Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №380/24797/23 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/24797/23 пров. № А/857/50886/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

судді-доповідача Калмикової Ю.О.,

суддів Затолочного В.С., Шинкар Т.І.,

за участю:

секретаря судового засідання: Кіт В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційні скарги ОСОБА_1 , військової частини НОМЕР_1

на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року

у справі №380/24797/23

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

найменування суду 1 інстанції Львівський окружний адміністративний суд

дата ухвалення рішення 07.05.2024

суддя 1 інстанції Кузан Р.І.

місце ухвалення рішення м. Львів

УСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: період з 19.05.2020 по 26.09.2023 (1226 днів), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме: період з 19.05.2020 по 26.09.2023 (1226 днів) у сумі 391344,39 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що станом на день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідач не провів з ним розрахунку у повному обсязі. Вказує, що на виконання постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2022 у справі №380/1940/21 відповідач здійснив остаточний розрахунок з позивачем 27.09.2023. Таким чином, за твердженням позивача, після того, як відповідач у повному розмірі розрахувався із позивачем, в нього виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Просив позов задовольнити.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 92448 (дев`яносто дві тисячі чотириста сорок вісім) грн. 20 коп., за період з 19.05.2020 по 19.11.2020 включно.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент виключення позивача зі списків особового складу (18.05.2020) остаточний розрахунок із ним проведений не був, оскільки індексацію грошового забезпечення відповідач нарахував та виплатив лише 26.08.2022, 31.05.2023 та 27.09.2023, у зв`язку із чим позивач має право на відшкодування за статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Визначаючи період, за який підлягає стягненню середній заробіток, суд установив, що фактична тривалість затримки розрахунку становила 1226 днів (з 19.05.2020 по 26.09.2023), однак, з огляду на приписи статті 117 КЗпП України, у редакції від 01.07.2022, обмежив цей період шістьма місяцями, визначивши до стягнення період з 19.05.2020 по 19.11.2020 тривалістю 185 календарних днів, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.02.2024 у справі №160/15380/22.

Здійснюючи розрахунок розміру відшкодування, суд, керуючись Порядком №100 та Порядком №260, визначив середньоденний заробіток позивача у розмірі 499,72 грн, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення за березень–квітень 2020 року (по 15241,52 грн) та кількості календарних днів служби в цьому періоді (61 день).

З огляду на це суд першої інстанції, ураховуючи компенсаторний характер відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та не встановивши підстав для її зменшення, визнав обґрунтованим стягнути на користь позивача 92 448,20 грн (499,72 грн Ч 185 днів) як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.05.2020 по 19.11.2020 включно.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт 2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт 2 зазначає, що на момент звільнення з військової служби, позивачем погоджено проведення усіх необхідних розрахунків, позивач претензій до Військової частини НОМЕР_1 при звільненні не мав та не висловив бажання продовжити військову службу. Отже, позивач не скористався своїм правом, передбаченим абз. 3 п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2022 у справі №380/1940/21 відповідач провів повний розрахунок із позивачем, виплативши індексацію грошового забезпечення у розмірі 74093,39 грн.

Як свідчать матеріали справи, здійснений відповідачем розрахунок і виплата сум належних позивачу при звільненні, останнім не оскаржувалися. Доказів звернення позивача до суду з позовом про нараховані/ненараховані суми під час звільнення судом не встановлено, сторонами не надано.

Оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) - відсутні.

Ствердив, що у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 19.05.2020 по 19.11.2020.

Також, апелянт 2 не погоджувався безпосередньо з розрахунком судом першої інстанції самого середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за у розмірі 92448, 20грн.

Виходячи з обсягу несвоєчасно виплаченої грошової індексації грошового забезпечення (81867,12 грн) приблизна оцінка розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, які розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами можна розрахувати як розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, що становить 83491,92 грн, тобто: - 8% річних/365 днів року = 0,021% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 92448,20 грн х 0,021%) х 24 дні = 486 грн. 30 коп; - 6% річних/365 днів року = 0,016% ставка за кредитом один календарний день (сума боргу в розмірі 92448,20 грн х 0,016%) х 160 днів = 2431 грн. 51 коп;

Загальна сума розміру ймовірних майнових втрат становить: 486 грн. 30 коп., + 2431 грн. 51 коп. = 2917 грн., 81 коп.

Львівський окружний адміністративний суд не звернув на вказані обставини належної уваги, не дав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Враховуючи вище викладене, Військова частина НОМЕР_1 вважає оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі, винесено порушенням норм процесуального та матеріального права на основі одностороннього та неповного з`ясування всіх обставин справи, що є безумно підставною для його скасування.

Апелянт просив змінити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 у цій справі.

Вказане судове рішення оскаржив також позивач, зазначає, що рішення суду першої інстанції є таким що не відповідає фактичним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права, суперечить правовим висновкам Верховного Суду

Суд першої інстанції, відмовляючи в частині позовних вимог, дійшов висновку, що в межах даної справи підлягають застосуванню виключно норми ст. 117 КЗпП України у новій редакції, що діє з 19.07.2022, якою передбачено зменшення (обмеження) виплати середнього заробітку, а саме не більше як за шість місяців.

Фактично суд першої інстанції застосував норми ст. 117 КЗпП України, що діє з 19.07.2022, до періоду коли таких норм не існувало.

Суд першої інстанції при ухваленні рішення та розрахунку суми середнього заробітку яка належить до виплати, повинен був поділити період стягнення середнього заробітку у цій справі на 2 частини до та після 19.07.2022, а саме на період з 19.05.2020 по 18.07.2022 та період з 19.07.2022 по 26.09.2023.

Так, період затримки розрахунку при звільненні з 19.05.2020 по 18.07.2022 становить 791 день.

Виходячи з вищезазначеного, враховуючи сталу практику Верховного Суду, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні – період з 19.05.2020 по 18.07.2022, виходячи з принципу пропорційності становить 256338,12 грн. (64,85% від 395 278,52 грн).

Таким чином, загальний розмір середнього заробітку, який належить до виплати з урахуванням норм ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до та після 19.07.2022 становить 348786,32 грн. (256 338,12 грн + 92448,20 грн).

Підсумовуючи вищезазначене вбачається, що суд першої інстанції проігнорував фактичні обставини справи, останні численні висновки Верховного Суду, в тому числі щодо застосування принципу співмірності, в повному обсязі не дослідив факти, що підлягали встановленню і лежать в основі позовних вимог, в повному обсязі, не дослідив докази, які знаходяться в матеріалах справи, що слугувало прийняттю необґрунтованого рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права

Апелянт просив рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 у справі № 380/24797/23 – змінити та в абзаці третьому рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 у справі № 380/24797/23 – слова та цифри «у розмірі 92448 (дев`яносто дві тисячі чотириста сорок вісім) грн. 20 коп., за період з 19.05.2020 по 19.11.2020 включно», замінити словами та цифрами «у розмірі 348786,32 грн».

Сторони правом подання відзивів на апеляційні скарги не скористалися.

Постановою Всього апеляційного адміністративного суду 25 листопада 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі №380/24797/24 скасовано та прийнято постанову, якою позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 103044 (сто три тисячі сорок чотири) грн. 26 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції та зазначив, що затримка остаточного розрахунку з позивачем при звільненні охоплює період з 19.05.2020 по 26.09.2023 (1226 днів), який підлягає поділу на дві частини залежно від редакції статті 117 КЗпП України.

За період з 19.07.2022 по 26.09.2023 (435 днів): обмежено шістьма місяцями згідно з чинною редакцією статті 117 КЗпП України (максимум 184 календарні дні); середній заробіток позивача становить 91 948,48 грн (499,72 грн Ч 184 дні); підстав для його зменшення суд апеляційної інстанції не встановив.

За період з 19.05.2020 по 18.07.2022 (793 дні), який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження строком, середній заробіток позивача становив 396 277,96 грн (499,72 грн Ч 793 дні). Водночас, застосовуючи принцип пропорційності, з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, суд апеляційної інстанції встановив, що фактично виплачена відповідачем сума індексації грошового забезпечення (111644,37 грн) істотно менша за розрахований середній заробіток за цей період, а частка істотності становить 0,28 (111 644,37 грн / 394 778,80 грн). З огляду на це, а також, ураховуючи, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалість періоду до звернення позивача з позовом, введення воєнного стану та дефіцит державного бюджету, суд визначив розмір відшкодування за цей період у сумі 11 095,78 грн (396277,96 грн Ч 0,28).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що загальний розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.05.2020 по 26.09.2023 включно становить 103044,26 грн (91948,48 грн + 11095,78 грн) і задовольнив позовні вимоги в цій частині.

Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року, а справу направити до суду цієї ж інстанції на новий розгляд.

Як підставу оскарження постанови суду апеляційної інстанції скаржник, посилаючись на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

На обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України позивач зазначив, що в оскаржуваному судовому рішенні суд апеляційної інстанції застосував принцип співмірності в період до 19.07.2022 року та визначення самої суми середнього заробітку, що належить до виплати, та норму матеріального права, а саме, статтю 117 КЗпП України, без урахування висновків, викладених, зокрема у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 360/380/23.

Постановою Верховного Суду від 10 вересня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2024 року скасувати, а справу № 380/24797/23 направлено на новий судовий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

В постанові Верховного суду зазначено, що для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Восьмим апеляційним адміністративним судом було призначено судове засідання для вирішення апеляційних скарг позивача та відповідача.

21.10.2026 представник відповідача надав до суду додаткові пояснення.

Позивач в судове засідання не з`явився, належного представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи в суді апеляційної інстанції був повідомлений вчасно та належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився про дату, час та місце судового засідання повідомлено належним чином. В додаткових поясненнях викладено клопотання представника відповідача про розгляд справи без його участі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 11.01.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 28.04.2020 №42-РС позивача звільнено з військової служби у запас.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.05.2020 №111 позивача з 18.05.2020 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Згідно з довідкою про нараховану та виплачену індексацію від 09.12.2020 №1381 відповідач за період з січня по лютий 2018 року не здійснював нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення. За період з березня 2018 року по травень 2020 року відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 2992,99 грн (перераховано на картковий рахунок 2948,05 грн), а саме: з грудня 2018 року по лютий 2019 року по 71,08 грн, з березня 2019 року по червень 2019 року по 134,47 грн, з липня 2019 року по листопад 2019 року по 206,72 грн, з грудня 2019 року по квітень 2020 року по 216,51 грн, у травні 2020 року у розмірі 125,72 грн.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.01.2018 по 18.05.2020 у повному обсязі протиправною, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 у справі №380/1940/21 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 11.01.2018 до 28.02.2018.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2018 до 28.02.2018.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати ОСОБА_1 у неналежному (зменшеному) розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 18.05.2020.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю між сумою індексації належної до виплати у березні 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось у березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01.03.2018 до 18.05.2020.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.02.2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 січня 2022 року у справі № 380/1940/21 змінено, виклавши абз.3 резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:

«Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.01.2018 - 28.02.2018 із застосуванням січня 2008 року як місяця за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця)».

В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.01.2022 залишено без змін.

На виконання вказаного рішення відповідач 26.08.2022, 31.05.2023 та 27.09.2023 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення в загальному розмірі 111644,37 грн, що підтверджується копіями виписок з коментарем «Військова частина НОМЕР_1 , грошове забезпечення».

Стверджуючи про наявність права на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

ІV. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" № 2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011).

Частиною першою статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону №2011, грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

З матеріалів справи видно, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти на виконання судового рішення у загальній сумі 11644,37 грн перераховані відповідачем на картковий рахунок позивача наступними платіжами:

- 26.08.2022 виплачено 7036,55 грн /а.с.14/

- 31.05.2023 виплачено 30514,43 грн /а.с.15/

- 27.09.2023 виплачено 74093,39 грн /а.с.17/

Суд враховує, що згаданими нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою, звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 31.10.2019 по справі №828/598/17, від 16.04.2020 у справі №822/3307/17.

Відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правилами статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом № 2352-ІХ текст статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.».

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності 19.07.2022 і після цього.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17 зазначено, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Отож ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які мали бути виплачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, а тому відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

У разі непроведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

Оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати грошового забезпечення.

Як зазначалось вище, позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 18.05.2020, а належні суми грошового забезпечення, на виконання наведеного рішення позивачу перераховано на картковий рахунок 27.09.2023.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, оскільки грошове забезпечення не виплачене позивачу в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 КЗпП України, останній має право на виплату середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, однак колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні з урахуванням наступного.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».

Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58- 60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Разом з цим, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив: «Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.»

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.11.2025 у справі №420/10380/23, від 19.11.2025 у справі №200/3661/24.

Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених правових позицій підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.

Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Однак, здійснені судом першої інстанції обчислення не відповідають вищезгаданим висновкам Верховного Суду.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до пункту 2 Постанови КМ України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі Порядок №100), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема: б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за результатами щорічного оцінювання службової діяльності, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об`єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов`язані з святковими та ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати; о) грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.

При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці та для нарахування матеріальної (грошової) допомоги, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п.8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_1 від 20.10.2026 №3454/3 про доходи ОСОБА_1 в останні два місяця, що передували звільненню він отримав грошове забезпечення в наступних розмірах: у березні 2020 року - 15025,01 грн, у квітні 2020 року – 15025,01 грн. Таким чином 2018 середньоденна заробітна плата, яка визначено відповідно до пункту 8 Порядку № 100 становить 492,62 (15025,01 (за березень 2020 року) +15025,01 (за квітень 2020 року / 61 день).

Колегія суддів також враховує, що затримка розрахунку при звільненні за період з 19.05.2020 по 18.07.2022 становить 791 календарний день, а період затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 19.01.2023 включно складає 185 дні.

Загальна затримка 976 днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 480797,12 грн (середньоденне грошове забезпечення 492,62 грн х 976 календарних днів).

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 навів єдиний механізм розрахунку істотності частки середнього заробітку, а саме: розмір середнього заробітку прямо пропорційно залежить від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Виходячи з принципу пропорційності, за час затримки розрахунку має бути перерахований з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком позивача.

Як видно з долучених до матеріалів справи банківських виписок, позивачу виплачено 27.09.2023 на виконання рішення суду у справі №380/1940/21 грошове забезпечення у загальному розмірі 11644,37 грн.

Істотність виплаченої частки індексації грошового забезпечення в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: (сума виплаченого грошового забезпечення) 11644,37 грн / 480797,12 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку 976 днів) х 100 = 2,42 %.

Сума, яка підлягає відшкодуванню за весь період з урахуванням істотності частки 2,42% становить: 492,62 грн (середньоденний заробіток позивача) х 2,42 % х 976 (кількість днів затримки виплати)/100 = 11635,29 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 11635,29 грн.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Приписами ч. 1 ст. 317 КАС України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 317 КАС України).

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо протиправності бездіяльності відповідача. Водночас, судом було помилково обчислено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також застосовано неефективний спосіб захисту порушеного права зобов`язання нарахувати та виплатити кошти замість їх стягнення.

За таких обставин, судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині (в частині наведення перерахунку середнього заробітку з урахуванням критеріїв співмірності) та в резолютивній частині (шляхом безпосереднього стягнення грошових коштів на користь позивача).

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі №380/24797/23 змінити в частині проведених розрахунків середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Абзац другий резолютивної частини викласти в такій редакції:

«Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 11635 (одинадцять тисяч шістсот тридцять п`ять) гривень 29 копійок за період з 19.05.2020 по 19.01.2023 включно».

У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 травня 2024 року у справі №380/24797/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідачЮ. О. Калмикова

СуддіВ. С. Затолочний

Т. І. Шинкар