Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №120/16211/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

22 жовтня 2026 р. Справа № 120/16211/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Заброцької Людмили Олександрівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 ( далі - позивач ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( далі - відповідач ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо не виключення позивача з військового обліку на підставі свідоцтва про хворобу.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема представник відповідача зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (з винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави є військовозобов`язаними (ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служб безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

У свою чергу, відповідно до Порядку № 1487, військовий облік полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковим ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних т резервістів.

Так, згідно з п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ (у редакції чинній на момент виключення позивача з військового обліку) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділ Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарським комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку. Тобто, документом, який підтверджує право на виключення з обліку, у контексті цієї справи, є висновок ВЛК про непридатність до проходження військової служби з виключенням з військового обліку, який відсутній у матеріалах справи.

Представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якої представник підтримує позицію, висловлену у позовній заяві, та просить позов задовольнити.

Ухвалою від 11.06.2026 витребувано у позивача військово-обліковий документ (військовий квиток) в повному обсязі, зокрема розділ з відомостями щодо виключення з військового обліку; докази звернення позивача в період з квітня 2014 року по вересень 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з свідоцтвом про хворобу №746а від 22.04.2014 р. для внесення відомостей у військово - облікові документи позивача про виключення з військового обліку.

Представником позивача 17.06.2026 подано додаткові пояснення, у яких зазначено, що паперовий бланк військового квитка позивача було втрачено. Натомість, відповідно до діючого законодавства позивачем надано електронний військово-обліковий документ (е-ВОД), сформований через електронний кабінет, який має ідентичну юридичну силу.

Надати докази звернення позивача в період з квітня 2014 року по вересень 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) з свідоцтвом про хворобу №746а від 22.04.2014 для внесення відомостей у військово - облікові документи позивача про виключення з військового обліку не є можливим, оскільки письмових доказів даного факту не існує.

Представник позивача звертає увагу, що порядок звільнення позивача зі служби регламентувався спеціальним законодавством, а саме ст. 106 Кодексу цивільного захисту України та Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 р. № 593 «Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу» (в редакціях станом на день звільнення).

Згідно з п. 173 зазначеного Положення № 593 звільнення осіб зі служби цивільного захисту здійснюється у два різні способи, які мають кардинально різні правові наслідки:

- у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) - якщо звільнені особи не досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, і за станом здоров`я придатні до військової служби;

- у відставку - якщо звільнені особи досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби із зняттям з військового обліку.

Аналогічне положення було закріплене в ст. 106 Кодексу цивільного захисту України.

Представник позивача вказує, що оскільки позивача було визнано повністю непридатним за станом здоров`я до військової служби, його було звільнено безпосередньо у відставку з одночасним та остаточним виключенням з військового обліку.

Заперечення на відповідь на відзив відповідачем не подавались.

Суд, з`ясувавши доводи сторін, викладені в поданих заявах по суті справи, дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним доказам, встановив таке.

Позивач проходив службу на посаді старшого пожежного рятувальника 8-ДПРЧ м. Жмеринки.

Центральною лікарсько-експертною комісією ДСНС України 22.04.2014 позивача було визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статей 64Б, 23Б, 40Б, 39В, 52В, 54Б, 46Б, 61Б гр. II розкладу хвороб та Таблиці додаткових вимог Наказу МОУ № 402-2008, що підтверджується свідоцтвом про хворобу №746а, Захворювання, ТАК, пов`язані з проходженням військової служби.

При оновленні військово-облікових даних 08.10.2025 в мобільному додатку «Резерв+», позивач виявив, що він обліковується як військовозобов`язаний.

Позивач 11.10.2025 звернувся до відповідача з заявою, в якій просив виключити його з військового обліку на підставі свідоцтва про хворобу №746а від 22.04.2014.

Відповідач листом від 11.11.2025 повідомив позивача, що 09.02.2009 його було взято на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Взяття на військовий облік здійснено автоматично, на основі відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру ( відповідно до адреси реєстрації місця проживання ).

На даний час підстави для виключення з військового обліку визначені ч. 6 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки підлягають громадяни України, які визнані військово - лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Відповідно до п. 3.8 глави 3 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого Наказом МОУ №402 від 14.08.2008, постанови ВЛК районних, міських ТЦК та СП про непридатність до військової служби військовозобов`язаних оформлюються свідоцтвом про хворобу.

Разом з тим, позивачу запропоновано особисто звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_2 для вирішення питання по суті.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не виключення його з військового обліку на підставі свідоцтва про хворобу протиправною, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з ч.3 ст.1 Закону №2232-XII військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

За нормами частини 3-5 статті 33 Закону № 2232-ХІІ військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Водночас, військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 1 статті 34 Закону № 2232-ХІІ).

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ ( в редакції закону станом на час виникнення спірних правовідносин - листопад 2025 року ) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які визнані непридатними до військової служби.

Згідно з свідоцтвом про хворобу №746а від 22.04.2014, виданим Центральною лікарсько - експертною комісією ДСНС України, на підставі статей 64Б, 23Б, 40Б, 39В, 52В, 54Б, 46Б, 61Б гр. II розкладу хвороб та Таблиці додаткових вимог Наказу МОУ № 402-2008, ОСОБА_1 визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

Кодекс цивільного захисту України від 1 липня 2013 року регулює відносини, пов`язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначає повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов`язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності (стаття 1 Кодексу).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 106 Кодексу цивільного захисту України (в редакції чинній на момент видачі Свідоцтва про хворобу №746а від 22.04.2014) звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту проводиться у відставку, якщо звільнені особи досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби із зняттям з військового обліку.

Контракт припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) центральної лікарсько-експертної комісії центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, про непридатність або обмежену придатність до служби ( п. 3 ч. 2 ст. 106 Кодексу цивільного захисту України).

Наведені правові норми узгоджуються з положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 11.07.2013 р. № 593 «Про затвердження Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу» (в редакції чинній на момент видачі Свідоцтва про хворобу №746а від 22.04.2014).

Так, згідно з п. 173 зазначеного Положення № 593, звільнення осіб зі служби цивільного захисту здійснюється у відставку - якщо звільнені особи досягли граничного віку перебування в запасі, встановленого Законом України “Про військовий обов`язок і військову службу”, або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби із зняттям з військового обліку.

Відповідно до п. 176 Положення №593 контракт про проходження служби цивільного захисту припиняється (розривається), а особи рядового і начальницького складу звільняються із служби цивільного захисту: за станом здоров`я - на підставі висновку центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС про непридатність або обмежену придатність до служби (підпункт 3 ).

Суд наголошує, що позивач має саме такий висновок центральної лікарсько-експертної комісії ДСНС про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку, оформлений свідоцтвом про хворобу №746а від 22.04.2014 ( а.с. 27 - 28 ).

На час визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, згідно з свідоцтвом про хворобу №746а від 22.04.2014, пункт 3 частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХІІ ( редакція станом на 22 квітня 2014 року ) визначав, що виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах (військовозобов`язаних Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України) підлягають громадяни України, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби з виключенням з військового обліку.

Водночас, Верховною Радою України 11.04.2023 прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» за №3633-IX, який набрав чинності 18.05.2024 (далі - Закон № 3633-IX).

Так, вищевказаним Законом №3633-IX внесені зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та ч.6 ст.37 викладено в новій редакції, а саме, зазначено, що виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

Отже, як станом на 22 квітня 2014 року ( дата визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку), так і станом на дату звернення позивача до відповідача щодо врегулювання спірного питання ( 6 листопада 2025 року ) громадяни України, які визнані непридатними до військової служби, підлягали/підлягають виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки.

У свою чергу, на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначається Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до п. 22 Порядку № 1487 взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, підрозділах Служби зовнішньої розвідки здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно з ч.1 ст.34 Закону № 2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулювання відносин у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначено Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону № 1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - автоматизована інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно з частиною 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Разом з тим, суд наголошує, що положення Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» не містили вимог щодо оцифрування даних щодо осіб, які були виключені з військового обліку до набуття ним чинності, а тому в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів були відсутні відомості щодо позивача.

Як свідчать матеріали справи, позивача було взято на військовий облік 09.02.2009 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 в автоматичному режимі, на основі відомостей з Єдиного державного демографічного реєстру ( відповідно до адреси реєстрації місця проживання позивача) згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України №932 вiд 16.08.2024 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» ( далі - Порядок №932 ). Наведене підтверджується листом - відповіддю відповідача від 11.11.2025 року №714 на заяву позивача щодо виключення його з військового обліку ( а.с. 29).

Отже, відповідач в листі зазначає, що позивача було взято на військовий облік 09.02.2009 року на виконання приписів постанови КМУ №932 від 16.08.2024, тобто фактично "заднім числом".

Згідно з п.1 вказаної постанови, Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, Державної міграційної служби, Адміністрації Державної прикордонної служби, Генерального штабу Збройних Сил стосовно реалізації протягом року з дня набрання чинності цією постановою експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - експериментальний проект).

Пункт 1 Порядку №932 визначає, зокрема порядок формування переліку громадян України чоловічої статі віком від 16 до 60 років, персональні дані яких підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до приписів п.3 Порядку №932 метою експериментального проекту є оптимізація та верифікація відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом обміну інформацією в цілях національної безпеки та оборони України.

Разом з цим, суд наголошує, що положення частини 6 ст.37 Закону №2232-XII не передбачають можливості повторного взяття на військовий облік осіб, які з нього виключені.

Як свідчать матеріали справи, позивач 11.10.2025 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив виключити його з військового обліку, до заяви долучено Свідоцтво про хворобу №746а від 22.04.2014, електронний військово-обліковий документ від 08.10.2025.

Суд зазначає, що надані позивачем документи дозволяють у повній мірі встановити наявність у позивача статусу невійськовозобов`язаного.

Згідно з статтею 3 Закону № 1951-VIII, основними засадами ведення Реєстру є:

1) обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

2) повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) захищеність Реєстру та внесених до нього відомостей - держава гарантує захист бази даних Реєстру від несанкціонованого доступу та зловживання доступом, незаконного використання відомостей Реєстру, порушення цілісності бази даних Реєстру та його апаратного чи програмного забезпечення, а також гарантує дотримання законодавства щодо захисту персональних даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, наявних у Реєстрі.

Частиною 5 статті 5 Закону №1951-VIII передбачено, що органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є: уповноважений орган адміністрування держателя Реєстру; оперативні командування; територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; Центральне управління Служби безпеки України; відповідні підрозділи розвідувальних органів України.

Органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних (частини 8, 9 статті 5 Закону № 1951-VIII).

За змістом статті 6 Закону № 1951-VIII до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До службових даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: відомості про виконання військового обов`язку; відомості про проходження альтернативної (невійськової) служби відповідно до Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»; відомості про участь у бойових діях. (стаття 8 Закону № 1951-VIII).

Відповідно до статті 9 Закону № 1951-VIII, призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру. Призовник, військовозобов`язаний та резервіст зобов`язаний подавати до органу ведення Реєстру достовірну інформацію про свої персональні дані, що вносяться до Реєстру.

Згідно з частиною 1 статті 14 Закону № 1951-VIII ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Суд зауважує, що Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів це єдина інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України, тому відповідач, як повноважний орган ведення Реєстру, не може уникати вчинення дій щодо внесення актуальних даних особи відповідно її облікових даних, зокрема і за заявою такої особи.

У спірному випадку позивач має обліковуватись у такому Реєстрі, як особа непридатна до військової служби, з виключенням з військового обліку, що відповідачем не спростовано під час розгляду цієї адміністративної справи.

Відповідно до положень ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, з урахуванням положень ч.2 ст.9 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі Свідоцтва про хворобу №746а від 22.04.2014.

Порушене право позивача підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача виключити ОСОБА_1 з військового обліку на підставі Свідоцтва про хворобу №746а від 22.04.2014.

Отже, з урахуванням встановлених судом обставин, із наданням правової оцінки дослідженим у справі письмовим доказам, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тому, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 968,96 грн.

В той же час, вирішуючи питання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, суд керується наступними мотивами.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно із ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону: договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4); інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6); представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

При цьому покладення обов`язку довести неспівмірність витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, не можуть нівелювати положень статті 139 КАС України щодо обставин, які враховує суд при вирішенні питання про розподіл судових, зокрема обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат.

Судом встановлено, що між адвокатом Мерженко Т.П. та ОСОБА_1 укладено договір про надання правової допомоги від 09.10.2025.

Згідно з пунктом 1.1 цього Договору сторони домовилися, що Адвокат приймає на себе доручення від Клієнта надавати останньому та в його інтересах оплатну юридичну допомогу, на умовах, визначених цим Договором, з будь-яких питань та судових справ, в яких останній прийматиме участь як позивач (цивільний позивач), відповідач (цивільний відповідач), третя особа, підозрюваний, потерпілий, обвинувачений, підсудний або в будь-якому іншому правовому статусі.

В розділі 3 Договору вказується, що вартість правничої допомоги за цим договором зазначається в актах приймання-передачі наданих послуг та в платіжних (розрахункових документах).

Сторони узгодили, що загальна вартість наданих юридичних послуг становить 10000 грн, що підтверджується актом приймання-передачі наданих юридичних послуг від 18.11.2025 відповідно до Договору про надання правничої допомоги від 09.10.2025 та відповідно до детального опису наданих адвокатом послуг від 18.11.2025.

Разом із тим, суд враховує, що стороною позивача не подано докази оплати позивачем наданих юридичних послуг, при цьому в розділі 3 Договору вказується, що вартість правничої допомоги за цим договором зазначається, зокрема в платіжних (розрахункових документах).

При вирішенні питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу суд бере до уваги характер заявлених позовних вимог, що був предметом розгляду, значення даної справи для позивача, а також обсяг наданих послуг та затрачений час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

Відповідно до послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Аналогічні правила застосовуються до визначення витрат на проведення експертизи та залучення експерта (постанови Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №280/3242/19, від 09 березня 2021 року у справі №200/10535/19-а, від 18 березня 2021 року у справі №520/4012/19, від 23 квітня 2021 року у справі №521/15516/19, від 14 червня 2021 року у справі №826/13244/16).

Відповідно до детального опису наданих адвокатом послуг, на підставі договору про надання правничої допомоги було надано такі послуги:

- аналіз наданої клієнтом документації - 2 години;

- підготовка листа до ІНФОРМАЦІЯ_4 - 2 години;

- підготовка адвокатських запитів, аналіз отриманих відповідей - 2 години;

- підготовка та подача позову - 4 години.

Вартість 1 години наданих адвокатом послуг - 1000 грн. Загальна вартість - 10000 грн.

Оцінивши наведене, суд вважає, що зазначена адвокатом кількість витраченого часу на аналіз наданої клієнтом документації, яка відповідно до долучених до позовної заяви доказів фактично складається з свідоцтва про хворобу та військово - облікового документу з "Резерв+", а також на підготовку адвокатських запитів ( фактичного одного запиту про надання інформації щодо результатів розгляду заяви позивача ) і підготовку позову є завищеною та необгрунтованою.

Отже, беручи до уваги предмет спору, складність справи, її значення для позивача та обсяг адвокатських послуг, що був необхідним для захисту інтересів позивача в суді у зв`язку з розглядом цієї справи, суд вважає, що заявлений до відшкодування розмір витрат позивача на допомогу адвоката в суді першої інстанції в сумі 10000 грн є завищеним, необґрунтованим та неспівмірним, у зв`язку з чим суд вважає, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, що відповідатиме критеріям доцільності, співмірності та розумності.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 що полягає у не виключенні ОСОБА_1 з військового обліку на підставі Свідоцтва про хворобу №746а від 22.04.2014.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 виключити ОСОБА_1 з військового обліку на підставі Свідоцтва про хворобу №746а від 22.04.2014.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень, 96 копійок).

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу адвоката за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 в сумі 5000,00 грн. ( п`ять тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ).

Суддя Заброцька Людмила Олександрівна