Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №460/8370/24
Суддя: Ільчишин Надія Василівна
ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/8370/24 пров. № А/857/33338/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Матковської З.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року (ухвалене головуючим – суддею Дорошенко Н.О. ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі № 460/8370/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач ) в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області щодо обмеження максимальним розміром пенсійної виплати встановленої йому з 01.03.2024 за результатами індексації проведеної на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області здійснити з 01.03.2024 виплату пенсійного забезпечення проіндексованого на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження максимальним розміром;
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо обмеження з 01 березня 2024 року розміру пенсії ОСОБА_1 з урахуванням підвищення, визначеного постановою Кабінету Міністрів України №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у України в Рівненській області здійснити з 01 березня 2024 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з підвищенням, установленим постановою Кабінету Міністрів України №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження максимальним розміром, з урахуванням виплачених сум.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Відзив на апеляційну скаргу поданий.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Рівненській області та отримує пенсію, призначену згідно з Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (в редакції, чинній на час призначення пенсії). Дані факти не заперечуються сторонами та підтверджується наявною в матеріалах справи копією протоколу по пенсійній справі.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії з 01.03.2024 з урахуванням індексації, на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №185 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром.
Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області повідомило, що станом на 01.03.2024 розмір пенсії позивача перевищує максимальний розмір пенсії, встановлений законом, то виплата індексації понад встановлений максимально допустимий розмір суперечить чинному законодавству.
Відповідно до протоколу про перерахунок пенсії позивачу з 01.03.2024 нараховано пенсію при проведенні індексації в підсумку: 32335,66 грн, а з урахуванням максимального розміру пенсії: 23610,00 грн.
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968) та пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 р. № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (Офіційний вісник України, 2023 р., № 26, ст. 1475) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2023 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Підвищення пенсії, передбачене цим пунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Спір у цій справі стосується правомірності дій пенсійного органу щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з її обмеження максимальним розміром з 01.03.2024.
Так, законом України, яким затверджено державний бюджет України на 2024 роки встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність: з 01.01.2024 - 2361,00 гривень. Отже, обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність (максимальний розмір пенсії), розрахунково складає з 01.01.2024 - 23610,00 гривень.
Cудом встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році, відповідач з 01.03.2024 проіндексував пенсію ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення 0,0796. Розмір індексації до виплати, з врахуванням максимального розміру - 1500,00 грн, що підтверджується протоколом про перерахунок пенсії з 01.03.2024. Підсумок нарахованої пенсії 32335,66 грн, однак до виплати призначена пенсія, з врахуванням максимального розміру - 23610,00 грн.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом № 3668-VI, який набрав законної сили 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до положень статті 2 Закону № 3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, як постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас Законом № 3668-VI внесені зміни у статтю 43 Закону № 2262-XII, які викладено в редакції Закону № 3668-VI, а саме: максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20 грудня 2016 року.
Конституційний Суд України у Рішенні № 7-рп/2016, виходив із того, що норми-принципи частини п`ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв`язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року, з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016, у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Правовий висновок щодо застосування статті 43 Закону № 2262-XII зі змінами внесеними Законом № 3668-VI, з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, викладено в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17, від 14 травня 2019 року у справі № 591/2109/17, від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 30 жовтня 2020 року у справі № 522/16881/17, від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17.
Отже, частина сьома статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016. Отже, Закон № 2262-ХІІ з 20.12.2016 не містить норм, які б обмежували розмір пенсій, призначених згідно вказаного Закону, будь-яким максимальним розміром.
Верховний Суд в подальшому неодноразово висловлював позицію щодо тлумачення та застосування частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII у спорах, що стосуються обмеження максимального розміру пенсій, призначених на підставі цього Закону. Зокрема у постановах від 16.12.2021 у справі №400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі № 340/3144/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо посилання на статтю 2 Закону № 3668-VI (у частині поширення її дії на Закон № 2262-XII), то така норма дублює зміст частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Проте колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на те, що відповідачем не враховано, що рішенням Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-XII.
Проте, Суд звертає увагу на те, що після прийняття Конституційним Судом України вказаного рішення від 12 жовтня 2022, Верховною Радою України не вносилися зміни в Закон № 2262-ХІІ, щодо обмеження розміру пенсій, які призначені відповідно до цього Закону, певним максимальним розміром, зокрема і на дату набрання чинності Постановою № 185, яка відсилає до Закону № 2262-ХІІ.
За наведеного правового регулювання та встановлених обставин у справі, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом № 2262-ХІІ, є протиправним.
Стосовно наявності у пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» положення про підвищення пенсій з 01.03.2024 у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, то апеляційний Суд звертає увагу на те, що: по-перше вказана постанова (пункт 2) в частині обмеження максимального розміру пенсії не встановлює такого обмеження, а відсилає до Закону № 2262-ХІІ; по-друге, за загальним правилом вирішення колізій, передбаченим частиною третьою статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. Як встановлено вище, Закон № 2262-XII з 20.12.2016 не містить норм, які б обмежували розмір пенсій, призначених згідно вказаного Закону, будь-яким максимальним розміром.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, аналізуючи наведені вище законодавчі приписи та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що пенсія позивача повинна виплачуватись у перерахованій відповідачем сумі без її обмеженням будь-яким максимальним (граничним) розміром, відповідно є протиправними дії відповідача щодо обмеження максимальним розміром перерахованої пенсії позивача.
З урахуванням встановлених обставин справи, висновків Верховного Суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного рішення, що позовні вимоги слід задовольнити частково, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. Інші зазначені апелянтом в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, тому задоволенню не підлягають.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області - залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21 липня 2025 року у справі № 460/8370/24 – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддяН. В. Ільчишин
суддіВ. В. Гуляк
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 23.10.26
Оригінал: reyestr.court.gov.ua