Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №160/24189/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/24189/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року (суддя Кисельова Є.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить суд:

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо взяття на військовий облік ОСОБА_1 ;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , що полягають у відмові внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку відповідно до паперового військово облікового документа, військового квитка серія НОМЕР_1 виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 14.07.1993;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку відповідно до паперового військово облікового документа, військового квитка серія НОМЕР_1 виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 14.07.1993.

21.08.2026 ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подано заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 про визнання дій ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Заява обґрунтована тим, що в позовній заяві позивач ставе питання про приведення електронного реєстру призовників у відповідність з наявним в нього на руках паперовим військово-обліковим документом, військовим квитком. Після виключення з військового обліку особа перестає бути військовозобов`язаним, а тому на неї не поширюються закони про військовий обов`язок та військову службу. Зокрема, така особа не може бути призвана під час мобілізації, не зобов`язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, їй не можна вручити повістку. Рішення про виключення з військового обліку є остаточним– особа не повинна знову ставати на військовий облік, окрім випадку, коли вона робить це добровільно, та якщо заяву на взяття її на військовий облік особи до ТЦК та СП не подавала. Невжиття заходів забезпечення адміністративного позову призведе до ускладнення чи унеможливить виконання судового рішення, а захист та поновлення порушених прав та інтересів заявника, за якими він звернувся до суду, не буде вже ефективним, оскільки відносно останнього може бути прийняте рішення про мобілізацію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

Скаржник зазначає, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції: не надав належної оцінки самостійній підставі забезпечення позову, передбаченій пунктом 1 частини другої статті 150 КАС України; помилково ототожнив тимчасову заборону призову із фактичним вирішенням позовних вимог по суті; не врахував, що мобілізація позивача до вирішення спору призведе до виникнення нових правовідносин та нового правового статусу, які не будуть автоматично припинені навіть у разі задоволення цього позову; не здійснив належного співвідношення наслідків застосування тимчасового заходу із наслідками його невжиття; дійшов висновку про суто гіпотетичний характер ризику, який спростовується актуальними офіційними відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Приписами ч.1 та 2 ст.150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Положеннями п.5 ч.3 ст.151 КАС України встановлено, що не допускається забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

За правилами ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.4-5 ст.154 КАС України, залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Положеннями ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, колегія суддів зазначає, що у постанові від 16.04.2024 у справі №140/1568/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив наступне:

«За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.»

Крім цього, Верховний Суд у вказаній справі дійшов висновку, що обставини, які зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням, «...підлягають доказуванню в межах адміністративного процесу під час розгляду адміністративної справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону стосовно оцінки доказів, з наданням можливості реалізації прав та виконання обов`язків усіх його учасників й не свідчать про очевидність ознак протиправності рішення суб`єкта владних повноважень, охопленого предметом спору, та про порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду».

У постанові від 10.10.2019 у справі №260/1499/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив:

«Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю (частина друга статті 150 КАС України).

Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.».

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила що «…для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами.».

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що:

«Крім того, Велика Палата Верховного Суду вважає, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом.».

У постанові від 15.10.2025 у справі №440/6277/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив:

«...для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України».

У цій же постанові Верховний Суд вказав: «...сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке ймовірно стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку», а також: «Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову».

Апеляційний суд зазначає, що сам лише факт подання заяви про забезпечення позову не може бути достатньою підставою для встановлення заборони суб`єкту владних повноважень на здійснення ними своїх функцій та обов`язків, визначених чинним законодавством.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що без дослідження усіх обставин та доказів у справі забезпечення позову в обраний позивачем спосіб матиме наслідком фактичне вирішення цього спору на стадії розгляду заяви про забезпечення позову, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Як слідує із матеріалів справи, що позивач обґрунтовує свою заяву необхідністю вжиття заходів забезпечення позову ризиком вчинення щодо нього подальших організаційних дій, може бути прийняте рішення про мобілізацію.

При цьому, відповідно до переліку додатків до заяви про забезпечення позову, до неї не додано документів, які свідчили про вчинення відповідачем дій щодо призову позивача, напрвлення на ВЛК, вручення повістки, тощо.

Отже, доводи позивача про наявність загрози правам позивача ґрунтуються на припущенні щодо обставин, які можуть виникнути в майбутньому, тоді як за вищенаведеними висновками Верховного Суду загроза правам, свободам та інтересам особи повинна мати реальний характер, бути прямо пов`язаною з об`єктом спору та підтверджуватися доказами.

Доводи позивача про те, що він, не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, оскільки відповідно до пп.6 п.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» є виключеним з військового обліку, як особо, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, стосуються обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Ці обставини підлягають доказуванню та оцінці під час розгляду справи по суті з дотриманням вимог процесуального закону щодо оцінки доказів і з наданням можливості реалізації прав та виконання обов`язків усіма учасниками справи. Сама лише незгода позивача з діями суб`єкта владних повноважень не свідчить про очевидність ознак їх протиправності, а під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується.

На підставі вказаного, судова колегія вважає, що в даному випадку відсутні підстави, передбачені п.2 ч.2 ст.150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову.

Позовні вимоги у цій справі спрямовані на зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення ОСОБА_1 з військового обліку відповідно до паперового військово облікового документа, військового квитка серія НОМЕР_1 виданого ІНФОРМАЦІЯ_3 14.07.1993.

Заявлений же захід забезпечення позову полягає у забороні відповідачу вчиняти будь-які дії, спрямовані на реалізацію цього запису.

Задоволення заяви до вирішення справи по суті мало б наслідком того, що оскаржувані дії відповідача були б позбавлені будь-яких правових наслідків, тобто позивач без дослідження обставин і доказів у справі фактично отримав би той результат, якого він прагне досягти рішенням суду. Такий спосіб забезпечення позову підміняє собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті, що не відповідає меті інституту забезпечення позову.

Заявлений захід за своїм змістом обмежував би відповідача як суб`єкта владних повноважень у здійсненні покладених на нього законом функцій у сфері військового обліку та мобілізаційної підготовки. Оцінюючи співвідношення прав та інтересів, про захист яких просить заявник, із такими наслідками для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 КАС України), суд не вбачає підстав вважати, що невжиття заявленого заходу спричинить більшу шкоду, ніж його застосування.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає, що заявником не доведено наявності обставин, з якими ч.2 ст.150 КАС України пов`язує можливість забезпечення позову, у зв`язку з чим у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В доводах апеляційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку колегії суддів, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

А відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правомірно визнав необґрунтованою заяву про вжиття заходів забезпечення позову та відмовив в її задоволенні.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров

суддя О.В. Головко