечення) став саме прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року, що на той час виступав сталою незмінною величиною, повністю виключаючи використання показників мінімальної заробітної плати у таких розрахунках.

Апеляційний суд також визнає обґрунтованим посилання суду попередньої інстанції на приписи пункту 8 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629-VIII. Вказаною нормою на законодавчому рівні було чітко закріплено, що протягом 2019 року для визначення посадових окладів та грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовувався саме прожитковий мінімум, встановлений на 1 січня 2018 року.

Положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів окладів, розрахованих відповідно до цієї постанови, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік”, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Однак Закон України від 14.11.2019 №294-ІХ«Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України від 15.12.2020 №1082-ХІ «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 №1928-IX«Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, у 2020-2023 роках не містять.

Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704. Тобто, з 29.01.2020 (з дати набрання законної сили судовим рішенням у справі №826/6453/18) діяв пункт 4 Постанови №704 щодо розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням в редакції, яка була чинна до набрання чинності Постановою №103.

Згідно з приписами частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд виснував, що з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів.

Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 у справі №400/6214/21 за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік) дійшов таких же висновків.

Колегія суддів повністю погоджується зі встановленими судом першої інстанції обставинами щодо того, що у спірному періоді виплата грошового забезпечення ОСОБА_1 здійснювалася на основі посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, обчислених згідно з Постановою № 704 із застосуванням застарілої розрахункової величини — прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 у розмірі 1762,00 грн. Зазначений факт є доведеним, не спростованим відповідачем та додатково підтверджується його ж листом від 13.11.2025 № 09/Г-2195/420.

Разом з тим, апеляційний суд наголошує, що приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для вказаної соціально-демографічної групи з 1 січня 2022 року був нормативно закріплений на рівні 2481,00 грн, а статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із 1 січня 2023 року відповідний базовий соціальний стандарт установлено в розмірі 2684,00 грн.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на норми пункту 2 Постанови № 704, якими визначено, що структура грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу є комплексною та нерозривно охоплює посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення окладу, надбавки, доплати, винагороди постійного характеру, премії), а також одноразові додаткові види забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказ Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197; далі – Порядок №260).

Згідно з пунктом 1 розділу ІV Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків (пункт 1 розділу VI Порядку №260).

Згідно з пунктами 1, 6 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 7 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, виплата щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, які мають постійний характер, премії) та одноразових (допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань) залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Колегія суддів вважає цілком обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що під час визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період відповідач безпідставно не застосував як розрахункову величину розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року. Такі протиправні дії призвели до нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у значно меншому розмірі, ніж це гарантовано чинним законодавством. Відтак, апеляційний суд погоджується з необхідністю здійснення повного перерахунку виплат за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 із застосуванням правильного базового показника — прожиткового мінімуму, встановленого законами про Державний бюджет України станом на 01.01.2022 та на 01.01.2023.

Щодо позовних вимог у частині компенсації податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), колегія суддів також беззастережно поділяє позицію суду попередньої інстанції, що ґрунтується на приписах Порядку № 44. Згідно з пунктами 2, 4 та 5 вказаного нормативно-правового акта, військовослужбовцям з метою відшкодування утриманих сум податку виплачується відповідна грошова компенсація. При цьому законодавцем імперативно закріплено обов`язок суб`єкта владних повноважень здійснювати таку компенсацію за місцем одержання грошового забезпечення та обов`язково одночасно з його виплатою.

Враховуючи викладене, повно та всебічно перевіривши фактичну і юридичну обґрунтованість доводів сторін, апеляційний суд констатує правильність висновків щодо наявності законних підстав для задоволення взаємопов`язаних позовних вимог. Відповідно, суд першої інстанції ухвалив правомірне рішення про визнання протиправними дій відповідача (щодо застосування застарілого показника станом на 01.01.2018) та про зобов`язання органу Державної прикордонної служби здійснити належний перерахунок і виплату недоотриманих сум (з урахуванням раніше виплачених коштів) із одночасною компенсацією ПДФО.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі № 140/756/26– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддяТ. М. Димарчук

суддіР. М. Москаль

П. І. Сало