Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №342/172/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 342/172/26

Провадження № 22-ц/4808/1338/26

Головуючий у 1 інстанції Гайдич Р. М.

Суддя-доповідач Василишин Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої (суддя-доповідач): Василишин Л. В.,

суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,

секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скарг у ОСОБА_1 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2026 року, ухвалене в складі судді Гайдича Р. М. в місті Городенці, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року представник ТОВ «Свеа Фінанс» – Паладич А. О. звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 894446103 у формі електронного документа.

Відповідно до умов договору товариство зобов`язалося надати відповідачу кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту від 2 000 грн до 50 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати проценти за їх користування.

ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свої зобов`язання за кредитним договором виконало у повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти. Згідно із розрахунком заборгованості позичальником за строк дії договору використано кредитний ліміт (отримано кошти) у розмірі 9998 грн. Усвідомлюючи виникнення фінансових зобов`язань відповідач здійснював часткові оплати в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, однак в подальшому виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов договору, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.

28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату. Відповідно до реєстру боржників до зазначеного договору до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 894446103 від 24 листопада 2021 року.

02 травня 2024 року ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «Свеа Фінанс» уклали договір факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24, відповідно до умов якого до ТОВ «Свеа Фінанс» перейшли права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, зокрема право вимоги щодо заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 894446103 від 24 листопада 2021 року, розмір якої станом на дату відступлення права вимоги складала 48206,48 грн.

Відповідач на користь нового кредитора платежів у рахунок погашення заборгованості не здійснював, у зв`язку з чим станом на час пред`явлення позову її розмір не змінився та становить 48 206,48 грн, з яких: 9 856,27 грн – заборгованість за тілом кредиту та 38 350,21 грн – заборгованість за відсотками.

На підставі викладеного, представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 894446103 від 24 листопада 2021 року у розмірі 48206,48 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2026 року позов ТОВ «Свеа Фінанс» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» заборгованість за договором кредитної лінії № 894446103 від 24 листопада 2021 року в розмірі 48 206,48 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Свеа Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

В обґрунтування рішення суд зазначив, що відповідач не заперечував факту отримання грошових коштів на виконання укладеного з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору, переходу до позивача права вимоги за цим договором та неналежного виконання ним зобов`язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилася заборгованість, при цьому заборгованість за тілом кредиту відповідач визнав. Щодо іншої частини заявленої до стягнення заборгованості суд виходив із того, що її розмір підтверджується належними та допустимими доказами, долученими до матеріалів справи, та відповідачем не спростований, а тому наявні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 на рішення суду подав апеляційну скаргу, в якій посилається на недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що розрахунок заборгованості, наявний у матеріалах справи, виконано не позивачем, а третіми особами, які не залучені до участі у справі. Крім того, такий розрахунок не узгоджується з умовами договору в частині процентної ставки за користування кредитом, а також містить списання коштів у сумі 2634,64 грн, яке не має належного обґрунтування.

Також апелянт вказує на те, що у спірному випадку суд мав застосувати положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо несправедливих умов договору, оскільки нараховані проценти перевищують суму отриманого кредиту, а механізм автоматичного переходу на базову процентну ставку у разі невиконання платежу не розкритий у паспорті споживчого кредиту, у зв`язку з чим він не міг належним чином оцінити ризики невиконання умов договору.

Окрім цього, апелянт наголошує, що його не було повідомлено про перехід до позивача права вимоги за спірним кредитним договором. У суді першої інстанції він звертав увагу на зазначені обставини, однак суд їх проігнорував та не надав їм належної оцінки в оскаржуваному рішенні.

На думку апелянта, суд першої інстанції також неправомірно відмовив у витребуванні доказів, залишивши його клопотання без розгляду у зв`язку з пропуском строку, передбаченого статтею 83 ЦПК України. Зазначає, що клопотання було подано після отримання відповіді позивача на відзив, у якій останній повідомив інформацію, що була для нього новою та потребувала перевірки, що, на його думку, свідчить про поважність причин пропуску строку на подання клопотання про витребування доказів. При цьому апелянт вважає відмову у витребуванні доказів проявом надмірного формалізму, що призвів до неможливості перевірити правильність процентної ставки, застосованої ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Також апелянт не погоджується з рішенням суду в частині розподілу судових витрат, оскільки вважає, що у спірному випадку мало місце зловживання позивачем процесуальними правами, яке полягало у зазначенні у позовній заяві недостовірної інформації щодо невжиття заходів досудового врегулювання спору, хоча такі заходи фактично вживалися, зволіканні з пред`явленням позову та зміні трьох представників. У зв`язку з цим, на думку апелянта, суд мав застосувати положення частини дев`ятої статті 141 ЦПК України.

Враховуючи наведене, апелянт просить оскаржуване рішення скасувати в частині стягнення з нього процентів за користування кредитом у сумі 38 350,21 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позиція інших учасників справи

ТОВ «Свеа Фінанс» своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалося, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Заяви (клопотання) учасників справи

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, були повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи шляхом надсилання судових повісток про виклик до суду до їх електронних кабінетів.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Фактичні обставини справи

Встановлено, що 24.11.2021 ОСОБА_1 заповнив заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав загальну інформацію, персональні дані, адресу реєстрації та проживання, а також номер карточки 4425-ХХХХ-ХХХХ-2390 (а.с.12, том 1).

24.11.2021 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 894446103, який підписаний відповідачем електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 65PBC94V (а.с.8, зворот - 11).

Відповідно до п.1.1. Договору Кредитодавець надає Позичальникові Кредит у вигляді відновлювальної Кредитної лінії в розмірі Кредитного ліміту від 2 000,00 до 50 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплачувати проценти Кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «ВЕОКАРД» ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

Відповідно до п. 1.5 Договору загальна сума Кредиту за цим Договором складається з сум Кредиту (Траншів) отриманих протягом всього строку дії Договору, передбаченого п. 1.7. Договору.

Позичальник має право користуватися Кредитом від дати фактичного отримання суми Кредиту за кожним Траншем (за результатами здійснення першої Авторизованої операції) та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання (пункт 1.6. договору).

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У разі якщо за 30 (тридцять) днів до закінчення строку дії Договору жодна з Сторін не повідомить іншу Сторону про бажання розірвати Договір, його дія продовжується кожен раз на той самий строк, але не небільші ніж три рази (пункт 1.7. договору).

Згідно із п. 1.10. договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно починаючи з першого дня надання суми Кредиту Позичальнику (здійснення першого та наступних Траншів) та до дати фактичного повернення всієї суми Кредиту, в наступних розмірах:

1.10.1. або 730 % (сімсот тридцять відсотків) річних від суми наданого Кредиту, що становить 2 % (два відсотка) за кожен день користування Кредитом (далі – Базова процентна ставка);

1.10.2. або 361,35 % (триста шістдесят одна ціла тридцять п`ять сотих відсотка) річних від суми наданого Кредиту, що становить 0,99 % (нуль цілих дев`яносто дев`ять сотих відсотка) за кожен день користування Кредитом (далі – Дисконтна процентна ставка), у разі якщо Позичальником здійснено Обов`язковий платіж за попередній місяць. На період від дати отримання першого Траншу за Договором до останнього дня місяця в якому отриманий перший Транш за Договором нарахування процентів здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 178,85 % (сто сімдесят вісім цілих вісімдесят п`ять сотих відсотка) річних від суми наданого Кредиту, що становить 0,49 % (нуль цілих сорок дев`ять сотих відсотка) за кожен день користування Кредитом.

Проценти за користування Кредитом, в розмірі визначеному п. 1.10. Договору, нараховується на суму Кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у Позичальника, до моменту повного повернення суми наданого Кредиту (пункт 1.15. договору).

Відповідно до пункту 5.1. Договору невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Загальним строком дії Договору є період від моменту його підписання Сторонами та до моменту закінчення погодженого цим Договором строку його дії або до моменту дострокового припинення Договору. За умови відсутності заборгованості щодо повернення Кредиту, процентів, неустойки та інших платежів, передбачених Договором та чинним законодавством України, Договір автоматично припиняє свою дію після закриття рахунку в Банку, для управління яким випущена Платіжна карта (пункт 5.3. договору).

Сторони погоджуються, що проценти в розмірі, передбаченому Договором, нараховуються протягом всього строку користування Позичальником грошовими коштами. Проценти, нараховані після закінчення строку дії Договору чи його дострокового припинення, є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України (пункт 5.4. договору).

24.11.2021 ОСОБА_1 також підписав Паспорт споживчого кредиту продукту «ВЕОКАРД» до Договору № 894446103 від 24.11.2021. (а.с.7-8, том 1)

У матеріалах справи також наявні Правила надання грошових коштів в позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Веокард» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с.12, зворот – 18, том 1).

Із розрахунку заборгованості за Договором № 894446103 від 24.11.2021, виданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» встановлено, що станом на 27.06.2023 заборгованість відповідача за договором становить 48206,48 грн, яка складається із тіла кредиту - 9856,27 грн, нарахованих відсотків – 38350,21грн. Також із розрахунку встановлено, що відповідачем було здійснено оплати за спірним кредитним договором в період з 05.01.2022 по 19.09.2022 в загальній сумі 3771,65 грн (а.с.18, зворот- 23, том 1).

28.11.2018 ТОВ Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, який Додатковою угодою від 31.12.2020 за №26 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладений у новій редакції, зокрема: відповідно до п.2 клієнт зобов`язується відступити фактору Права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених Договором. Порядок відступлення права вимоги визначено п.4, в якому зазначено, що наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги, по формі, встановленій у відповідному Додатку. Право майбутньої вимоги передається з моменту виникнення такого права вимоги до Боржника та додаткового оформлення не потребує.

Згідно з п.п.5.3.3 Фактор має право розпоряджатися правом вимоги на свій власний розсуд, в тому числі відступати Право вимоги на користь третіх осіб.

Продовжено строк дії договору до 31.12.2021, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим Договором. Відповідно до п.5.3.4 Договору фактор має право нараховувати боржникам після відступлення Права вимоги проценти та інші передбачені платежі за кредитним договором (а.с.24-32, том 1).

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладали Додаткові угоди до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, яким продовжували строк дії Договору, зокрема, до 31.12.2024 (а.с.34-35, том 1).

Згідно з витягом з Реєстру прав вимоги № 237 від 27.06.2023, який підписаний ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору № 894446103 від 24.11.2021 в розмірі: тіло кредиту – 9856,27грн, відсотки – 38 350,21грн, що в загальному розмірі становить - 48206,48 грн (а.с.36, зворот -37, том 1).

Згідно з розрахунком заборгованості, наданим ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість ОСОБА_1 за договором № 894446103 від 24.11.2021 на дату придбання (27.06.2023) становить 48206,48 грн (а.с.23, зворот, том 1).

02.05.2024 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «СвеаФінанс» уклали договір факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24, відповідно до умов якого Клієнт зобов`язується відступити (передати) Фактору Права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги до цього Договору, а фактор набуває Права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення Прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні Договору у порядку та строки встановлені цим Договором. Права вимоги переходять від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав за формою наведеною у Додатку №1 до цього Договору. (а.с.38-42, том 1).

Із платіжної інструкції № 9599 від 02.05.2024 встановлено, що позивачем здійснено оплату на рахунок ТОВ «Таліон Плюс» за Договором факторингу № 02/0524-01/01.02-11/24 (а.с.44, зворот, том 1).

02.05.2024 ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Свеа Фінанс» підписали Реєстр прав вимоги №1 від 02.05.2024, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до відповідача за договором № 894446103 від 24.11.2021 в розмірі 48206,48 грн (а.с.45-46, том 1).

Рішенням єдиного учасника ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» від 25.03.2024 за №1 вирішено змінити назву товариства з ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» на ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (а.с.46, зворот – 47).

Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив із того, що матеріалами справи підтверджено укладення 24 листопада 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 договору кредитної лінії № 894446103 в електронній формі, виконання кредитодавцем умов договору в повному обсязі, перехід до позивача права вимоги за цим договором, а також наявність заборгованості, підтвердженої належними та допустимими доказами. З огляду на це суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, оскільки він ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи й правильному застосуванні норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості виконано третіми особами, які не залучені до участі у справі, колегія суддів відхиляє, оскільки такий розрахунок надано попередніми кредитодавцями у зв`язку з переходом права вимоги за кредитним договором до позивача.

Щодо тверджень апелянта про несправедливість умов кредитного договору, то такі не можуть бути взяті до уваги, зважаючи на таке.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» під назвою «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача» передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наведене законодавче формулювання «може бути визнано недійсним» прямо вказує на те, що недійсність несправедливої умови договору не настає в силу самого закону (як це притаманно нікчемним правочинам відповідно до частини другої статті 215 ЦК України), а встановлюється судом за результатом розгляду відповідної вимоги заінтересованої сторони. Це є визначальною ознакою оспорюваного, а не нікчемного правочину (його частини) оспорюваний правочин є дійсним, доки його недійсність не встановлена судом (частина третя статті 215 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 виснувала: «суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору; «натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, які сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24)».

Вищенаведений висновок свідчить про те, що оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд не може застосовувати без відповідної позовної вимоги споживача. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом до розміру заборгованості за тілом кредиту.

Отже, при вирішенні вимоги про стягнення кредитної заборгованості суд не може оцінювати положення кредитного договору на предмет їх справедливості, вирішувати питання чи є нараховані проценти непропорційно великими та чи відповідають вони засадам справедливості, добросовісності й розумності, за відсутності окремої позовної заяви споживача про оспорення відповідних умов договору.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не пред`являв відповідних зустрічних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит, а тому відсутні підстави для оцінювання положень кредитного договору на предмет їх справедливості. При цьому сам по собі факт перевищення розміру нарахованих відсотків над сумою тіла кредиту не свідчить про несправедливість умов договору, оскільки такий розмір був визначений сторонами добровільно.

Також колегія суддів зауважує, що у пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Тобто, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

Так, у пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Однак у спірному випадку, позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

Апелянт також вказує на застосування в розрахунку заборгованості ставки процентів, не передбаченої договором 0,29%, неправильне застосування дисконтної ставки 0,99% замість базової 2%, частину періоду з ненарахованими процентами, здійснення мінусового коригування суми 2634,64 грн, що на його думку вказує на неправильне виконання умов договору. Однак зазначене не впливає на права та інтерес апелянта, зазначені обставини самі по собі не змінюють зобов`язання відповідача в гіршу сторону.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Доводи апеляційної скарги про неправомірність залишення без розгляду клопотання про витребування доказів колегія суддів відхиляє, оскільки таке клопотання було подано з пропуском строку, встановленого статтею 83 ЦПК України. При цьому відповідач не звертався до суду з клопотанням про поновлення зазначеного процесуального строку та не навів обставин, які б перешкоджали своєчасному поданню клопотання про витребування доказів, на що звернув увагу суд першої інстанції в ухвалі про залишення клопотання без розгляду. За таких обставин суд першої інстанції діяв відповідно до вимог процесуального закону, а доводи апеляційної скарги про надмірний формалізм не свідчать про порушення судом норм процесуального права.

Щодо доводів апелянта про те, що його не було повідомлено про перехід до позивача права вимоги за спірним кредитним договором, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Отже, за наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Тобто неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Аналогічні роз`яснення зазначено у правових позиціях, викладених Верховним Судом України у постановах від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, від 20 січня 2016 року у справі № 6-2765цс15, та у постановах Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року у справі № 235/492/16-ц (провадження № 61-16314св18), від 19 квітня 2021 року у справі № 758/8901/17 (провадження № 61-42820св18), від 14 липня 2021 року у справі № № 554/8549/15-ц (провадження № 61-18460св20).

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, апеляційний суд уважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 13 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку оскарженню не підлягає, а у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Суддя-доповідач: Л. В. Василишин

Судді: В. М. Барков

І. О. Максюта