Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №175/6733/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8472/26 Справа № 175/6733/25 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі

апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на навчання ,–

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області із позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на навчання.

Позов мотивований тим, що позивачка ОСОБА_2 є донькою відповідача ОСОБА_1 .

На даний час позивачка ОСОБА_2 є повнолітньою, однак навчається у Медичному училищі ім. Миколая Коперніка в м. Торуні, яке належить до складу Медично-соціального центру професійної освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації у м. Торунь та навчається професії «Зубний технік» на денній формі навчання, терміном навчання до 31.08.2028 року.

Відповідач є працездатним, у зв`язку з чим, на думку позивача, має змогу допомагати в утриманні своєї доньки.

У зв`язку з чим просила суд стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на її утримання, як дитини, що продовжує навчання в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, починаючи з дати подання позову та до досягнення нею 23 років, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року позовну заяву задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , аліменти на її утримання, як дитини, що продовжує навчання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, починаючи стягнення з 19 травня 2025 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення нею двадцяти трирічного віку.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах платежу за один місяць.

В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 1/4 – відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Держави судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

11 червня 2026 року представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року.

Посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року у справі №175/6733/25 змінити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на її утримання як повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 19 травня 2025 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення двадцяти трьох років. Виключити з резолютивної частини рішення суду висновок: «В частині позовних вимог про стягнення частини одноразової грошової допомоги у розмірі 1/4 – відмовити», оскільки така вимога позивачем не заявлялася та не була предметом розгляду суду. Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правову допомогу в розмірі 6 000 грн.

12 червня 2026 року представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему “Електронний суд” апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року, в якій просила скасувати рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17.04.2026р. по справі № 175/6733/25 в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на її утримання, як дитини, що продовжує навчання в розмірі 1/6 частини з усіх видів заробітку (доходів) щомісяця, починаючи стягнення з 19 травня 2025 року і до закінчення дитиною навчання, але не більше ніж до досягнення нею двадцяти трьохрічного віку та понесених витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. і прийняти в оскаржуваній частині нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. В іншій частині рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17.04.2026р. по справі № 175/6733/25 залишити без змін. Судові витрати по справі стягнути з позивача.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

У відзиві позивач ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з п. 1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 за актовим записом №464 від 20 квітня 2005 року.

На даний час ОСОБА_2 є повнолітньою, однак навчається у Медичному училищі ім. Миколая Коперніка в м. Торуні, яке належить до складу Медично-соціального центру професійної освіти, підвищення кваліфікації та перекваліфікації у м. Торунь та навчається професії «Зубний технік» на денній формі навчання, терміном навчання до 31.08.2028 року.

Відповідач є працездатним, у зв`язку з чим, на думку позивача, має змогу допомагати в утриманні своєї доньки.

Ухвалою суду від 10 листопада 2025 року було витребувано з Міністерства оборони України інформацію - чи отримував ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 грошові кошти у вигляді ОГД в наслідок разі загибелі (смерті) його сина - військовослужбовця ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_6 та відомості щодо сум сплачених грошових коштів ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 РНОКПП НОМЕР_1 .

З отриманої відповіді Міністерства оборони України вбачається, що ОСОБА_1 отримує грошову допомогу в сумі 5 000 000,00 грн., внаслідок загибелі його сина ОСОБА_6 під час відбиття збройної агресії рф проти України.

Також, позивач зазначала, що окрім базових потреб у навчанні — має вразливийп стан здоров`я. На підтвердження вказаної вище обставини — позивач надає копію довідок від медичних установ республіки Польща відповідно до яких Позивач має Діагноз: M20 – Набуті деформації пальців рук і стоп; діагноз: Q66: Вроджена деформація стоп; проходить активне ортодонтичне лікування з 08.02.2024. Лікування полягає у використанні постійного ортодонтичного апарата з обов`язковими контрольними візитами, що відбуваються в середньому кожні 4–6 тижнів, за рекомендацією лікуючого лікаря. Позивач зазнавала надзвичайно складних оперативних втручань – особі було видалено пластини на обох кінцівках.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Як роз`яснено в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 15.05.2006 року Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених статтями 198, 199 цього Кодексу, і своїх повнолітніх дочку, сина.

У відповідності до роз`яснень, викладених у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

У своїй постанові від 29 січня 2018 року по справі №622/373/16-ц Верховний Суд роз`яснив, що, на відміну від правовідносин щодо участі батьків у додаткових витратах на дитину (стаття 185 СК України), правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка, зокрема, передбачає обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (ст.ст.199-201 СК України). При визначенні розміру аліментів мають бути враховані вартість навчання, вартість підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження. Норми цієї глави не встановлюють самостійного, окремого від обов`язку сплати аліментів, обов`язку батьків брати участь у додаткових витратах на дочку, сина, що викликані особливими обставинами.

Відповідно до вищевказаних правових норм, виявлення бажання на отримання матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням є правом повнолітньої дочки (сина) або одного з батьків, з якими вона (він) проживають, яке нерозривно пов`язано з обов`язковою умовою можливості відповідача надавати таку допомогу і така умова оцінюється судом у сукупності з іншими обставинами, що мають істотне значення для вирішення спору.

Статтею 201 СК України передбачено, що до відносин між батьками і дочкою, сином щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192 і 194-197 цього Кодексу.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Стягнення аліментів на утримання дитини, яка продовжує навчання є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності, оскільки на період навчання вона не має самостійного заробітку та потребує матеріальної допомоги з боку батьків, які зобов`язані утримувати своїх повнолітніх дітей, що продовжують навчатися, до досягнення ними двадцяти трьох років.

При встановленні потреби в утриманні повнолітньої дитини суд повинен враховувати всі джерела, що утворюють її дохід, обов`язок обох батьків з надання відповідної матеріальної допомоги та спроможність останніх її надавати.

При цьому, подаючи до суду позовну заяву, особа має довести наявність вищевказаних фактів, які надають право стягувати аліменти на повнолітню дочку, сина, що продовжують навчання.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ч. 1, 2, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує.

Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі N 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі N 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі N 902/761/18, від 04.12.2019 у справі N 917/2101/17.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Посилання відповідача у своїй апеляційній скарзі на перенесений туберкульоз, остеоартроз та інші захворювання як на обставини, що унеможливлюють його працевлаштування та виконання обов`язку зі сплати аліментів, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки сам по собі факт наявності зазначених захворювань не свідчить про повну нездатність особи до праці та не звільняє її від обов`язку утримувати дитину.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів встановлення апелянту інвалідності, втрати працездатності чи інших обставин, які б об`єктивно унеможливлювали отримання ним доходу та виконання батьківського обов`язку щодо утримання дитини.

При цьому апелянтом не доведено, що стан його здоров`я перешкоджає здійсненню будь-якої трудової діяльності або отриманню доходу в інший спосіб.

Відтак наведені обставини самі по собі не можуть бути підставою для звільнення апелянта від обов`язку брати участь в утриманні дитини.

Суд першої інстанції, встановивши, що позивачка продовжує навчатися та у зв`язку з цим потребує матеріальної допомоги, а відповідач, будучи працездатним, має можливість надавати таку допомогу, дійшов правильного висновку про стягнення аліментів.

Доводи апеляційної скарги позивачки про те, що батько має можливість надавати матеріальну допомогу в більшому розмірі, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Колегія суддів не погоджується із заявленим позивачкою розміром аліментів у розмірі 1/4 частини доходу відповідача, оскільки матеріали справи не містять достатніх та належних доказів, які б підтверджували його спроможність сплачувати аліменти саме у такому розмірі.

Крім того, звертаючись до суду з позовом, позивачка не конкретизувала потреби та витрати, пов`язані з навчанням дитини, які зумовлюють необхідність стягнення аліментів у заявленому розмірі, а також не навела належного обґрунтування визначеної нею суми аліментів.

Проте, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги позивачки, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог.

У резолютивній частині рішення суд зазначив: «В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 1/4 – відмовити».

Проте такі позовні вимоги позивачем не заявлялися.

Предметом позову було стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання, у розмірі 1/4 з усіх видів заробітку доходів) щомісяця відповідача.

Жодної самостійної вимоги про стягнення частини одноразової грошової допомоги позовна заява не містила.

Відомості про отримання відповідачем одноразової грошової допомоги наводилися як доказ його матеріального становища та платоспроможності відповідно до вимог ст.182 Сімейного кодексу України.

Отже, суд першої інстанції самостійно сформулював та розглянув вимогу, яка позивачем не заявлялася.

Такі дії суперечать принципу диспозитивності цивільного процесу та вимогам ч.1 ст.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог.

Тому колегія дійшла висновку про необхідність зміни рішення шляхом виключенням з резолютивної частини рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року четвертого абзацу: “В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 1/4 – відмовити. ”

Доводи апелянта щодо безпідставності стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до статей 133, 137, 141 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу є складовою судових витрат та підлягають розподілу між сторонами з урахуванням результатів розгляду справи.

Як убачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу подано належні та допустимі докази, зокрема документи, які підтверджують обсяг наданих адвокатом послуг, їх вартість та факт оплати.

Апелянт був обізнаний про заявлений позивачем розмір витрат та мав можливість заявити клопотання про їх зменшення, навівши відповідні обґрунтування та надавши докази неспівмірності таких витрат із складністю справи, обсягом наданих послуг та іншими обставинами, передбаченими законом.

Водночас таких доказів апелянтом суду не надано.

За таких обставин, саме лише незгода апелянта з розміром витрат на професійну правничу допомогу не є достатньою підставою для відмови у їх стягненні або зменшення визначеного судом розміру.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Отже, колегія дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційних скарг, зміни рішення шляхом виключенням з резолютивної частини рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року четвертого абзацу: “В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 1/4 – відмовити. ”

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення в частині вирішення позовних вимог по суті, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року – змінити, виключивши з резолютивної частини рішення четвертий абзац:

“В частині позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 частини одноразової грошової допомоги у розмірі 1/4 – відмовити. ”

В іншій частині Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 17 квітня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: М.М. Пищида

І.Ю. Ткаченко