Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №320/54507/24 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 320/54507/24

адміністративне провадження № К/990/19438/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Уханенка С. А.,

суддів - Білак М.В., Жука М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України про визнання протиправним та нечинним рішення в частині та положення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року (головуючий суддя - Колеснікова І.С.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Епель О.В., Файдюк В.В.),

УСТАНОВИВ:

І. Рух справи

1. У жовтні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, заявниця) звернулася до суду з позовом до Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України (далі - НПО «Асоціація приватних виконавців України» в особі Ради приватних виконавців України, відповідач), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати пункт 3 рішення Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71 в частині затвердження Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців;

- визнати протиправним та нечинним Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців, затверджене рішенням Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71.

1.1. Позов обґрунтовано тим, що відповідач є некомерційною професійною організацією, що об`єднує всіх приватних виконавців України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань самоврядування приватних виконавців, чиї повноваження та обов`язки регламентовані Законом України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» (далі - Закон №1403-VIII). Цим же Законом також визначені правові основи організації органів Асоціації приватних виконавців України.

1.2. Позивачка указує, що відповідно до вимог Закону №1403-VIII приватний виконавець зобов`язаний постійно підвищувати свою кваліфікацію та кожні п`ять років з дня отримання посвідчення безоплатно складати іспит шляхом автоматизованого анонімного тестування, у зв`язку з чим наказом Міністерства юстиції України від 28 січня 2020 року № 297/5 було затверджено Порядок підвищення кваліфікації приватним виконавцем. Надалі на сайті відповідача було опубліковано рішення Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71, пунктом 3 якого було затверджено Положення про центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців (далі - Положення), яке на думку ОСОБА_1, є незаконним, так як його прийнято неуповноваженим на це органом і воно не відповідає акту вищої юридичної сили.

1.3. ОСОБА_1 наголошує, що межі компетенції Ради приватних виконавців України окреслені приписами статей 35, 47, 48, 53, 54 Закону № 1403-VIII, які не надають їй повноважень на затвердження такого нормативного акта. Позивачка зазначає, що норми Закону № 1403-VIII не зобов`язують приватних виконавців обов`язково відвідувати навчальні курси, тренінги тощо, які організовуються органом самоврядування приватних виконавців, однак указаним Положенням закладено підґрунтя для введення обов`язкового відвідування усіма приватними виконавцями заходів підвищення кваліфікації, які проводяться органами самоврядування приватних виконавців та ведеться облік таких відвідувань, а відмова приватного виконавця брати участь у таких заходах є підставою для відповідальності.

1.4. Вважаючи, що оскаржене рішення Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71 в частині затвердження Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців та саме Положення не відповідають вимогам Закону № 1403-VIII, просила суд задовольнити позов.

2. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2025 року відкрито провадження у справі, а справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання.

3. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року, закрито провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) з тих підстав, що позивачкою оскаржуються дії, які здійснювалися відповідачем виключно в межах правовідносин реалізації органом самоврядування приватних виконавців компетенції щодо вирішення питань внутрішньої діяльності інституту приватних виконавців. Суди констатували, що аналіз норм Закону №1403-VIII та Статуту Асоціації приватних виконавців свідчить про те, що питання щодо відкриття дисциплінарного провадження за зверненням (скаргою) на дії приватних виконавців та направлення запиту до Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України на надання висновків щодо наявності або відсутності ознак порушення Кодексу професійної етики в діях приватних виконавців та питання розгляду Радою приватних виконавців України клопотань/звернень членів Асоціації віднесені до внутрішньої діяльності та виключної компетенції Асоціації приватних виконавців України, в особі Ради приватних виконавців України. Отже, діючи в межах вказаних правовідносин, орган самоврядування приватних виконавців, який обговорює питання внутрішньої діяльності інституту приватних виконавців та приймає колективні рішення з обговорюваних питань, не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України.

3.1. Перевіряючи ухвалу суду першої інстанції та залишаючи її без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновком Київського окружного адміністративного суду про те, що порушене позивачем у позовній заяві питання не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки у разі виникнення спору між приватним виконавцем та органом самоврядування приватних виконавців щодо правовідносин, які стосуються внутрішньої діяльності інституту приватних виконавців, такі спори можуть чи мають розв`язуватися в позасудовому порядку, а отже, розгляд таких спорів перебуває поза межами не лише адміністративної юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду.

4. Предметом оскарження у цій справі є ухвала суду першої інстанції про закриття провадження у справі та постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду цієї ухвали .

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

5. 29 квітня 2026 року ОСОБА_1 надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить переглянути і скасувати оскаржені судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. Скаргу обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій безпідставно закрили провадження у справі, з тих підстав, що спірні правовідносини стосуються питання реалізації (участі) позивача у самоврядуванні, зокрема у прийнятті рішень самоврядною організацією, або здійснення виборних функцій, які характеризуються повним демократизмом і правом на волевиявлення, оскільки у цій справі спір виник з приводу вчинення відповідачем владних функцій, а саме прийняття підзаконного нормативно-правового акта - Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців, затверджене рішенням Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71.

6.1. Заявниця також указує, що судом апеляційної інстанції неправильно зазначено предмет спору, так як у цій справі вона не оскаржує бездіяльність відповідача з приводу ненадання ним відповіді на її запит та підкреслює, що судом апеляційної інстанції безпідставно застосовано висновки Верховного Суду, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 02 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а та постанові Верховного Суду від 20 липня 2023 року у справі № 521/1844/23, так як правовідносини не є подібними ані за суб`єктним складом, ані за предметом виникнення. Крім того, правовідносини, які розглядались у зазначених справах, виникли ще до запровадження інституту приватних виконавців в Україні.

6.2. ОСОБА_1 наголошує, що повноваження і порядок роботи Ради приватних виконавців України визначаються Законом №1403-VIII та Положенням про Раду приватних виконавців України, що затверджується з`їздом приватних виконавців України. Водночас за умовами статті 55 Закону №1403-VIII Голова Ради приватних виконавців України за посадою є і Головою Асоціації приватних виконавців України, який представляє Раду приватних виконавців України та Асоціацію приватних виконавців України в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед громадянами. Також відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності НПО «Асоціація приватних виконавців України» є державне управління загального характеру. Отже, Асоціація приватних виконавців України в особі Ради приватних виконавців України при здійсненні свої повноважень вчиняє до всіх приватних виконавців, які є членами Асоціації, владні управлінські функції, в тому числі здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців і її рішення є обов`язковими для усіх приватних виконавців, за невиконання яких передбачена дисциплінарна відповідальність.

6.3. У касаційній скарзі заявниця, з посиланням на практику Верховного Суду підкреслює, що суди дійшли безпідставного висновку про те, що указаний спір повинен вирішуватися у позасудовому порядку, оскільки адміністративні суди при розгляді та вирішенні спорів повинні вживати всіх заходів для ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, за захистом яких вони звернулись до суду. ОСОБА_1 зазначає, що ефективним захист буде лише тоді, коли в повній мірі будуть відновлені її порушені права, свободи та інтереси у сфері публічно-правових відносин.

7. Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 19 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі. Підставою відкриття касаційного провадження є необхідність перевірки Судом правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України щодо наявності підстав для закриття провадження у справі.

8. У відзиві на касаційну скаргу НПО «Асоціація приватних виконавців України» просить залишити її без задоволення, а судові рішення без змін, посилаючись на те, що Рада приватних виконавців України є органом професійного самоврядування, який обговорює питання внутрішньої діяльності суду та приймає колективні рішення з обговорюваних питань і не є суб`єктом владних повноважень у розумінні норм КАС України. Ураховуючи те, що позивачем оскаржуються дії, які здійснювалися відповідачем виключно в межах правовідносин реалізації органом самоврядування приватних виконавців компетенції щодо вирішення питань внутрішньої діяльності інституту приватних виконавців, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, правильно закрив провадження у справі, оскільки згідно із Законом України «Про судоустрій і статус суддів» відповідні скарги розглядаються самим органом самоврядування, а не судом.

8.1. Відповідач наголошує, що оскаржене рішення було прийняте в межах повноважень, визначених Законом №1403-VIII та відповідно до пункту 6.15 Статуту Асоціації приватних виконавців України, а сам факт прийняття Радою приватних виконавців України рішення від 28 червня 2024 року №71 не означає автоматичного набуття ним статусу нормативно-правового акта.

9. Від позивачки надійшло клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду обґрунтоване тим, що судові рішення оскаржуються, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції, а Велика Палата Верховного Суду не викладала у своїх постановах висновків щодо юрисдикції спору в аналогічних правовідносинах.

9.1. Аналізуючи матеріали справи та викладенні позивачкою у клопотанні аргументи, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність визначених пунктами 1 - 3 частини шостої статті 346 КАС України, підстав для передачі справи до Великої Палати Верховного Суду.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування. Позиція Верховного Суду

10. Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм процесуального права та аналізуючи доводи касаційної скарги, а також, виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, Суд зазначає таке.

11. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

12. За приписами пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, з-поміж іншого, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

13. Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

14. Положеннями пункту 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

14.1. Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частина перша статті 4 КАС України).

15. Отже, нормами КАС України регламентується порядок розгляду публічно-правових спорів, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень владно-управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

16. За усталеною позицією Верховного Суду, при визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Тобто юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб`єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.

17. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд констатує, що предметом позову в цій справі є визнання протиправними та скасування пункту 3 рішення Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71 яким затверджено Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців.

17.1. Закриваючи провадження, суди попередніх інстанцій висновували, що обговорюючи питання внутрішньої діяльності інституту приватних виконавців та приймаючи колективні рішення з обговорюваних питань, орган самоврядування приватних виконавців у спірних правовідносинах не є суб`єктом владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, а разі виникнення спору між приватним виконавцем та органом самоврядування приватних виконавців щодо правовідносин, які стосуються внутрішньої діяльності інституту приватних виконавців, такі спори можуть чи мають розв`язуватися в позасудовому порядку.

17.2. Тобто суди надали оцінку лише діяльності НПО «Асоціація приватних виконавців України», як правовому інституту та дійшли висновку про відсутність у цієї організації ознак суб`єкта владних повноважень під час прийняття ним колективних рішень через механізм реалізації внутрішньоорганізаційних функцій, які виконує Рада приватних виконавців України у період між з`їздами приватних виконавців України.

18. Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на таке.

19. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначені Законом №1403-VIII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Розділом ІІІ якого регламентовані організаційно-правові засади діяльності та статус приватних виконавців.

20. Правові основи діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців закріплені у статті 2 Закону №1403-VIII, частиною другою якої, передбачено, що відносини щодо прийняття, набрання чинності, оскарження в адміністративному порядку, виконання, припинення дії адміністративних актів щодо допуску до професії приватного виконавця, розгляду питань про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності, зупинення або припинення діяльності приватного виконавця регулюються Законом України «Про адміністративну процедуру», з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

21. За визначенням, наведеним у частині першій статті 47 Закону №1403-VIII Асоціація приватних виконавців України є некомерційною професійною організацією, що об`єднує всіх приватних виконавців України та утворюється з метою забезпечення реалізації завдань самоврядування приватних виконавців.

22. Відповідно до частини третьої статті 47 Закону №1403-VIII Асоціація приватних виконавців України:

1) представляє приватних виконавців у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності, громадськими об`єднаннями та міжнародними організаціями;

2) захищає професійні права приватних виконавців;

3) забезпечує високий професійний рівень та розвиток приватних виконавців;

4) забезпечує престижність професії приватного виконавця;

5) організовує перевірку оприлюднених фактів, що принижують честь і гідність, ділову репутацію приватного виконавця, та вживає заходів щодо їх спростування;

6) здійснює інші повноваження відповідно до цього Закону.

22.1. Частиною четвертою статті 47 Закону №1403-VIII установлено, що Асоціація приватних виконавців України утворюється з`їздом приватних виконавців України та не може бути реорганізована. Асоціація приватних виконавців України може бути ліквідована лише на підставі закону.

22.2. Статут Асоціації приватних виконавців України затверджується з`їздом приватних виконавців України та є її установчим документом. З моменту державної реєстрації Асоціації приватних виконавців України її членами стають усі приватні виконавці, інформація про яких внесена до Єдиного реєстру приватних виконавців України. Приватний виконавець стає членом Асоціації приватних виконавців України з дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру приватних виконавців України (частини четверта - сьома статті 47 Закону №1403-VIII).

23. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що Асоціація приватних виконавців України є організацією, що поєднує як приватноправові та публічно-правові ознаки, проте її ключові ознаки та функції є публічно-правовими, про що свідчить імперативність норми Закону №1403-VIII щодо обов`язковості членства для всіх осіб, які отримали посвідчення і внесені до Єдиного реєстру приватних виконавців України та делегування їй Державою частини державних функцій, зокрема, в частині управління професійною спільнотою (контроль за етикою, участь у дисциплінарних процедурах, підвищення кваліфікації).

24. Відповідно до частини першої статті 48 Закону №1403-VIII органами Асоціації приватних виконавців України є: 1) з`їзд приватних виконавців регіону (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя); 2) рада приватних виконавців регіону (Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя); 3) голова ради приватних виконавців регіону; 4) Рада приватних виконавців України; 5) Голова Ради приватних виконавців України; 6) ревізійна комісія; 7) з`їзд приватних виконавців України.

25. За умовами частини першої статті 54 Закону №1403-VIII у період між з`їздами приватних виконавців України функції самоврядування приватних виконавців здійснює Рада приватних виконавців України.

Повноваження і порядок роботи Ради приватних виконавців України визначаються цим Законом та Положенням про Раду приватних виконавців України, що затверджується з`їздом приватних виконавців України.

Рада приватних виконавців України підконтрольна і підзвітна з`їзду приватних виконавців України.

26. У справі №200/8806/24 (в якій було закрито провадження за подібних підстав) Верховний Суд, вирішуючи питання предметної юрисдикції через призму оцінки діяльності Ради приватних виконавців України та аналізуючи нормативно-правове регулювання самоврядування приватних виконавців, констатував, що рішення Ради приватних виконавців України є обов`язковими для всіх приватних виконавців.

26.1. Також в процесі судового розгляду справи №200/8806/24 судом касаційної інстанції було здійснено запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань із відповіді якого від 28 травня 2026 року №2805167 установлено, що основним видом діяльності Некомерційної професійної організації «Асоціація приватних виконавців України» визначено як « 84.11 Державне управління загального характеру».

26.2. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд у справі №200/8806/24 указав про порушення судами норм процесуального права, оскільки зосередившись на статусі і повноваженнях відповідача та наявності/відсутності у нього ознак суб`єкта владних повноважень, суди попередніх інстанцій належним чином не проаналізували суть цього спору та не надали оцінки пунктам 2, 3 оскарженого рішення Ради приватних виконавців України щодо їхньої обов`язковості для усіх приватних виконавців України.

26.3. Верховний Суд підкреслив, що у цій справі судами також було залишено поза увагою положення пункту 18 частини першої статті 4 КАС України та статті 264 КАС України, як спеціальної норми процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб`єктів владних повноважень та не було проаналізовано зміст оскаржених пунктів 2, 3 Рішення №72 на наявність ознак нормативно-правового акту, що є безумовною підставою для констатації порушення з боку судів норм процесуального права.

27. Повертаючись до обставин справи, що розглядається, Верховний Суд зауважує, що пунктом 3 оскаржуваного рішення Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71 затверджено Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців, відповідно до пункту 1 Розділу ІІ якого, головною метою діяльності Центру є забезпечення безперервного професійного розвитку, підвищення рівня знань, умінь і практичних навичок приватних виконавців, а також організація підготовки осіб, які виявили намір здійснювати діяльність приватного виконавця.

28. Ураховуючи те, що рішення Ради приватних виконавців України в силу приписів Закону №1403-VIII є обов`язковим для виконання усіма приватними виконавцями, висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що приймаючи оскаржене рішення від 28 червня 2024 року №71 відповідач не здійснював владно-управлінських функцій, не є суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, а спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства є передчасними.

29. Так, у постанові від 26 червня 2019 року у справі №816/2353/17 Верховний Суд підкреслив, що юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування.

30. Разом з тим, аналіз змісту оскаржених ОСОБА_1 у цій справі актів судами не проводився і перевірка їх на відповідність критеріям нормативно-правового акта залишилася поза увагою судів, внаслідок чого обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, не були досліджені в повному обсязі.

31. За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, оскільки вирішення заявлених позивачкою позовних вимог безпосередньо залежить від оцінки змісту оскаржуваних нею положень рішення органу самоврядування приватних виконавців через призму ознак, притаманних нормативно-правовому акту, виходячи з меж його дії.

32. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

33. На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду по суті вимог.

34. Під час нового розгляду, судам необхідно перевірити оскаржувані позивачем пункт 3 рішення Ради приватних виконавців України від 28 червня 2024 року №71 та Положення про Центр підготовки та підвищення кваліфікації приватних виконавців на наявність ознак, притаманних для нормативно-правових актів, як то:

- чи встановлюють вони норми права (правила поведінки) щодо приватних виконавців;

- чи носять вони загальний характер (поширюють дію на необмежене коло приватних виконавців);

- чи підлягають довгостроковому та неодноразовому застосуванню.

35. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статтях 139, 140 КАС України, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року скасувати, а справу №320/54507/24 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

3. Судові витрати не розподіляються.

4. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: С.А. Уханенко

Судді: М.В. Білак

А.В. Жук