Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №260/60/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №260/60/26

Суддя: Кушнір Віталіна Олександрівна

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/60/26 пров. № А/857/23654/26

суддя в 1-й інстанції – Плеханова З.Б.

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кушнір В.О.,

суддів Гуляка В.В, Ільчишин Н.В.

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №260/60/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

1.1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ), в якому просив визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській щодо проведення перерахунку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 року із застосуванням Постанови КМУ від 14.07.2025 №821 «Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 року без застосування Постанови КМУ від 14.07.2025 №821, «Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» з урахуванням раніше виплачених сум.

1.2. КОРОТКИЙ ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо проведення перерахунку нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 ОСОБА_1 з 01.01.2026 року із застосуванням Постанови КМУ від 14.07.2025 №821 «Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок, нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2026 року без застосування Постанови КМУ від 14.07.2025 №821, «Про затвердження порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсії (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень» з урахуванням раніше виплачених сум.

1.3. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ТА УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. На обґрунтування своїх доводів апелянт посилається на положення постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених (перерахованих) на виконання судових рішень. Наголошує, що зазначений Порядок не встановлює нових умов перерахунку пенсій, а визначає механізм здійснення відповідних виплат за рахунок бюджетних асигнувань, передбачених на зазначені цілі. При цьому, посилаючись на положення Бюджетного кодексу України, скаржник зазначає, що здійснення бюджетних видатків допускається виключно в межах установлених бюджетних призначень, а виділення відповідних коштів не належить до повноважень територіального органу Пенсійного фонду України. На переконання апелянта, оскільки на час виникнення спірних правовідносин положення постанови №821 були чинними та не визнавалися неконституційними, відповідач був зобов`язаний їх застосовувати.

1.4.ПОЗИЦІЯ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач своїм правом на подання відзиву не скористався, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

1.5. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ ТА ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню.

ІІ. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

2.1 ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з червня 2017 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 260/6895/25, яке набрало законної сили 22 жовтня 2025 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01 лютого 2024 року на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 12 серпня 2025 року № хр17886/ПМ2024, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії та раніше виплачених сум.

Листом від 18 грудня 2025 року № 6856-7731/Б-02/8-0700/25 відповідач повідомив позивача про проведення перерахунку пенсії на виконання зазначеного судового рішення, за результатами якого її розмір становив 23 610,00 грн. Водночас різницю між перерахованим розміром пенсії та сумою фактичної виплати в розмірі 900,59 грн обліковано в пенсійній справі як таку, що підлягає виплаті відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821.

Крім того, листом від 13 січня 2026 року № 452-8706/Б-02/8-0700/26 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повідомило, що у зв`язку зі збільшенням відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 2 361,00 грн до 2 595,00 грн, розмір пенсії позивача після застосування максимального обмеження з 01 січня 2026 року становить 25 950,00 грн. При цьому відповідач зазначив, що різниця між розміром пенсії, визначеним за результатами виконання судового рішення, та сумою пенсійної виплати, обчисленою пенсійним органом, підлягає виплаті відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 821.

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії з 01 січня 2026 року її загальний розрахований розмір з урахуванням надбавок становив 34 407,80 грн, тоді як розмір пенсії після застосованого відповідачем максимального обмеження визначено в сумі 25 950,00 грн.

2.2. ДОВОДИ ТА МОТИВИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який визначає умови, норми та порядок пенсійного забезпечення осіб, звільнених із військової служби, є Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 1-1 зазначеного Закону зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію згідно із цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до Закону №2262-XII та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас відповідно до статті 52 Закону №2262-XII виплата пенсій особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно із цим Законом, здійснюється органами Пенсійного фонду України щомісяця, не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.

Отже, здійснення органами Пенсійного фонду України пенсійних виплат повинно відповідати встановленим законом умовам пенсійного забезпечення та не може супроводжуватися запровадженням додаткових обмежень поза межами належного нормативно-правового регулювання.

Разом із тим у спірних правовідносинах необхідно враховувати не лише законодавство про пенсійне забезпечення, а й норми, якими врегульовано обов`язковість та порядок виконання судових рішень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з частиною першою статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Правове регулювання виконання судових рішень здійснюється, зокрема, Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» та Законом України від 05 червня 2012 року №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Зазначеними законодавчими актами встановлено правові засади примусового виконання судових рішень, гарантії їх виконання державою, а також особливості виконання окремих категорій рішень, боржниками за якими є державні органи.

Відповідно до статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється у визначеному цією статтею порядку органом, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

При цьому наведене законодавче регулювання необхідно відрізняти від повноважень Кабінету Міністрів України щодо організації бюджетного процесу та визначення порядку використання бюджетних коштів.

Наявність у Кабінету Міністрів України повноважень забезпечувати виконання законів та організовувати діяльність органів виконавчої влади сама собою не означає надання йому права змінювати встановлений законом порядок виконання остаточних судових рішень.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач обґрунтовує правомірність своїх дій застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821, якою затверджено Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій, призначених або перерахованих на виконання судових рішень.

Згідно з пунктом 1 зазначеного Порядку ним визначено механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій, призначених або перерахованих на виконання судових рішень, за джерелами їх фінансування.

Водночас положеннями цього Порядку встановлено не лише правила обліку відповідних виплат, а й особливості визначення сум, які фактично підлягають виплаті одержувачам.

Зокрема, пунктами 4-8 Порядку №821 передбачено здійснення відповідних видатків за окремими бюджетними напрямами, виплату сум у межах бюджетних асигнувань, визначення розміру виплат пропорційно виділеному фінансуванню, а також перенесення невиплачених протягом поточного бюджетного періоду сум на наступний бюджетний період.

Таким чином, зазначений механізм передбачав можливість виплати особі лише частини належної пенсійної суми з віднесенням решти до сум, що підлягають виплаті в наступних бюджетних періодах залежно від обсягу відповідного фінансування.

За таких обставин колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що постанова №821 має виключно організаційний характер та не впливає на реалізацію пенсійних прав позивача.

Встановлення порядку обліку видатків та джерел їх фінансування не є тотожним установленню додаткових умов виконання судового рішення, за яких повнота і строки здійснення належних особі виплат ставляться у залежність від бюджетних асигнувань.

Саме таке розмежування має визначальне значення для правильного застосування норм права у спірних правовідносинах.

При цьому колегія суддів ураховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 10 вересня 2026 року у справі №320/51895/25.

У зазначеній справі предметом судового розгляду була відповідність постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 Конституції України та законам України як нормативно-правовим актам вищої юридичної сили.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд залишив без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 08 червня 2026 року, якими постанову №821 визнано протиправною та нечинною.

У пунктах 40–49 зазначеної постанови Верховний Суд проаналізував положення Закону № 1404-VIII та Закону №4901-VI, якими врегульовано порядок виконання судових рішень, у тому числі рішень, боржниками за якими є державні органи.

Верховний Суд звернув увагу, що надані Кабінету Міністрів України законодавчі повноваження щодо визначення переліку документів, необхідних для виконання відповідних судових рішень, не можуть ототожнюватися з повноваженнями самостійно встановлювати інший порядок погашення заборгованості за такими рішеннями.

При цьому Суд установив, що запроваджений постановою №821 механізм фактично передбачав погашення заборгованості за судовими рішеннями у сфері пенсійних виплат із застосуванням черговості та обмежень бюджетних асигнувань, що призводило до відтермінування або часткового виконання остаточних судових рішень.

Окремо Верховний Суд надав оцінку доводам щодо повноважень Кабінету Міністрів України, передбачених пунктом 25 Прикінцевих положень Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Зазначеною нормою було передбачено здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум за судовими рішеннями та перерахованих пенсій за окремими напрямами відповідно до джерел їх фінансування, а Кабінету Міністрів України доручено забезпечити визначення порядку виконання цієї норми.

Разом із тим у пунктах 50-53 постанови у справі №320/51895/25 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідне законодавче доручення передбачало необхідність виокремлення в бюджеті Пенсійного фонду України видатків на виконання судових рішень, однак не наділяло Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати новий порядок виконання таких рішень.

Отже, законодавче розмежування напрямів бюджетного фінансування не може розглядатися як самостійна підстава для надання Пенсійному фонду України додаткових повноважень щодо визначення частковості або черговості здійснення виплат за остаточними судовими рішеннями.

Водночас Верховний Суд у пунктах 54-57 зазначеної постанови окремо проаналізував пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4901-VI, яким передбачено черговість погашення заборгованості за певними судовими рішеннями.

Суд наголосив, що зазначені перехідні положення стосуються судових рішень та виконавчих документів, ухвалених або виданих до набрання чинності Законом № 4901-VI, тобто до 01 січня 2013 року, а тому не можуть слугувати належною правовою підставою для запровадження постановою №821 окремого порядку погашення заборгованості за судовими рішеннями, ухваленими після цієї дати.

Таким чином, Верховний Суд розмежував законодавчо визначений порядок погашення заборгованості за відповідними категоріями судових рішень та механізм, самостійно запроваджений Кабінетом Міністрів України постановою № 821.

Колегія суддів також ураховує, що у пунктах 58-59 постанови від 10 вересня 2026 року Верховний Суд надав правову оцінку посиланням на положення підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України.

Верховний Суд зазначив, що відповідна норма стосується повноважень Кабінету Міністрів України визначати в умовах воєнного стану порядок застосування та розміри державних соціальних стандартів і гарантій з урахуванням наявних фінансових ресурсів.

Водночас зазначені повноваження не охоплюють установлення спеціального режиму виплати сум, уже присуджених судовими рішеннями або нарахованих на їх виконання.

Отже, можливість прийняття Урядом рішень у сфері державних соціальних стандартів та гарантій в умовах воєнного стану не є тотожною повноваженням змінювати встановлений законом порядок виконання остаточних судових рішень.

З огляду на наведене колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що здійснення спірних виплат у межах бюджетних асигнувань є достатньою правовою підставою для застосування механізму, передбаченого постановою №821.

Зазначені доводи не враховують відмінності між правовим регулюванням бюджетних видатків та встановленням додаткових обмежень виконання остаточного судового рішення.

При цьому Верховний Суд у пункті 66 постанови від 10 вересня 2026 року у справі №320/51895/25 дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями розширювати права Пенсійного фонду України шляхом надання його органам можливості самостійно визначати черговість, частковість або пропорційність виконання остаточних судових рішень.

Верховний Суд також указав, що вирішення відповідних питань повинно здійснюватися на законодавчому рівні, а постанова №821 була прийнята поза межами належних повноважень Кабінету Міністрів України.

Отже, висновок Верховного Суду у справі №320/51895/25 полягає не в запереченні повноважень Кабінету Міністрів України щодо організації бюджетних видатків, а у встановленні відсутності належної законодавчої підстави для запровадження ним такого механізму виконання судових рішень, який змінює повноту та строки здійснення відповідних виплат.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що необхідність здійснення видатків у межах бюджетних асигнувань та відсутність у територіального органу Пенсійного фонду України повноважень щодо самостійного розподілу бюджетних коштів підтверджують правомірність застосування постанови №821.

Наведені обставини стосуються порядку організації бюджетного фінансування, проте самі собою не підтверджують існування законодавчо визначених повноважень щодо обмеження виплат на виконання судових рішень у спосіб, передбачений зазначеною постановою.

Не можуть бути прийняті й доводи апелянта про те, що на час виникнення спірних правовідносин постанова №821 була чинною, а тому обов`язковою для застосування.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Водночас установлення моменту втрати чинності нормативно-правовим актом необхідно відрізняти від питання його відповідності актам вищої юридичної сили та можливості застосування під час вирішення конкретного адміністративного спору.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

У постанові від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19 Велика Палата Верховного Суду, застосовуючи зазначений правовий підхід, дійшла висновку про неприпустимість застосування судом положень підзаконних нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції України та законам України, незалежно від того, чи були такі акти оскаржені в судовому порядку та чи залишалися вони чинними на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, формальна чинність підзаконного нормативно-правового акта на момент учинення суб`єктом владних повноважень певних дій не звільняє адміністративний суд від обов`язку перевірити відповідність застосованих положень Конституції України та законам України.

При цьому колегія суддів наголошує, що наведене не означає визнання постанови №821 такою, що втратила чинність із моменту її прийняття, або надання судовому рішенню у справі №320/51895/25 зворотної дії в часі.

Йдеться про застосування судом у конкретному адміністративному спорі положень актів вищої юридичної сили відповідно до частини третьої статті 7 КАС України та з урахуванням правової оцінки відповідного нормативного регулювання, наданої Верховним Судом.

Отже, посилання апелянта на чинність постанови №821 у січні 2026 року не є достатнім обґрунтуванням правомірності її застосування до спірних пенсійних виплат.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2026 року не змінює правової природи сум, нарахованих на виконання рішення суду, колегія суддів зазначає таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2025 року у справі №260/6895/25, яке набрало законної сили 22 жовтня 2025 року, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з 01 лютого 2024 року на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення від 12 серпня 2025 року №хр17886/ПМ2024, з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, премії та раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного рішення відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача, за результатами якого станом на грудень 2025 року її розмір після застосованого відповідачем максимального обмеження становив 23 610,00 грн.

Водночас визначений відповідачем розмір основної пенсійної виплати становив 22709,41 грн, а різницю між зазначеними сумами в розмірі 900,59 грн пенсійним органом віднесено до виплат, які здійснюються відповідно до постанови №821.

З 01 січня 2026 року набрав чинності Закон України від 03 грудня 2025 року №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік», статтею 7 якого встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у розмірі 2 595,00 грн.

У зв`язку зі зміною зазначеного показника Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області проведено черговий перерахунок пенсії позивача з 01 січня 2026 року.

Відповідно до протоколу перерахунку пенсії її загальний розрахований розмір з урахуванням надбавок становив 34407,80грн, а після застосованого відповідачем максимального обмеження - 25 950,00 грн. Водночас фактична основна пенсійна виплата за січень 2026 року становила 22 779,61грн.

Різницю між розміром пенсії після застосованого максимального обмеження та зазначеною сумою виплати, що становить 3170,39грн, відповідач пов`язував із застосуванням постанови №821.

Колегія суддів ураховує, що проведення перерахунку пенсії з 01 січня 2026 року було зумовлене зміною законодавчо визначеного прожиткового мінімуму.

Водночас із самого факту проведення такого перерахунку не випливає висновок про припинення будь-якого правового зв`язку між визначеним розміром пенсії та попереднім судовим рішенням, на виконання якого було проведено перерахунок за оновленою довідкою про грошове забезпечення.

Тому колегія суддів не ототожнює підставу проведення нового розрахунку пенсії із правовою природою всіх складових її розміру.

Разом із тим наявність такого зв`язку не є достатньою підставою для визнання правомірним застосування до відповідних сум механізму виплат, установленого постановою №821.

У цьому контексті необхідно розмежовувати встановлення фактичних обставин, за яких Пенсійний фонд відніс відповідну різницю до сум, нарахованих на виконання судового рішення, та визначення правомірності механізму, за яким відповідач здійснював її виплату.

Постанова Верховного Суду від 10 вересня 2026 року у справі №320/51895/25 не містить висновку про те, що кожне наступне збільшення пенсії у зв`язку зі зміною законодавчих показників припиняє правовий зв`язок відповідної пенсійної виплати з раніше ухваленим судовим рішенням.

Натомість визначальним правовим висновком у зазначеній постанові є висновок про відсутність у Кабінету Міністрів України належних повноважень установлювати постановою №821 новий порядок виконання остаточних судових рішень шляхом запровадження черговості, частковості та пропорційності відповідних виплат.

Отже, навіть якщо певну частину поточної пенсійної виплати відповідач визначив як різницю, що виникла внаслідок перерахунку пенсії на виконання судового рішення, це саме собою не підтверджує законності здійснення такої виплати в порядку, встановленому постановою №821.

Відповідно, доводи апелянта щодо збереження правового зв`язку відповідних сум із попереднім судовим рішенням не спростовують висновку про відсутність належної законодавчої підстави для застосування обмежувального механізму, запровадженого зазначеною постановою.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що посилання відповідача на необхідність виконання положень постанови №821, бюджетні обмеження та порядок обліку виплат за судовими рішеннями не підтверджують правомірності здійснення спірних пенсійних виплат у меншому розмірі саме з підстав застосування цього Порядку.

Водночас колегія суддів зазначає, що питання правомірності застосування обмеження максимального розміру пенсії та питання правомірності застосування постанови №821 мають різне нормативно-правове підґрунтя.

Постанова №821 регулювала порядок здійснення видатків на виплату пенсій за судовими рішеннями та не встановлювала загального максимального розміру пенсії.

Тому висновки суду щодо протиправності застосування постанови №821 не можуть автоматично ототожнюватися з вирішенням питання про правомірність максимального обмеження пенсії або визначенням іншого розміру пенсійної виплати поза межами заявлених позовних вимог.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не містять належного законодавчого обґрунтування повноважень застосовувати до спірних виплат механізм часткового виконання судових рішень, запроваджений постановою №821.

Зокрема, посилання на бюджетні асигнування та формальну чинність зазначеного нормативно-правового акта не спростовують висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10 вересня 2026 року у справі №320/51895/25, щодо відсутності належної законодавчої основи для запровадження такого механізму.

За цих обставин колегія суддів вважає обґрунтованим матеріально-правовий висновок про неправомірність застосування відповідачем постанови №821 як підстави для здійснення спірних пенсійних виплат у меншому розмірі.

Доводи апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області в цій частині є необґрунтованими та не спростовують висновку про відсутність належних правових підстав для застосування зазначеного механізму виплат.

2.3. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Згідно із статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та правові висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що правильним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 139 КАС України підстави для зміни розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №260/60/26 – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяВ. О. Кушнір

суддіВ. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин

Оригінал: reyestr.court.gov.ua