Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №400/11357/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11357/25

Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В.,

повний текст судового рішення

складено 18.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Димерлія О.О.,

суддів – Терлецького Д.С., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 у справі №400/11357/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Комунального підприємства Первомайської міської ради «Комунсервіс» про визнання бездіяльності протиправною, скасування рішення від 03.09.2025 №142850008705, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

21.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо незарахування ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002 згідно трудової книжки НОМЕР_1 ;

- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.09.2025 №142850008705 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001, з 01.12.2001 по 29.03.2002, а також з 29.11.2016 по 15.09.2025, що підтверджується формою ОК-5 та ОК-7 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком від 27.08.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає про безпідставність незарахування органом Пенсійного фонду до страхового стажу періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002, з 29.11.2016 по 15.09.2025, оскільки обов`язок щодо сплати страхових внесків покладено на страхувальника.

Відповідачі – Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з позовними вимогами не погоджуються з підстав викладених у відзивах на позовну заяву вказуючи, що немає законодавчо передбачених підстав для призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з огляду на відсутність у позивача необхідного страхового стажу. При цьому, до страхового стажу не підлягають зарахуванню періоди роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002, т.я. індивідуальні відомості про застраховану особу не містять інформації про сплату страхових внесків. Також, суб`єкт владних повноважень, що питання стосовно призначення пенсії віднесено до його дискреційних повноважень.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 у справі №400/11357/25 позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №142850008705 від 03.09.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 4 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001, з 01.12.2001 по 29.03.2002, 29.11.2016 по 30.06.2022, з 25.07.2022 по 31.07.2022, та призначити, нарахувати, виплачувати ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.07.2025.

В задоволенні позову ОСОБА_1 в частині позовних вимог щодо періодів з 01.07.2022 по 24.07.2022, з 01.08.2022 по 15.09.2025, відмовлено.

Приймаючи означене рішення в частині задоволених позовних вимог суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має право на зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001, з 01.12.2001 по 29.03.2002, 29.11.2016 по 30.06.2022, з 25.07.2022 по 31.07.2022. Між тим, окружний адміністративний суд відмітив, що несплата роботодавцем страхових внесків не може бути підставою для не зарахування особі до страхового стажу періоду роботи. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа. Також, у ОСОБА_1 наявні всі умови з якими законодавець пов`язує можливість призначення дострокової пенсії відповідно до приписів п.4 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог органом Пенсійного фонду подано апеляційну скаргу, в якій, з посиланням на неправильне застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, викладено прохання скасувати оскаржувану частину судового акту із прийняттям у відповідній частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зазначає, що ОСОБА_1 не має необхідного страхвого стажу для призначення дострокової пенсії за віком. При цьому, до страхового стажу не підлягають зарахуванню періоди роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002, т.я. індивідуальні відомості про застраховану особу не містять інформації про сплату страхових внесків. Також, суб`єкт владних повноважень вказав на те, що питяння стосовно призначення пенсії віднесено до його дискреційних повноважень. Крім того, скаржник стверджує, що в спірних правовідносинах його наділено дискреційними повноваженнями і суд не вправі в них втручатись.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, у системному зв`язку з положеннями чинного, на час виникнення спірних правовідносин, законодавства, судом апеляційної інстанції установлено такі обставини справи.

Зокрема, колегією суддів з`ясовано, що ОСОБА_1 27.08.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення дострокової пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №142850008705 від 03.09.2025 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Не погодившись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №142850008705 від 03.09.2025 позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить із такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду України визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян врегульовано приписами статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно із п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Згідно фактичних обставин даної справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 05.06.2023.

На час отримання статусу учасника бойових дій (дата видачі посвідчення 05.06.2023) ОСОБА_1 був військовослужбовцем Збройних Сил України.

Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_3 від 13.06.2025 №0666/118/4589, ОСОБА_1 в період з 23.08.2022 по 13.01.2023, з 26.01.2023 по 11.06.2023, з 22.06.2023 по 17.09.2023, з 30.09.2023 по 13.01.2024, з 26.01.2024 по 04.05.2024, з 17.05.2024 по 25.08.2024, з 07.09.2024 по 09.04.2025, з 27.04.2025 по 30.04.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в: Херсонська область, Бериславський район, Великоолександрівська селищна ТГр; Херсонська область, Херсонський район, Херсонська міська ТГр; Запорізька область, Пологівський район, Оріхівська міська ТГр; Запорізька область, Василівський район, Степногірська селищна ТГр; Донецька область, Бахмутський район, Торецька міська ТГр.

На час звернення до органу Пенсійного фонду із заявою щодо призначення пенсії ОСОБА_1 виповнилось 55 років.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні ГУ ПФУ у Київській області від 03.09.2025 №142850008705, страховий стаж ОСОБА_1 складає 20 років 01 місяць 05 днів.

До страхового стажу не зараховано період роботи за трудовою книжкою від 27.07.1987 серії НОМЕР_1 з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про сплату страхових внесків.

З даного приводу колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12.08.1993 № 637, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 3 вказаного підзаконного нормативно-правового акту передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці.

Порядок ведення трудових книжок працівників визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58.

Відповідно до пункту 2.2 означеного підзаконного нормативно-правового акту до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Як установлено судом апеляційної інстанції, трудова книжка ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 27.07.1987 містить записи про роботу в періоди з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002.

За приписами пункту 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, відомості реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування є допоміжними та приймаються за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу.

В контексті наведеного слід також зазначити, що з урахуванням приписів ч.1 ст.12-1 Закону України України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» повноваження з формування та ведення реєстр застрахованих осіб Державного реєстру покладено на Пенсійний фонд, а тому ОСОБА_1 не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на призначення пенсії у разі відсутності певних відомостей в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З наведених підстав колегія суддів уважає безпідставними доводи скаржника про те, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про сплату страхових внесків є законодавчо передбаченою підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу спірних періодів роботи.

Установлені в досліджуваній частині правовідносин фактичні обставини у повному обсязі спростовують наведені в апеляційній скарзі доводи Головного управління ПФУ в Миколаївській області відносно неможливості зарахування до страхового стажу періоду роботи через відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про сплату страхових внесків.

Вирішуючи питання щодо наявності в органу Пенсійного фонду в досліджуваних правовідносинах дискреційних повноважень в контесті зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» дискреційне повноваження - це повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Комітетом Міністрів Ради Європи у рекомендаціях № R (80) 2 сформульовано принципи, які слугують змістовними гарантіями ухвалення справедливого рішення. Здійснюючи дискреційні повноваження адміністративний орган: переслідує лише ту мету, задля якої його наділено такими повноваженнями: дотримується принципу об`єктивності й безсторонності, враховуючи лише ті чинники, які - стосуються конкретної справи; дотримується принципу рівності перед законом, не допускаючи несправедливої дискримінації; забезпечує належну рівновагу між несприятливими наслідками, які його рішення може мати для прав, свобод чи інтересів осіб, та переслідуваною при цьому метою: приймає своє рішення в межах строку, прийнятного під кутом зору питання, яке вирішується; забезпечує послідовне застосування загальних адміністративних приписів з одночасним врахуванням конкретних обставин кожної справи.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку так, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

У досліджуваних правовідносинах у суб`єкта владних повноважень був лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки, зокрема, зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002.

Обраний судом першої інстанції в досліджуваній частині правовідносин спосіб захисту порушеного права не вважається втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судовим розглядом справи встановлено обставини беззаперечного права позивача на зарахування до пільгового стажу періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001 та з 01.12.2001 по 29.03.2002.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що органом Пенсійного фонду до страхового стажу не зараховано період роботи з 29.11.2016 по 15.09.2025.

На підтвердженя правомірності такої вимоги позивачем до матеріалів справи додано довідку Комунального підприємства Первомайської міської ради «КОМУНСЕРВІС» від 09.09.2025 №01-34/156.

З даного приводу колегія суддів зазначає, що довідку Комунального підприємства Первомайської міської ради «КОМУНСЕРВІС» від 09.09.2025 №01-34/156 ОСОБА_1 до органу Пенсійного фонду для вирішення питання щодо призначення пенсії за віком не подавав, суб`єктом владних повноважень у свою чергу відомості такого документу не досліджувались та оцінка їм не надавалась.

Суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що довідку Комунальним підприємством Первомайської міської ради «КОМУНСЕРВІС» від 09.09.2025 №01-34/156 виготовлено уже після прийнття ГУ ПФУ у Київській області оскаржуваного в даній справі рішення про відмову в призначенні пенсії від 03.09.2025 №142850008705.

До того ж, слід відмітити, що заявлена ОСОБА_1 основна позовна вимога щодо визнання протиправною бездіяльності органу Пенсійного фонду не охоплює періоду з 29.11.2016 по 15.09.2025, а відтак і задоволення похідної позовної вимоги у межах такого періоду є передчасним.

Означене спростовує висновок окружного адміністративного суду в досліджуваній частині правовідносин.

Відносно виходу окружного адміністратвиного суду за межі заявлених позовних вимог та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію, колегія суддів зазначає наступне.

Дослідивши позовну заяву ОСОБА_1 судом апеляційної інстанції з`ясовано, що позивачем у ній самостійно визначено предмет спору та обрано спосіб захисту порушеного права шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати до страхового стажу періодів роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001, з 01.12.2001 по 29.03.2002, а також з 29.11.2016 по 15.09.2025, що підтверджується формою ОК-5 та ОК-7 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком від 27.08.2025.

Отже, адміністративний позов не містить позовної вимоги щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити, нарахувати, виплачувати ОСОБА_1 пенсію.

Апеляційний адміністративний суд звертає увагу, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом та підставами заявлених позивачем вимог.

Повноваження адміністративних судів перевіряти законність прийняття рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних можуть бути реалізовані лише в межах заявлених позовних вимог.

Вказаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.

Указану позицію висловив Верховний Суд у справах №640/17763/21, №440/18128/21, №300/2859/22, №640/25601/20, №160/9696/22, №480/13804/21, №160/13436/22, №160/5021/19, №160/10776/21, №160/7345/20.

Водначас, як установлено судом апеляційної інстанції, окружним адміністративним судом вирішено позовні вимоги, які не були заявлені позивачем.

Викладене дає підстави для висновку про недотримання судом першої інстанції принципу диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

До того ж, апеляційний адміністративний суд враховує, що суд першої інстанції зобов`язуючи орган Пенсійного фонду виплачувати ОСОБА_2 пенсію, фактично спрямував можливий/ймовірний захист прав, свобод та охоронюваних законом інтересів позивача на майбутнє, що не відповідає принципам адміністративного судочинства.

Крім того, апеляційний адміністративний суд вказує, що судом першої інстанції безпідставно обов`язок із вчинення певних дій покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, оскільки дії щодо розгляду ініційованого позивачем звернення має вчиняти, зокрема, територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у даному випадку є ГУ ПФУ у Київській області.

Аналогічний підхід до вирішення спірного питання застосовано Верховним Судом у постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23.

У досліджуваній ситуації саме орган Пенсійного фонду має перевірити наявність умов з якими приписи п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пов`язують можливість призначення дострокової пенсії за віком, а відтак колегія суддів уважає, що у цьому випадку належним способом захисту порушеного права буде зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву позивача від 27.08.2025 про призначення дострокової пенсії за віком, з урахуванням висновків, які наведено у даному судовому рішенні.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено апеляційним судом у даній справі.

Межі перегляду судом апеляційної інстанції справи визначено статтею 308 КАС України, відповідно до частини 1 якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Як установлено колегією суддів, викладені Миколаївським окружним адміністративним судом в рішенні від 18.06.2026 у справі №400/11357/25 не в повній мірі відповідають обставинам справи, а тому відповідна частина судового акту підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 у справі №400/11357/25 скасувати в частині щодо зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.06.2001 по 30.06.2001, з 01.10.2001 по 31.10.2001, з 01.12.2001 по 29.03.2002, 29.11.2016 по 30.06.2022, з 25.07.2022 по 31.07.2022, та призначити, нарахувати, виплачувати ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком відповідно до п.4 ч. 1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 25.07.2025.

Прийняти у вказаній частині нове судове рішення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27.08.2025 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням висновків, які наведено в даному судовому рішенні.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18.06.2026 у справі №400/11357/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

СуддіД.С. Терлецький Н.В. Вербицька