Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №420/37061/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/37061/25

Головуючий І інстанції: Стефанов С.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Одесі апеляційну скаргу Військового ліцею Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 04.12.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового ліцею Державної прикордонної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

31.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військового ліцею Держприкордонслужби, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 11.01.2023р., виплаченого на виконання рішення суду від 07.05.2025р. у справі №420/6561/25, у сумі 54401,03 грн;

- зобов`язати Військовий ліцей Держприкордонслужби нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 11.01.2023р., виплаченого на виконання рішення суду від 07.05.2025р. у справі №420/6561/25, у сумі 54401,03 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання судового рішення у справі №420/6561/25 Військовий ліцей Держприкордонслужби 26.10.2025р. виплатив позивачу перераховане грошове забезпечення у сумі 232 715,48 грн, утримавши з нього податок з доходів фізичних осіб у розмірі 54 401,03 грн., втім одночасно з такою виплатою грошової компенсації цього податку, передбаченої п.168.5 ст.168 ПК України та «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44), не здійснив. При цьому, позивач наголошував, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення в повному обсязі сталася з вини відповідача, а тому не може позбавляти його права на таку компенсацію.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що право на грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб поширюється лише на осіб, які на момент виплати мають статус військовослужбовця, тоді як ОСОБА_1 на час виплати був звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу наказом від 09.01.2023р. №7-ОС.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Військового ліцею Держприкордонслужби щодо невиплати позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення за період з 29.01.2020р. по 11.01.2023р., виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2025р. у справі №420/6561/25, у сумі 54401,03 грн. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу зазначену грошову компенсацію у сумі 54401,03 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 30.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.12.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що положення п.168.5 ст.168 ПК України та «Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44) гарантують грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб виключно особам, які на момент виплати мають статус військовослужбовця, тому суд 1-ї інстанції помилково поширив дію цих норм на особу, яка на час виникнення податкового зобов`язання вже була звільнена з військової служби. Також, як стверджує апелянт, оскільки позивач не перебуває у списках особового складу, у Військового ліцею відсутні правові підстави для нарахування йому будь-яких виплат, що мають характер грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі супутніх компенсаційних виплат.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військового ліцею Держприкордонслужби та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу в Держприкордонслужбі, зокрема у Державному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» ім. І.Г. Харитоненка (нині - Військовий ліцей Держприкордонслужби).

Наказом начальника ліцею від 09.01.2023р. №7-ОС позивача виключено зі списків особового складу, знято з усіх видів забезпечення та направлено для подальшого проходження військової служби в розпорядження Міністра оборони України.

07.05.2025р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/6561/25, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.09.2025р., визнано протиправними дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу з 29.01.2020р. по 11.01.2023р. грошового забезпечення, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, та зобов`язано відповідача провести перерахунок і виплату цих сум з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з довідкою відповідача від 24.10.2025р. №101-02 про нараховані суми, на виконання зазначеного судового рішення позивачу нараховано 302227,91 грн, з яких утримано податок з доходів фізичних осіб (18%) у сумі 54401,03 грн та військовий збір (5%) у сумі 15111,40 грн, а до виплати визначено 232715,48 грн. Цю суму згідно з платіжною інструкцією від 24.10.2025р. №3989 зараховано на картковий рахунок позивача 26.10.2025р.

Однак, грошової компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб одночасно з цією виплатою позивачу не здійснено, що відповідач не заперечує.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд попередньої інстанції виходив з того, що перераховане грошове забезпечення нараховане саме за період проходження позивачем військової служби, а його несвоєчасна виплата зумовлена лише протиправними діями відповідача, встановленими судом у справі №420/6561/25. Отже, відповідач при виплаті цих сум був зобов`язаний одночасно виплатити позивачу грошову компенсацію утриманого податку, а факт звільнення позивача зі служби на момент виплати не позбавляє його права на таку компенсацію. При цьому, окружний суд врахував висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.06.2020р. у справі №825/761/17.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України і в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

У силу ч.ч.2 та3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, яке визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби.

Пунктом 168.5 ст.168 ПК України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород, а також інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу відповідних органів у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Механізм такої компенсації визначено «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44).

Так, у редакції, чинній з 30.08.2019р., п.2 згаданого вище Порядку передбачає, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу відповідних органів, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами п.3 Порядку №44, виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного і повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Разом із тим, згідно з п.п.4,5 цього ж Порядку, грошова компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що право на грошову компенсацію податку з доходів фізичних осіб пов`язане не зі статусом особи на день фактичної виплати, а з правовою природою самої виплати. Якщо це грошове забезпечення, право на яке особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби, то утриманий з нього податок підлягає компенсації одночасно з такою виплатою, у тому числі тоді, коли на момент виплати особа вже звільнена зі служби.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.07.2023р. у справі №380/813/22, зазначивши про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується для відшкодування утриманих сум податку з грошового забезпечення, право на яке особа набула у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення, тому донараховане за судовим рішенням грошове забезпечення має виплачуватись із одночасною компенсацією сум такого податку відповідно до п.2 Порядку №44.

У постанові від 06.02.2025р. у справі №380/6777/24 Верховний Суд також прямо вказав, що така компенсація виплачується як військовослужбовцям, так і особам, звільненим із служби.

Крім того, у постанові від 25.06.2020р. у справі №825/761/17 Верховний Суд відхилив доводи відповідача про відсутність підстав для виплати грошової компенсації у зв`язку з тим, що на час доплати особа втратила статус військовослужбовця, адже за належного виконання відповідачем своїх обов`язків грошова компенсація мала бути виплачена одночасно з виплатою відповідних сум ще під час служби.

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Виплачені позивачу 26.10.2025р. кошти є саме грошовим забезпеченням (та прирівняними до нього виплатами) за період з 29.01.2020р. по 11.01.2023р., коли позивач проходив військову службу, а право на них він набув у зв`язку з виконанням обов`язків військової служби.

Ці суми повинні були бути виплачені позивачу ще під час служби, а їх виплата лише в жовтні 2025р. зумовлена протиправними діями самого відповідача, встановленими судовим рішенням у справі №420/6561/25.

Отже, відповідач, утримавши з цих сум податок з доходів фізичних осіб у розмірі 54401,03 грн (18% від нарахованих 302227,91 грн), був зобов`язаний одночасно виплатити йому грошову компенсацію у тому ж розмірі, чого не зробив.

Перевіривши наведений вище розрахунок, колегія суддів арифметичних помилок у ньому не встановила.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що право на грошову компенсацію мають лише особи, які на момент виплати перебувають на службі, то колегія суддів зазначає про те, що вони ґрунтуються на змісті п.2 Порядку №44 у редакції 2005р., яка втратила чинність.

Так, чинна на час спірної виплати редакція цього пункту прямо поширює право на грошову компенсацію на осіб, звільнених із служби, стосовно виплат, право на які вони набули під час проходження служби.

З тих самих підстав не є переконливими і доводи апелянта про відсутність позивача в списках особового складу, оскільки саме відповідач здійснив позивачу виплату перерахованого грошового забезпечення і утримав з нього податок, а тому є тією установою, яка відповідно до п.п.3-5 Порядку №44 зобов`язана одночасно виплатити грошову компенсацію.

Такий підхід відповідає і змісту п.168.5 ст.168 ПК України, який пов`язує компенсацію з виплатами, одержаними у зв`язку з виконанням обов`язків служби, а не з моментом їх фактичного отримання.

При цьому, інший підхід поставив би позивача у гірше становище лише через те, що відповідач вчасно не виконав своїх обов`язків, а відповідача фактично звільнив би від наслідків власної протиправної поведінки, що суперечить принципу верховенства права та гарантіям соціального захисту військовослужбовців, визначеним ч.5 ст.17 Конституції України.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд 1-ї інстанції обґрунтовано визнав протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб у сумі 54401,03 грн та зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити її.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, в даній справі відповідачем зроблено не було.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військового ліцею Державної прикордонної служби України - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 23.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко