Вирок від 20 жовтня 2026 р. у справі №210/5173/26 — Металургійний районний суд міста Кривого Рогу

МЕТАЛУРГІЙНИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КРИВОГО РОГУ

В И Р О К

іменем України

Справа № 210/5173/26

Провадження № 1-кп/210/687/26

21 жовтня 2026 року

Металургійний районний суд міста Кривого Рогу в складі:

Головуючої - судді ОСОБА_1

за участі секретарі судового засідання: ОСОБА_2 , ОСОБА_3

сторони та учасники кримінального провадження, які приймають участь у судовому розгляді: прокурор Криворізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону ОСОБА_4 , обвинувачений ОСОБА_5 , захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривий Ріг обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62026170030002131 внесеному 27.01.2026 року в Єдиний реєстр досудових розслідувань відносно:

ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Мар`янське Дніпропетровської області, громадянин України, з середньою освітою, на утриманні малолітніх, неповнолітніх або інших осіб немає, не одружений, на момент вчинення кримінального правопорушення проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді гранатометника 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 2 штурмової роти у військовому звані «солдат», зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимий:

- 01.12.2025 року Металургійним районним судом міста Кривого Рогу за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт, призначене покарання не відбув,

який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Згідно ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Оборону України» у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з агресії. На підставі іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії, у тому числі проведення спеціальних операцій (розвідувальних, інформаційно-психологічних тощо) у кіберпросторі.

З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року строком на 30 діб, який на теперішній час продовжено.

Водночас, з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань 24.02.2022 року Президентом України видано Указ №65/2022 про оголошення на території України загальної мобілізації.

Відповідно до розпорядження начальника Генерального штабу ЗСУ від 20.09.2025 року №300/ПУ/3814/П/дск, солдат ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призваний 05.08.2025 року на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебував у розпорядженні командира в/ч НОМЕР_1 , відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.10.2025 року №306 солдат ОСОБА_5 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначений на посаду гранатометника 3 штурмового відділення 3 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення.

Таким чином, солдат ОСОБА_5 в розумінні вимог ст.ст. 18, 19, 22, 401, диспозиції ст.ст. 407, 408 КК України, є військовослужбовцем, тобто суб`єктом вказаного кримінального правопорушення, та останньому було достеменно відомо про несення військової служби під час воєнного стану.

Згідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією на особливий період, солдат ОСОБА_5 відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 127.128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 12 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові.

За приписами ст.ст. 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місці служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

На підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.10.2025 року №305, солдат ОСОБА_5 вважається таким, що 30.09.2025 року вибув з пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться у АДРЕСА_2 , для лікування у зв`язку з хворобою до КНП «Кіровоградська обласна лікарня» КОР за адресою: Кіровоградська область, м. Кропивницький, просп. Університетський, 2/5, зі збереженням грошового та матеріального забезпечення, та ОСОБА_5 мав повернутись до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 по завершенню лікування.

03.10.2025 року ОСОБА_7 самостійно покинув відділення КНП «Кіровоградська обласна лікарня» КОР за адресою: АДРЕСА_3 та був виписаний зі вказаної лікарні за порушення лікарняного режиму.

ОСОБА_5 , діючи умисно, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, без поважних на те причин, достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, 03.10.2025 року та у подальшому ОСОБА_5 не з`явився на службу з лікування до місця несення служби, а саме до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_1 , що знаходиться у АДРЕСА_2 об`єктивно повинен був і міг це зробити, а став проводити час на власний Ріг, командуванню про причини свого неприбуття ОСОБА_5 не доповів, хоча розсуд поза межами місця несення служби, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з`явлення у військову частину чи звернення до органів військового управління за наявності реальної можливості для цього, поки 28.07.2026 року був затриманий працівниками ВП №2 Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Дениса Комара, буд. № 2, тим самим вчинення ОСОБА_5 кримінального правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби (військовий злочин) було припинене

Дії ОСОБА_5 кваліфікуються за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками: нез`явлення вчасно на службу військовослужбовця без поважних причини, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

Крім того, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи раніше засудженим, а саме 01.12.2025 року Металургійним районним судом м. Кривого Рогу за ч. 1 ст. 190 КК України, до покарання виді громадських робіт на строк 200 годин, маючи не погашену у встановленому законом порядку судимість, на шлях виправлення не став та повторно вчинив умисний корисливий злочин за наступних фактичних обставин.

19.06.2026 року, приблизно о 16:30 год., ОСОБА_5 , перебуваючи поблизу буд. №34 по просп. Металургів, м. Кривого Рогу та поблизу буд. №2 по вул. Віталія Матусевича, м. Кривого Рогу, разом зі своїм знайомим ОСОБА_8 , побачив у останнього мобільний телефон марки «Хіаомі» моделі «Redmi 15C» (IMEI 1: НОМЕР_2 ; IMEI 2: НОМЕР_3 ), об`єм вбудованої пам`яті 4/128 Gb, у корпусі чорного кольору, та в ході спілкування у ОСОБА_5 раптово виник протиправний умисел, спрямований на заволодіння майном ОСОБА_8 , а саме вищевказаним мобільним телефоном.

ОСОБА_5 , переслідуючи корисливу мету протиправний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи повторно, під приводом перегляду відеозаписів на телефоні, ОСОБА_5 попросив у ОСОБА_8 належний йому мобільний телефон марки «Xiaoмі» моделі «Redmi 15». ОСОБА_8 , будучи переконаним у тому, що розпоряджається своїм майном з власної волі та не на шкоду своїм інтересам, добровільно передав ОСОБА_9 свій мобільний телефон марки «Хіаомі» моделі «Redmi 15C».

В подальшому, ОСОБА_5 , утримуючи мобільний телефон марки «Хіаомі» моделі «Redmi 15C» пішов у бік буд. №2 по вул. Віталія Матусевича, м. Кривого Рогу, після чого з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись чужим майном на власний розсуд, чим в результаті своїх протиправних дій завдав ОСОБА_8 майнової шкоди, сума якої відповідно до висновку Дніпропетровського НДЕКЦ МВС України від 17.07.2026 року №CE-19/104-26/26139-ТВ складає 5216,67 гривень.

Дії ОСОБА_5 кваліфікуються за ч. 2 ст. 190 КК України за ознаками: заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви їх оцінки

Відповідно до статті 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. За вимогами статті 95 КПК України суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_5 вину у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України визнав у повному обсязі. Надав показання, згідно яких дійсно проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , звідки був направлений на проходження лікування та мав повернутись до місця дислокації військової частини НОМЕР_1 по завершенню лікування. Проте під час перебування там, вирішив залишити місце проходження лікування, оскільки вдома були проблеми. Крім того, вже після повернення з лікарні до Кривого Рогу зустрівся зі своїм знайомим ОСОБА_8 , з яким разом вживали алкоголь. Під час зустрічі з останнім у ОСОБА_5 виник умисел на заволодіння його телефоном. ОСОБА_5 сказав потерпілому, що хоче переглянути відео на його телефоні та попросив передати йому телефон. Після того, як отримав телефон, пішов з місця зустрічі, та направився до ломбарду, аби здати його. Після отримання грошей за телефон ОСОБА_5 повернувся до потерпілого, та вони разом пішли до аптеки аби купити таблетки.

Потерпілий ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_5 його знайомий. Декілька місяців тому потерпілий разом з обвинуваченим перебували в районі Соцміста, де вживали алкогольні напої. Пізніше ОСОБА_5 попросив у потерпілого телефон, щоб переглянути на ньому відео, на що ОСОБА_8 добровільно надав ОСОБА_5 власний телефон. Після отримання телефону ОСОБА_5 пішов за будинок. Коли потерпілий побіг за обвинуваченим, останнього там вже не було. Заяву до поліції написав лише через 2 дні, оскільки після того ще два рази бачив ОСОБА_5 , проте він відмовлявся віддавати телефон. При призначенні покарання обвинуваченому поклався на розсуд суду. Цивільний позов до суду не надходив.

Згідно з вимогами кримінального процесуального закону, тягар доведення обґрунтованості обвинувачення та, відповідно, надання доказів винуватості покладено на сторону обвинувачення, суд з власної ініціативи не може вживати активних дій для забезпечення явки свідків, які були допитані на стадії досудового розслідування, оскільки це суперечитиме засаді об`єктивності і неупередженості суду, відображеної, зокрема, у частині 6 статті 22 КПК (Постанова ВС від 29.07.2020р. у справі № 740/526/19 провадження № 51-212 км 20). Аналогічно, суд самостійно не визначає обсяг письмових доказів, якими обгрунтовується обвинувачення.

На виконання вимог статті 349 КПК України судом з`ясовано думку учасників судового провадження про те, які докази потрібно дослідити, та про порядок їх дослідження.

Сторона обвинувачення, захисту, та обвинувачений, не наполягали на допиті у судовому засіданні свідків, оскільки обвинувачений визнає події злочинів, які йому інкримінуються, та свою причетність до їх вчинення.

З метою повного та всебічного з`ясування фактичних обставин, враховуючи що ОСОБА_5 під час допиту дав суперечливі показання в частині події злочину за ч. 2 ст. 190 КК України, за клопотанням прокурора досліджено письмові докази.

В підтвердження факту нез`явлення ОСОБА_5 вчасно на службу військовослужбовця без поважних причини, тривалістю понад три доби, в умовах воєнного стану, який беззаперечно визнається обвинуваченим, суд дослідив: наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 від 05.08.2025 року № М/495 щодо призову солдата ОСОБА_5 та направлення для проходження базової військової підготовки, витяг з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 03.10.2025 за № 306 щодо прийняття ОСОБА_5 на посаду гранатометника 3 штурмового відділення, наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 02.10.2025 за № 305 про вибуття з пункту постійної дислокації на лікування солдата ОСОБА_5 з 30.09.2025р.; військовий квиток серії НОМЕР_4 , медичну характеристику, акт службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини, доповідь-довідку № 03-19/11450 від 01.11.2025 року про факт СЗЧ (без зброї) в ВЧ НОМЕР_1 , наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.11.2025 за № 1345 про результати службового розслідування.

Також судом досліджено докази причетності ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 190 КК України, а саме: висновок експерта від 17.07.2026 р. за №СЕ-19/104-26/26139-ТВ з якого вбачається, що вартість мобільного телефону марки «Хіаомі» моделі «Redmi 15C» б/у, (IMEI 1: НОМЕР_2 ; IMEI 2: НОМЕР_3 ), об`єм вбудованої пам`яті 4/128 Gb становить 5216,67грн.; специфікацію до договорів 1,2 № 00826379 від 19.06.2026 , та відповідь на запит, з яких вбачається, що саме ОСОБА_5 заклав мобільний телефон марки «Хіаомі» моделі «Redmi 15C» (IMEI 1: НОМЕР_2 ), 128 Gb за що отримав 1000,00грн.

Сторона захисту та обвинувачений, не оспорюють законність та допустимість проведених слідчих дій та висновки судових експертиз.

Відповідно до статті 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.

Усі слідчі дії в цьому кримінальному провадженні проведені уповноваженими особами, у порядку встановленому кримінально-процесуальним законом, із дотриманням належної процедури, протоколи слідчих дій відповідають положенням статей 104-106 КПК; експерти залучені з урахуванням статтям 242, 243, 332 КПК за наявності достатніх підстав для проведення експертиз, а висновки експертів належним чином вмотивовані.

Клопотань про визнання цих доказів недопустимим не заявлено.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Суд вважає, що винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за вище встановлених обставин повністю доведена сукупністю належних, допустимих та достовірних доказів, які були отримані у рамках діючого законодавства без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття (частина статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений

Враховуючи зібрані в справі докази та встановлені фактичні обставини, суд приходить до висновку, що ОСОБА_5 слід визнати винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень та кваліфікувати його дії за:

за ч. 5 ст. 407 КК України за ознаками: нез`явлення вчасно на службу військовослужбовця без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану.

за ч. 2 ст. 190 КК України за ознаками: заволодіння чужим майном, шляхом зловживання довірою (шахрайство), вчинене повторно.

Мотиви призначення відповідного покарання.

Згідно зі статті 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до частини 2 статті 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Вказані норми наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

Згідно з статті 12 КК України вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення є тяжким (ч. 5 ст. 407 КК України) та нетяжким (ч. 2 ст. 190 КК України) злочинами.

Призначаючи вид і міру покарання обвинуваченому, суд виходить з вимог статті 50 КК України, та враховує, що покарання є заходом примусу, який застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Відповідно до статті 65 КК України суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом`якшують покарання обвинуваченого, і які саме.

За пунктом 4 частини 1 статті 91 КПК України обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , судом не встановлено.

Суд не погоджується з твердженням прокурора про наявність такої обставини, що обтяжує покарання, як рецедив.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що злочин за ч. 5 ст. 407 КК УКраїни ОСОБА_5 вчинив 03.10.2025, тобто до постановлення вироку від 01.12.2025, яким ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 190 КК України. За таких обставин, наявність вироку від 01.12.2025 року не утворює рецедив кримінальних правопорушень при призначенні покарання за ч. 5 ст. 407 КК України.

Крім того вирок від 01.12.2025 за ч. 1 ст. 190 КК України не утворює рецедиву і для кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 190 КК України, оскільки дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ознакою повторності, а за змістом ч. 4 ст. 67 КК України якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує.

Обставин, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження не встановлено.

Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину, оскільки категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права передусім є недискримінаційним підходом, та не є неупередженістю, оскільки це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину за статтею 12 КК України та межі покарання за санкцією статті КК України відповідатимуть один одному, ай те, що покарання перебуватиме у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного, особою винного. До того ж складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання.

Визначаючи ступінь тяжкості злочину необхідно виходити з особливостей конкретного злочину та обставин його вчинення, а саме: форми вини, мотивів, мета, спосіб, кількість епізодів злочинної діяльності, характер та ступінь наслідків). Отже, ступінь тяжкості злочину визначається характером того діяння, яке було вчинено у конкретному випадку.

Виходячи з принципів співмірності та індивідуалізації, покарання, призначене особі, за своїм видом і розміром має бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, а також з урахуванням обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд враховує, що обвинувачений після вчинення тяжкого кримінального правопорушення за ч.5 ст.407 КК України (нез`явлення вчасно на службу військовослужбовця без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану), вчинив кримінальний проступок за ч. 1 ст. 190 КК України, за якй був засуджений 01.12.2025 року, маючи не відбуте покарання у виді 200 годин, вчинив нове нетяжке кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 190 КК України.

ОСОБА_5 неодружений, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, характеризується за місцем службинегативно, шкода завдана кримінальним правопорушенням не відшкодована, потерпілим не подано цивільний позов в рамках кримінального провадження.

Згідно з досудовою доповіддю орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства.

Призначаючи покарання обвинуваченому, суд виходить із меж, установлених у санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, враховує положення Загальної частини Кримінального кодексу України, ступень тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Суд враховує, що обвинувачений впродовж досудового розслідування, так і під час судового розгляду визнавав свою вину.

Суд не вбачає підстав для призначення покарання з урахуванням статтей 69, 75 КК України з огляду на таке.

При визначені строку покарання, суд враховує невідворотність наслідків вчиненого злочину; оцінку скоєного обвинуваченим, характер та конкретні обставини вчиненого, що свідчать про підвищений ступінь їх суспільної небезпечності та таке психічне ставлення обвинуваченого до вчиненого на момент вчинення злочинів.

Суд, виходячи із положень статті 65 КК України, принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для виправлення та попередження нових злочинів, тяжкість злочинів, один з яких є необережним, негативні наслідки, що настали - смерть потерпілого, особу обвинуваченого, його відношення до скоєного злочину і вважає, що виправлення ОСОБА_5 не можливо без ізоляції від суспільства, тобто обвинуваченому має бути призначене покарання лише у виді позбавленням волі.

Дане покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчиненню ним нових кримінальних правопорушень.

Покарання у виді позбавлення волі перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Остаточне покарання ОСОБА_5 слід визначити за правилами частин 4 статті 70 КК України – за сукупністю злочинів, а також за правилами частин 1, 5 статті 71 КК України - за сукупністю вироків, враховуючи наступне.

За змістом частини 5 статті 71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше кримінальних правопорушень, суд призначає покарання за ці нові кримінальні правопорушення за правилами, передбаченими у статті 70 цього Кодексу, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у межах, встановлених у частині другій цієї статті.

Обвинувачений засуджений 01.12.2025 року Металургійним районним судом міста Кривого Рогу за ч. 1 ст. 190 КК України до покарання у виді 200 годин громадських робіт, призначене покарання не відбув.

Суд враховує, що склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 5 ст. 407 КК передбачає дві форми вчинення кримінального правопорушення: "самовільне залишення військової частини" та "нез`явлення вчасно на службу без поважних причин".

Нез`явлення вчасно на службу полягає в тому, що, залишивши військову частину або місце служби на законній підставі та маючи об`єктивні можливості для повернення в установлений час, військовослужбовець своєчасно до частини не з`являється і перебуває поза її розташуванням понад установлений строк.

При цьому нез`явлення вчасно на службу само по собі не утворює складу злочину, передбаченого частиною 5 статті 407 КК, який пов`язаний із нез`явленням вчасно на службу та формується тільки за відсутності поважних причин такого вчинку.

Поважними причинами нез`явлення вчасно на службу можуть бути: хвороба військовослужбовця, його родичів, перешкоди стихійного характеру, поломка транспортного засобу та інші причини. Питання щодо наявності поважних причин нез`явлення вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з обставин справи.

Початком нез`явлення вчасно без поважних причин на службу для всіх категорій військовослужбовців вважається закінчення встановленої тривалості правомірного перебування поза службою.

Злочин є триваючим, оскільки починається з моменту самовільного залишення військової частини або місця служби або ж нез`явлення вчасно без поважних причин на службу, і триває безперервно протягом певного часу аж до моменту його припинення.

Для триваючого кримінального правопорушення характерним є вчинення діяння, яке розтягнуте в часі і безперервно здійснюється за рахунок тривалого невиконання обов`язків або тривалого порушення встановленої заборони.

У цьому провадженні йдеться про ухилення, тобто тривале невиконання обов`язку, яке розпочинається шляхом вчинення діяння у вигляді самовільного залишення військової частини або місця служби або ж нез`явлення вчасно без поважних причин на службу.

Особа у разі вчинення триваючого кримінального правопорушення один раз вчинює дію або бездіяльність, а далі постійно перебуває у злочинному стані. Весь цей період часу у її діянні є склад закінченого кримінального правопорушення.

Для цього виду злочинів характерним є неспівпадіння моменту закінчення складу злочину і моменту фактичного завершення протиправних дій. У поняття «час вчинення триваючого злочину» має включатися увесь проміжок часу, протягом якого особа безперервно вчиняла триваюче діяння на стадії закінченого злочину.

Завершення триваючого злочину - це день його припинення за волею або всупереч волі винного, в тому числі викриття особи у вчиненні злочину.

Оскільки ОСОБА_5 нез`явився вчасно без поважних причин на службу з 03.10.2025 року, то кримінальне правопорушення за ч. 5 ст. 407 КК України є закінченим 03.10.2025 року, і до його затримання останній перебував у злочинному стані, який був завершений 28.07.2026 року.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України, ОСОБА_5 вчинив 03.10.2025 року, тобто до постановлення вироку Металургійного районного суду міста Кривого Рогу за ч. 1 ст. 190 КК України від 01.12.2025 року, тому покарання йому слід призначити за цими статтями із урахуванням положень частини 4 статті 70 КК України.

Згідно з частиною 4 статті 70 КК України за правилами, передбаченими в частинах першій - третій цієї статті, призначається покарання, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще і в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю кримінальних правопорушень, зараховується покарання, відбуте повністю або частково за попереднім вироком, за правилами, передбаченими в статті 72 цього Кодексу.

При сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань. При складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. Якщо хоча б за один із вчинених кримінальних правопорушень призначено довічне позбавлення волі, то остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі (ч. 1, 2 ст. 70 КК УКраїни).

Встановлено, що ОСОБА_5 не відбув покарання у виді 200 годин громадських робіт, яке йому призначалось за вироком від 01.12.2025 року.

Відповідно до підпункту "г" пункту 1 частини 1 статті 72 КК УКраїни із співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають: вісім годин громадських робіт, невідбуте покарання становить 25 днів позбавлення волі.

Суд вважає за доцільне застосувати принцип поглинання покарань в цій частині.

Встановлено, що кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 190 КК України ОСОБА_5 вчинив 19.06.2026 року – після постановлення вироку від 01.12.2025 року, тому остаточне покарання слід визначити за правилами статті 71 КК України.

Норми статті 71 КК урегульовують порядок призначення покарання у випадку, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення. Суд за таких обставин до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 червня 2026 року (Справа №607/9097/20, Провадження № 13-51кс25) зробила висновок:

Якщо після постановлення вироку у справі (вирок 1) буде встановлено, що засуджений винен ще в кількох кримінальних правопорушень, одні з яких вчинено до постановлення вироку 1, а інші - після його постановлення, остаточне покарання призначається із застосуванням правил як ст. 70 КК, так і ст. 71 цього Кодексу в такій послідовності:

1) спочатку призначається покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, вчинене до постановлення вироку 1;

2) далі - за правилами ч. 1 ст. 70 КК визначається покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, учинених до постановлення вироку 1; після цього - за правилами ч. 4 ст. 70 КК;

3) потім - призначається покарання за кожне кримінальне правопорушення окремо, вчинене після постановлення вироку 1;

4) далі - за правилами ч. 1 ст. 70 КК визначається покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, учинених після постановлення вироку 1;

5) після цього - за правилами ст. 71 КК визначається остаточне покарання за сукупністю вироків, а саме до покарання, визначеного в п.4, повністю або частково приєднується невідбута частина покарання, визначена у п.2.

Якщо стосовно особи було постановлено два вироки (вирок 1 та вирок 2) і буде встановлено, що нею вчинено кримінальні правопорушення до постановлення вироку 1 та після нього, а також після постановлення вироку 2, то покарання призначається з урахуванням дотримання вказаного вище порядку.

Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд

Ухвалою слідчого судді Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 29 липня 2026 року застосовано до ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Враховуючи, що строк дії запобіжного заходу спливає, з огляду на вид та міру покарання, яке призначається судом, наявність ризиків, які не зменшились на даний час, з метою забезпечення виконання вироку в частині призначеного обвинуваченому судом покарання, суд не вбачає підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який чи скасування раніше застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироку законної силу. Тому строк дії запобіжного заходу - тримання під вартою - слід залишити без змін до набрання вироку законної сили.

Відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення від 28.07.2026 року ОСОБА_5 затримано як особу, підозрювану у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 5 статті 407, частиною 2 статті 190 Кримінального кодексу України.

Вирішуючи питання про зарахування до строку відбування покарання обвинуваченому у терміну попереднього ув`язнення на підставі ч. 5 ст. 72 КК України, суд вважає, що строк відбуття покарання необхідно відраховувати з моменту проголошення вироку, зарахувавши ОСОБА_5 термін попереднього ув`язнення з 28 липня 2026 року по 20 жовтня 2026 року включно - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Речові доказів відсутні.

Процесуальні витрати, пов`язані із проведенням експертиз відповідно до статті 124 КПК слід стягнути з обвинуваченого.

Інші заходи забезпечення кримінального провадження – не застосовувались.

Керуючись ст.12, ч.3 ст. 349, ч.2 ст.373, ст.374, ст. 376, п.1 ч.2 ст. 395 КПК України,-

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

На підставі частини 4 статті 70 КК України за принципом поглинання покарань, менш суворе покарання, призначене за вироком Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 01 грудня 2025 року у виді 200 (двохсот) годин громадських робіт (що за пп. "г" п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України становить 25 днів позбавлення волі) поглинути більш суворим покаранням, призначеним цим вироком за ч. 5 ст. 407 КК України у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, та визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України, та призначити йому покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі частин 1, 5 статті 71 КК України до покарання, призначеного цим вироком за ч. 2 ст. 190 КК України, частково приєднати покарання, визначене на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, а саме у виді 4 (чотирьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі та остаточно призначити ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 покарання за сукупністю вироків у виді 5 (п`яти) років 1 (одного) місяці позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відраховувати з моменту проголошення вироку, а саме з 21 жовтня 2026 року.

На підставі частини 5 статті 72 КК України зарахувати ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у строк відбування покарання період його попереднього ув"язнення, а саме з моменту фактичного затримання в порядку статті 208 КПК України, тобто з 28 липня 2026 року, по 20 жовтня 2026 року включно - з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до вступу вироку в законну силу залишити без змін - тримання під вартою в Державній установі "Криворізька установа виконання покарань №3".

Стягнути з ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь держави, витрати на проведення судових експертиз, а саме:

- судово-товарознавчої експертизи від 17.07.2026 № СЕ-19/104-26/26139-ТВ у розмірі 1925,44грн., код бюджетної класифікації 24060300.

Долучені матеріали кримінального провадження №62026170030002131, залишити при обвинувальному акті з подальшим зберіганням у справі за №210/5173/26, провадження №1-кп/210/687/26.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Металургійний районний суд міста Кривого Рогу протягом тридцяти діб з дня його проголошення, а засудженим в той же строк з часу отримання копії вироку.

Подання апеляційної скарги на вирок зупиняє набрання ним законної сили та його виконання. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити обвинуваченому його право подати клопотання про помилування Президенту України, право ознайомитись із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, право заявляти клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції (у разі перебування під вартою).

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Вирок складено та надруковано в єдиному примірнику у нарадчій кімнаті.

Суддя: ОСОБА_1