Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №209/8323/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/7895/26 Справа № 209/8323/25 Суддя у 1-й інстанції - Корнєєва І. В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Гапонова А.В.,Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №209/8323/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Друга кам`янська Державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Корнєєвої І.В., -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпровського районного суду міста Кам`янського з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Друга кам`янська Державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідач ОСОБА_2 є дружиною її сина - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідач ОСОБА_2 та померлий ОСОБА_4 мали дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді: 1/2 частини квартири, загальною площею 36,8 кв.м., жилою площею 19,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, кадастровий номер 5321887500:00:003:0543, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Інша 1/2 частка квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на праві спільної власності подружжя належала відповідачу ОСОБА_2 .

Позивач зазначає, що після смерті сина - ОСОБА_4 , його спадщину прийняли вона та, на той час, його малолітня дочка ОСОБА_5 . Дружина померлого відповідач ОСОБА_2 відмовилась від прийняття спадщини після померлого чоловіка на користь їх дочки ОСОБА_5 .

08 квітня 2009 року нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. їй були видані: свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (1/3 частка від 1/2 спадкової частки); свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (яка на той час не мала кадастрового номеру, а в подальшому отримала кадастровий номер 5321887500:00:003:0543).

Також свідоцтва про право на спадщину за законом були видані дочці спадкодавця - малолітній ОСОБА_5 , а саме: на 1/3 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (2/3 частки від 1/2 спадкової частки); на 2/3 частки земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (яка на той час не мала кадастрового номеру, а в подальшому отримала кадастровий номер 5321887500:00:003:0543).

21 січня 2010 року відповідач ОСОБА_2 продала їй (позивачу) 1/2 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу однієї другої частки квартири, який посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С., зареєстрований в реєстрі за №1-103.

Позивач вказує, що станом на 21 січня 2010 року їй належало 2/3 частки квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначає, що з 09 грудня 2003 року вона була зареєстрована та єдина мешкала у даній квартирі, яка є єдиним її житлом і де вона залишилася проживати після смерті сина.

Відповідач ОСОБА_2 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_5 мешкали та були зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , єдиним власником якої до теперішнього часу є відповідач.

Влітку 2011 року відповідач відправила свою малолітню дочку ОСОБА_5 до міста Київ до своєї матері. 31 липня 2011 року, перебуваючи у місті Києві, ОСОБА_5 пішла з дому за адресою: АДРЕСА_4 , і більше додому не повернулася. Розшук дитини близькими, рідними та працівниками поліції на протязі п`яти років позитивних результатів не дав.

Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року, яке набрало законної сили 21 травня 2017 року, за позовом ОСОБА_1 , її онука ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , оголошена померлою. На підставі рішення суду 14 червня 2017 року Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , актовий запис №04 від 14 червня 2017 року.

Зазначає, що після реєстрації смерті онуки, вона звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої онуки ОСОБА_5 в порядку спадкування за законом за правом представлення, як мати померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 06 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. були видані: свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (1/2 частка від 1/3 частки); свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, кадастровий номер 5321887500:00:003:0543, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (1/2 частка від 2/3 часток).

Відповідач ОСОБА_2 , яка теж є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї дочки ОСОБА_5 , не зверталась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої дочки та із заявою про видачу свідоцтва на право на спадщину за законом. Однак, у зв`язку з тим, що спадкодавець ОСОБА_5 , яка зникла у 2011 році, залишилася зареєстрована разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , то свідоцтво про право на спадщину після померлої онуки було їй видано лише на 1/2 частку спадкового майна. У свідоцтва про право на спадщину, виданих ОСОБА_1 , було зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 є її мати - ОСОБА_2 та бабуся ОСОБА_1 , син якої, а батько померлої - ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що з моменту видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої онуки ОСОБА_5 минуло більше семи років, 12 вересня 2023 року була знята заборона відчуження отриманого позивачем у спадщину майна, яка була накладена 06 грудня 2017 року на підставі ст.47 ЦК України.

До теперішнього часу відповідач не звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину. Вона не цікавиться спадковим майном, не приймає ніякої участі в його утриманні, всі дії відповідача свідчать про її небажання приймати спадщину та юридично закріпити свої права власника нерухомого майна. Свідоцтва про право власності на 1/6 частку квартири та на 1/3 частку земельної ділянки залишаються невиданими, а право власності на вказане майно до цього часу зареєстровано за померлою онукою ОСОБА_5 .

Вказує, що на сьогодні вона самостійно утримує все спадкове майно ОСОБА_5 , у тому числі й 1/2 частку спадкового майна, на яку вона мала право в порядку спадкування за законом, але не скористалась цим правом. До теперішнього часу вона постійно одна зареєстрована та мешкає у квартирі по АДРЕСА_1 , несе всі витрати по утриманню житла, немає заборгованості по комунальним послугам. Це стосується й земельної ділянки, за яку вона самостійно сплачує земельний податок.

Зазначає, що вона є власником 5/6 часток квартири та 2/3 часток земельної ділянки. Відповідач лише номінально вважається спадкоємцем дочки ОСОБА_5 на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України, оскільки оголошена померлою ОСОБА_5 була постійно зареєстрована разом з відповідачем за однією адресою. При цьому відповідач не зверталась протягом шести місяців після смерті дочки з заявою про прийняття спадщини, фактично відмовилась від її прийняття.

ОСОБА_5 на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_3 , фактично не проживала з відповідачем за їх зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_3 , де були відсутні відомості про її перебування, оскільки вона знаходилась у розшуку, що встановлено рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у справі №209/3400/16-ц. Вважає, що наявність реєстрації не є абсолютним підтвердженням, що відповідач проживала зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Оскільки відповідач не проживала постійно разом із своєю дочкою на час відкриття спадщини, що встановлено судовим рішенням про оголошення ОСОБА_5 померлою, і у визначений законом строк вона не звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини за законом, ОСОБА_2 не може вважатися такою, що автоматично прийняла спадщиною своєї дочки.

Вважає, що вона єдина, як спадкоємець першої черги за правом представлення, прийняла спадщину після своєї онуки ОСОБА_5 , батьком якої був її син ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому має право на визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом на іншу 1/2 частку спадкового майна ОСОБА_5 у вигляді 1/6 частки квартири та 2/3 частки земельної ділянки, які б мала право отримати відповідач, якщо б звернулась з заявою про прийняття спадщини.

У зв`язку з чим просить суд визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , батьком якої є померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 її (позивача ОСОБА_1 ) син – ОСОБА_4 , на спадкове майно: на 1/6 частку квартири, загальною площею 36,8 кв.м. жилою площею 19,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; на 1/3 частину земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, кадастровий номер 5321887500:00:003:0543, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 квітня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Друга кам`янська Державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно - відмовлено.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції та вважає його незаконним і необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, порушення норм процесуального права.

Зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та визнав встановленим факт прийняття відповідачкою спадщини тільки на підставі збереження місця реєстрації ОСОБА_5 , яка зникла у 2011 році, разом із своєю матір`ю за її зареєстрованим місцем проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Суд першої інстанції не врахував факт, встановлений рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у справі №209/3400/16-ц, що малолітня ОСОБА_5 з 2011 року не мешкала разом з відповідачем, а отже її місце проживання (перебування) не збігалося з місцем реєстрації.

Безпідставним є також посилання суду на те, що під час розгляду справи не добуто інших доказів, які б вказували на інше постійне місце проживання малолітньої ОСОБА_5 , оскільки такі докази взагалі не існують, бо дитина, саме через те, що була залишена відповідачем в місті Києві без свого батьківського догляду, безвісно зникла.

Що стосується встановлених судом першої інстанції обставин про те, що позивачу було відомо про незвернення відповідача з заявою про прийняття спадщини на час видачі нотаріусом позивачу свідоцтва про право на спадщину за законом 06 грудня 2017 року і позивач не оскаржувала дії нотаріуса і погодилась з тим, відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем майна після смерті доньки.

Вважає, що ці встановлені судом обставини не були доведені під час розгляду справи. Позивач наполягала як у позові, так і під час розгляду справи, що вона вважає себе єдиною спадкоємицею після смерті онуки ОСОБА_5 , оскільки відповідач протягом шести місяців після реєстрації смерті спадкодавця не звернулась із заявою про прийняття спадщини.

Згідно матеріалів спадкової справи, позивач 19 грудня 2018 року звернулась до Другої кам`янської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті онуки ОСОБА_5 на невидане майно. Постановою державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори від 19 грудня 2018 року позивачці відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на невидане майно, яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 у зв`язку з тим, що окрім позивача, спадкоємцем за законом згідно п.3 ст.1268 ЦК України, є мати померлої - ОСОБА_2 , яка була зареєстрована разом з померлою.

Таким чином, матеріали спадкової справи лише підтверджують зазначені позивачем обставини, що вона не погоджувалась з тим, що відповідач прийняла спадщину і 19 грудня 2018 року зверталась із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину онуки ОСОБА_5 на невидане майно.

Позивач вважає, що все спадкове майно померлої онуки належить їй з часу відкриття спадщини, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона володіє та користується всією спадщиною, і лише відсутність правовстановлюючих документів на майно, стала підставою для звернення до суду з цим позовом, оскільки вона позбавлена права розпорядитися цим майном (скласти заповіт, подарувати).

Зазначає, що постанова державного нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на невидане майно, яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , видана позивачці 19 грудня 2018 року. Отже, з 19 грудня 2018 року почав перебіг строк позовної давності для звернення позивача до суду з цим позовом про визнання права власності на спадкове майно ОСОБА_5 , на яке позивачу не було видано свідоцтво про право на спадщину.

Стверджує, те що позивач не оскаржила постанову нотаріуса, не є підставою для відмови в задоволенні її позовних вимог, бо позивач обрала спосіб захисту свого майнового права шляхом звернення до суду з позовом про визнання права власності.

Стосовно строків позовної давності зазначає, що позовну давність слід відраховувати з 06 грудня 2017 року (з моменту видачі позивачі свідоцтва про право на спадщину), то період з 06 грудня 2017 року по 02 квітня 2020 року складає 2 роки 3 місяці 26 днів. Продовження строку позовної давності (його залишок 8 місяців 4 дня) належить відраховувати, починаючи з вересня 2025 року. Позивач звернулася до суду з позовом 24 жовтня 2025 року, тобто в межах строку позовної давності. Отже встановлені судом першої інстанції обставини, що позивач з 06 грудня 2017 року не оскаржувала дії нотаріуса та погодилася, що відповідач є спадкоємцем майна після смерті дочки, не доведені під час розгляду справи

Крім того, судове рішення було ухвалено судом за відсутності відповідача, але процесуальний документ не є заочним рішенням. Відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд», не має зареєстрованої у встановленому законом порядку офіційної електронної адреси, не надавала суду заявку на отримання судових повісток, повідомлень в електронному вигляді за допомогою SMS повідомлення на її мобільний номер телефону або на електронну пошту. За вказаних обставин суд першої інстанції повинний був ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, згідно статей 280, 281 ЦПК України.

У зв`язку з чим просила рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву не скористались.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, в якій підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Інші учасники в судове засідання апеляційного суду не з`явились про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 , який був чоловіком відповідача ОСОБА_2 та сином позивача ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 та померлий син позивачки ОСОБА_4 мали дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді: 1/2 частини квартири, загальною площею 36,8 кв.м. жилою площею 19,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, кадастровий номер 5321887500:00:003:0543, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Інша 1/2 частка вказаної вище квартири на праві спільної власності подружжя належала відповідачу ОСОБА_2 .

Після смерті ОСОБА_4 , його спадщину прийняли: мати – позивач ОСОБА_1 та, на той час, його малолітня дочка ОСОБА_5 .

Дружина померлого - відповідач ОСОБА_2 , відмовилась від прийняття спадщини після померлого чоловіка на користь їх дочки ОСОБА_5 .

08 квітня 2009 року нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. позивачу та дочці спадкодавця - малолітній ОСОБА_5 , кожній окремо, були видані: свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (1/3 частка від 1/2 спадкової частки); свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (яка на той час не мала кадастрового номеру, а в подальшому отримала кадастровий номер 5321887500:00:003:0543).

21 січня 2010 року відповідач ОСОБА_2 продала позивачу ОСОБА_1 1/2 частку спірної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу однієї другої частки квартири, який посвідчений державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С., зареєстрований в реєстрі за №1-103.

Станом на 21 січня 2010 року позивачу належало 2/3 частки вказаної квартири, що підтверджується Витягами про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданими ОКП «Дніпродзержинське БТІ» 04 травня 2009 року (на 1/6 частку квартири) та 16 лютого 2010 року (на 1/2 частку квартири).

Крім того з 09 грудня 2003 року позивач ОСОБА_1 була зареєстрована та одна мешкала у спірній квартирі, за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 разом з малолітньою дочкою ОСОБА_5 мешкали та були зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у справі №209/3400/16-ц, яке набрало законної сили 21 травня 2017 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , оголошена померлою та у ході судового розгляду цієї справи встановлено, що 31 липня 2011 року, перебуваючи у місті Києві у бабусі, ОСОБА_5 пішла з дому за адресою: АДРЕСА_4 , і більше додому не повернулася. Розшук дитини близькими, рідними та працівниками поліції на протязі п`яти років позитивних результатів не дав.

На підставі рішення суду 14 червня 2017 року Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , актовий запис №04 від 14 червня 2017 року.

14 червня 2017 року та 06 грудня 2017 року позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої онуки ОСОБА_5 , в порядку спадкування за законом за правом представлення, як мати ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. були видані: свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (1/2 частка від 1/3 частки); свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, кадастровий номер 5321887500:00:003:0543, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (1/2 частка від 2/3 часток).

У свідоцтва про право на спадщину зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 є її мати ОСОБА_2 та бабуся ОСОБА_1 , син якої, а батько померлої, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частки квартири та 1/3 земельної ділянки ще не видані.

12 вересня 2023 року була знята заборона відчуження отриманого позивачем у спадщину майна, яка була накладена 06 грудня 2017 року на підставі ст.47 ЦК України.

19 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Другої кам`янської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті онуки ОСОБА_5 на невидане майно, в разі відмови – постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Постановою державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори від 19 грудня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно, яке належало ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що крім позивача, спадкоємцем за законом згідно п.3 ст.1268 ЦК України, є мати померлої - ОСОБА_2 , яка проживала та була зареєстрована разом з померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 .

Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивачем не оскаржувалась.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що на час відкриття спадщини після смерті малолітньої ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , квартира АДРЕСА_5 була фактичним постійним місцем проживання відповідача ОСОБА_2 та її доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вони були зареєстровані та проживали разом у цій квартирі, тому державна реєстрація відповідача ОСОБА_2 разом з малолітньою дочкою у квартирі разом з іншими доказами та обставинами справи є доказом постійного проживання відповідача на момент смерті доньки за цією адресою реєстрації, оскільки не спростована належними та допустимими доказами, що свідчить про прийняття ОСОБА_2 спадщини після малолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Частиною першою статті 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статей 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), яке може здійснюватися за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно зі статтями 1220, 1221, 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Частиною першою статті 1269 ЦК України визначено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 ЦК України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Згідно зі статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

З матеріалів справи вбачається, позивач є бабусею ОСОБА_5 .

Рішенням Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року у справі №209/3400/16-ц, яке набрало законної сили 21 травня 2017 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , оголошена померлою.

На підставі рішення суду 14 червня 2017 року Дніпровським районним у місті Кам`янське відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області видано свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , актовий запис №04 від 14 червня 2017 року.

За життя малолітній ОСОБА_5 , на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, після смерті батька - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , належала 1/6 частка квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (1/3 частка від 1/2 спадкової частки) та 1/3 частки земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (яка на той час не мала кадастрового номеру, а в подальшому отримала кадастровий номер 5321887500:00:003:0543).

14 червня 2017 року та 06 грудня 2017 року позивач звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої онуки ОСОБА_5 , в порядку спадкування за законом за правом представлення, як мати ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

06 грудня 2017 року державним нотаріусом Третьої Дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С. були видані: свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/6 частку квартири. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (1/2 частка від 1/3 частки); свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку земельної ділянки площею 3,2798 гектарів, кадастровий номер 5321887500:00:003:0543, місце розташування: Полтавська область, Кобеляцький район, Чорбівська сільська рада, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (1/2 частка від 2/3 часток).

У свідоцтва про право на спадщину зазначено, що спадкоємцями майна ОСОБА_5 є її мати ОСОБА_2 та бабуся ОСОБА_1 , син якої, а батько померлої, ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та свідоцтво про право на спадщину на 1/6 частки квартири та 1/3 земельної ділянки ще не видані.

12 вересня 2023 року була знята заборона відчуження отриманого позивачем у спадщину майна, яка була накладена 06 грудня 2017 року на підставі ст.47 ЦК України.

19 грудня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Другої кам`янської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті онуки ОСОБА_5 на невидане майно, в разі відмови – постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Постановою державного нотаріуса Другої кам`янської державної нотаріальної контори від 19 грудня 2018 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом не невидане майно, яке належало ОСОБА_5 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв`язку з тим, що крім позивача, спадкоємцем за законом згідно п.3 ст.1268 ЦК України, є мати померлої - ОСОБА_2 , яка проживала та була зареєстрована разом з ОСОБА_5 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В матеріалах спадкової справи відсутня заява відповідача ОСОБА_2 яка є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї дочки ОСОБА_5 , про прийняття спадщини після померлої дочки.

Постанова нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальних дій позивачем не оскаржувалась.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.

Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Встановлено, малолітня ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_2 проживала та була зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 .

На момент зникнення - 31 липня 2011 року - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не досягла десяти років, тому місце її проживання зареєстровано разом з матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 .

Відповідно до положень ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Отже, місце проживання дитини до 10 років не може бути зареєстроване окремо від батьків.

Враховуючи, що останнє постійне місце проживання малолітньої ОСОБА_5 визначено за місцем її проживання разом з матір`ю - відповідачем ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 , доказів, які б вказували на інше постійне місце проживання малолітньої ОСОБА_5 на момент відкриття спадщини суду не надано, тому відповідач ОСОБА_2 , в силу ч.3 ст.1268 ЦК України, є особою яка прийняла спадщину та є власником спадкового майна з моменту відкриття спадщини.

Доказів зворотнього матеріали справи не містять.

Той факт, що відповідачем не оформлено прийняття спадщини, не є підставою вважати її такою, що не прийняла спадщину.

За таких обставин, суд першої інстанції, дослідивши повно та всебічно обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, встановивши спірні правовідносини сторін і норми права, які підлягають застосуванню до них, прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Доводи позивача про те, що вона самостійно утримує спадкове майно, не спростовують факту прийняття відповідачем ОСОБА_2 спадщини в порядку ч.3 ст.1268 ЦК України після смерті дочки ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Посилання позивача на рішення Дніпровського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 10 травня 2017 року, яким ОСОБА_5 оголошено померлою, є безпідставними, оскільки вказаним рішенням не встановлювався факт зміни малолітньою ОСОБА_5 зареєстрованого постійного місця проживання з матір`ю та факт не проживання малолітньої ОСОБА_5 з матір`ю.

Посилання позивача на практику Верховного Суду у справах №471/601/17, №355/832/17, №569/15147/17, №204/2707/19, № 937/10434/19-ц, з приводу того, що сама по собі реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не є беззаперечним доказом постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час смерті останнього та не може свідчити відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини відповідачем є необґрунтованими, оскільки не є релевантною у даних правовідносинах.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та правильність висновків суду першої інстанції не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 квітня 2026 року немає.

Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Кам`янського від 21 квітня 2026 року у справі №209/8323/25 - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 21.10.2026 року

Головуючий суддя О.В.Агєєв