Постанова від 14 жовтня 2026 р. у справі №344/12000/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/12000/26

Провадження № 22-ц/4808/1928/26

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Барков В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Баркова В. М.,

суддів: Пнівчук О. В.,

Максюти І. О.,

секретар: Петрів Д. Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , на ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2026 року, в складі судді Бабій О. М., постановлену у м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Івано-Франківську Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

Позовні вимоги мотивував тим, що позивач та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі із 13 жовтня 2015 року, який розірвано рішенням Івано-Франківського міського суду від 06 березня 2026 року у справі № 344/1837/25.

Від шлюбу у сторін є дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає разом із матір`ю. Відповідно до актового запису про народження дитини № 2794, батьками ОСОБА_3 вказано матір ОСОБА_1 та батька ОСОБА_2 .

Зазначає, що після розірвання шлюбу відповідачка повністю обмежила можливість позивача зустрічатись з дитиною та в подальшому ініціювала судові справи про стягнення з позивача аліментів та додаткових витрат, заявляючи необґрунтовано високі суми коштів. У позивача виникли сумніви щодо дійсності його батьківства, зважаючи на те, що відповідачка чинить перешкоди у спілкуванні батька з дитиною, участі батька у житті дитини, а після офіційного розірвання шлюбу лише ініціює судові справи, що дає підстави позивачу вважати, що ОСОБА_1 цікавлять лише питання майнового характеру, які виникли на підставі укладеного між сторонами шлюбу та народження у ньому дитини.

Враховуючи вищевикладені обставини, просив суд виключити з актового запису № 2794, складеного 03 листопада 2016 року Івано-Франківським міським відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області відомості про батька ОСОБА_2 відносно дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з позовною заявою позивачем подано клопотання про призначення у справі молекулярно-генетичної експертизи, на вирішення якої просив поставити питання: чи є ОСОБА_2 біологічним батьком дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Проведення судової молекулярно-генетичної експертизи просив доручити судовим експертам Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (76005, м. Івано-Франківськ, вул. Національної Гвардії, буд. 14).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2026 року у справі призначено судово-генетичну експертизу, на вирішення якої поставлено запитання: чи є ОСОБА_2 біологічним батьком ОСОБА_3 , матір`ю якої є ОСОБА_1 .?

Проведення судово-генетичної експертизи доручено експертам Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, який знаходиться за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Національної Гвардії, буд. № 14, попередивши експертів про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладеного на нього обов`язку.

Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 разом із ОСОБА_3 прибути на виклик експерта у визначений день і час до Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, для відбору біологічних зразків, необхідних для проведення експертизи.

Копію ухвали направлено експертам Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України.

Витрати по проведенні експертизи покладено на позивача ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду в частині визначення експертної установи скасувати. Проведення експертизи доручити експертам Львівського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України (м. Львів, вул. Конюшинна, 24).

Апеляційна скарга мотивована тим, що у судовому засіданні відповідачка повідомила, що проти призначення експертизи в Івано-Франківському НДЕКЦ, через існування на її думку корупційних зв`язків між ОСОБА_2 та експертами вищевказаної установи. Просила призначити експертизу в ТзОВ «МАМА ПАПА», або у будь-якій іншій установі, однак суд повністю задовольнивши клопотання позивача не з`ясував можливості досягнення згоди сторін на призначення експертизи в узгодженій ними установі.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив. Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно із пунктом дванадцятим частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо призначення експертизи.

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_1 адвоката Івасишин З. З., яка просила скаргу задовольнити, пояснення позивача ОСОБА_2 , який просив залишити ухвалу суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Постановляючи ухвалу, суд виходив в того, що для вирішення вказаного позову необхідні спеціальні знання в галузі генетики, сторонами не надані відповідні висновки експертів, а тому суд дійшов висновку, що в справі слід призначити судово-генетичну експертизу.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст. 129 Конституції України, ст. 2 ЦПК України до основних засад (принципів) судочинства належить змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Передбачене ст.ст. 12, 13, 49 ЦПК України право сторін на подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості щодо обставин, які мають значення для вирішення справи, кореспондується з обов`язком суду сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з`ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні суд з`ясовує, зокрема: чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові та відзиві, а також докази, витребувані судом, або причини їх неподання; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про призначення експертизи; вирішує заяви та клопотання учасників справи; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

В силу п. 5, 7, 8 ч.2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд:може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 83 ЦПК України).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судова експертиза – це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 ЗУ «Про судову експертизу»).

Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 102 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 102 ЦПК України висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Відповідно до положень статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу. При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. Суд з урахуванням обставин справи має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза).

Статтею 104 ЦПК України встановлені вимоги до змісту ухвали про призначення експертизи, згідно яких в ухвалі про призначення експертизи суд зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

Судова експертиза повинна призначатися лише для встановлення даних, які входять в предмет доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі №905/902/20 (п.6.27), постанови Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18 (п.23), від 07.06.2022 у справі №922/605/15 (п.40.4), від 05.07.2022 у справі №904/3866/21 тощо).

Необхідність призначення судової експертизи в цивільному процесі обумовлена, насамперед, необхідністю з`ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру, не можуть бути з`ясовані судом на основі положень чинного законодавства, що може вплинути на правильне вирішення цивільного спору по суті.

Суд вказує на те, що одним із принципів призначення судової експертизи є принцип доцільності.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» від 01.06.2006 р. зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів з`ясування або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури.

В суді першої інстанції позивач, заявляючи клопотання про призначення у справі експертизи, запропонував експертну установу – Івано-Франківський науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України.

В апеляційній скарзі відповідачка посилалась, на те, що суд першої інстанції визначаючи спірну експертну установу не взяв до уваги її заперечення, які вона мотивувала існуванням корупційних зв`язків між працівниками експертної установи та ОСОБА_2 , а тому дійшов необґрунтованого висновку щодо доручення призначення експертизи вищевказаній установі.

В свою чергу, відповідачка пропонувала доручити проведення судової експертизи ТзОВ «МАМА ПАПА» в м. Києві.

Таким чином, згоди між сторонами щодо експертної установи, яка має проводити експертизу, не досягнуто, а тому саме на суд покладено обов`язок визначення експерта чи експертну установу.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 7 Закону України «Про судову експертизу» виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України належать до державних спеціалізованих установ (частина друга статті 7 Закону України «Про судову експертизу»).

Частина друга вказаної статті визначає вичерпний перелік державних спеціалізованих установ, що знаходяться у підпорядкуванні відповідних центральних органів виконавчої влади. До державних спеціалізованих установ належать: науково-дослідні установи судових експертиз Міністерства юстиції України; науково-дослідні установи судових експертиз, судово-медичні та судово-психіатричні установи Міністерства охорони здоров`я України; експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов`язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.

Відповідно до вищевказаних положень норм матеріального права судово-генетична експертиза, як одна з видів судово-медичних експертиз, повинна здійснюватися виключно державними спеціалізованими установами.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 359/626/24.

Згідно статті 9 Закону України «Про судову експертизу» атестовані відповідно до цього закону судові експерти включаються до державного Реєстру атестованих судових експертів, ведення якого покладається на Міністерство юстиції України. Особа або орган, які призначають або замовляють судову експертизу, можуть доручити її проведення тим судовим експертам, яких внесено до державного Реєстру атестованих судових експертів, або іншим фахівцям з відповідних галузей знань, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною другої статті 71 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до Положення про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, Міністерство охорони здоров`я України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Серед інших функцій воно здійснює організаційне керівництво судово-медичною і судово-психіатричною службами; державний контроль діяльності психіатричних установ незалежно від форми власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги; затверджує порядки проведення судово-медичної експертизи та судово-психіатричної експертизи; присвоєння кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичним і судово-психіатричним експертам та позбавлення кваліфікації судового експерта і кваліфікаційних класів судово-медичних і судово-психіатричних експертів (підпункт 10 пункту 4 Положення).

Отже, при вирішенні питання стосовно компетенції установи, яка проводить експертизу і є державною в розумінні статті 7 Закону України «Про судову експертизу», слід виходити не з організаційно-правової форми здійснення нею діяльності або форми її власності, а з сфери управління її діяльністю та організації державного контролю.

З наведеного Положення вбачається, що саме держава в особі її центрального органу виконавчої влади - Міністерства охорони здоров`я України здійснює владні повноваження стосовно закладів, які вправі проводити судово-медичні та судово-психіатричні експертизи.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постановах від 30 березня 2020 року у справі № 462/3998/19 (провадження № 51-85км20), від 31 серпня 2022 року у справі № 322/506/19 (провадження № 61-2363св22)від 05 жовтня 2022 року у справі № 757/23700/15 (провадження № 61-17069св21), від 13 жовтня 2022 року у справі № 757/28174/18-ц (провадження № 61-10971св21).

Верховний Суд у постанові від 25 березня 2026 року у справі № 357/12189/23, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, вказав, що за наявності сумнівів відповідачів у достовірності експертного висновку, підготовленого ТОВ «МГЦ «Мама Папа», суди попередніх інстанцій не перевірили чи є ТОВ «Мама Папа» сертифікованою лабораторією та чи є його працівник фахівцем відповідного рівня для проведення такої експертизи.

Так само, направляючи справу № 359/626/24 на новий розгляд у постанові від 19 листопада 2025 року Верховний Суд вказав, що при призначенні молекулярно-генетичної експертизи та ухваленні судового рішення у справі суд першої інстанції не перевірив, чи проходила особа, яка підготувала висновок, відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України та чи є вона атестованим судовим експертом, чи належить ТОВ «МГЦ «Мама Папа» до суб`єктів судово-експертної діяльності.

Отже, пропозиція відповідачки щодо проведення судово-генетичної експертизи юридичній особі, яка не належить до суб`єктів судово-експертної діяльності, не ґрунтується на вимогах закону, а тому суд першої інстанції правомірно відмовив відповідачці в дорученні проведення експертизи вказаному товариству,

З урахуванням вищенаведеного, а також того, що між сторонами не досягнуто згоди щодо експертної установи, положень ч.3 ст. 103 ЦПК України, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про доручення проведення експертизи експертам Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України, тобто державній спеціалізованій установі.

Заперечення відповідачки щодо запропонованої позивачем установи, на увагу суду не заслуговують, оскільки посилання ОСОБА_1 на існування корупційних зв`язків між експертною установою та ОСОБА_2 , є припущенням та не свідчить про існування обставин, які перешкоджають проведенню експертизи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів вважає, що ухвала суду про призначення у справі судово-генетичної експертизи відповідає нормам ЦПК України, а доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди із визначеною судом експертною установою.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, дав їм належну правову оцінку, ухвалив судове рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвалу суду постановлено з дотриманням норм матеріального та без порушення норм процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - залишенню без змін.

Керуючись ст. 367, 368, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 серпня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 23 жовтня 2026 року.

Судді В. М. Барков

І. О. Максюта

О. В. Пнівчук