Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №214/9937/25 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №214/9937/25

Суддя: Свистунова О. В.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8346/26 Справа № 214/9937/25 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України

на рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 01 травня 2026 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Моторного (транспортного) страхового бюро України, ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, –

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі – МТСБУ), ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 07 червня 2024 року о 17 год. 59 хв. на регульованому перехресті пр. Університетський та вул. Джохара Дудаєва в Саксаганському районі м. Кривого Рогу, відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі – ДТП) за участю транспортного засобу марки «Skoda Octavia Tоur», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «Audi A6», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 . Внаслідок вказаної ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження.

Постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2024 року у справі № 214/5704/24, яка набрала законної сили 08 липня 2024 року, водія транспортного засобу марки «Audi A6», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Оскільки ОСОБА_2 не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, позивач 11 червня 2024 року з метою отримання страхового відшкодування звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування завданої в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди шкоди, однак отримав відмову у зв`язку з невідповідністю транспортного засобу вимогам пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно висновку експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження № 104278 від 08 липня 2024 року вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки «Skoda Octavia Tоur», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , складає 99 821,49 грн.

Між тим, відповідно до товарного чеку № 000-15/29 від 01 серпня 2024 року, експрес накладної № 59001195646106 та фіскального чеку від 05 серпня 2024 року, позивачем було сплачено 14 500,00 грн. за придбані передні фари; згідно умов публічного договору купівлі-продажу запасних частин, позивачем було сплачено: 20 594,00 грн. (видаткова накладна № А-02049127 від 07 серпня 2024 року), 41 328,00 грн. (видаткова накладна № А-02093313 від 21 серпня 2024 року), 4 706,00 грн. (видаткова накладна № А-02181092 від 18 вересня 2024 року), 399,00 грн. (видаткова накладна № А-02237470 від 05 жовтня 2024 року), 7 115,00 грн. (видаткова накладна № А-02252620 від 10 жовтня 2024 року); відповідно до видаткової накладної № 10458 від 24 серпня 2024 року позивачем було сплачено постачальнику «AVTOLED» грошові кошти в розмірі 10 900,00 грн.; за товарним чеком від 03 серпня 2024 року позивачем було сплачено 1 920,00 грн.; згідно фіскального чеку № kEЗ_Y9vEXE від 07 жовтня 2024 року позивачем було сплачено на рахунок ФОП ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 5 500,00 грн. за скло автомобільне вітрове.

Також, позивачем було придбано акумулятор у ТОВ «Епіцентр» за 4 707,27 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 28 жовтня 2024 року.

Позивачем також було сплачено 89 072,39 грн. за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 003245 від 15 жовтня 2024 року, з яких 77 811,60 грн. – за сервісне обслуговування автомобіля та 11 260,78 грн. – за запчастини та матеріали, які були використані під час обслуговування та ремонту автомобіля.

Крім того, в результаті настання вказаної ДТП позивачем були понесені витрати на оплату послуг з транспортування транспортного засобу евакуатором в розмірі 4 400,00 грн. Таким чином, загальна вартість фактично понесених позивачем витрат для відновлення свого транспортного засобу, який був пошкоджений внаслідок ДТП, що підлягає стягненню з МТСБУ становить 205 141,66 грн.

Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з МТСБУ на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 205 141,66 грн., а також судові витрати.

Рішенням Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 01 травня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 – задоволено частково.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування (регламентну виплату) в розмірі 99 821,49 грн. та витрати на евакуацію транспортного засобу в розмірі 4 400,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У поданій 09 червня 2026 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційній скарзі МТСБУ, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції не враховано, що оскільки у позивача на момент ДТП був відсутній поліс, підстав для стягнення страхового відшкодування (регламентної виплати) з МТСБУ немає, оскільки транспортний засіб позивача не був забезпеченим, а саме не був зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, через те, що обставини якими апелянт обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Представник МТСБУ – Чепіков О.О. у поданій 16 жовтня 2026 року заяві просив розглядати справу без участі представника відповідача.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Гудима Т.В. у поданій 20 жовтня 2026 року заяві просила розглядати справу без участі позивача та його представника.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно пенсійного посвідчення серії НОМЕР_3 позивач ОСОБА_1 отримує пенсію за вислугу років та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 03 листопада 2015 року є учасником бойових дій безтерміново та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 позивач є власником автомобіля марки «Skoda Octavia Tоur», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

07 червня 2024 року о 17 год. 59 хв. на регульованому перехресті пр. Університетський та вул. Джохара Дудаєва в Саксаганському районі м. Кривого Рогу, відбуласьДТП за участю транспортного засобу марки «Skoda Octavia Tоur», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та транспортного засобу марки «Audi A6», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , тобто відповідача у цій справі. Внаслідок даної ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Вказані факти та обставини підтверджуються постановою Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 26 червня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення № 214/5704/24, яка набрала законної сили 08 липня 2024 року та якою винним у даній ДТП було визнано ОСОБА_2 , який своїми діями порушив вимоги Правил дорожнього руху України, через що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтею 124 КУпАП.

11 червня 2024 року з метою отримання страхового відшкодування позивач, у зв`язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, звернувся до МТСБУ із заявою про відшкодування завданої в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди шкоди, однак отримав відмову у зв`язку з тим, що транспортний засіб марки «Skoda Octavia Tоur», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував позивач, не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно висновку експерта за результатам проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи № Д9/07/24 від 09 липня 2024 року, наданого судовим експертом Чивчишем О.П. на замовлення позивача, вартість матеріального збитку, заподіяного власнику транспортного засобу марки «Skoda Octavia Tоur», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу склала 99 821,49 грн. з урахуванням ПДВ на запасні частини та матеріали фарбування, при цьому ринкова вартість досліджуваного транспортного засобу на момент його пошкодження становила 274 724,48 грн., а вартість відновлювального ремонту без урахування коефіцієнту фізичного зносу – 194 370,07 грн.

Як зазначав позивач ним було виконано відновлювальний ремонт належного йому автомобіля, на підтвердження чого ним були надані копії наступних чеків, видаткових накладних тощо:

- відповідно до товарного чеку № 000-15/29 від 01 серпня 2024 року, експрес накладної № 59001195646106 та фіскального чеку від 05 серпня 2024 року, було сплачено 14 500,00 грн. за придбані передні фари;

- згідно умов публічного договору купівлі-продажу запасних частин, позивачем було сплачено: 20 594,00 грн. (видаткова накладна № А-02049127 від 07 серпня 2024 року), 41 328,00 грн. (видаткова накладна № А-02093313 від 21 серпня 2024 року), 4 706,00 грн. (видаткова накладна № А-02181092 від 18 вересня 2024 року), 399,00 грн. (видаткова накладна № А-02237470 від 05 жовтня 2024 року), 7 115,00 грн. (видаткова накладна № А-02252620 від 10 жовтня 2024 року);

- відповідно до видаткової накладної № 10458 від 24 серпня 2024 року позивачем було сплачено постачальнику «AVTOLED» грошові кошти в розмірі 10 900,00 грн.;

- за товарним чеком від 03 серпня 2024 року було сплачено 1 920,00 грн.;

- згідно фіскального чеку № kEЗ_Y9vEXE від 07 жовтня 2024 року було сплачено на рахунок ФОП ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 5 500,00 грн. за скло автомобільне вітрове;

- згідно фіскального чеку від 28 жовтня 2024 року було придбано акумулятор у ТОВ «Епіцентр» за 4 707,27 грн.;

- за актом виконаних робіт (наданих послуг) № 003245 від 15 жовтня 2024 року позивачем було сплачено 89 072,39 грн., з яких 77 811,60 грн. – за сервісне обслуговування автомобіля та 11 260,78 грн. – за запчастини та матеріали, які були використані під час обслуговування та ремонту автомобіля.

Крім того, згідно квитанцій № 028031 від 07 червня 2024 року, № 028033 від 27 вересня 2024 року та актів здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) було сплачено за послуги автоевакуації транспортного засобу марки «Skoda Octavia Tоur», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , грошову суму в загальному розмірі 4 400,00 грн.

При частковому задоволенні позовних вимог суд першої інстанції вирішального значення надав тій обставині, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для учасників бойових дій, а тому відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» він був звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Оскільки цивільно-правова відповідальність винної у ДТП особи не була застрахована, така подія є страховою та у МТСБУ виник обов`язок відшкодувати позивачу завдану майнову шкоду.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої зазначеної статті).

У частинах першій, другій статті 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

У статті 1194 ЦК України передбачено, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на час виникнення спірних правовідносин регулювалися Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників.

Статтею 6 Закону № 1961-IV визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до пункту 41.1 (а) статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 зазначила, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом № 1961-IV випадках – МТСБУ), та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ).

Пункт 41.1 (а) статті 41 Закону № 1961-IV покладає на МТСБУ обов`язок відшкодовувати за рахунок коштів фонду захисту потерпілих шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Суд першої інстанції встановив та сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача ОСОБА_2 та право позивача ОСОБА_1 на отримання від страховика суми страхового відшкодування в розмірі 99 821,49 грн. Також обидва транспортні засоби, що постраждали в ДТП не були застраховані відповідно до положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та не мали відповідних полісів страхування.

Крім того, позивач ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_4 від 03 листопада 2015 року, який відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільнений від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

Оскільки цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу, винної у ДТП особи не застрахована, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така подія є страховою та у МТСБУ виник обов`язок відшкодувати ОСОБА_1 завдану майнову шкоду.

Доводи апеляційної скарги про те, що транспортний засіб позивача не був забезпеченим у розумінні пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки на момент дорожньо-транспортної пригоди позивач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є безпідставними, оскільки позивач є особою, на яку поширюється дія пункту 13.1 статті 13 Законі України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто є звільнений від обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності на території України.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій звільняються від обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності на території України.

Крім того, пунктом 21.1 статті 21 зазначеного Закону прямо передбачено, що положення щодо обов`язкового укладення договору страхування не поширюються на осіб, які звільнені від обов`язкового страхування відповідно до пункту 13.1 статті 13 цього Закону.

Таким чином, відсутність у позивача поліса ОСЦПВ є наслідком реалізації передбаченої законом соціальної гарантії та не може тлумачитися як порушення вимог Закону.

МТСБУ фактично ототожнює відсутність поліса ОСЦПВ у особи, яка законом звільнена від його укладення, із відсутністю поліса у особи, яка зобов`язана його мати.

Крім того, статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено вичерпний перелік підстав для відмови у здійсненні страхового відшкодування. Така підстава для відмови, як відсутність поліса ОСЦПВ у потерпілого, який звільнений від його укладення відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону, законодавством не передбачена.

Позивач у даній справі є саме потерпілою особою, а не винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, а тому застосування підпункту «а» пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV у спосіб, запропонований МТСБУ, фактично позбавляє учасників бойових дій передбачених державою соціальних гарантій та суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

Безпідставними є також доводи апеляційної скарги щодо розміру страхового відшкодування.

Саме МТСБУ було проведено оцінку пошкодженого транспортного засобу та складено висновок експерта № 104278 від 08 липня 2024 року, відповідно до якого розмір матеріального збитку становить 99 821,49 грн.

Зазначений висновок не був спростований належними та допустимими доказами.

Колегія суддів враховує, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України сприяти всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у визначених процесуальним законодавством випадках.

Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Пунктами 2, 3 частиною першою статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право: подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду.

Решта доводів, приведених в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга МТСБУ підлягає залишенню без задоволення, а рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 01 травня 2026 року – без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України – залишити без задоволення.

Рішення Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 01 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида

Оригінал: reyestr.court.gov.ua