Суд: Харківський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №638/19223/25
Суддя: Маміна О. В.
ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
Іменем України
21 жовтня 2026 року
м. Харків
справа № № 638/19223/25
провадження № 22-ц/818/4435/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б.
розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України в м. Харкові без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2026 року, постановлене під головуванням судді Яковлевої В.М., -
в с т а н о в и в:
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 10 494 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позов та стягнути з ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 10 494 грн.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом не взято до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі 916/3027/21, відповідно до яких, правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в електронному листуванні або за допомогою інших технічних засобів зв`яізку, за умови можливості встановлення його учасників та змісту домовленостей. Вважає, що судом не враховані надані позивачем докази, які підтверджують домовленість між ним та відповідачем щодо існування між сторонами правовідносин позики, а саме : електронне листування, в якому відповідач використовував формулювання «займ», «віддам», «винен», «поверну», що фактично підтверджує пропозицію відповідача надати йому певні грошові кошти саме в борг, а також згоду позивача надати такі кошти відповідачу саме в борг, а також банківські перекази коштів з рахунку позивача на рахунок відповідача, підтверджені витребуваними судом доказами від АТ «Ощадбанк»; зазначення відповідачем в електронному листуванні номеру своєї банківської картки; скріншот особистого кабінету відповідача в АТ «Ощадбанк», аудіо повідомлення відповідача з визнанням саме боргу перед позивачем; фотокопія паспорта відповідача, надана ним для підтвердження особи. Вважає, що наявність саме боргових зобов`язань між позивачем та відповідачем також підтверджується і тим фактом, що відповідач здійснив часткове повернення коштів позивачу у розмірі 1000 грн. Зазначені докази, на думку позивача, дозволяють у сукупності достовірно ідентифікувати відповідача як їх автора та підтверджують послідовний характер його дій щодо отримання та часткового повернення позикових коштів. Як зазначає позивач, банківські перекази здійснювалися не випадково, а безпосередньо після письмових звернень відповідача до позивача із проханням надати певні кошти, із зобов`язанням їх повернути згодом позивачу, хоч і без визначення чіткого терміну їх повернення та підтвердження відповідного електронного листування у часі між повідомленнями та транзакціями. Крім того, відповідач самостійно просив здійснити повернення коштів на картку Монобанк, після поповнення рахунку через термінал Сіті 24 він одразу підтвердив у переписці факт зарахування коштів та зазначив точу суму повернення, що повністю збігається з даними банківської операції. Такі дії підтверджують причинно-часовий зв`язок між домовленостями сторін та фактичним виконанням зобов`язання. У судовому засіданні 11.002.2026 року відповідач повністю визнав факт отримання коштів від позивача, зазначених в позовній заяві, але заперечував борговий характер взаємовідносин між ним та позивачем. Вважає, що відсутність зазначення призначення платежу в банківських переказах не спростовує позикового характеру правовідносин, оскільки правова природа платежів визначається змістом домовленостей сторін, зафіксованих у листуванні. 27 вересня 2023 року відповідач здійснив часткове повернення коштів у розмірі 1000 грн. Часткове повернення коштів, на думку позивача, є конклюдентною дією, яка підтверджує наявність між сторонами зобов`язальних правовідносин та є несумісною з правовою природою дарування. Вважає, що одночасне часткове повернення відповідачем коштів і заперечення існування боргу, свідчить про суперечливість його поведінки. Зазначає, що відповідач і його представник фактично не брали участі у розгляді справи, не подавали відзив, заперечення або письмові пояснення та не надавали докази. Заперечуючи проти позову під час судового засідання 11.02.2026 року, відповідач не надав належного та допустимого доказу на підтвердження своїх пояснень про «допомогу» або «дарування» коштів від позивача. Натомість суд, мотивував рішення саме тим, о «кошти надавалися як допомога», не врахувавши електронне листування під сторонами. При цьому, після виникнення спору, відповідач видалив електронне листування для обох сторін, а згодом видалив і свій профіль у Телеграм. Вважає вказані висновки суду необґрунтованими.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що зміст наданих позивачем банківських квитанцій не дає можливості встановити факт отримання відповідачем грошових коштів саме у борг, що є обов`язковою та істотною умовою договору позики, так як даними довідками про рух коштів та квитанціями фіксується лише факт переказу коштів на банківську картку відповідача, однак факт переказу позивачем вказаних особистих коштів (як це вказано у квитанціях) на рахунок відповідача не може свідчити про те, що між сторонами було укладено саме договір позики і те, що позивачем було передано відповідачу грошові коштів саме в борг, оскільки такий переказ коштів міг бути здійснений на підставі будь-яких інших правовідносин, а тому це не може достеменно свідчити про на підтвердження факту укладення між сторонами договору позики. Окрім того судом враховано, що ОСОБА_1 під час судового розгляду будо зазначено, що він перераховував кошти як допомогу, однак, у подальшому, коли сума збільшилася, вирішив, що відповідач повинен повернути грошові кошти. Жодних письмових розписок, або ж інших правочинів, не укладалося.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Як встановлено судовим розглядом, позивач звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у розмірі 10 494,00 грн, посилаючись на укладений між сторонами усний договір позики та надав на підтвердження позовних вимог копії виписок зі свого банківського рахунку АТ КБ «ПриватБанк», копії квитанцій AT «Універсал-Банк» та скріншоти листування у месенджері Телеграм.
Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 24.06.2025 року щодо інформації про окремі перекази клієнта ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, позивачем здійснювались перекази коштів «призначення: переказ з картки НОМЕР_1 на карту НОМЕР_2 » , а саме: 12.05.2022 - 400 грн.; 03.05.2022 - 200 грн; 27.06.2022 - 750 грн; 19.06.2022 - 700 грн; 01.06.2022 - 400 грн; 31.07.2022 - 200 грн; 22.07.2022 - 650 грн;. 19.07.2022 - 500 грн; 17.07.2022 - 500 грн; 09.07.2022 - 250 грн; 28.08.2022- 400 грн; 20.08.2022 - 300 грн; 10.08.2022 – 1 000 грн; 06.08.2022 - 400 грн; 27.09.2022 - 300 грн; 20.10.2022 - 200 грн. (а.с.9-10)
З наданої позивачем квитанції: Monobank АТ «Універсал Банк» № 0МАХ-НС62-Х3В9-ТХВМ від 29.09.2022 вбачається транзакція на суму 3100 грн, призначення платежу – переказ особистих коштів, дата і час операції – 29.09.2022 «21:03», відправник: ОСОБА_1 , як платіжний інструмент зазначена карта НОМЕР_3 , одержувач – платіжна система : карта НОМЕР_4 . (а.с.11)
З наданої позивачем квитанції Monobank АТ «Універсал Банк» № 2МА0-2Н57-С3СР-РХ2Н від 30.09.2022 вбачається транзакція на суму 1000 грн., призначення платежу – переказ особистих коштів, дата і час операції – 30.09.2022 «12:02», відправник: ОСОБА_1 , як платіжний інструмент зазначена карта НОМЕР_3 , одержувач – платіжна система : карта НОМЕР_4 . (а.с.12).
Також судом досліджено виписку Monobank АТ «Універсал Банк» про рух коштів по картці ОСОБА_1 щодо зарахування 1000, 00 грн 27.09.2023 «16:45:00» (а.с. 14).
01.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено письмову претензію про повернення суми боргу у термін до 01.08.2025. Претензія відповідачем не отримана та повернулася на адресу позивача.(а.с.15-17)
20.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено повторну письмову претензію про повернення суми боргу в термін до 01.09.2025. Повторна претензія також не отримана відповідачем. (а.с.18-20)
Звертаючись до суду з позовом, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що 03 травня 2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики в усній формі. Укладання вказаного договору саме в усній формі було обумовлено тим, що з 24.02.2022 внаслідок повномасштабної військової агресії рф на всій території України був введений режим військового стану, у зв`язку із чим позикодавець та позичальник не мали можливості особисто зустрітися для належного оформлення документів в письмовій формі. Грошові кошти надавалися на прохання, які висловлені позичальником засобами телефонного зв`язку та за перепискою у месенджерах. У період з 03 травня 2022 року по 20 жовтня 2022 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 11 494 грн (одинадцять тисяч шістсот п`ятдесят чотири гривні), шляхом переказів з особистого банківського рахунку на картковий банківський рахунок на ім`я ОСОБА_2 (номер картки НОМЕР_4 в Ощадбанк), на підтвердження чого, позивач посилався на виписки з банківського рахунку позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та квитанції AT «Універсал-Банк». 27 вересня 2023 року відповідачем на користь позивача в рахунок заборгованості сплачено грошові кошти в розмірі 1 000 грн. 01.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено письмову претензію про повернення суми боргу у термін до 01.08.2025, яка відповідачем не отримана та повернулася на адресу позивача, у зв`язку із чим 20.07.2025 позивачем на адресу відповідача направлено повторну письмову претензію про повернення суми боргу в термін до 01.09.2025. Повторна претензія також не отримана відповідачем, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості, станом на 29,09.2025, в розмірі 10 494 грн.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною 1 ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Згідно статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти зокрема правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Згідно статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди).
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь- якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Крім цього, договір може бути комплексним, тобто таким, що містить декілька видів договорів.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
В апеляційній скарзі позивач посилається на укладення договору позики в письмовій формі, посилаючись на електронні листування його з відповідачем в месенджері Телеграм.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
Зміст листування в месенджері Телеграм, наданого позивачем у вигляді відокремлених скріншотів переписки, не дає можливості однозначно встановити особу, з якою ведеться спілкування та ідентифікувати її саме як відповідача, оскільки не містить доказів, що вказаний акаунт належить саме відповідачу. Текст листування не свідчить про укладення між сторонами саме договору позики та досягнення між ними згоди з усіх істотних умов договору, а тому не може свідчити про укладення між сторонам договору в письмовій формі. (а.с. 85-124).
Факт перерахування коштів на банківський рахунок відповідача не дає підстав однозначно стверджувати, що ці кошти були перераховані саме на підставі договору позики, а не на підставі будь-яких інших правовідносин. Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 24.06.2025 року щодо інформації про окремі перекази клієнта ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, здійснені позивачем перекази коштів не містили уточнення щодо призначення направлення цих коштів відповідачу (а.с.9-10) Надані позивачем копії квитанцій не підтверджують укладення між сторонами саме договору позики, оскільки не підтверджують факт отримання відповідачем у борг певної грошової суми від позивача та його обов`язок повернути ці кошти.
В силу вимог статті 1047 ЦК України належними доказами підтвердження укладення договору позики може бути або письмовий договір, або розписка, яку надає позикодавцеві позичальник.
Проте, належних доказів на укладення між сторонам договору позики, позивачем не надано.
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу на підставі досліджених в судовому засіданні доказів та дійшов законного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено наявність між ним та відповідачем правовідносин саме за договором позики та виникнення боргових зобов`язань у відповідача.
Рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи та нормам закону.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Керуючись ст.ст.367, 368, ст.374, ст.375, ст.ст.381 – 384, 389 ЦПК України,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 30 квітня 2026 рок залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: О.Ю. Тичкова
В.Б. Яцина
Оригінал: reyestr.court.gov.ua