Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №600/2059/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/2059/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач), у якому позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у звільненні його з військової служби на підставі пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи;

зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення його з військової служби на зазначеній підставі.

Позов обґрунтовано тим, що позивач, проходячи військову службу, звернувся до командування з рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю – ОСОБА_2 , якій встановлено II групу інвалідності і яка потребує постійного стороннього догляду. Його сестра – ОСОБА_3 постійно проживає та працює за кордоном, а тому фактично позбавлена можливості здійснювати такий догляд. Отже, інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які могли б доглядати за матір`ю, відсутні.

Ухвалою суду від 01.05.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просив відмовити в задоволенні позову. Зазначив, що 05.04.2026 солдат ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю. Водночас згідно з актом перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженим начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 23.01.2026, догляд за ОСОБА_2 , особою з інвалідністю II групи (безстроково), зобов`язана та може здійснювати її донька ОСОБА_4 – громадянка Федеративної Республіки Німеччина, яка проживає в цій державі.

На думку відповідача, зазначений акт є чинним рішенням суб`єкта владних повноважень і підлягав врахуванню під час розгляду рапорту, а перебування сестри позивача в іншій державі ґрунтується на її власному волевиявленні, не є об`єктивною обставиною та не тотожне перебуванню в полоні, відбуванню покарання чи проходженню військової служби.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що ОСОБА_3 є громадянкою іншої держави, постійно проживає у Федеративній Республіці Німеччина, офіційно працевлаштована там і з матір`ю не проживає. Сукупність цих обставин виключає можливість здійснення нею постійного догляду, який за своєю природою передбачає безпосередню присутність та щоденну участь у забезпеченні життєвих потреб особи.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

Позивач з 28.10.2025 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 окрема гірсько-штурмова бригада " ІНФОРМАЦІЯ_2 ").

05.04.2026 позивач подав до командира 29 запасної роти управління військової частини НОМЕР_1 рапорт, в якому просив його звільнити з військової служби згідно підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи).

До вказаного рапорту позивач надав: копію паспорта, копію свідоцтва про народження, копію картки фізичної особи - платника податків, витяг з реєстру територіальної громади, копію довідки №4095 від 08.12.2025, копію паспорта ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 , копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 , копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , копію посвідчення серії НОМЕР_5 , копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру ОСОБА_2 , копію заяви ОСОБА_2 , копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 73/25/6067/Р від 03.12.2025, копію висновку про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від 08.09.2025, копію заключення ЛКК № 31 від 31.08.2025, копію виписного епікризу ОСОБА_2 , копію виписки із медичної картки стаціонарного хворого № СК - 190425/2855, копію мультиспіральної комп`ютерної томографії ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , копію довідки про припинення громадянства України Шліпер ОСОБА_6 , копію паспорта Шліпер ОСОБА_6 , копію апостилю на Шліпер Григор`євої Н.А., копію довіреності про передачу розпорядчих прав від 30.06.2025, копію акту підтвердження № 207 від 08.12.2025, копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_3 № 1152/790 від 23.01.2026.

Розглянувши вказаний рапорт, листом від 08.04.2026 № 2191 відповідач повідомив позивача, що у наданому акті перевірки сімейного стану військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.01.2026 вказано, що у матері військовослужбовця є ще донька ОСОБА_3 , яка проживає у Федеративній Республіці Німеччина, що вказує на наявність інших членів сім`ї першої лінії споріднення, а тому відсутні підстави для звільнення з військової служби за п.п. г п. 2 ч. 4, 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Судом встановлено, що мати позивача – ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 03.12.2025 № 73/25/6067/Р. Потребу ОСОБА_2 у постійному сторонньому догляді підтверджено висновком лікарсько-консультативної комісії від 31.08.2025 № 31 та висновком від 08.09.2025 про наявність порушень функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребує соціальної послуги з догляду. Зазначені обставини відповідач не заперечує. ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зареєстрований у м. Чернівці, однак до мобілізації проживав разом з матір`ю за зазначеною адресою та здійснював догляд за нею, що зафіксовано в акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 23.01.2026 № 1152/790.

Донька ОСОБА_2 і сестра позивача – ОСОБА_3 з 17.05.2012 припинила громадянство України на підставі Указу Президента України №323/2012 від 17.05.2012, є громадянкою Федеративної Республіки Німеччина, постійно проживає в цій державі та з 2018 року працює в Публічній страховій компанії Брауншвейг. Ці обставини підтверджуються довідкою про припинення громадянства України, паспортом ОСОБА_4 , апостилем, довідкою роботодавця з офіційним перекладом українською мовою, а також зафіксовані в акті перевірки сімейного стану військовослужбовця ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23.01.2026 № 1152/790. Шлюб між ОСОБА_2 та батьком позивача розірвано у 1981 році, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_3 ; батько позивача помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 . Інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення ОСОБА_2 , крім позивача та ОСОБА_4 , матеріали справи не містять, і відповідач на їх наявність не посилається.

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25 березня 1992 року №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон №2232-XII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За змістом частини першої, другої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Водночас згідно з ч. 6 ст. 2 Закону № 2232-XII військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, є різновидом військової служби.

В силу приписів ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", Закон України "Про Збройні Сили України", Закон України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 3 Закону №2232-XII)

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

При цьому питання щодо звільнення з військової служби регламентуються статтею 26 Закону №2232-XII, зокрема, частиною четвертою цієї статті передбачені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1) та під час воєнного стану (пункт 2).

Відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначено частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII до таких підстав під час дії воєнного стану віднесено, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який відтоді неодноразово продовжувався та триває донині.

Згідно з пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, що підтверджують підстави звільнення.

Таким чином, право на звільнення з військової служби на зазначеній підставі виникає за сукупності таких умов: військовослужбовець проходить службу за призовом під час мобілізації; один з його батьків є особою з інвалідністю I чи II групи і потребує постійного догляду; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи відсутні або самі потребують постійного догляду.

Єдиною підставою відмови позивачу стала наявність у його матері доньки – ОСОБА_3 . Отже, предметом судової перевірки є правомірність висновку відповідача про те, що сама лише наявність такої особи виключає право позивача на звільнення.

Верховний Суд у постановах від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі №520/14746/25 виклав правовий висновок, згідно з яким відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення для цілей пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII означає не лише їх юридичну (формальну) відсутність, а й фактичну неможливість здійснювати постійний догляд за особою, яка його потребує. За наявності такого родича суб`єкт владних повноважень, а в разі спору – суд, повинні з`ясувати, чи має він реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням його місця проживання, зайнятості та інших конкретних обставин. Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України суд враховує цей висновок.

Постійний догляд за особою з інвалідністю, яка не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, за своїм змістом вимагає безпосередньої та регулярної присутності особи, яка його здійснює.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 понад чотирнадцять років тому припинила громадянство України, є громадянкою іншої держави, постійно проживає та працює у Федеративній Республіці Німеччина, тобто центр її життєвих інтересів тривалий час перебуває поза межами України. Про це свідчить і видана ОСОБА_4 позивачеві довіреність від 30.06.2025, якою вона у зв`язку з постійним перебуванням за кордоном погодилася на призначення позивача особою, яка здійснює догляд за матір`ю. За таких обставин вона об`єктивно не може здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка проживає в с. Тисовець Чернівецького району Чернівецької області.

Доводи відповідача про те, що перебування сестри позивача за кордоном зумовлене її власним волевиявленням, суд відхиляє. Закон № 2232-XII пов`язує право на звільнення не з причинами, з яких інший член сім`ї не здійснює догляд, а з фактичною можливістю його здійснення. Наведений відповідачем перелік обставин (полон, відбування покарання, проходження військової служби) не є вичерпним. Крім того, ОСОБА_4 змінила громадянство та місце проживання задовго до введення воєнного стану, а тому ці обставини не можуть розцінюватися як штучно створені з метою звільнення позивача з військової служби.

Безпідставним є й посилання відповідача на обов`язковість акта перевірки сімейного стану військовослужбовця. Такий акт фіксує склад сім`ї та відомості про її членів, однак не встановлює наявність чи відсутність у них реальної можливості здійснювати догляд і не звільняє командира військової частини від обов`язку оцінити цю обставину під час розгляду рапорту. Більше того, саме цим актом зафіксовано проживання ОСОБА_4 у Федеративній Республіці Німеччина, а також те, що до мобілізації позивач проживав разом з матір`ю та здійснював догляд за нею, тобто він підтверджує доводи позивача, а не спростовує їх.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав доказів того, що ОСОБА_4 має реальну можливість здійснювати постійний догляд за матір`ю, обмежившись констатацією факту її існування.

З огляду на викладене відмова відповідача у звільненні позивача з військової служби, оформлена листом від 08.04.2026 № 2191, ґрунтується на формальному підході, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та є протиправною.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає, що звільнення з військової служби оформлюється наказом посадової особи, якій надано відповідне право, тому суд не підміняє відповідача у прийнятті такого рішення, а належним способом захисту є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 05.04.2026 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Під час повторного розгляду рапорту відповідач зобов`язаний врахувати встановлені судом обставини: позивач проходить військову службу за призовом під час мобілізації; його мати є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного догляду, що підтверджено належними документами; наявність у ОСОБА_2 доньки ОСОБА_3 , яка є громадянкою Федеративної Республіки Німеччина і постійно проживає в цій державі, не свідчить про наявність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення в розумінні пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-XII; рапорт і додані до нього документи відповідач перевірив і недоліків у них не виявив.

Вимога позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про звільнення його з військової служби задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Суд зазначає, що вирішення питання про звільнення військовослужбовця, видання відповідного наказу та виключення його зі списків особового складу військової частини (частина третя статті 24 Закону №2232-XII) належать до компетенції командування.

Повноваження суду в публічно-правовому спорі полягають у перевірці відповідності рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення є винятковим способом захисту.

Зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт з урахуванням встановлених судом обставин і наданої ним правової оцінки повною мірою відновлює порушене право позивача та водночас не підміняє суб`єкта владних повноважень у реалізації належних йому повноважень.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач правомірності відмови у звільненні позивача не довів, а тому, з урахуванням висновків суду, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують. При цьому суд ураховує, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, заява № 4909/04, п. 58).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн за вимогу немайнового характеру.

Вимогу про визнання протиправною відмови у звільненні задоволено, а вимогу зобов`язального характеру задоволено у визначений судом спосіб, який забезпечує відновлення порушеного права позивача, а тому сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача в повному обсязі.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 , оформлену листом від 08.04.2026 № 2191, у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи (пункт 3 частини дванадцятої статті 26 цього Закону).

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 05.04.2026 та вирішити питання про його звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 );

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Суддя В.О. Григораш