Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №216/4817/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10221/26 Справа № 216/4817/25 Суддя у 1-й інстанції - КУЗНЕЦОВ Р. О. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 216/4817/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Остапенко В.О.,

суддів Акуленка В.В.,Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідачі ОСОБА_2 , Військова частина НОМЕР_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загрійчук Дарія Костянтинівна, на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Кузнецовим Р.О. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, відомості щодо дати складання повного судового рішення в матеріалах справи відсутні,

УСТАНОВИВ:

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_1 , за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що вона у 2010 року, під час відпочинку у селищі Авангард Дніпропетровської області, познайомилась з ОСОБА_3 та вступила з ним у стосунки. З 2010 року вони розпочали проживати однією сім`єю у будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності матері позивачки – ОСОБА_4 . Разом з ними проживала донька позивача - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У серпні 2023 року донька зі своїм чоловіком ОСОБА_6 переїхали проживати до квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_3 .

Також позивачка зазначала, що у ОСОБА_3 є донька ОСОБА_2 , яка була обізнана, що її батько проживав однією сім`єю з позивачем без реєстрації шлюбу.

З часу проживання однією сім`єю позивач виконувала обов`язки дружини, а ОСОБА_3 – чоловіка. Останній забезпечував її матеріально і вони були пов`язані спільним побутом, одним місцем проживання та спільним бюджетом.

01 березня 2022 року ОСОБА_3 був призваний на військову службу у Збройні Сили України та перебував на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 . У грудні 2024 року його направлено до Сумської області. 23 лютого 2025 року ОСОБА_3 зник безвісті під час виконання бойового завдання в районі н.п. Миколаївка Курської області РФ.

20 березня 2025 року позивач звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою про надання відомостей щодо місця знаходження її чоловіка ОСОБА_3 та 26 березня 2025 року отримала відповідь, згідно з якою позивачу повідомили, що для отримання запитуваних відомостей необхідно надати свідоцтво про одруження чи рішення суду про визнання факту проживання однією сім`єю з військовослужбовцем без укладання шлюбу.

У зв`язку з тим, що позивач не зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , вона не може реалізувати свої права, зокрема належним чином комунікувати та подавати заяви до уповноважених органів щодо розшуку свого чоловіка.

На підставі вищевикладеного, позивач просила суд встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в період часу з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загрійчук Д.К., просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по справі про задоволення позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції фактично встановив обставини, які підтверджують існування між позивачем та ОСОБА_3 тривалих та стійких сімейних відносин, а саме: сторони тривалий час проживали разом за однією адресою; ОСОБА_3 з 01 березня 2022 року проходив військову службу; після його зникнення безвісти саме позивач здійснювала активні дії щодо встановлення його місцезнаходження, зверталася до правоохоронних органів та територіального центру комплектування та соціальної підтримки; позивач фактично діяла як найближча особа військовослужбовця, представляючи та захищаючи його інтереси.

Отже, суд першої інстанції визнав встановленими обставини, які підтверджують тривале спільне проживання позивача та ОСОБА_3 , наявність між ними близьких особистих відносин та здійснення позивачем дій, притаманних саме близькій особі та члену сім`ї. Проте, встановивши зазначені обставини, суд дійшов протилежного висновку про відсутність між сторонами сімейних відносин, що свідчить про внутрішню суперечливість мотивувальної частини рішення та неправильне застосування норм матеріального права.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував правила оцінки доказів та безпідставно відхилив належні докази, які у своїй сукупності підтверджують факт проживання Позивача та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу. Матеріали справи містять: акт, затверджений головою квартального комітету № 31 від 10 квітня 2025 року, яким підтверджено, що позивач та ОСОБА_3 з 2010 року проживали однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 ; показання свідків, які протягом тривалого часу особисто спостерігали за спільним життям сторін, підтвердили їх спільне проживання, ведення господарства, взаємну турботу та сприйняття їх оточуючими як сім`ї; фотографії позивача та ОСОБА_3 , які підтверджують їх спільне проведення часу, участь у сімейних заходах, спільний відпочинок та наявність близьких особистих відносин; листування між позивачем та ОСОБА_3 у месенджері Viber, зміст якого свідчить про характер їхнього спілкування, взаємну турботу, підтримку, обговорення побутових питань та обставин спільного життя; фіскальні чеки на придбання побутової техніки, речей для дому та інших предметів побутового призначення, які підтверджують спільне облаштування житла та ведення спільного господарства; відомості щодо здійснення банківських переказів між сторонами, що свідчать про наявність між ними фінансової підтримки та взаємодопомоги; інші документи, які підтверджують тривалий характер відносин між позивачем та ОСОБА_3 .

Вважає, що суд першої інстанції не здійснив належної оцінки доказів у їх сукупності, чим порушив вимоги статті 89 ЦПК України та дійшов помилкового висновку про недоведеність факту проживання позивача та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Крім того вважє, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 3 та 74 Сімейного кодексу України, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про відсутність між позивачем та ОСОБА_3 фактичних сімейних відносин, не надав належної оцінки поясненням позивача щодо її участі в організації поховання та фактичного виконання нею дій, притаманних близькому члену сім`ї та безпідставно поклав на позивача негативні процесуальні наслідки неприбуття окремих осіб до суду, зокрема відповідача ОСОБА_2 .

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника - адвоката Загрійчук Д.К., які, кожна окремо, підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з акту, затвердженого головою квартального комітету № 31 від 10 квітня 2025 року слідує, що позивач з 2010 року почала проживати однією сім`єю з ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності матері позивача - ОСОБА_4 , до часу зникнення безвісти ОСОБА_3 (том 1 а.с. 44).

Відповідно до свідоцтва про шлюб, свідоцтва про право власності на житло, свідоцтва про право на спадщину за законом та акту ТОВ «Сіті-Сервіс -КР» від 11 червня 2025 року вбачається, що 19 вересня 2024 року донька позивача ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 і стала проживати з ним у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_3 на праві приватної власності (том 1 а.с.30,31).

З довідки ТВО начальника штабу військової частини НОМЕР_1 від 18 березня 2022 року, ОСОБА_3 з 01 березня 2022 року перебував на військовій службі (том 1 а.с. 45).

Відповідно до змісту витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань №12025041230000791 від 26 березня 2025 року за заявою ОСОБА_1 внесені відомості про зникнення під час виконання бойового завдання військовослужбовця ОСОБА_3 (том 1 а.с. 53)

Також, позивач зверталась до ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання відомостей про місцезнаходження ОСОБА_3 , але отримала відмову від 26 березня 2025 року, оскільки відсутні докази перебування ОСОБА_1 з ним у зареєстрованому шлюбі (том 1 а.с. 54).

Згідно зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на території Курської області Російської Федерації.

Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу позивач посилалась на те, що не доведення позивачем в позасудовому порядку спільного проживання з померлим ОСОБА_3 на час його смерті позбавляє позивачку права на соціальний та правовий статус, як члена сім`ї військовослужбовця, в тому числі, право на отримання допомоги, яка гарантована державою.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог позивача суд першої інстанції виходив з їх недоведеності.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, провадження № 14-130цс19, зазначено, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, провадження № 14-283цс18).

Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.

Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 23 вересня 2019 року у справі № 279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 748/897/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 25 вересня 2024 року у справі № 461/8250/20.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може достовірно свідчити про те що між сторонами склались та мали місце усталені відносини які притаманні подружжю (див. постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, провадження № 61-30273св18, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, провадження № 61-43499св18, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, провадження № 61-13801св21, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20 провадження № 61-1904св22).

Факт місця реєстрації (проживання) жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших достатніх доказів (див. правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22, провадження № 61-10702св23).

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу можуть бути, зокрема, але не виключно: свідоцтва про народження дітей; довідки з місця проживання; свідчення свідків; листи ділового та особистого характеру тощо; свідоцтво про смерть одного із «подружжя»; свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько; виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що «подружжя» вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства та ін.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року по справі № 524/10054/16.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (див. постанову Верховного Суду від 26 лютого 2022 року у справі № 362/3705/20, провадження № 61-7276св21).

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Надаючи оцінку сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи, колегія суддів, враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачка посилалась, зокрема, на копії спільних фото, разом з тим, суд першої інстнації вірно виснував, що в дійсності, на фотографіях позивач є поряд з померлим ОСОБА_3 , але період вказаних фотографій не зазначений і не може свідчити беззаперечно про факт проживання однією сім`єю і те, що відносини між ними мали характер шлюбних у період з 2010 року по 23 лютого 2025 року (том 1 а.с. 34-39). Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду першої інснації не спростовують.

При цьому колегія суддів вважає, що долучені позивачкою до матеріалів справи фотографії стосуються спільних поїздок, святкувань, відпочинку і прогулянок позивачки і ОСОБА_3 однак не підтверджують факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності між сторонами саме подружніх взаємних прав та обов`язків.

Крім того суд першої інстанції вірно виснував, що копії фіскальних чеків від 21 грудня 2022 року, від 03 липня 2023 року, та від 12 січня 2025 року, відповідно до яких здійснено покупку таких товарів як: смартфон, холодильник та пральна машина, не містять відомостей про особу покупця (а.с.40-41,51). Отже, здійснення вказаних трьох покупок, без визначення особи, якою вони були придбані, та з якою метою, не можна вважати належними доказами, що підтверджують ведення спільного побуту чоловіка та дружини.

З роздруківки скрін-шотів з банківського мобільного застосунку вбачається, що здійснювались платіжні операції (переказ коштів), але не вказано особу, якій відбувався переказ коштів (том 1 а.с. 49-50).

Виписки з банківських рахунків позивачка ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надала.

При цьому інших доказів, які б підтверджували перерахунок загиблим ОСОБА_3 позивачці грошових коштів, що могло б слугувати підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу та ведення ними спвльного господарства, ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було.

Відовідач по справі – донька загиблого в судові засідання як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанці, не з`являлась, при цьому позивач не наполягала на її виклику для надання пояснень.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що роздруківки скрін-шотів листування позивача у «месенджері» чи «вайбері» свідчать про спілкування позвачки з загиблим, одкак в них відсутня будь-яка інформація про те, що вони обговорюють різні побутові питання, висловлюють один одному турботу та підтримку, приймають спільне рішення про використання коштів (том1 а.с.47-48).

Також колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що позивачем було надано скріншоти, в яких відображено інформацію про вхідні та вихідні виклики, зокрема в період з 29 січня 2025 року по 14 лютого 2025 року, в той час як позивачка просить встановити факт її проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, в період часу з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, на переконання колегії суддів, суд першої інстації вірно надав оцінку поясненням свідків та виснував, що покази свідків не можуть бути прийняті за належні та допустимі докази спільного проживання однією сім`єю позивача із ОСОБА_3 , оскільки свідок ОСОБА_7 є племінником позивача, а ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - сусідами та знайомими позивача, отже є особами, зацікавленими у результаті розгляду справи.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що позивачем по справі не заявлялось клопотання про допит в якості свідків осіб, які вказані в акті, затвердженому головою квартального комітету № 31 від 10 квітня 2025 року, відповідно до якого позивач з 2010 року почала проживати однією сім`єю з ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 , який належить на праві власності матері позивача - ОСОБА_4 , до часу зникнення безвісти ОСОБА_3 .

Наведні вище обставини, на переконання колегії суддів, свідчить про недоведеність позивачкрю вимог щодо спільного проживання однією сім`єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 .

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

У справі, що розглядається, судом першої інстанції надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у апелянта іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судом першої інстанції рішення та фактично зводиться до спонукання суду апеляційної інстанції до прийняття іншого рішення - на користь апелянта.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду першої інстанції.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції прозахист правлюдини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Загрійчук Дарія Костянтинівна, залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: