Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №320/1972/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 320/1972/23

адміністративне провадження № К/990/22033/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Єресько Л.О.,

суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників у суді касаційної інстанції справу № 320/1972/23

за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерства оборони України та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України (перейменованого на Міністерство розвитку громад та територій України) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Чучковська Анна Вячеславівна,

на постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Ключковича В.Ю., суддів Беспалова О.О., Грибан І.О.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

1. У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діяла адвокатка Чучковська Анна Вячеславівна, звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (далі - відповідач, Украерорух), у якому просив:

1.1. визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому додаткової винагороди згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168);

1.2. зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду згідно з Постановою № 168, починаючи з 24.02.2022.

2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що перебуває на військовій службі в Збройних Силах України (звання старший лейтенант) та наказом Міністра оборони України від 23.06.2018 № 376 для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі та на момент звернення до суду із цим позовом займав посаду диспетчера з руху літаків (старшого штурмана) районного диспетчерського центру (РДЦ) центру організації повітряного руху структурних підрозділів служби аеронавігаційного обслуговування Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху, що відповідає переліку посад, які заміщуються військовослужбовцями ЗСУ, інших військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення у державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних навчальних закладах, та граничних військових звань за цими посадами, затвердженому Указом Президента України від 03.05.2017 № 126/2017.

2.1. Позивач зауважував, що за відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів Збройних Сил України, інших військових формувань, органів внутрішніх справ, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної кримінально-виконавчої служби. Проте відповідач, на переконання позивача, протиправно не виплачує йому додаткову винагороду, передбачену для військовослужбовців на період воєнного стану Постановою № 168, прийнятою на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію».

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

3. Наказом Міністра оборони України по особовому складу від 23.06.2018 № 376 ОСОБА_1 прийнятий на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу, зарахований до списків особового складу Збройних Сил України та відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України із залишенням на військовій службі для призначення на відповідну посаду.

4. На момент звернення до суду ОСОБА_1 займав посаду диспетчера з руху літаків (старший штурман) районного диспетчерського центру (РДЦ) центру організації повітряного руху структурних підрозділів служби аеронавігаційного обслуговування Одеського регіонального структурного підрозділу Украероруху.

5. 28.07.2022 ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до відповідача з проханням виплатити йому заборгованість додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, за період з 24.02.2022 та продовжити виплату додаткової винагороди до закінчення воєнного стану.

6. Згідно з листом Одеського регіонального структурного підрозділу від 01.12.2022 № 21.1-02/223/22 Украерорух відмовив у виплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

7. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 позов задоволено:

7.1. визнано протиправною бездіяльність Державного підприємства обслуговування повітряного руху України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Украероруху, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168;

7.2. зобов`язано Державне підприємство обслуговування повітряного руху України нарахувати та виплатити позивачу як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Украероруху, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, починаючи з 24.02.2022;

7.3. стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Державного підприємства обслуговування повітряного руху України.

8. Задовольняючи вимоги позовної заяви, суд першої інстанції врахував висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 07.03.2024 в справі № 320/10293/22, та виходив із того, що позивач є військовослужбовцем ЗСУ, який відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, а тому з 24.02.2022 мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30000 грн пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою № 168.

9. Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Державного підприємства обслуговування повітряного руху України (Украерорух) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.

10. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 апеляційну скаргу Украероруху задоволено, рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України, треті особи: Міністерство оборони України, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, відмовлено.

10.1. Скасовуючи рішення першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, відповідаючи на ключове питання в цій справі про те, чи наявне у військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, урахував висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування положень вказаної постанови в подібних правовідносинах, викладених у постанові від 29.08.2024 в справі № 640/13029/22, відповідно до яких пункт 1 Постанови №168 не поширюється на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

11. Також постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 апеляційні скарги ОСОБА_1 та Украероруху задоволено частково, додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 скасовано.

11.1. Скасовуючи додаткове рішення першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що умовою для присудження за рахунок суб`єкта владних повноважень на користь позивача судових витрат є задоволення адміністративного позову.

11.2. Ураховуючи, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 320/1972/23 скасовано з ухваленням нового рішення про відмову в позові, суд апеляційної інстанції, покликаючись на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18.05.2023 в справі № 580/9874/21, дійшов висновку, що додаткове рішення суду першої інстанції у цій справі також підлягає скасуванню, незалежно від доводів апеляційних скарг, адже відмова в задоволенні позовних вимог унеможливлює здійснення розподілу судових витрат, понесених позивачем, шляхом їх відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Короткий зміст й обґрунтування вимог касаційної скарги

12. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Чучковська А.В., звернувся до Верховного Суду (далі - Суд) із касаційною скаргою, у якій, уважаючи, що суд цієї інстанції допустив неправильне тлумачення закону та не застосував положення закону, який підлягав застосуванню, безпідставно скасував законне рішення суду першої інстанції, просив скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 320/1972/23 залишити без змін, а також скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні апеляційної скарги Украероруху на додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 320/1972/23, та задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасувати додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 у справі № 320/1972/23 в частині ухваленого до стягнення розміру судових витрат та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Украероруху на користь позивача судові витрати у розмірі 15 000 грн.

12.1. Ця касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку з неврахуванням висновків Верховного Суду про право військовослужбовців Збройних Сил України, відряджених до Украероруху, на додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, викладених у постановах від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23, від 07.03.2024 у справі № 320/10293/22, від 02.05.2024 у справі № 160/14528/22, від 15.05.2024 у справі № 160/14647/22, від 15.05.2024 у справі № 320/10002/22.

12.2. На переконання касатора, суд апеляційної інстанції безпідставно застосував до обставин цієї справи висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 640/13029/22, оскільки ця справа за суб`єктним критерієм не відповідає критеріям типової справи, а отже, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22, не підлягають обов`язковому врахуванню під час вирішення цієї справи. Касатор доводив, що справа № 640/13029/22 не є зразковою відносно цієї справи [№ 320/1972/23], оскільки у цих справах різні позивачі та відповідачі з різних сфер, засад діяльності та здійснення основних завдань та функцій у особливий період, а на відміну від позивача у справі № 640/13029/22 позивач у цій справі має статус УБД, що підтверджується посвідченням, виданим у 2023 за виконання завдань у період після 2022 року.

12.3. Тому, на думку касатора, слід відмовитися від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.11.2024 у справі № 420/16118/23, застосованих, серед іншого, судом апеляційної інстанції при вирішенні цієї справи, оскільки вони ґрунтуються на висновках Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 29.08.2024 у зразковій справі № 640/13029/22, де суди не застосовували спеціальні норми законодавства і правового регулювання відносно військовослужбовців ЗСУ, відряджених до Украероруху, а також уточнити, що саме Украерорух повинен нараховувати та виплачувати відрядженим до нього військовослужбовцям, серед яких і ОСОБА_1 , додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, та визначити розмір такої винагороди з розрахунку перебування позивача у постійному місці дислокації та/або в зоні бойових дій, з урахуванням висновків, викладених у постановах, прийнятих за наслідками розгляду справ № 320/2090/23, № 320/10293/22, № 160/14528/22, № 160/14647/22, № 320/10002/22, та виходячи з конкретних обставин цієї справи та наявних у ній доказів.

12.4. Також касатор просив Суд сформувати висновки щодо застосування норм права з урахуванням того, що первісно предметом спору було підтвердження права у позивача як військовослужбовця ЗСУ, який відряджений і проходить військову службу в Украерорусі, отримувати додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, водночас за час розгляду справи позивач перебував у трьох відрядженнях у зоні бойових дій і за весь цей час не отримував ані додаткової винагороди в розмірі 30000,00 грн, ані збільшеної додаткової винагороди до 10 0000 грн. Оскільки станом на дату подання уточненої касаційної скарги Верховним Судом не висловлювалася правова позиція щодо виплати військовослужбовцям ЗСУ, відрядженим до Украероруху, додаткової винагороди у збільшеному до 10 0000 грн за час відрядження до військових угрупувань за наказом відповідача, то, на думку касатора, є підстава сформувати такі висновки у межах цієї справи.

12.5. Так, касатор наполягав на тому, що йому безпідставно не виплачувалась Украерорухом щомісячна додаткова винагорода у тому числі за час виконання бойових (спеціальних) завдань за період часу з 24.02.2022 по 10.08.2022 включно в розмірі 30 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць за час перебування у місці дислокації в Одеському РСП, з 15.11.2022 по 13.01.2023 за час перебування в ОТУ «Донецьк» за безпосередню участь у бойових діях у розмірі до 100000,00 грн в розрахунку на місяць, та з 07.07.2023 по 06.09.2023, а також з 14.03.2024 по 07.05.2024 у розмірі 50 000 грн пропорційно в розрахунку на місяць за час перебування в ОТУ «Донецьк» та УМП «Катран»/ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

12.6. Серед підстав касаційного оскарження касатор також покликався на порушення судом апеляційної інстанції норм частин другої та третьої статті 353 КАС України, що відповідає пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме:

пункту 1 частини другої статті 353 КАС України - суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2 ,3 частини четвертої статті 328 КАС України;

пункту 2 частини другої статті 353 КАС України - суд розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження;

пункту 3 частини другої статті 353 КАС України - суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

12.7. Також касатор підкреслив, що суд апеляційної інстанції не розглянув доводи апеляційних скарг в частині ухваленого судом першої інстанції додаткового рішення від 07.01.2025. Скаржник зауважив, що суд цієї інстанції дійшов висновку про часткове задоволення апеляційних скарг як позивача, так і відповідача, водночас сторона позивача просила скасувати це додаткове рішення виключно в частині ухваленого до стягнення розміру судових витрат, в той час як апеляційний суд скасував повністю означене додаткове рішення.

13. Ухвалою Суду від 04.07.2025 визнано поважними підстави пропуску ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанов Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі № 320/1972/23, поновлено пропущений із поважних причин процесуальний строк та відкрито касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

14. Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л.О. від 26.06.2026 завершено підготовчі дії та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Позиція інших учасників справи

15. Від Украероруху до Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , яким відповідач просив відмовити в її задоволенні, а оскаржувані постанови суду апеляційної інстанції залишити в силі з огляду на їх законність та обґрунтованість.

15.1. Украерорух наполягав на тому, що доводи касатора про направлення останнього у відрядження для виконання бойових або спеціальних завдань до військових угрупувань наказами Украероруху не відповідають дійсним обставинам справи.

15.2. Так, цей учасник справи пояснював, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Про створення об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України» від 19.07.1999 № 1281 на базі структурних підрозділів Украероруху створено Об`єднану цивільно-військову систему організації повітряного руху України (далі - ОЦВС), яка повністю інтегрована та є невід`ємною частиною підрозділів Украероруху, до складу яких входить цивільний і військовий персонал. При цьому, як за мирного часу, так і в особливий період, зокрема правового режиму воєнного стану, підрозділи ОЦВС виконують завдання, визначені Повітряним кодексом України, Положенням про об`єднану цивільно-військову систему, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 № 1281, Положенням про використання повітряного простору України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2017 № 954, іншими нормативно-правовими актами України з питань організації використання повітряного простору України.

15.3. Украерорух констатував, що за змістом Положення про об`єднану цивільно-військову систему організації повітряного руху України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.1999 № 1281 (зі змінами) та Положення про особливості діяльності підрозділів об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України в особливий період, затвердженого наказом Генерального штабу ЗСУ від 29.01.2015 № 22 в особливий період підрозділи ОЦВС оперативно підпорядковуються саме Генеральному штабу - Головнокомандувачу Збройних Сил України, який і здійснює керівництво ними, а не директору Украероруху. Однак, на думку відповідача, з цього не слідує, що Генеральний штаб наділив Украерорух будь-якими владними повноваженнями, зокрема в частині направлення військовослужбовців у відрядження або ж нарахування та виплати додаткової винагороди тощо. Навпаки, з позиції відповідача, це як раз свідчить про те, що виключно до повноважень Головнокомандувача ЗСУ, Командувачу Повітряних Сил ЗСУ та Генерального штабу належить прийняття рішень щодо направлення у відрядження військовослужбовців для виконання бойових та спеціальних завдань та прийняття рішень щодо виплат або відсутності підстав для виплат додаткових винагород військовослужбовцям тощо. Отже, якщо Украерорух і видавав накази відносно відряджених до нього військовослужбовців, то тільки на виконання розпоряджень Головнокомандувача ЗСУ, Командувача Повітряних Сил ЗСУ та Генерального штабу, а тому вважає, що позивач мав би звертатися із спірним питанням до вказаних вище органів військового управління, а не до Украероруху.

15.4. На думку Украероруху, суд апеляційної інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про поширення на спірні правовідносини правового висновку, викладеного у постанові Великої Плати Верховного Суду у зразковій справі № 640/13029/22, оскільки, з його погляду, різниця у суб`єктному складі, яка має місце у цій справі та зразковій справі, не зумовлює такого різного правозастосування в частині (не)поширення на військовослужбовців, відряджених до державних органів, положень Постанови № 168.

16. Міністерство оборони України у відзиві на касаційну скаргу просило залишити її без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 - без змін. Міністерство зазначило, що грошове забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, регулюється Постановою № 104, а Постанова № 168 не передбачає виплати спірної додаткової винагороди таким військовослужбовцям. Окремо Міністерство звернуло увагу, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

17. Міністерство розвитку громад та територій України підтримало доводи відзивів Міністерства оборони України та Украероруху й просило врахувати їх під час касаційного перегляду. На думку цього учасника справи, апеляційний суд правильно застосував Постанову № 104 та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22.

18. У додаткових поясненнях, поданих 09.04.2026, Украерорух звернув увагу Суду на постанову Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22, у якій сформовано правовий висновок щодо застосування Постанови № 168 до військовослужбовців Збройних Сил України, відряджених для проходження військової служби до Украероруху.

Позиція Верховного Суду. Оцінка висновків суду апеляційної інстанції, рішення якого є предметом перегляду, та аргументів учасників справи

19. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

19.1. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні чи постанові суду або були ними відхилені, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

20. Водночас частиною третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

21. Серед доводів касаційної скарги касатор просив Суд сформувати висновки щодо застосування норм права з урахуванням того, що станом на дату подання уточненої касаційної скарги Верховним Судом не висловлювалася правова позиція щодо виплати військовослужбовцям ЗСУ, відрядженим до Украероруху, додаткової винагороди у збільшеному до 100000,00 грн за час відрядження до військових угрупувань за наказом відповідача, то, на думку касатора, є підстава сформувати такі висновки у межах цієї справи.

22. Касатор стверджував, що йому безпідставно не виплачувалась Украерорухом щомісячна додаткова винагорода у тому числі за час виконання бойових (спеціальних) завдань за період часу з 24.02.2022 по 10.08.2022 включно в розмірі 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць за час перебування у місці дислокації в Одеському РСП, з 15.11.2022 по 13.01.2023 за час перебування в ОТУ «Донецьк» за безпосередню участь у бойових діях у розмірі до 100000,00 грн в розрахунку на місяць, та з 07.07.2023 по 06.09.2023, а також з 14.03.2024 по 07.05.2024 у розмірі 50000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць за час перебування в ОТУ «Донецьк» та УМП «Катран»/ОТУ «Херсон».

23. У зв`язку з цим Суд вважає за необхідне зазначити, що частиною першою статті 328 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

24. Межі перегляду судом касаційної інстанції визначені статтю 341 КАС України, відповідно до частини четвертої якої у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (частина четверта статті 341 КАС України).

25. Як випливає зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 , позовні вимоги про виплату додаткової винагороди у період з 07.07.2023 по 06.09.2023, з 14.03.2024 по 07.05.2024 у цій справі позивачем не заявлялися, оскільки позов до суду подано у січні 2023, а відтак ці вимоги не вирішувалися судом першої інстанції та не встановлювалися обставини необхідні для їх вирішення.

26. Серед підстав позову позивач також не наводив обґрунтувань про порушення його права на виплату додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, у збільшеному до 100000,00 грн розмірі у зв`язку з обставинами направлення його у відрядження в райони ведення бойових дій, де він приймав безпосередню участь у бойових діях, а відтак ці вимоги також не вирішувалися судом першої інстанції та не встановлювалися обставини необхідні для їх вирішення.

27. Як випливає зі змісту рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 320/1972/23, яке касатор просить залишити без змін, суд першої інстанції вирішував питання про право позивача на отримання з 24.02.2022 додаткової щомісячної винагороди, установленої Постановою № 168, в розмірі до 30000,00 грн пропорційно в розрахунку на місяць.

28. Керуючись частиною 5 статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з`ясовано, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 у справі № 320/1972/23 не оскаржувалося ОСОБА_1 в апеляційному порядку. Апеляційний перегляд цієї справи відбувся за апеляційною скаргою відповідача та відповідно в межах їхніх доводів.

29. Верховний Суд неодноразово зауважував, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, цей Суд зазначав, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (див. mutatis mutandis, рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, пункт 40) (постанови від 12.10.2023 справи № №499/895/19, № 640/38220/21, від 11.04.2024 справа №160/5820/23, від 09.05.2024 справа № 420/1491/23, від 17.10.2024 справа №420/3026/23 та інші).

30. Підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України стали доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23, від 07.03.2024 у справі № 320/10293/22, від 02.05.2024 у справі № 160/14528/22, від 15.05.2024 у справі № 160/14647/22 та від 15.05.2024 у справі № 320/10002/22, щодо застосування Постанов № 104 та № 168 у подібних правовідносинах.

31. Також касаційне провадження відкрито на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України у зв`язку з доводами скаржника про порушення норм процесуального права, передбачені частиною другою статті 353 КАС України.

32. Водночас цією ж ухвалою Верховного Суду від 04.07.2025 визнано необґрунтованими посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України щодо необхідності відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21.11.2024 у справі № 420/16118/23, а також на пункт 3 частини четвертої цієї статті щодо відсутності висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

33. Отже, перегляд оскаржуваних судових рішень здійснюється в межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктами 1 і 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

34. Зі змісту позовних вимог випливає, що позивач просив визнати протиправною бездіяльність Украероруху щодо ненарахування та невиплати йому як військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому для проходження військової служби до Украероруху, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду.

35. При цьому в прохальній частині позову конкретного розміру такої винагороди позивач не визначав та окремих позовних вимог про її виплату у розмірі 50 000 грн або до 100 000 грн за конкретно визначені періоди виконання бойових (спеціальних) завдань не заявляв.

36. Натомість у касаційній скарзі позивач, окрім загальних доводів щодо поширення на нього Постанови № 168, посилається на конкретні періоди виконання бойових (спеціальних) завдань та зазначає про право на виплату додаткової винагороди у різних розмірах залежно від відповідного періоду проходження служби, а саме 30 000 грн, 50 000 грн та до 100 000 грн у розрахунку на місяць, а також наводить розрахунок такої винагороди у загальній сумі 804 948,52 грн.

37. Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до статті 341 КАС України перевірка законності судових рішень здійснюється на підставі фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, та в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

38. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями вперше встановлювати конкретні періоди безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань, перевіряти достовірність чи достатність доказів, якими така участь підтверджується, або здійснювати розрахунок належного до виплати розміру додаткової винагороди, якщо відповідні обставини не були встановлені судами попередніх інстанцій.

39. За таких обставин доводи касаційної скарги щодо конкретних періодів бойових відряджень, документів, які, на думку скаржника, підтверджують безпосередню участь у бойових діях або виконанні бойових (спеціальних) завдань, та конкретного розміру додаткової винагороди підлягають оцінці Верховним Судом з урахуванням установлених статтею 341 КАС України меж касаційного перегляду.

40. Надаючи оцінку доводам, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів керується зазначеним нижче.

41. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

42. Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

43. Абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується військовослужбовцям у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Такі розміри визначено, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704).

44. Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

45. Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260).

46. Водночас абзацом третім частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII прямо передбачено, що порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

47. Такий порядок визначено постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2001 № 104 «Про порядок і норми грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців Збройних Сил, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, інших військових формувань, осіб начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, відряджених до державних органів, установ та організацій» (далі - Постанова № 104).

48. Пунктом 1 Постанови № 104 передбачено, що військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове та здійснюється матеріальне забезпечення, передбачене законодавством для військовослужбовців Збройних Сил України.

49. Водночас за абзацом другим пункту 1 Постанови № 104 грошове забезпечення виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами у державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців.

50. Абзацом п`ятим пункту 1 Постанови № 104 передбачено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені відповідні військовослужбовці. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби та гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством.

51. У постанові від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22 Верховний Суд за результатами аналізу статті 9 Закону № 2011-XII зазначив, що правове регулювання порядку грошового забезпечення військовослужбовців та військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ та організацій, здійснюється різними нормативно-правовими актами.

52. Правовими підставами проходження військової служби військовослужбовцями у структурних підрозділах Украероруху є, зокрема, Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, та Указ Президента України від 03.05.2017 № 126/2017.

53. Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22 також урахував правовий статус Украероруху як державного унітарного комерційного підприємства, що є основою об`єднаної цивільно-військової системи організації повітряного руху України, підрозділи якої в особливий період щодо виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки підпорядковуються Генеральному штабу Збройних Сил України.

54. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан. Цього ж дня Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 оголошено та проведено загальну мобілізацію.

55. На виконання цих указів Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 № 168, якою на період дії воєнного стану встановлено додаткову винагороду визначеним нею категоріям осіб.

56. У первинній редакції пункт 1 Постанови № 168 передбачав виплату військовослужбовцям Збройних Сил України додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, - збільшення такої винагороди до 100 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

57. Абзацом другим пункту 1 Постанови № 168 установлено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 № 793 Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, за яким порядок і умови виплати додаткової винагороди визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

58. Відповідно до статті 8 Закону України від 06.12.1991 № 1934-XII «Про Збройні Сили України» Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України та реалізує інші повноваження, передбачені законодавством, у тому числі щодо визначення порядку виплати грошового забезпечення.

59. Наказом Міністра оборони України від 01.04.2022 № 98, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 05.04.2022 за № 382/37718, до Порядку № 260 внесено зміни, відповідно до яких на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.

60. З метою врегулювання виплати додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, Міністр оборони України видавав відповідні директиви, а з 01.06.2022 застосовувалося Окреме доручення від 23.06.2022 № 912/з/29. Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22 урахував ці акти як складову правового регулювання механізму виплати додаткової винагороди.

61. Водночас Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22 окремо зауважив, що у зв`язку з прийняттям Постанови № 168 зміни до Постанови № 104 не вносилися.

62. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22, здійснивши системне тлумачення Постанови № 168 з урахуванням мети її прийняття та правового регулювання грошового забезпечення відряджених військовослужбовців, дійшла висновку, що положення Постанови № 168 не поширюються на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

63. Після подання касаційної скарги в справі, що переглядається, Верховний Суд у складі судової палати ухвалив постанову від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22, предметом спору в якій було питання щодо виплати передбаченої Постановою № 168 додаткової винагороди військовослужбовцю Збройних Сил України, відрядженому до регіонального структурного підрозділу Украероруху із залишенням на військовій службі.

64. У зазначеній постанові судова палата, урахувавши правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 640/13029/22, відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23 та від 07.03.2024 у справі № 320/10293/22, щодо поширення дії Постанови № 168 на військовослужбовців, відряджених до державних підприємств.

65. Судова палата сформувала правовий висновок, відповідно до якого положення Постанови № 168 не поширюють дію на військовослужбовців відряджених до державних органів, установ та організацій, грошове забезпечення яким виплачується відповідно до Постанови № 104.

66. За висновком судової палати, військовослужбовцям, відрядженим до Украероруху, оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років виплачуються у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників структурного підрозділу Украероруху.

67. Оскільки додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплату якої для відповідних працівників Украероруху не передбачено, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для її виплати відрядженому військовослужбовцю. Також Суд зазначив, що керівникам державних органів, установ та організацій, до яких відряджені військовослужбовці, не надано повноважень видавати накази про виплату такої додаткової винагороди.

68. Наведений правовий висновок сформовано безпосередньо у правовідносинах за участю Украероруху та військовослужбовця Збройних Сил України, відрядженого до цього підприємства із залишенням на військовій службі.

69. Тому доводи скаржника про відмінність суб`єктного складу справи № 640/13029/22, особливості діяльності Украероруху та характер виконуваних ним завдань не спростовують правильності застосованого судом апеляційної інстанції підходу, оскільки після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду цей підхід був застосований судовою палатою Касаційного адміністративного суду безпосередньо у правовідносинах за участю Украероруху.

70. Покликання скаржника на постанови Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23 та від 07.03.2024 у справі № 320/10293/22 не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки від висновків, викладених у цих постановах, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду відступив у постанові від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22.

71. Щодо покликань скаржника на постанови Верховного Суду від 02.05.2024 у справі № 160/14528/22, від 15.05.2024 у справі № 160/14647/22 та від 15.05.2024 у справі № 320/10002/22 Суд ураховує, що ці судові рішення ухвалені до формування Великою Палатою Верховного Суду правового висновку у постанові від 29.08.2024 у справі № 640/13029/22 та до формування судовою палатою Касаційного адміністративного суду висновку у постанові від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22.

72. Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України висновок щодо застосування норми права, сформований Верховним Судом після подання касаційної скарги, підлягає врахуванню під час касаційного перегляду справи.

73. Отже, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права.

74. Щодо постанови Верховного Суду від 21.11.2024 у справі № 420/16118/23 Суд зазначає, що ухвалою від 04.07.2025 доводи скаржника про необхідність відступлення від висновку, викладеного у цій постанові, не визнано достатніми для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

75. Щодо доводів скаржника про порушення судами норм процесуального права Суд зазначає таке.

76. За змістом пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд може бути недослідження судом зібраних у справі доказів за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.

77. Ураховуючи, що за результатами касаційного перегляду доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не підтвердилися, посилання скаржника на недослідження судами окремих доказів не утворюють передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

78. Окрім наведеного, скаржник указує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права під час розгляду цієї справи, а саме на її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

79. Так, частиною четвертою статті 12 КАС України визначено категорії справ, які розглядаються виключно за правилами загального позовного провадження.

80. Водночас частиною четвертою статті 257 КАС України встановлено перелік справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

81. Аналіз наведених положень процесуального закону свідчить, що в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності, а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативної вимоги про їх розгляд за правилами загального позовного провадження або заборони на їх розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

82. Зі змісту заявлених у цій справі позовних вимог випливає, що спір стосується визнання протиправною бездіяльності Украероруху щодо ненарахування та невиплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та зобов`язання здійснити відповідне нарахування і виплату.

83. Водночас скаржник не навів обставин, які б свідчили, що ця справа за своїм предметом та характером спірних правовідносин належить до категорії справ, визначених частиною четвертою статті 12 КАС України, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, або до справ, на які поширюється заборона, встановлена частиною четвертою статті 257 КАС України.

84. Саме лише покликання скаржника на складність справи, обсяг доказів, необхідність їх дослідження та характер спірних правовідносин не свідчить про те, що ця справа відповідно до вимог процесуального закону не могла бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.

85. Отже, доводи касаційної скарги в цій частині не підтверджують порушення судом першої інстанції процесуального порядку розгляду справи, яке б відповідно до пункту 2 частини другої статті 353 КАС України могло бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

86. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень із направленням справи на новий розгляд може бути необґрунтоване відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів чи іншого клопотання (заяви) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо таке порушення унеможливило встановлення відповідних фактичних обставин.

87. У цій справі скаржник не довів, яким чином відповідні процесуальні дії судів, з урахуванням предмета та підстав заявленого позову, унеможливили встановлення обставин, що мали значення саме для правильного вирішення спору в межах заявлених позовних вимог.

88. Щодо оскарження постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами перегляду додаткового рішення, слід зазначити таке.

89. Додатковим рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 заяву представника позивача про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково та стягнуто на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.

90. Не погоджуючись із визначеним судом першої інстанції розміром витрат на професійну правничу допомогу, позивач оскаржив додаткове рішення в апеляційному порядку, наполягаючи на стягненні 15 000 грн. Украерорух також подав апеляційну скаргу на додаткове рішення.

91. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 апеляційні скарги сторін задоволено частково, а додаткове рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 скасовано. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що іншою постановою від 16.04.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 17.07.2024 про задоволення позову скасовано та у задоволенні позовних вимог відмовлено.

92. У касаційній скарзі позивач, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінки доводам його апеляційної скарги щодо розміру витрат на професійну правничу допомогу та не вирішив питання про стягнення заявлених ним 15 000 грн таких витрат.

93. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно із частиною третьою цієї статті додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому складі та в тому самому порядку, що й судове рішення.

94. Статтею 134 КАС України визначено правила щодо витрат на професійну правничу допомогу, а статтею 139 КАС України - правила їх розподілу залежно від результату вирішення спору.

95. Верховний Суд у своїй практиці послідовно виходить із того, що додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного судового рішення, а його процесуальна доля залежить від результату перегляду останнього. Зокрема, у постанові від 22.05.2024 у справі № 240/19931/22 Верховний Суд зазначив, що у разі скасування основного судового рішення додаткове рішення, ухвалене з урахуванням результату вирішення спору по суті, не може зберігати самостійної чинності.

96. У цій справі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, з огляду на яке було ухвалено додаткове рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, постановою суду апеляційної інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. За таких обставин підстави для збереження чинності додаткового рішення про стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу відсутні.

97. У постанові від 23.12.2020 у справі № 803/1768/17 Верховний Суд виходив із того, що коли питання про правничу допомогу вирішувалося з урахуванням основного судового рішення про задоволення позову, яке надалі скасовано, відповідне додаткове рішення також не може зберігати самостійної чинності; питання про судові витрати має вирішуватися з урахуванням остаточного результату розгляду спору.

98. Цей підхід узгоджується з висновками Верховного Суду щодо похідного характеру додаткового судового рішення від результату вирішення основного спору, на які послався суд апеляційної інстанції у цій справі.

99. Оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 рішення суду першої інстанції про задоволення позову скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, правова підстава для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу за правилами частини першої статті 139 КАС України відсутня.

100. За таких обставин доводи касаційної скарги щодо ненадання судом апеляційної інстанції оцінки аргументам позивача про необхідність стягнення 15 000 грн замість 2 000 грн не впливають на правильність висновку суду апеляційної інстанції про скасування додаткового рішення, оскільки питання про конкретний розмір витрат має правове значення за наявності підстав для їх розподілу на користь відповідної сторони за результатом вирішення спору.

101. Оскільки за результатами касаційного перегляду підстав для скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.04.2025 про відмову в задоволенні позову Суд не встановив, висновок цього суду щодо скасування додаткового рішення Київського окружного адміністративного суду від 07.01.2025 є правильним.

102. З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги щодо постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої за результатами перегляду додаткового рішення, також не дають підстав для її скасування.

103. Отже, у межах доводів і вимог, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

104. У касаційній скарзі ОСОБА_1 також просить передати справу № 320/1972/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

105. Вирішуючи це клопотання, колегія суддів керується зазначеним нижче.

106. Відповідно до частини п`ятої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

107. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в судовому рішенні від 26.03.2019 у справі № 804/15369/13-а, для віднесення справи до категорії спорів, що містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, така справа повинна мати декілька відповідних ознак.

108. Зокрема, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням її кількісного та якісного вимірів. Кількісний вимір свідчить про наявність відповідного правового питання не лише в одній конкретній справі, а у значній кількості спорів, які вже існують або можуть виникнути. Якісний вимір характеризується, зокрема, відсутністю усталеної судової практики, наявністю правових висновків суду касаційної інстанції, які суперечать один одному, невизначеністю законодавчого регулювання або такими розбіжностями у правозастосуванні, які не можуть бути усунуті відповідним касаційним судом у межах наданих йому повноважень.

109. У справі, що переглядається, спір стосується права ОСОБА_1 як військовослужбовця Збройних Сил України, відрядженого до Украероруху із залишенням на військовій службі, на отримання додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, а також визначення правового режиму її виплати з урахуванням положень Постанови № 104.

110. Питання щодо поширення положень Постанови № 168 на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій, уже було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду, яка в постанові від 29.08.2024 в справі № 640/13029/22 сформувала правовий висновок про те, що положення Постанови № 168 не поширюються на військовослужбовців, грошове забезпечення яких виплачується відповідно до Постанови № 104.

111. Крім того, Верховний Суд у постанові від 21.11.2024 в справі № 420/16118/23 розглядав спір щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцю, відрядженому до Украероруху, у тому числі за конкретний період безпосередньої участі у бойових діях.

112. Після подання касаційної скарги в цій справі Верховний Суд у складі судової палати у постанові від 19.03.2026 у справі № 160/13876/22 сформував правовий висновок безпосередньо у правовідносинах за участю військовослужбовця Збройних Сил України, відрядженого до Украероруху, та, врахувавши висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 640/13029/22, відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 320/2090/23 та від 07.03.2024 у справі № 320/10293/22.

113. Отже, питання застосування Постанов № 104 та № 168 у правовідносинах, які є предметом касаційного перегляду у справі № 320/1972/23, уже отримало правове вирішення в практиці Верховного Суду, у тому числі безпосередньо у спорах за участю військовослужбовців, відряджених до Украероруху.

114. Порушені скаржником питання можуть бути вирішені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду в межах перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права з урахуванням уже сформованих правових висновків.

115. За таких обставин наведені скаржником обґрунтування не свідчать про наявність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики, та не створюють передбачених частиною п`ятою статті 346 КАС України підстав для передачі справи № 320/1972/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

116. З огляду на це, клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 320/1972/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задоволенню не підлягає.

117. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

118. З огляду на результат касаційного розгляду справи, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 346, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Чучковська Анна Вячеславівна, про передачу справи № 320/1972/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокатка Чучковська Анна Вячеславівна, залишити без задоволення.

3. Постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ.О. Єресько В.М. Соколов А.Г. Загороднюк