Постанова від 22 жовтня 2026 р. у справі №520/9572/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 р.Справа № 520/9572/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., повний текст складено 14.07.26 по справі № 520/9572/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, ОСОБА_1 , з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про зобов`язання вчинити певні дії, в якому просить суд:

1. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) - внести дані про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , з військового обліку, видати новий військово-обліковий документ, до якого нести вказані дані про виключення;

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) - внести дані про виключення мене, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , з військового обліку на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів, надати витяг з даного реєстру, також до Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів та помістити мою особову картку до картотеки осіб, виключених з військового обліку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивач усунув недоліки позовної заяви шляхом надання до суду уточненої позовної заяви відповідно до якої позивач просить суд:

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) - внести дані про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів, надати витяг з даного реєстру, також до Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів, видати новий військово-обліковий документ, до якого нести вказані дані про виключення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що його було виключено (знято) з військового обліку на підставі ст. 37 п. 6 пп. 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу (у редакції того часу)» згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.07.1996 №4/157 (з поміткою «про зняття з обліку» від 09.10.2007 року), як особу, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину. Позивач вважає дії відповідача щодо зняття його з військового обліку замість виключення з нього протиправними, у зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати подальший розгляд справи у межах наступних позовних вимог:

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) - внести дані про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП – НОМЕР_2 , з військового обліку до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів, надати витяг з даного реєстру, також до Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів, видати новий військово-обліковий документ, до якого нести вказані дані про виключення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції беззастережно встановив і зафіксував у рішенні, що у 2007 році виключення позивача з обліку відбулося правомірно і законно. Проте, відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, що ухвалені у 2024 році Закон України від 11.04.2024 №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» та постанова Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 «Питання проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» скасовують цей статус на майбутнє, оскільки судимість виключена з переліку підстав статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вважає такий висновок суду першої інстанції грубим порушенням статті 58 Конституції України. Вказує, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 закон не має зворотної дії в часі, крім випадків пом`якшення відповідальності. Новий закон регулює відносини, які виникають після його ухвалення. Станом на 18.05.2024 правовідносин військового обліку між позивачем та ТЦК не існувало взагалі - вони були повністю припинені 19 років тому. Позивач мав стабільний, безстроковий статус цивільної особи. Стверджує, що судом першої інстанції повністю проігноровано частину другу статті 64 Конституції України, яка імперативно зазначає, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтею 58 Конституції України. Конституційний захист від зворотної дії закону є абсолютним. Будь-які посилання суду на особливий період чи необхідність доукомплектування ЗСУ як на підставу для анулювання законно набутого у 2007 році статусу людини вважає протиправними. Повторне взяття цивільної людини на військовий облік є юридично значущим адміністративним актом індивідуальної дії, оскільки воно миттєво обмежує її конституційні права (включаючи свободу пересування за статтею 33 Конституції України) та накладає суворі обов`язки під загрозою кримінальної відповідальності. Посилається на правовий висновок Третього апеляційного адміністративного суду, викладений у постанові від 24.06.2026 у справі №280/10891/25. Зазначає, що ТЦК та СП вніс позивача до реєстру «Оберіг» автоматично, без жодних розпорядчих актів чи наказів, керуючись власним хибним тлумаченням закону. Зауважує, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції вдався до відвертого процесуального спаму та зловживання правами (стаття 45 КАС України), подавши чотири однотипні документи (відзив на позов від 26.05.2026, заперечення від 02.06.2026, додаткові пояснення від 10.06.2026 та заперечення від 18.06.2026), які не містили жодних нових доказів, а лише мали на меті заплутати суд та штучно затягнути процес, що суд першої інстанції залишив без належної процесуальної уваги.

ІНФОРМАЦІЯ_3 подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 без змін.

Зазначає, що вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 21.06.2006 у справі №1-204/06 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.263 Кримінального кодексу України (незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами). Вказує, що на час засудження позивача редакція п.6 ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» містила підставу виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Однак, Законом України від 11.04.2024 №3633-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» внесені зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та статтю 37 викладено в новій редакції, яка не містить такої підстави для виключення з військового обліку, як попереднє засудження особи до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Тобто, громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які навіть були раніше виключені з військового обліку за вчинення злочинів, на теперішній час, згідно норм чинного законодавства, повинні перебувати на військовому обліку, а громадяни віком з 25 до 60 років є військовозобов`язаними. Стверджує, що електронна облікова картка позивача в Єдиному державному реєстрі «Оберіг» була автоматично сформована ще 13.07.2021 під час первинного масового наповнення системи на підставі відомостей, отриманих в порядку обміну від інших державних органів відповідно до Закону №1951-VIII. Оскільки до реєстру «Оберіг» за законом вносяться відомості виключно про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, факт автоматичного створення картки доводить, що позивач де-юре перебував у статусі військовозобов`язаного щонайменше з 2021 року. При цьому, позивач з 2021 року жодним чином не оскаржував факт формування своєї облікової картки та свій правовий статус. Отже, ТЦК та СП у 2024-2026 роках не здійснював жодного «нового» чи «таємного» взяття позивача на облік.

ОСОБА_1 подав до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає, що жодна норма Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» не дозволяла і не дозволяє вносити до Реєстру відомості про цивільних осіб, які були законно та правомірно виключені з військового обліку. Вказує, що якщо інформаційні системи автоматично підтягнули дані цивільної особи ОСОБА_1 , відповідач як володілець та розпорядник Реєстру, що здійснює ведення обліку на локальному рівні, був процесуально зобов`язаний негайно видалити ці дані або присвоїти їм архівний статус «Виключений з військового обліку». Стверджує, що законодавець у частині другій статті 64 Конституції України встановив пряму та безальтернативну заборону: обмежувати дію статті 58 Конституції України заборонено навіть в умовах воєнного стану. Наголошує, що ТЦК та СП фактично визнав, що вніс позивача до реєстру «Оберіг» у «Картотеку вільних залишків» автоматично, без жодних розпорядчих актів чи наказів, керуючись власним хибним тлумаченням закону.

ІНФОРМАЦІЯ_3 подав до суду заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких зазначає, що Порядок організації та ведення військового обліку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, передбачає ведення відповідних облікових даних та їх актуалізацію, а також визначає порядок взяття, зняття та виключення громадян з військового обліку. Отже, саме по собі існування електронного запису не може бути доказом незаконності дій відповідача, так само як не може автоматично підтверджувати наявність у позивача права вимагати виключення з військового обліку за підставою, якої чинне законодавство вже не містить. Положення Порядку №1487 також підтверджують, що питання взяття, зняття та виключення з військового обліку врегульовуються відповідними правилами військового обліку, а не лише технічним записом у певній інформаційній системі. Зауважує, що технічне або інформаційне відображення даних не змінює змісту чинного законодавства та не створює самостійної матеріально-правової підстави для виключення особи з військового обліку.

ОСОБА_1 подав до суду додаткові письмові пояснення по справі, в яких зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2026 у справі №320/31215/25 визнано протиправними та скасовано (анульовано) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України в частині механізму автоматичного повернення на військовий облік осіб, які раніше були законно виключені з нього. Вказує, що оскільки ІНФОРМАЦІЯ_6 застосував щодо ОСОБА_1 протиправний механізм «цифрового поновлення» особи, яка вже не є військовозобов`язаною, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2026 у справі №320/31215/25 має пряме та визначальне значення для оцінки законності дій відповідача у даній справі. Стверджує, що поставлення «виключений з військового обліку» у 2007 році – це акт індивідуальної дії повноважного державного органу ( ІНФОРМАЦІЯ_7 ), який повністю вичерпав свою дію фактом виконання та породив безстроковий статус цивільної особи.

ІНФОРМАЦІЯ_3 подав до суду заперечення на додаткові письмові пояснення позивача по справі, в яких зазначає, що Шостий апеляційний адміністративний суд у справі №320/31215/25 розглядав позовні вимоги щодо протиправного поновлення особи на військовому обліку, яка була виключена за станом здоров`я в контексті автоматичної верифікації реєстрів. За цим, вказане рішення ухвалене у правовідносинах, які не є подібними до предмета даного спору, оскільки стосуються абсолютно інших фактичних і правових обставин. Звертає увагу, що позивач намагається штучно створити новий предмет спору, який повністю підміняє суть первинного позову. Наголошує, що зі змісту уточнених позовних вимог встановлено, що позивач просить суд зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 внести дані про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів, надати витяг з даного реєстру, також до Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів та помістити особову картку до картотеки осіб, виключених з військового обліку. Стверджує, що жодних інших позовних вимог позивачем по типу «цифрового поновлення» (як вказано у додаткових письмових поясненнях позивача) заявлено не було. В апеляційній скарзі вимоги щодо ТЦК та СП також формально не змінювалися. Проте, мотивуючи свої додаткові письмові пояснення посиланнями на нерелевантну справу №320/31215/25, позивач фактично намагається оскаржити «поновлення на обліку» чи «автоматичну верифікацію», що є спробою запровадити абсолютно новий предмет розгляду на стадії апеляції.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 21.06.2006 у справі №1-204/06 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України, та призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком на три роки.

У 2007 році внесено запис щодо позивача у довідку ІНФОРМАЦІЯ_5 від 18.07.1996 №4/157 (штамп з поміткою «про зняття з обліку» від 09.10.2007).

Надалі, як зазначено позивачем, під час відвідування ІНФОРМАЦІЯ_8 ним подано письмовий запит від 25.12.2025 за вх.№14081, в якому просив надати інформацію, підтверджувальні документи про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку, як особи, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжкого злочину.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13.01.2026 №8/452 позивача повідомлено про те, що за даними з облікової картки у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів та облікової картки на паперовому носії, що зберігається у ІНФОРМАЦІЯ_9 , позивач з обліку військовозобов`язаних не виключався, інформація про судимість відсутня. Разом з тим, у обліковій картці є запис про зняття з обліку на підставі Наказу МОУ №342 від 09.06.2006. Вказаний запис зроблений на підставі висновку про придатність до військової служби, за результатом медичного огляду військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_10 від 11.12.1995: «Непридатний в мирний час, обмежено придатний у воєнний час». Зазначено, що поняття «знятий» та «виключений» не є тотожними. За інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів та облікової картки ІНФОРМАЦІЯ_11 , позивач перебуває на військовому обліку рядового, сержантського і старшинського складу запасу. Звернуто увагу, що з 18.05.2024 особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, є військовозобов`язаними та можуть бути призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Також листом ІНФОРМАЦІЯ_8 від 01.03.2026 №8/2565, у відповідь на заяву від 17.02.2026 за вх. №1522, позивача повідомлено про те, що відповідно до частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі. Отже, наявність вироку Чугуївського міського суду Харківської області від 21.06.2006 по справі №1-204/06 про визнання позивача винним у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст.263 КК України не є підставою для виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних. Наразі позивач є військовозобов`язаним та підлягаєте призову на військову службу за мобілізацією.

Вважаючи, що наявні підстави для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести дані про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів, надати витяг з даного реєстру, також до Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів та помістити особову картку до картотеки осіб, виключених з військового обліку, позивач ініціював даний спір.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 18.05.2024 редакція частини шостої статті 37 Закону України №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, тому відсутні підстави для внесення даних про виключення позивача з військового обліку на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

За змістом п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі по тексту - Положення №154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Відповідно до п.11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ).

За змістом ч.1 ст.1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ч.5 ст.1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Згідно ч.7 ст.1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, центри надання адміністративних послуг, центри рекрутингу та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Статтею 37 Закону №2232-ХІІ визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.

Відповідно до п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 18.05.2024) виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Однак, у зв`язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 №3633-IX, який набрав законної сили 18.05.2024 (далі по тексту - Закон №3633-ІХ), редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ зазнала змін, внаслідок яких, п.6 ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ було виключено.

За змістом ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній станом з 18.05.2024), виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які: 1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими; 2) припинили громадянство України; 3) визнані непридатними до військової служби; 4) досягли граничного віку перебування в запасі.

Також, 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (далі по тексту – Порядок №560).

Згідно з п.4 розділу «Загальні питання» Порядку №560 на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв`язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.

Отже, з 18.05.2024 редакція ч.6 ст.37 Закону №2232-ХІІ не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість взяття на облік особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що станом на день подання позивачем заяв від 25.12.2025 за вх.№14081 та від 17.02.2026 за вх. №1522 позивач, як особа, яка була раніше засуджена до позбавлення волі за вчинення тяжких злочинів, відповідно до ч.6 ст.37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», не підлягав виключенню з військового обліку.

Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 внести дані про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з військового обліку на підставі підпункту 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів, надати витяг з даного реєстру, також до Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів та помістити особову картку до картотеки осіб, виключених з військового обліку.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про порушення принципу незворотності, оскільки відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Проте, перебування особи на військовому обліку не є видом відповідальності особи, а тому зміна правового регулювання щодо військового обліку не є підставою для не застосування діючої на час виникнення спірних правовідносин норм права.

Законне взяття позивача на військовий облік не може вважатися звуженням змісту та обсягу його існуючих конституційних прав і свобод.

У спірних правовідносинах відсутні підстави стверджувати про наявність зворотної дії закону або іншого нормативно-правового акта в часі, оскільки спірні між сторонами в цій справі правовідносини виникли після 18.05.2024, тобто після внесення відповідних змін до Закону №2232-XII.

В абзацах першому і другому пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09.02.1999 №1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правових актів в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Колегія суддів також враховує рішення Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019, згідно з яким за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Також згідно правових висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 31.03.2021 у справі №803/1541/16, у разі безпосередньо (прямої) дії Закону в часі, новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності. Якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками (справа).

У теорії права допускається можливість застосування до триваючих відносин до їх завершення нормативно-правового регулювання, яке діяло на час їх виникнення, за окремим рішенням і розглядається з позицій встановлення спеціального регулювання перехідного періоду - "переживаючої" (ультраактивної) дії нормативно-правових актів. Водночас, таке застосування повинно бути чітко обумовлено при прийнятті відповідних нормативно-правових актів. Відсутність такого застереження не надає суб`єкту владних повноважень права на самовільне застосування нечинних правових норм.

Разом з тим, правова визначеність, як елемент верховенства права не передбачає заборони на зміну нормативно-правового регулювання. На думку Конституційного Суду України, особи розраховують на стабільність та усталеність юридичного регулювання, тому часті та непередбачувані зміни законодавства перешкоджають ефективній реалізації ними прав і свобод, а також підривають довіру до органів державної влади, їх посадових і службових осіб. Однак очікування осіб не можуть впливати на внесення змін до законів та інших нормативно-правових актів (абзац 4 пункту 4.1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2018 №5-р/2018).

З наведеного слідує, що з 18.05.2024 громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 6 частини 6 статті 37 Закону №2232-ХІІ (у редакції, чинній до 17.05.2024), підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, оскільки відпала підстава, за якою їх було виключено з військового обліку, у зв`язку з чим в уповноважених органів, зокрема ІНФОРМАЦІЯ_1 , виник обов`язок щодо взяття даної категорії осіб на військовий облік.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що ТЦК та СП вніс позивача до реєстру «Оберіг» автоматично, без жодних розпорядчих актів чи наказів, керуючись власним хибним тлумаченням закону, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки взяття на облік – це не кадрове чи управлінське рішення, а реєстраційна (адміністративна) дія. За цим, жодні індивідуальні накази чи розпорядження начальника ТЦК для взяття громадянина на облік не створюються, не підписуються і не реєструються.

Більше того, предметом розгляду у цій справі не є правомірність / неправомірність дій відповідача щодо постановки позивача на військовий облік чи створення у 2021 році електронної облікової картки особи, яка не є військовозобов`язаною, на що посилається позивач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, а предметом розгляду у даній справі є наявність / відсутність підстав для виключення позивача з військового обліку згідно з підпунктом 6 пункту 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Посилання апеляційної скарги позивача на правову позицію Третього апеляційного адміністративного суду, викладену у постанові від 24.06.2026 у справі №280/10891/25, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, висновки Третього апеляційного адміністративного суду, викладені у постанові від 24.06.2026 у справі №280/10891/25, прийняті щодо правовідносин, які не є релевантними стосовно обставин даного спору.

Доводи апелянта про те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2026 у справі №320/31215/25 визнано протиправними та скасовано (анульовано) нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України в частині механізму автоматичного повернення на військовий облік осіб, які раніше були законно виключені з нього, колегія суддів відхиляє та зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2026 у справі №320/31215/25 визнано протиправними та нечинними пункти 17 та 17-1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» та зобов`язано Кабінет Міністрів України привести постанову Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» у відповідність до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також врегулювати механізм скасування постановки на військовий облік осіб, які були поставлені на військовий облік згідно пунктів 17 та 17-1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932 – із врахуванням висновків суду по даній справі.

У спірному випадку позивач не відноситься до осіб, які були поставлені на військовий облік згідно пунктів 17 та 17-1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Щодо посилання апелянта на правові позиції Європейського суду з прав людини в певних його рішеннях, то колегія суддів їх враховує та зауважує, що висновки суду у даній справі не суперечать їм.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції вдався до зловживання правами, подавши чотири однотипні документи (відзив на позов від 26.05.2026, заперечення від 02.06.2026, додаткові пояснення від 10.06.2026 та заперечення від 18.06.2026), які не містили жодних нових доказів, а лише мали на меті заплутати суд та штучно затягнути процес, що суд першої інстанції залишив без належної процесуальної уваги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 45 КАС України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

5) узгодження умов примирення, спрямованих на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Верховний Суд в постанові від 22.10.2020 по справі №320/7/19 зазначив, що під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду. Ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

Отже, під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.

Слід враховувати, що наведений у частині 2 статті 45 КАС України перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер. При цьому, вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Подібна за змістом правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.11.2021 у справі № 826/9751/14.

У даному випадку суд не знаходить підстав для визнання зловживанням процесуальними правами відповідача, оскільки відповідач мав процесуальне право подати до суду відзив на позовну заяву, заперечення та додаткові пояснення з обраною ним аргументацією.

За цим, доводи позивача про зловживання відповідачем процесуальними правами є необґрунтованими.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Отже, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги позивача, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2026 по справі № 520/9572/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий