Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №420/28638/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28638/25

Головуючий І інстанції: Тарасишина О.М.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 28.11.2025р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

07.08.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДСНС в Одеській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, із урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за період з 10.08.2017р. по 18.07.2022р. у повному обсязі та за період з 19.07.2022р. по 17.07.2025р. не більш як за шість місяців, у відповідності до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100);

- зобов`язати ГУ ДСНС в Одеській області виплатити йому середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, із урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за період з 10.08.2017р. по 18.07.2022р. у повному обсязі та за період з 19.07.2022р. по 17.07.2025р. не більш як за шість місяців, у відповідності до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу цивільного захисту в ГУ ДСНС в Одеській області та 10.08.2017р. був виключений зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. При цьому, індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 10.08.2017р. у день звільнення виплачена не була, а була нарахована та виплачена відповідачем лише 17.07.2025р. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/26727/24. Таким чином, як стверджує позивач, відповідно до ст.117 КЗпП України, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Однак, відповідач зазначеної виплати не здійснив, що слугувало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що на спірні правовідносини поширюється дія спеціального законодавства у сфері цивільного захисту, а не ст.ст.116,117 КЗпП України, період стягнення після 19.07.2022р. обмежений шістьма місяцями, а розмір відшкодування має бути зменшений з урахуванням принципу співмірності та тривалого не звернення позивача до суду за захистом свого права.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ДСНС в Одеській області стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за період з 10.08.2017р. по 18.07.2022р. у повному обсязі та за період з 19.07.2022р. по 17.07.2025р. не більш як за шість місяців, відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100). Зобов`язано ГУ ДСНС в Одеській області виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за вказані періоди відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100). Стягнуто з ГУ ДСНС в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДСНС в Одеській області 30.12.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило, що судом, при винесенні даного судового рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.11.2025р. і прийняти нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає про те, що позивач проходив службу цивільного захисту, соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу якої гарантується ст.ст.115,125 Кодексу цивільного захисту України, а порядок виплати грошового забезпечення «Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» (затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018р. №623) та «Положенням про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р. №593), а відтак, на думку апелянта, ст.117 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюється.

Також, як стверджує апелянт, з 19.07.2022р. ст.117 КЗпП України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-IX обмежує період стягнення середнього заробітку шістьма місяцями, при цьому формулювання «не більш як» не означає обов`язковості стягнення саме за шість місяців.

Крім того, апелянт наголошує на тому, що суд першої інстанції не застосував принцип співмірності, сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, та не врахував того, що позивач звернувся до суду за захистом свого права на отримання індексації лише у серпні 2024р., тобто більш ніж через 84 місяці після звільнення, а середньоденний заробіток, на думку апелянта, має визначатися з урахуванням календарних днів у відповідності до п.5 розділу I «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» (затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018р. №623).

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДСНС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 проходив службу цивільного захисту в ГУ ДСНС в Одеській області, зокрема, на посаді старшого пожежного-рятувальника 22 державної пожежно-рятувальної частини м.Чорноморськ, у спеціальному званні сержанта служби цивільного захисту.

10.08.2017р. позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

16.12.2024р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/26727/24 зобов`язано ГУ ДСНС в Одеській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 10.08.2017р., із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008р.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2025р. зазначене рішення залишено без змін, у зв`язку з чим воно набрало законної сили 05.06.2025р.

17.07.2025р. на виконання даного судового рішення відповідачем перераховано на картковий рахунок позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 10.08.2017р. у розмірі 43514,95 грн., що підтверджується банківською випискою.

Вважаючи, що відповідачем у день його звільнення не було проведено остаточний розрахунок, у зв`язку із чим виникли підстави для виплати середнього грошового забезпечення за весь час такої затримки, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що належні позивачу суми індексації грошового забезпечення при звільненні виплачені не були, а фактичний розрахунок з ним проведено лише 17.07.2025р., що, відповідно до ст.117 КЗпП України, є підставою для виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому, суд, з урахуванням висновків Верховного Суду, поділив спірний період на дві частини - до 19.07.2022р., який регулюється редакцією ст.117 КЗпП України без обмеження строку, та після цієї дати, коли виплата обмежується шістьма місяцями, та зобов`язав відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за вказані періоди відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. №100), без визначення конкретного розміру.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, в цілому погоджується з висновками суду 1-ї інстанції щодо наявності у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, разом із тим вважає, що судом 1-ї інстанції не було визначено правильний початок періоду затримки, конкретний розмір належного позивачу відшкодування та не було застосовано принцип «співмірності», з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Аналогічні положення фактично містяться і в ч.1 ст.2 КЗпП України.

Так, згідно зі ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про суми, нараховані і виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022р. №2352-ІХ), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені у ст.116 цього ж Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору стосовно розміру належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір було вирішено на користь працівника. Якщо ж спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування весь за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений ч.1 цієї статті.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів доходить висновку, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Зокрема, Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012р. №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117,237-1 цього Кодексу роз`яснив, що відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, з-поміж іншого, за затримку виплати їх грошового забезпечення, не врегульовані ані Кодексом цивільного захисту України, ані нормами «Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту» (затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України від 20.07.2018р. №623), ані «Положення про проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2013р. №593), які визначають порядок проходження служби, умови, склад та розміри грошового забезпечення.

У той же час, такі питання врегульовані КЗпП України.

А тому, з огляду на неврегульованість спеціальним законодавством питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні зі служби цивільного захисту, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, ст.117.

Окрім цього, варто наголосити на тому, що передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації. Зазначений законодавчий припис є загальним та не встановлює конкретних видів виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день звільнення. Непроведення з вини відповідача такої виплати у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої у ст.117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Аналогічна правова позиція у подібних спірних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 13.02.2020р. у справі №809/698/16 та від 09.07.2020р. у справі №320/6659/18.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України, обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з вказаною обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Водночас, варто зазначити, що для задоволення позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

Для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку, як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за час затримки всіх виплат при звільненні.

Наведені висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 30.04.2020р. у справі №140/2006/19.

Тобто, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Матеріалами справи підтверджується, що при звільненні позивача зі служби йому не були виплачені всі суми, належні до виплати при звільненні. Зокрема, ОСОБА_1 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10.08.2017р., проте індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016р. по 10.08.2017р. йому було виплачено лише після звільнення на виконання рішення суду у справі №420/26727/24, а саме - 17.07.2025р. Отже, оскільки повний розрахунок з позивачем проведено не у день звільнення зі служби, останній, згідно зі ст.117 КЗпП України, має право на виплату йому середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Що ж стосується періоду затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби і, відповідно, розміру стягнення середнього заробітку за час такої затримки, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, колегія суддів зазначає про те, що у постановах від 28.06.2023р. у справі №560/11489/22 та від 21.02.2024р. у справі №160/15380/22, у правовідносинах із аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено правовий висновок про необхідність застосування ст.117 КЗпП України в редакції згідно із Законом №2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Водночас, за висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29.01.2024р. у справі №560/9586/22 та від 29.02.2024р. у справі №460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій ст.117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом №2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на дві частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022р. і після цього.

При цьому, Верховним Судом вказано, що період до 19.07.2022р. (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) регулюється редакцією ст.117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом №2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022р. регулюється вже нині чинною редакцією ст.117 КЗпП України, яка, про що і зазначалося вище, передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.

Застосовуючи наведені висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає, що останнім днем служби позивача є 10.08.2017р., а виплата належної йому індексації грошового забезпечення здійснена 17.07.2025р.

Тобто, періодом затримки розрахунку при звільненні позивача є період часу з 11.08.2017р. по 16.07.2025р. включно, який підлягає поділу на дві частини, а саме: з 11.08.2017р. по 18.07.2022р. включно - без обмеження строком, та з 19.07.2022р. - не більш як 6 місяців, тобто по 19.01.2023р. включно.

При цьому, суд першої інстанції помилково визначив початок періоду затримки з 10.08.2017р., тобто з дня звільнення позивача, у який роботодавець ще мав можливість провести з ним повний розрахунок відповідно до ст.116 КЗпП України.

У свою чергу, п.2 «Порядку обчислення середньої заробітної плати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995р. за №100) передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку із навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За п.8 цього Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З огляду на той факт, що грошове забезпечення осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту нараховується за кожний календарний день перебування на службі, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача повинен визначатися шляхом ділення грошового забезпечення за два місяці, що передують звільненню, на число календарних днів за цей період, що, зрештою, відповідає і позиції самого апелянта.

Разом із тим, варто наголосити, що згідно з п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. №13, суд має навести в рішенні конкретні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню, задовольняючи позовні вимоги про оплату праці. Однак, судом першої інстанції такий розрахунок у рішенні не наведено.

Згідно з наявними у матеріалах справи доказами, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням складає: за червень 2017р. - 6802,42 грн. та за липень 2017р. - 6763,64 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що середньоденний заробіток позивача має бути розрахований з календарних днів і складає - 222,39 грн. (грошове забезпечення за червень-липень 2017р. (два місяці перед звільненням) - 13566,06 грн. / 61 (кількість календарних днів за вказаний період)).

Що ж стосується періоду затримки, то, враховуючи наведені вище висновки, період затримки розрахунку при звільненні з 11.08.2017р. по 18.07.2022р. складає - 1803 дні, а з 19.07.2022р. по 19.01.2023р. включно (з урахуванням обмеження строку шістьма місяцями) - 185 днів, а всього - 1988 днів. Відповідно, з урахуванням зазначеного розміру середньоденного заробітку, середній заробіток за даний період складає - 442111,32 грн. (222,39 грн. х 1988 днів).

Відносно розміру середнього заробітку за вказаний період, який підлягає виплаті позивачу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, а також від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за весь час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника і роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Також, відповідно до висновків Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19 щодо застосування ст.117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався Верховним Судом і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з`ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.

На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19.

Водночас, за висновками Верховного Суду у постанові від 27.04.2023р. у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023р. у справі №340/681/20, запропонований у справі №480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню відповідно до ст.117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов`язковий.

Верховний Суд зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.

Колегія суддів враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, а також Верховного Суду від 30.11.2020р. у справі №480/3105/19, від 27.04.2023р. у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023р. у справі №340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст.116 та 117 КЗпП України до внесення змін Законом №2352-IX.

У той же час, колегія суддів вважає, що конструкції положень ст.ст.116,117 КЗпП України в редакції згідно із Законом №2352-IX не дають жодних підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020р. у справі №821/1083/17, Верховного Суду у постановах від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19, від 27.04.2023р. у справі №200/5415/20-а, від 08.06.2023р. у справі №340/681/20, у відповідності до яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Також, забезпечуючи єдність судової практики, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025р. у справі №489/6074/23, надаючи оцінку правовій природі відповідальності згідно зі ст.117 КЗпП України як компенсаційного механізму, дійшла висновку, що поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

У свою чергу, відступивши від ряду попередніх правових висновків Верховного Суду, Велика Палата наголосила, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до ст.117 КЗпП України згаданим Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Така законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

А тому, розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022р., варто брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, які були встановлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019р. у справі №761/9584/15-ц (враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Розмір же відшкодування суд повинен зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум.

Колегія суддів зазначає про те, що ч.2 ст.117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022р., так і в редакції згідно з Законом №2352-IX, містить однакові приписи, відповідно до яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець має сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч.2 ст.117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності Великою Палатою Верховного Суду вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпП України.

Що ж до абз.2 ч.2 ст.117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, зокрема, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У вказаних справах Верховним Судом зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.

Як уже зазначалося вище, загальний розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні складає - 442111,32 грн., тоді як сума несвоєчасно виплаченої йому індексації грошового забезпечення становить 43514,95 грн., тобто в десять разів менше.

Враховуючи викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, наведені Великою Палатою Верховного Суду, колегія суддів вважає, що підлягають врахуванню наступні обставини:

- позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10.08.2017р.;

- за захистом порушеного права на отримання індексації грошового забезпечення позивач звернувся до суду лише у серпні 2024р., тобто майже через сім років після виключення його зі списків особового складу, що і зумовило переважну тривалість періоду затримки;

- судове рішення у справі №420/26727/24 набрало законної сили 05.06.2025р. та було виконане відповідачем 17.07.2025р. (протягом 42 днів з дати набрання законної сили);

- частка коштів, яка була виплачена позивачу на виконання вказаного судового рішення, у порівнянні із розміром середнього заробітку складає всього 9,84% (43514,95 грн. / 442111,32 грн.).

За таких обставин та з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін справи, суд апеляційної інстанції вважає необхідним зменшити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби відповідно до розміру частки коштів, яка виплачена позивачу на виконання судового рішення, у порівнянні із встановленим судом розміром середнього заробітку - 9,84% (442111,32 грн. х 9,84%), і з урахуванням співвідношення періоду затримки розрахунку та періоду, коли позивач почав вчиняти активні дії з метою захисту свого порушеного права. Відповідно, отримана сума становить - 43503,75 грн.

Судом попередньої інстанції помилково не було враховано зазначеного.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що ст.117 КЗпП України не поширюється на осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, то колегія суддів зазначає про те, що наведені апелянтом ст.ст.115,125 Кодексу цивільного захисту України, Положення №593 та Інструкція №623 визначають гарантії соціального захисту, склад та порядок виплати грошового забезпечення, проте не містять жодних положень щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, а тому, як уже зазначалось, у цій частині до спірних правовідносин застосовується ст.117 КЗпП України. При цьому, Інструкція №623 затверджена лише 20.07.2018р., тобто після звільнення позивача, а доводи апелянта про необхідність розрахунку середньоденного заробітку з календарних днів враховані колегією суддів при наведеному вище розрахунку.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що позивач більш ніж 84 місяці не звертався до суду за захистом свого права, то колегія суддів зазначає, що даний позов подано 07.08.2025р., тобто менш ніж через місяць після проведення з ним фактичного розрахунку, а тому строк звернення до суду, визначений ст.233 КЗпП України, позивачем не порушено. Водночас, тривала бездіяльність позивача щодо захисту права на отримання індексації грошового забезпечення врахована колегією суддів як один із критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначених Великою Палатою Верховного Суду.

Не є підставою для іншого вирішення спору і посилання апелянта на постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.12.2022р. у справі №380/9684/22, П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025р. у справі №420/16776/24, оскільки, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Відповідно, доводи апеляційної скарги ГУ ДСНС в Одеській області частково знайшли своє підтвердження.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, не було належним чином реалізовано апелянтом у частині доведення відсутності підстав для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У силу вимог п.2 ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Як передбачено ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або ж зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з ч.4 ст.317 КАС України, зміна судового рішення може полягати в доповненні або ж зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи, що суд першої інстанції правильно вирішив спірне питання, але з помилковим застосуванням норм матеріального права, колегія суддів вважає необхідним змінити рішення суду 1-ї інстанції в частині обґрунтування висновків суду з викладених вище мотивів і обрати належний спосіб відновлення порушеного права (з дотриманням справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи).

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року - змінити в його мотивувальній частині, з мотивів, викладених у цій постанові.

Абзац 3 резолютивної частини рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року викласти в наступній редакції:

«Зобов`язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Одеській області нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виплати всіх сум, що належали йому в день звільнення, а саме за період з 11.08.2017 року по 18.07.2022 року включно та з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року включно в розмірі - 43503,75 грн. (сорок три тисячі п`ятсот три гривні 75 копійок)».

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 22.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко