Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №440/921/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №440/921/24

Суддя: Перцова Т.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 р.Справа № 440/921/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 02.09.26 по справі № 440/921/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), у якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2023 з урахуванням січня 2008 року як базового місяця;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 30.11.2023 включно з врахуванням проведених виплат із застосуванням базового місяця - січень 2008 року згідно вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 №1078.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 440/921/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 у належному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (у відповідній редакції).

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (у відповідній редакції), за вирахуванням фактично сплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.07.2024 по справі № 440/921/24 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі № 440/921/24 залишено без змін.

17.07.2026 ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року, в якій просив суд першої інстанції змінити спосіб і порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі № 440/921/24 шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нарахованої суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів – січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (у відповідній редакції), з вирахуванням фактично сплачених сум, що становить 211708 (двісті одинадцять тисяч сімсот вісім) гривень 97 копійок.

В обґрунтування вимог вказаної заяви стверджував, що рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року станом на момент подання такої заяви залишається не виконаним в частині здійснення фактичної виплати позивачу нарахованої суми індексації грошового забезпечення, що є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання рішення суду.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 по справі № 440/921/24 у задоволенні заяви адвоката Ковердяєвої Любові Володимирівни про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 у справі №440/921/24 - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її протиправність, порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2026 року у справі № 440/921/24 – скасувати та ухвалити постанову, якою заяву адвоката Ковердяєвої Любові Володимирівни про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити; змінити спосіб і порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі № 440/921/24 шляхом стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нарахованої суми індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року зі встановленням місяця підвищення доходів – січень 2008 року та за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (у відповідній редакції), з вирахуванням фактично сплачених сум, що становить 211708 (двісті одинадцять тисяч сімсот вісім) гривень 97 копійок.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що у даній справі застосування процесуального механізму, передбаченого абзацом другим частини третьої статті 378 КАС України, щодо зміни способу і порядку виконання судового рішення із зобов`язання вчинити дії на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 нарахованої суми є єдиним дієвим та ефективним заходом, спрямованим на реальне поновлення порушених соціальних прав заявника, а не на формальне завершення виконавчого провадження. У свою чергу, на переконання позивача, зміна способу виконання судового рішення не є створенням нового грошового зобов`язання, оскільки сума заборгованості у розмірі 211708 грн 97 коп., згідно з довідкою від 23 червня 2026 року № 998, з урахуванням часткової сплати, здійсненої 12 червня 2026 року (294079 грн 82 коп. – 82370 грн 85 коп. = 211708 грн 97 коп.), є чітко визначеною та нарахованою самим відповідачем.

Натомість, суд першої інстанції з формальним посиланням на практику Верховного Суду України в 2014-2015 роках, Верховного Суду в 2018-2023 роках, відмовив особі у реальному судовому захисті, який би дозволив йому отримати належні грошові кошти.

Додатково звернув увагу на недотримання судом першої інстанції строку розгляду заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду, встановленого статтею 378 КАС України.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 2 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви Міністерства юстиції України, поданої у порядку статті 378 КАС України, суд першої інстанції виходив з її безпідставності, оскільки Міністерством оборони України фінансування видатків на виконання судових рішень як немайнового характеру, так і майнового характеру здійснюється по КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки”, внаслідок чого зміна способу і порядку виконання судового рішення, про яку просить позивач (стягувач), не призведе до його фактичного виконання, адже така процесуальна дія не може вплинути на фінансування державою витрат з виплати заборгованості грошового забезпечення позивачу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до частини 2 статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

В силу приписів статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VІІІ “Про виконавче провадження” (далі Закон - 1404-VІІІ), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною 3 статті 33 Закону № 1404-VIII за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

За приписами статті 7 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження” з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Порядок та підстави для зміни способу, порядку та встановлення строку виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Водночас, з 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 378 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, відповідно до частини 1 статті 378 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувана чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (абзац 1 частини 3 статті 378 КАС України).

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України вбачається, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.

Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.02.2025 по справі № 640/7827/22.

Колегією суддів встановлено, що на виконання рішення суду у даній справі відповідач нарахував ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (у відповідній редакції); сума доплати становить 211708,97 грн.

Однак, фактичну виплату заборгованості у сумі 211708,97 грн здійснено не було через відсутність бюджетних призначень.

У свою чергу, у заяві про зміну способу і порядку виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 440/921/24 позивачем не вказано, які саме обставини ускладнюють виконання рішення суду, враховуючи, що боржник не відмовляється виконувати рішення та визначив відповідну суму заборгованості до виплати.

При цьому, колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення, нарахування і виплата якої є предметом позову у цій справі, не відноситься до зазначених у нормі частини 3 статті 378 КАС України виплат, невиплата яких протягом двох місяців з дня набрання рішенням суду законної сили є самостійною підставою для зміни способу і порядку його виконання.

Колегія суддів зазначає, що зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 нарахованої суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів – січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (у відповідній редакції), з вирахуванням фактично сплачених сум, що становить 211708 (двісті одинадцять тисяч сімсот вісім) гривень 97 копійок, є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом - при ухваленні рішення.

Колегія суддів зазначає, що резолютивна частина рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2024 по справі № 440/921/24 має зобов`язальний характер, однак судом при розгляді вказаної справи не вирішувалися позовні вимоги щодо виплати конкретної суми коштів, а тому змінивши спосіб виконання рішення суду із зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів - січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (у відповідній редакції), за вирахуванням фактично сплачених сум на стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нарахованої суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 зі встановленням місяця підвищення доходів – січень 2008 року та за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 у фіксованому щомісячному розмірі відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (у відповідній редакції), з вирахуванням фактично сплачених сум, що становить 211708 (двісті одинадцять тисяч сімсот вісім) гривень 97 копійок, суд фактично змінить рішення по суті з виходом при цьому за межі позовних вимог, вирішивши питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті, що не передбачено статтею 378 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об`єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.

Таким чином, оскільки у справі, що розглядається, встановлено, що способом відновлення порушеного права позивача у цій справі судом обрано зобов`язання відповідача вчинити певні дії, а стягнення конкретних сум грошового забезпечення не було предметом позовних вимог та способом відновлення порушених прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість зміни способу та порядку виконання рішення суду у спосіб, який просив заявник, оскільки запропонований останнім спосіб виконання судового рішення фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення у справі № 440/921/24.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що право особи, тобто стягувача, на здійснення виплати заборгованості із грошового забезпечення не може ставитися в залежність від бюджетних асигнувань, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань. У той же час, у спірних відносинах йдеться не про право особи на такі виплати, а про правові підстави для зміни способу і порядку виконання судового рішення. Суд наголошує, що зміна способу і порядку виконання рішення суду у такому випадку не захищає право позивача на отримання сум заборгованості, яка фактично може бути виплачена за наявності відповідних бюджетних асигнувань.

Таким чином, колегія суддів вважає, що встановлені у даній справі обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі саме через спосіб захисту, застосований судом при його ухваленні, та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни способу і порядку виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України.

З огляду на викладене, враховуючи те, що фактично єдиною причиною, яка ускладнює виконання рішення суду, є неналежне фінансування державою витрат по виплаті, колегія суддів не вбачає правових підстав для зміни способу та порядку виконання рішення суду у справі № 440/921/24.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що заява про зміну способу та порядку виконання рішення у справі № 440/921/24 не підлягає задоволенню, оскільки фактично змінює зміст резолютивної частини судового рішення.

Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги.

Не дотримання судом першої інстанції процесуальних строків, встановлених статтею 378 КАС України не є підставою для скасування вірного по суті судового рішення.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч.4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 02.09.2026 по справі № 440/921/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій

Оригінал: reyestr.court.gov.ua