Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №212/71/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10223/26 Справа № 212/71/25 Суддя у 1-й інстанції - Ведяшкіна Ю.В. Суддя у 2-й інстанції - Остапенко В. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

справа № 212/71/25

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Остапенко В.О.

суддів Акуленка В.В., Бондар Я.М.

секретар судового засідання Дяченко Д.П.

сторони:

позивач ОСОБА_1

відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу 07 липня 2026 року, яке ухвалено суддею Ведяшкіною Ю. В. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 07 липня 2026 року,

УСТАНОВИВ:

В січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , третя особа: відділ служби у справах дітей виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2022 року, малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з ним, а малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2 .

В середині лютого 2024 року позивач був викликаний повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_5 , де пройшов медичну комісію та подав заяву про надання відстрочки на підставі ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», посилаючись на те, що проживає один разом з неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та виховує його один, колишня дружина разом з малолітньою донькою виїхала за межі України та проживають у Сполученому Королівстві Велика Британія і Північна Ірландія, інших близьких родичів, які б доглядали неповнолітнього сина, не має, але 01 березня 2024 року йому відмовлено у наданні відстрочки, та рекомендовано звернутися до суду із заявою про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на його утриманні. При повторному зверненні в кінці травня 2024 року знов отримав відмову у наданні відстрочки.

Позивач зазначає, що у випадку його мобілізаці до Збройних Сил України неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , залишиться без нагляду, що призведе до порушення прав неповнолітньої дитини; та зазначає, що з наведених обставин, має право на відстрочку на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-ІХ.

Встановлення факту утримання та виховання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , необхідно для надання відстрочки від призову до лав Збройних Сил України.

На підставі наведеного вище позивач просив суд встановити факт перебування на утриманні та вихованні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов`язати відповідача по справі ІНФОРМАЦІЯ_1 надати йому відстрочку від призову за мобілізацією до лав Збройних Сил України до досягнення повноліття малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Покровського районного суду міста Кривого Рогу 07 липня 2026 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: відділ служби у справах дітей виконавчого комітету Покровської районної у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні відмовлено.

Провадження у справі за позовною вимогою про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_8 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову за мобілізацією до лав Збройних Сил України до досягнення повноліття малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Не погодившись із даним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування скарги, окрім доводів, викладених в позовній заяві, позивач вказує, що відповідно до висновку третьої особи – відділу у справах дітей виконкому Покровської районної у місті ради зазначено, що за місцем проживання неповнолітнього ОСОБА_3 у будинку АДРЕСА_1 , обставини відповідають вимогам проживання неповнолітньої дитини. В будинку чисто, прибрано, для дитини відведена окрема кімната, яка відповідно обставлена. У користуванні дитини є комп`ютер та необхідні речі для навчання, тощо. У будинку є необхідний запас продуктів харування. Ці обставини, на переконання позивача, свідчать про те, що батько відповідно виховує дитину, матеріально повністю забезпечує всім необхідним, тому апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що ним не підтверджено факту самостійного виховання дитини є невірним.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні розписано вимоги, викладені у Сімейному Кодексі України, що апелянт вважає не вірним. Зазначає, що він звернувся до суду з позовом про встановлення факут перебування на своєму утриманні неповнолітнього сина, а не оспорення виконання чи невиконання своїх батьківських обов`язків його колишньою дружиною ОСОБА_2 .

Звертає увагу на те, що згідно рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 червня 2022 року, малолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з ним, а малолітня донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає разом з матір`ю - ОСОБА_2 . На випадок мобілізації позивача до лав ЗСУ буде порушення виконання вказаного рішення стосовно визначення місця проживання неповнолітнього, який не може самостійно без догляду батька проживати до досягнення ним повноліття.

Також вказує, що мати їх спільного неповнолітнього сина не приймає участі у його вихованні та утриманні, окрім як сплачувала раніше аліменти. Син з матір`ю спілкується вкрай рідко, знає про її місце проживання в Європі, вона подарунки не висилає, забороняє вільно спілкуватися з сестрою.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу позивача – залишити без задоволення. В обгрунтування відзиву зазначено, що припинення виконавчого провадження щодо стягнення аліментів відбулося не внаслідок припинення матір`ю виконання обов`язку з утримання дитини, а за ініціативою самого ОСОБА_1 . Можливість матері підтримувати особистий контакт із сином не залежала виключно від її волевиявлення, оскільки позивач не зробив дитині необхідних документів для виїзду за кордон, що ускладнювало можливість особистого спілкування матері із сином. Сам по собі факт проживання матері за межами України не може автоматично свідчити про припинення нею виконання батьківських обов`язків щодо сина.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_1 та його представника – адвоката калюпіна Ю.В., які, кожен окремо, підтрималаи доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту перебування неповнолітньої дитини на утриманні, суд керувався тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що батько дитини самостійно несе витрати по її утриманню, так і доказів того, що матір дитини таких витрат не несе. Самі лише посилання позивача на вказані обставини не підтверджують факту самостійного утримання ним дитини. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, проте відсутні докази ухилення матері від участі від виховання дитини.

Закриваючи провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_9 надати відстрочку від призову за мобілізацією до лав Збройних Сил України до досягнення повноліття малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суд виходив з того, що вкзазана вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства в той час як не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 20 серпня 2010 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 квітня 2021 року (а.с.18-19).

Від шлюбу сторони мають двох неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та дочку ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у справі № 212/8702/21 від 07 червня 2022 року, визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з матір`ю ОСОБА_2 , та визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 (а.с.10-17).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 08 вересня 2021 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання малолітньої доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/6 частки заробітної плати (доходів).

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2022 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 1/4 частини заробітної плати (доходів).

20 січня 2022 року державним виконавцем Тернівського ВДВС у місті Кривому Розі відкрито виконавче провадження № 68232022 за виконавчим листом № 212/8389/21 виданим 12 січня 2022 року Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів у розмірі 1/4 частки на сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.57).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів боржник ОСОБА_2 станом на 31 січня 2025 року не має заборгованості зі сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.59).

16 червня 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Покровського ВДВС м. Кривого Рогу із заявою про повернення без подальшого виконання виконавчого листа про стягнення аліментів з ОСОБА_2 на його корить, за яким заборгованість відсутня (а.с.150).

16 чеврня 2025 року постановою державного виконавця виконавчий лист № 212/8389/21 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повернуто стягувачу за його заявою від 16 червня 2025 року (а.с.151,152).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/28084/24 за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Покровської районної в місті ради про визнання незаконним та скасування рішення, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Покровської районної в місті ради № 862 від 18 вересня 2024 року щодо встановлення факту перебування на утриманні та вихованні батька малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначеним рішенням суду встановлено, що вказаним рішенням затверджено висновок органу опіки та піклування, наданий на виконання ухвали Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу від 21 червня 2024 року у справі № 212/6097/24, тобто у іншій цивільній справі (а.с.185-187).

25 грудня 2025 року рішенням № 1171 виконавчого комітету Покровської районної в місті ради, затверджено висновок органу опіки та піклування у цивільній справі № 212/71/25 (а.с.204).

Відповідно висновку органу опіки та піклування, ураховуючи той факт, що мати неповнолітнього не позбавлена батьківських прав, не визнана померлою, безвісно відсутньою, спілкується з сином, виконком Покровської районної в місті ради залишає прийняття рішення по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , про встановлення факту перебування неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утриманні батька, на розсуд суду з урахуванням якнайкращих інтересів дитини (а.с.205).

Згідно наданих сторонами доказів, на теперішній час неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 разом з неповнолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 09 березня 2022 року у зв`язку з російською агресією проти України, з метою забезпечення безпеки дитини, виїхали за межі України та проживають на території Королівстві Велика Британія і Північна Ірландія (а.с.60-63).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно із положеннями частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

З матеріалів справи, зокрема із позовної заяви, вбачається, що спір стосується встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини без участі матері.

Позивач зазначав про те, що факт самостійного виховання та утримання ним дитини є підставою для отримання ним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). ОСОБА_1 підтвердив це й в апеляційній скарзі.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України).

Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звертаючись до суду з позовними вимогами про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, позивач посилався, разом із іншим, на те, що вихованням та утриманням дитини він займається самостійно.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на те, що позивач хоче встановити факт самостійного виховання сина, зокрема, з метою отримання відстрочки від призову під час мобілізації (стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Позивач цього не заперечував.

Позов у цій справі фактично пред`явлений з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання права на відстрочку від призову відповідно до п.3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Відтак позивач намагається застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини з метою отримання права на відстрочку від призову відповідно до п.3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що не відповідає завданню цивільного судочинства.

Згідно зі статтею 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Сімейним Кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків із виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Відповідно до статей 180, 181 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Верховний Суд уже зауважував, що встановлення певних фактів має на меті підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи, або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав, або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (постанови Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 482/2163/17, від 15 вересня 2021 року у справі № 487/3126/17, від 07 лютого 2024 року у справі № 569/18407/22, від 11 грудня 2024 року у справі № 569/ 2642/23).

Надаючи оцінку доводам позивача, наданим доказам колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не довів факт самостійного виховання та утримання ним сина. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, що не заперечується сторонами, проте у матеріалах справи відсутні докази ухилення матері від участі у вихованні дитини.

Окреме проживання матері дитини не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання сина батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.

Крім того, заперечуючи проти заявлених позивачем позовних вимог відповідачка ОСОБА_2 , на спростування вказаних вимог позивача, зазначала, що вона спілкується з неповнолітнім сином, сплачувала аліменти на користь позивача на утримання неповнолітнього сина, до того часу, як позивач під час розгляду зазначеної справи в суді, після надання таких заперечень, забрав виконавчий лист на підставі якого відповідач сплачувала аліменти з ВДВС, а пізніше закрив рахунок на який відповідачка продовжила перераховувати аліменти, що, на переконання колегії суддів, свідчить про навмисне створення позивачем ситуації, в якій відповідач не має можливості перераховувати кошти на утримання неповнолітньої дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17.

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц).

Колегія суддів вважає, що докази у справі у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, або не бажає цього роботи. Саме доведення позивачем цього факту має вирішальне правове значення.

На думку колегії суддів суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, метою поданого позову та, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 01 червня 2026 року у справі № 725/5985/25 (провадження № 61-5194св26).

Встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні позивача впливатиме на права та законні інтереси відповідачки, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше. Зібрані у справі докази у їх сукупності не підтверджують того, що мати взагалі не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини.

Такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі № 725/9150/25 (провадження № 61-3419св26).

Крім того, колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача ОСОБА_1 про зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_9 надати відстрочку від призову за мобілізацією до лав Збройних Сил України до досягнення повноліття малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, та враховуючи вимоги ст. 19 ЦПК України, відповідно до яких не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, тому у відповідності до п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції обгрунтовано закрив провадження в цій частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Таким чином, висновки суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, судом під час розгляду справи не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені апелянтом в апеляційній скарзі доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Покровського районного суду міста Кривого Рогу 07 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: