Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №179/761/26 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 12 жовтня 2026 р.

Справа: №179/761/26

Суддя: Петешенкова М. Ю.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8451/26 Справа № 179/761/26 Суддя у 1-й інстанції - Ковальчук Т. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 32

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Макарова М.О., Пищиди М.М.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

на заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2026 року у складі судді Ковальчук Т.А.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з вищевказаним позовом посилаючись на те, що 03 вересня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 03647-09/2023.

29 березня 2024 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір факторингу №29032024, за умовами якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №29032024 від 29 березня 2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 03647-09/2023 від 03 вересня 2023 року у розмірі 145000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 15000,00 грн.; заборгованість за процентами - 130000,00 грн., яку позивач просив стягнути та вирішити питання розподілу судових витрат.

Заочним рішенням Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2026 року позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за договором №03647-09/2023 від 03 вересня 2023 року у розмірі 30000,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 501,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеної заборгованості, оскільки кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку новому кредитору не повернуті, а тому підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту та заборгованість по процентах у розмірі тіла кредиту, оскільки інша частина процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду в частині залишених без задоволення вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції було ухвалено внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом повністю відповідає умовам кредитного договору, відповідач зобов`язався прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими кредитними коштами, право на яке має новий кредитор, на що суд першої інстанції уваги не звернув та дійшов до помилкового висновку про застосування до спірних правовідносин положень статті 18 Закону України “Про захист прав споживачів”. Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а тому наявні підстави для задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишених без задоволення вимог про стягнення заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що 03 вересня 2023 року між ТОВ «Аванс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту № 03647-09/2023, за умовами якого позичальнику надано грошові кошти у сумі 15000,00 грн. строком на 360 днів (п.1.2 договору), із процентною ставкою, що становить 2,5% в день та застосовується у межах строку кредитування (п.1.4.1 договору), а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

Відповідно до п.1.4.1 – процентна ставка становить 2,5% в день, а кредит надається клієнту на картку НОМЕР_1 (п.1.6.), переказ коштів підтверджується довідкою ТОВ «УПР» про успішно перераховані кошти на платіжну картку у сумі 15000,00 грн

На виконання ухвали суду про витребування доказів, АТ «ПУМБ» надало інформацію, що платіжну картку НОМЕР_1 було емітовано на ім`я ОСОБА_1 та ним були отриманні кошти у сумі 15000,00 грн.

29 березня 2024 року ТОВ «Аванс Кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали договір факторингу №29032024, за умова якого ТОВ «Аванс Кредит» передає (відступає) ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №29032024 від 29 березня 2024 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 03647-09/2023 від 03 вересня 2023 року у розмірі 145000,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 15000,00 грн.; заборгованість за процентами - 130000,00 грн.

Частково задовольняючи позов, суд виходив із того, що кредитний договір укладений у спосіб, визначений чинним законодавством й фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку новому кредитору не повернуті, а тому підлягає стягненню заборгованість за кредитом (тілом) у розмірі 15000,00 грн. та заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 15000,00 грн., оскільки інша частина процентів суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника.

Але з таким висновком суду погодитись неможливо, з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із абзацом 2 частини другої статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першої статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

За змістом статті 1056-1 ЦК України, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення. Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору (постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2022 року в справі № 146/1094/21 (провадження № 61-8990св22)).

Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У вказаній вище статті, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Суд без пред`явленої вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Суд першої інстанції при частковому задоволенні позову про стягнення процентів за користування кредитом міркував так, що вимога є необґрунтованою та несправедливою для відповідача у розумінні пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Однак суд першої інстанції не звернув уваги, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Як вбачається з матеріалів справи, у договорі №03647-09/2023 від 03 вересня 2023 року про надання коштів на умовах споживчого кредиту, сторони передбачили, що процентна ставка становить 2,50 % в день та застосовується у межах строку кредитування, річна процентна ставка становить 912,50 % річних. Крім того, умовами договору передбачено індивідуальна знижка в розмірі процентів, на перший платіж відповідно до графіку платежів.

Таким чином, тлумачення змісту вказаних умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру процентів. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача і стягненню підлягають проценти за користування кредитом в розмірі 15000,00 грн.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів підлягає зміні, оскільки суд першої інстанції застосував пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», що не підлягав застосуванню, оскільки оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про зменшення розміру процентів є правильним, проте суд першої інстанції помилково застосував положення пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в той час, як в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції у відповідній частині належить змінити з викладенням мотивувальної частини у редакції цієї постанови, в іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - задовольнити частково.

Заочне рішення Магдалинівського районного суду Дніпропетровської області від 19 травня 2026 року в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами у розмірі 15000,00 грн. - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 13 жовтня 2026 року

Повний текст судового рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: М.О. Макаров

М.М. Пищида

Оригінал: reyestr.court.gov.ua