Суд: Дніпровський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним підприємству, установі, організації
Дата: 20 жовтня 2026 р.
Справа: №208/1619/26
Суддя: Агєєв О. В.
ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/7408/26 Справа № 208/1619/26 Суддя у 1-й інстанції - Гречана В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 жовтня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №208/1619/26 за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» - Рабко Тетяни Олексіївни на рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 травня 2026 року, ухвалене у складі судді Гречаної В.Г., -
ВСТАНОВИВ:
У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду міста Кам`янського з позовом до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що він з 06 березня 2002 року по 24 квітня 2024 року працював на різних посадах, у різних структурних підрозділах ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське». 24 квітня 2024 року його було звільнено.
За час роботи на підприємстві відповідача позивач набув хронічних професійних захворювань.
Пунктом 7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 17 червня 2025 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювання: пневмоконіоз (p/q, 2/2), ЛН І-ІІ (перш. – друг.) ст.; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.); хронічна радикулопатія S1 праворуч у стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.
Пункт 17 вказаного акту встановлює, що професійне захворювання виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах), у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилось з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), незабезпеченістю засобами індивідуального захисту органу слуху, В.В. Фомін виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значний фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпус у, що перевищували допустимі параметри.
Згідно з п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року йому визначено втрату працездатності на рівні 65% та встановлено третю групу інвалідності.
Вказує, що він має постійні скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується консультативним висновком спеціаліста від 13 травня 2024 року та медичним висновком від 22 травня 2025 року № 20/121.
Вважає, що у зв`язку з вказаним хронічним професійним захворюванням порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання хронічного професійного захворювання, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Крім того, внаслідок отриманих хронічних професійних захворювань, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів.
Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію.Отже, факт моральних страждань є очевидним і не потребує доказуванню іншими засобами доказування.
Вважає, що за таких обставин зі сторони відповідача йому має бути відшкодована моральна шкода, яка завдана ушкодженням здоров`я, внаслідок неналежного виконання відповідачем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці, що спричинило виникнення у нього хронічного професійного захворювання.
У зв`язку з чим просив суд стягнути з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на свою користь в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я внаслідок професійного захворювання суму грошових коштів у розмірі 245 000 грн. без утримання податків та обов`язкових платежів.
Рішенням Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 травня 2026 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» про відшкодування моральної шкоди – задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди грошову суму в розмірі 120 000 грн. В задоволені решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Представник ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» - Рабко Т.О. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним та необґрунтованим в зв`язку з неповним та неправильним встановленням судом першої інстанції обставин справи внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів.
Зазначає, що хронічна хвороба має довготривалий повільний процес. Працівник має право відмовитися від виконання дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, що становить небезпеку для життя чи здоров`я такого працівника або людей, які його оточують, і навколишнього середовища.
Звертає увагу що позивач жодного разу не заявляв про порушення зі сторони відповідача умов його праці, за весь період роботи на підприємстві відповідача працівник жодних скарг не заявляв, обов`язкові медичні огляди проходив. Позивач своєчасно не повідомив про реальний стан свого здоров`я роботодавця.
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач коли-небудь заперечував результати періодичних медичних оглядів та повідомляв роботодавця про невідповідність їх результату його дійсному стану здоров`я. При цьому, коли медична комісія виявила невідповідність за станом здоров`я, то позивач був звільнений за п.2 ст.40 КЗпП України з підприємства відповідача.
У витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року номер рішення 1391/25/193/Р відсутня деталізація щодо відсотку втрати професійної працездатності по кожному із захворювань, а лише зазначено загальний відсоток втрати працездатності.
Перелік професійних захворювань не містить у своєму переліку таких діагнозів як «Н04.1 - Інші хвороби сльозної залози», «І79.2 - Периферична ангіопатія при хворобах, класифікованих в інших рубриках», «H52.4 – Пресбіолія», «M42.17 - Остеохондроз хребта у дорослих, попереково-крижовий відділ», тому зазначені захворювання не можна віднести до професійних.
Відзначає суперечності в діагнозах, а саме в акті П-4 зазначено професійне захворювання «Пневмоконіоз (р/q, 2/2, е/т), ЛН І-ІІ ст. (першого-другого ст.)», а в витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року номер рішення 1391/25/193/Р зазначено «Пневмоконіоз, спричинений пилом тальку».
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що матеріали справи не містять доказів впливу пилу тальку на робочому місці позивача. Формулювання «спричинений пилом тальку» повинно означати, що медично встановлено причинно-наслідковий зв`язок між захворюванням та впливом конкретного виробничого фактору. Без зазначення такого фактору діагноз втрачає нозологічну визначеність і фактично перетворюється на загальний термін «пневмоконіоз». При діагнозі «Пневмоконіоз, спричинений пилом тальку» зазначення впливу тальку в акті П-4 та інших документах є необхідним і принциповим, оскільки саме ця обставина формує юридично значущий причинно-наслідковий зв`язок між умовами праці та захворюванням. Відсутність такої вказівки ставить під сумнів повноту та обґрунтованість етіологічного формулювання діагнозу.
Суд першої інстанції не дав належної оцінки тим фактам, що позовна заява та відповідь на відзив містили лише «шаблонні» твердження, однак не надавали жодних пояснень щодо розбіжностей у акті п-4 та медичних документах, в тому числі з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи номер витягу 1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року номер рішення 1391/25/193/Р.
Позивачу встановлено 65% втрати професійної працездатності, однак без деталізації за якими захворюваннями та зазначено хвороби, по яким відсутні докази причинно-наслідкового зв`язку з умовами праці на робочому місці на підприємстві відповідача.
У рішенні зазначено «…захворювання, які визнанні професійними захворюваннями ОСОБА_1 цілком ймовірно виникли за час роботи на ПрАТ «ШУ «Покровське»…», однак зазначене суперечить наявним в матеріалах справи доказам.
Суд при ухваленні рішення повинен базуватися на доказах, які підтверджують обставини справи, а не на припущеннях. Використання формулювання «ймовірно виникли захворювання» в рішенні суду, особливо при оцінці моральної шкоди, є безпідставним з точки зору процесуального права, оскільки суд має встановлювати факти, а не ймовірності. Слід відзначити, що професія позивача відноситься до категорій працівників, що підпадають під обов`язковий медичний огляд. При цьому, не зрозуміло якщо позивач мав скарги на стан свого здоров`я, то чому він не повідомив лікарів про це під час щорічних медичних оглядів. За відсутності встановлених судом фактів примусу, порушення трудових прав або відмови роботодавця у зміні умов праці, зроблений судом висновок про наявність протиправної поведінки відповідача є юридично необґрунтованим, оскільки ґрунтується не на правових критеріях, а на формальному сприйнятті умов праці.
Позивач, через свого представника, у своїх поясненнях не диференціює професійні та непрофесійні стани, що призводить до необґрунтованого розширення обсягу моральної шкоди. Таким чином, заявлені позивачем моральні страждання не підтверджено наданими доказами по справі.
Вважає, що покладення обов`язку відшкодувати моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли така шкода була викликана протиправною поведінкою осіб та за наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою.
Висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав та визначення розміру моральної шкоди є необґрунтованим і таким, що не відповідає вимогам матеріального права та принципу єдності судової практики.
Суд фактично не здійснив належної індивідуалізації розміру моральної шкоди, не здійснив належну оцінку доказів по справі та не навів мотивів, з яких сума 120 000 грн. відповідає критеріям розумності, виваженості та справедливості. Судом першої інстанції не враховано вплив зовнішніх факторів, що суттєво впливає та погіршує фінансовий стан відповідача. За таких обставин визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є явно та суттєво завищеним, не співмірним із характером та наслідками встановлених професійних захворювань. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачу визначено дату повторного оцінювання відсотку непрацездатності (01 грудня 2026 року), тобто лікарі не виключають, що стан здоров`я позивача може покращитися.
У зв`язку з чим просив рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 травня 2026 року скасувати у частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мотуз О.В., скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі та вважає, що Заводський районний суд м.Кам`янського у своєму рішенні від 01 травня 2026 року прийшов до правильних висновків щодо правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, сум, які підлягають стягненню з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди внаслідок професійного захворювання.
Зазначає, що п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 17 червня 2025 року, затвердженого начальником Східного міжрегіонального управління Державної служби України з питань праці, встановлено наявність у позивача професійних захворювання: - пневмоконіоз (p/q, 2/2), ЛН І-ІІ (перш. – друг.) ст.-хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.). - хронічна радикулопатія S1 праворуч у стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами. Згідно п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року, позивачу визначено втрату працездатності на рівні 65% та встановлено третю групу інвалідності.
Таким чином, відповідний орган, який був наділений повноваженнями щодо встановлення втрати працездатності, дослідивши всі надані медичні документи, в тому числі акт форми П-4, визнав, що захворювання, які наявні у позивача, є професійними та призводять до втрати працездатності, а актом розслідування П-4, який був складений відповідною комісією, встановлено, що професійні захворювання були отримані внаслідок роботи саме на підприємстві відповідача. Актом форми П-4 інших захворювань, окрім професійних, комісією не було встановлено.
Вказує, що у виникненні в позивача хронічних професійних захворювань наявна вина відповідача, так як згідно п.17 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 17 червня 2025 року встановлено обставини за яких виникло професійне захворювання, зокрема, у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах), у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилось з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), незабезпеченістю засобами індивідуального захисту органу слуху, ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значний фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпус у, що перевищували допустимі параметри.
Згідно з п.18 зазначеного акту причинами виникнення професійного захворювання є: робота ОСОБА_1 протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, параметри яких перевищували нормативні показники. Тобто відповідачем як роботодавцем допущено перевищення встановлених норм дії шкідливих факторів на працівника.
Слід зауважити, що навіть при очевидній вині роботодавця в даному конкретному випадку, законодавець не відносить таку вину до обов`язкової складової умов відшкодування моральної шкоди роботодавцем.
Вважає, що позивачем надано переконливі та змістовні роз`яснення, в чому саме полягає заподіяна йому моральна шкода.
У зв`язку з чим, просив апеляційну скаргу ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське» залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м.Кам`янського від 01 травня 2026 року залишити без змін.
Сторони та їх представники в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.
Представником відповідача, через повітряну тривогу та червоний рівень небезпеки в м.Дніпрі, в день розгляду справи, в підсистемі електронний суд направлено клопотання про задоволення її апеляційної скарги.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 06 березня 2002 року по 24 квітня 2024 року працював у ПрАТ «Шахтоуправління «Покровське».
Згідно до витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року, ОСОБА_1 є особою третьої групи інвалідності, має діагноз - пневмоконіоз, спричинений пилом тальку. Супутні діагнози – інші хвороби сльозної залози, периферична ангіопатія при хворобах, класифікованих в інших рубриках, пресбіопія, остеохондроз хребта у дорослих, попереково-крижовий відділ, радикулопатія, попереково-крижовий відділ, нейросенсорна втрата слуху, двостороння. Причина інвалідності – професійне захворювання.
Відповідно до консультативного висновку пульмонолога КНП «Лікувально-профілактична установа Центральна міська лікарня Вугледарської міської ради» від 13 травня 2024 року, поставлено діагноз: хронічний бронхіт ІІ ст.., фаза загострення, емфізема легень, пневмоконіоз, легенева недостатність 2 ступеня.
Відповідно до медичного висновку лікарсько-експертної комісії спеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров`я про наявність хронічного професійного захворювання від 22 травня 2025 року №20/121, зроблено наступний висновок: пневмоконіоз (p/q, 2/2), ЛН І-ІІ (перш. – друг.) ст.; хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.).; хронічна радикулопатія S1 праворуч у стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.
Відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4 від 17 червня 2025 року, встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання, а саме – пневмоконіоз (p/q, 2/2), ЛН І-ІІ (перш. – друг.) ст.- хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.).- хронічна радикулопатія S1 праворуч у стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.
Хронічне захворювання виникло за таких обставин: у зв`язку з недосконалістю технологічного процесу (зокрема, виділенням значних концентрацій пилу переважно фіброгенної дії, генерацією підвищених рівнів шуму під час роботи технологічного устаткування при недостатній ефективності засобів пилопридушення та засобів боротьби з шумом; неможливістю застосування засобів малої механізації на усіх ланках технологічного процесу, неможливістю механізації та автоматизації певних видів робіт в складних гірничо-геологічних умовах), у зв`язку з виконанням не в повному обсязі протипилових заходів (обмивання гірничих виробок проводилось з порушенням планових термінів через недостатню забезпеченість пилозмочуючими добавками), незабезпеченістю засобами індивідуального захисту органу слуху, ОСОБА_1 виконував роботи в умовах впливу пилу переважно фіброгенної дії, концентрація якого перевищувала гранично допустиму, виробничого шуму, еквівалентний рівень якого перевищував гранично допустимий, а також в умовах значний фізичних навантажень, вимушеної робочої пози та вимушених нахилів корпус у, що перевищували допустимі параметри.
Відповідно до виписки із медичної картки стаціонарного хворого №230 від 17 квітня 2025 року, ОСОБА_1 має скарги на виражений біль в п/кр відділі хребта, з іррадіацією у праву ногу, оніміння та слабкість у правій нозі, судомні стягування правої гомілки, утруднення та дискомфорт при рухах, обмеження під час ходи та незначних фізичних навантаженнях.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог саме в такій частині, враховуючи необхідність для позивача у постійному лікуванні та реабілітації, наявності вимушених змін у його житті в зв`язку з професійним захворюванням.
З урахуванням принципів розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності – 65%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з наявністю професійного захворювання, суд визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000 грн., що на переконання суду, відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я.
Колегія суддів погоджується з висновком суду, щодо обов`язку відповідача відшкодувати позивачу моральну шкоду, спричинену втратою позивачем здоров`я на виробництві.
Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
У ст.16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів.
Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Відповідно до ст.1 Гірничого Закону України, до особливо небезпечних підземних умов відносяться саме умови в шахтах, пов`язані з дією важкопрогнозованих проявів гірничо- геологічних і газодинамічних факторів, що створюють небезпеку для життя та здоров`я, їх працівників (виділення та вибухи газу та пилу, раптові викиди, гірничі удари, обвалення, самозаймання гірничих порід, затоплення гірничих виробок тощо).
Згідно зі ст.38 Гірничого закону України, до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі, безпека гірничих робіт, охорона праці та довкілля, додержання встановлених нормативів у сфері проведення гірничих робіт, правил безпеки, правил технічної експлуатації та єдиних правил безпеки при підривних роботах.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Згода позивача на працю в тяжких умовах праці, не знімає обов`язку та відповідальності з відповідача за забезпечення належних умов праці.
Статтею 160 КЗпП України передбачено, що постійний контроль за додержанням працівниками вимог нормативних актів про охорону праці покладається на власника.
Стаття 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Відповідно до ст.237-1 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган повинен відшкодувати заподіяну моральну шкоду працівнику, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Вина власника не вказана серед юридичних фактів, які входять до юридичного складу правопорушення, який є підставою для відшкодуванню моральної шкоди. В таких правовідносинах перевага надається встановленню обставин завдання шкоди саме на підприємстві відповідача та наявності моральних страждань працівника.
При цьому презюмується обов`язок власника на створення належних, безпечних, здорових умов праці, слідкування за їх дотриманням усіма працівниками та відповідальність за шкоду, завдану особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань.
Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2022 року у справі № 225/4242/21.
Нормою ст.23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
В даному випадку травмування в результаті нещасного випадку пов`язане з виконанням робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, тому відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди покладається на роботодавця (підприємство).
У відповідності до ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в області охорони праці, базується; зокрема, на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці, соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що надані позивачем письмові докази є належними і допустимими, оскільки містять інформацію щодо предмета доказування.
Право позивача на відшкодування моральної шкоди виникло з дня первинного встановлення йому рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року стійкої втрати працездатності.
Так, відповідно до акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) форми П-4 від 17 червня 2025 року, встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання, а саме – пневмоконіоз (p/q, 2/2), ЛН І-ІІ (перш. – друг.) ст.- хронічна двобічна сенсоневральна приглухуватість з легким ступенем зниження слуху (ІІ ст.).- хронічна радикулопатія S1 праворуч у стадії затихаючого загострення з помірними статико-динамічними порушеннями, м`язово-тонічним і больовим синдромами.
Згідно п.16 витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №1391/25/193/В від 13 листопада 2025 року , позивачу встановлено третю групу інвалідності та визначено втрату працездатності на рівні 65% терміном на один рік.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і відповідач повинен її відшкодувати.
Визначаючи розмір моральної шкоди, судом першої інстанції було враховано роз`яснення наведені в п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в правах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з подальшими змінами, та взято до уваги конкретні обставини по справі, глибину і ступінь його моральних страждань, пов`язаних з фізичним станом здоров`я, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, і наслідків, що настали.
Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.
Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості та з урахуванням інших, встановлених судом обставин. Зокрема, враховано характер отриманого позивачем професійного захворювання, відсоток втрати ним професійної працездатності у розмірі 65%, який при переогляді залишився незмінний, стан здоров`я потерпілого і неможливість його відновлення, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для організації свого життя.
Правова позиція з приводу застосування принципів розумності, виваженості та справедливості при визначені розміру моральної шкоди викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі 197/42/20.
Враховуючи наведене, а також те, що професійне захворювання ОСОБА_1 виникло під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності, встановлення третьої групи інвалідності та завдало йому моральних страждань, колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його зміни в частині визначеного судом розміру відшкодування моральної шкоди відсутні.
Доводи відповідача що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що встановлений позивачу діагноз як «Н04.1 - Інші хвороби сльозної залози», «І79.2 - Периферична ангіопатія при хворобах, класифікованих в інших рубриках», «H52.4 – Пресбіолія», «M42.17 - Остеохондроз хребта у дорослих, попереково-крижовий відділ», тому зазначені захворювання не можна віднести до професійних, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки спростовуються п.7 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4 від 17 червня 2025 року.
Відомостей про скасування зазначеного акта, визнання його недійсним або спростування встановленого ним причинного зв`язку між захворюванням позивача та впливом шкідливих виробничих факторів, матеріали справи не містять.
Позивач зазнав зменшення обсягу трудової діяльності, саме у зв`язку з отриманими професійними захворюваннями за роки трудової діяльності у відповідача.
А отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про допущене відповідачем порушення права позивача на безпечні та здорові умови праці, яке призвело до виникнення професійних захворювань та встановлення інвалідності.
Доводи апеляційної скарги, що рішення суду першої інстанції прийнято без врахування ст.23 ЦКУ, а задоволена сума відшкодування моральної шкоди очевидно не відповідає тим ушкодженням здоров`я, про які зазначає позивач, відхиляються колегією суддів, оскільки на законодавчому рівні не закріплено ні формулу, ні методику щодо обчислення сум моральної шкоди, а також не встановлено мінімальних та максимальних значень.
Колегія суддів зазначає, що втрата професійної працездатності - це не одномоментна подія, а триваючий стан.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 травня 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «Шахтоуправління «Покровське» Рабко Тетяни Олексіївни - залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду міста Кам`янського від 01 травня 2026 року у справі №208/1619/26 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 21.10.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв
Оригінал: reyestr.court.gov.ua