Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №280/1272/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 280/1272/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року (суддя Новікова І.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.10.2025 №084650011243 яким позивачу відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області вчинити наступні дії:

зарахувати до загального страхового стажу: період навчання в Сільському професійно-технічному училищі №6 м.Мелітополь Запорізької області з 01.09.1981 по 09.10.1982 згідно з атестатом №9645 від 19.10.1982; період трудової діяльності в колгоспі ім.Леніна Мелітопольського району Запорізької області з 27.08.1981 по 18.01.1990 згідно архівної довідки №05-07/Г-2340 від 15.10.2025; період трудової діяльності в колгоспі ім. Фрунзе Мелітопольського району Запорізької області з 18.01.1996 по 09.09.2002 за даними трудової книжки НОМЕР_1 ;

призначити дострокову пенсію за віком відповідно до п. 4 частини 1 ст. 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачу протиправно було відмовлено у призначенні пенсії через недостатність страхового стажу. Позивач зазначає, що відповідачем під час розгляду його заяви та доданих документів безпідставно було відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів навчання в Сільському професійно-технічному училищі №6 м. Мелітополь Запорізької області з 01.09.1981 по 09.10.1982 згідно з атестатом №9645 від 19.10.1982; період трудової діяльності в колгоспі ім. Леніна Мелітопольського району Запорізької області з 27.08.1981 по 18.01.1990 згідно архівної довідки №05-07/Г-2340 від 15.10.2025; період трудової діяльності в колгоспі ім. Фрунзе Мелітопольського району Запорізької області з 18.01.1996 по 09.09.2002 за даними трудової книжки НОМЕР_1 . З урахуванням викладеного у позовній заяві позивачка просила задовольнити позовні вимоги.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.10.2025 №084650011243, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду по цій справі.

В задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що за результати розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано періоди за записами трудової книжки НОМЕР_1 та період навчання за атестатом № 9645, оскільки документи подані не в оригіналах; за доданою довідкою №05-07/Г-2340 від 15.10.2025, оскільки по батькові та ім`я заявника зазначені не повністю.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 20.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до органів ПФУ з заявою про призначення пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 27.10.2025 №084650011243, яке прийнято за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу у 25 років.

Позивач, не погодившись з відмовою у призначенні пенсії, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини у сфері пенсійного забезпечення до 01 січня 2004 року врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), а після 01 січня 2004 року Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058).

Частиною 1 статті 5 Закону №1058 визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини 2 статті 5 Закону №1058 виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Згідно частини 3 статті 4 Закону №1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 8 вказаного Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058 призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 115 Закону №1058, право на призначення дострокової пенсії за віком мають: військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, особи начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб начальницького і рядового складу Державного бюро розслідувань, які померли (загинули) у період проходження військової служби (виконання службових обов`язків) чи після звільнення із служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих під час виконання обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, особи, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пунктів 20, 21 і 25 частини першої статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пунктів 12, 13 і 16 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (крім працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів), особи з числа резервістів, військовозобов`язаних і осіб, які входили до складу добровольчого формування територіальної громади, яким надано статус учасника бойових дій відповідно до пункту 19 статті 6, особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 11 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», дружини (чоловіки), якщо вони не взяли повторний шлюб, і батьки, яким надано статус сім`ї загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України відповідно до пунктів 3 і 4 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, пункту 5 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону з числа членів сімей резервістів і військовозобов`язаних, а також пункту 6 частини першої статті 10-1 зазначеного Закону, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.

Тобто, пунктом 4 частини 1 статті 115 Закону №1058 визначено в якості однієї з умов для призначення пенсії наявність страхового стажу для чоловіків в розмірі 25 років.

Як встановлено судом, рішенням ГУ ПФУ у Київській області від 27.10.2025 №084650011243, яке прийнято за принципом екстериторіальності, позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу у 25 років.

В рішенні вказано, що страховий стаж позивача визначено органом ПФУ в розмірі 17 років 20 днів, при мінімально необхідному 25 років.

Також, відповідачем зазначено, що за результатами розгляду документів доданих до заяви не зараховано до страхового стажу періоди:

за записами трудової книжки НОМЕР_1 та період навчання за атестатом №9645, оскільки документи подані не в оригіналах;

за доданою довідкою №05-07/Г-2340 від 15.10.2025, оскільки по батькові та ім`я заявника зазначені не повністю.

Надаючи оцінку наведеному суд зазначає, що питання зарахування до стажу роботи періодів на підставі членства у колгоспах врегульоване статтею 56 Закону №1788-XII.

Згідно частин 1 та 2 статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

З наведеного слідує, що період роботи в колгоспах після 1965 року зараховується до страхового стажу за фактичною тривалістю відпрацьованих робіт виключно у випадку не виконання встановленого мінімуму трудової участі без поважних причин.

Водночас, на переконання суду, якщо працівник не виконав встановленого мінімуму трудової участі в колгоспі з поважних причин, то положення частини 2 статті 56 Закону №1788-XII не можуть застосовуватися в частині зарахування до стажу роботи відповідних періодів лише за фактичною тривалістю відпрацьованих робіт.

При цьому колегія суддів наголошує, що а ні Закон №1788-XII, а ні Закон №1058 окремо не врегульовують питання зарахування до стажу періоди роботи у колгоспах, якщо член колгоспу не виконав встановленого мінімуму трудової участі з поважних причин.

Отже, у трудовій книжці позивачки наявні відповідні записи про роботу у спірний період, тому ці записи є належними та допустимими доказами на підтвердження страхового (трудового) стажу. Також вкладиш до трудової книжки містить відомості про встановлений мінімум та кількість відпрацьованих трудоднів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону № 1788-XII та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 (далі Порядок №637) передбачено, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи.

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

На підставі пункту 2.2. Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону (пункт 2.3. Інструкції 2.3.).

Пунктом 2.4. Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Згідно з пунктом 2.11. Інструкцію №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

На підставі пункту 2.13. Інструкції №58 зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Аналогічні норми були закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162, яка діяла під час оформлення частини записів в спірні періоди в трудовій книжці позивача.

В Основних положеннях про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 14.03.1975 №310 містилися наступні вимоги. Трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться усім членів колгоспів з прийняття їх у члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство в колгоспі: прийом до членів колгоспу, припинення членства у колгоспі; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі у громадському господарстві, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами внутрішнього розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використані винаходи та раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Всі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка; обов`язок належного оформлення записів у трудові книжці покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб. Необхідність підтверджувати періоди роботи іншими документами для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Суд зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім цього, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.

Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №127/9055/17.

Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а.

Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічні висновки знаходяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Окрім цього, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а.

Аналогічно і Закон України «Про адміністративну процедуру» передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом.

Згідно ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу.

В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивачки, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи.

Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції, що ГУ ПФУ у Київській області не було належним чином розглянуто заяву позивача та необґрунтовано прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії, оскільки відмовляючи позивачу у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи, орган ПФУ вказував на те, що не можливо зарахувати до страхового стажу періоди роботи за записами трудової книжки НОМЕР_1 та період навчання за атестатом №9645, оскільки документи подані не в оригіналах.

ГУ ПФУ у Київській області за наслідками розгляду наданих позивачем документів не було запропоновано йому надати додаткові документи (зокрема і в оригіналах), як і не було надано сприяння у отриманні таких документів шляхом направлення відповідних запитів до уповноважених органів та архівних установ.

Також, ГУ ПФУ у Київській області безпідставно не було взято до уваги архівну довідку Державного архіву Запорізької області від 15.10.2025 №05-07/Г-2340 з посиланням на те, що у довідці по батькові та ім`я заявника зазначені не повністю.

Водночас, архівна довідка Державного архіву Запорізької області від 15.10.2025 №05-07/Г-2340 містить як скорочене, так і повне ПІБ позивача, що у повній мірі надає можливість ідентифікувати особу, якої така довідка стосується.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 27.10.2025 №084650011243, а також з обраним судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача – зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду по цій справі.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя А.В. Суховаров

суддя О.В. Головко