Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №190/2550/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8941/26 Справа № 190/2550/25 Суддя у 1-й інстанції - Кудрявцева Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди завданої смертю.

В обґрунтування позову позивачі зазначають, що 04.09.2021 року в Дніпропетровській області, м.П`ятихатки, на переїзді 71 км +271 метри потяг №10 у складі електровоза ЧС7 №292 скоїв наїзд на гр. ОСОБА_4 , 1982 р.н.. який від отриманих травм помер. Внаслідок смерті ОСОБА_4 позивачам було завдано моральну шкоду, оскільки вони є батьками та донькою загиблого. Шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується незалежно від наявності вини. При визначенні розміру грошовою відшкодування моральної шкоди позивачі враховували наступне: сам факт загибелі людини під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань його рідних, враховуючи те, що згідно з ч.1 ст.3 Констигуції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Такого ж висновку дійшов і Верховний суд у Постанові від 02.11.2020 по справі №133/1238/17; у Постанові від 06 квітня 2021 року по справі № 545/3210/18; у Постанові від 16 грудня 2020 року по справі № 161/3557/19. Внаслідок смерті батька та сина позивачі назавжди позбавлені можливості отримувати від нього підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну і жодні зусилля з їх сторони не зможуть виправити ситуацію, що склалася. Позивачі не зможуть отримати від батька та сина пораду, не зможуть запросити на святкування радісних подій в житті або розраховувати на допомогу в негативних подіях. Сталий життєвий устрій позивачів непоправно змінено з незалежних від них обставин. До смерті батька та сина в позивачів було звичне для них житгя, в якому загиблий займав важливе місце. Вони втратили можливість тривалого життєвого зв`язку, який поновлений бути не може. Батьки загиблого пенсіонери за віком, отже є непрацездатними, відповідно потребують підтримки та допомоги, яку син був зобов`язаний надавати. Відповідно до ст.1 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю. Смертю ОСОБА_4 , було зруйновано звичне коло спілкування позивачів, коло близьких людей з якими можна розділити будь-які події в житті і які можуть надавати безумовну та безкорисну підтримку. В кожної людини є невелике коло найближчих людей, яке неможливо замінити і втрата людини з цього кола завдає непоправних втрат. Смерть батька та сина спричиняє страждання для позивачів і, як і для будь-якої людини, не може не спричиняти зміну в психоемоційному стані. Біль та страждання позивачів посилюються тим, що їх рідна людина померла не природньою смертю в спокої, а страшною смертю в ДТП та, можливо, відчував біль та страх перед смертю. Щодо часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану- попередній стан ніколи не може бути відновлений, оскільки смерть є невідворотною і непоправною втратою. Щодо характеру та обсягу страждань - емоції пов`язані зі смертю є особливими емоціями, які неможливо порівняти з будь-якими іншими стражданнями через їх глибину і ТЯЖКІСТЬ. Передчасна смерть батька та сина стала різкою психотравматичною подією для позивачів. Особливу увагу заслуговує те, що страждання, пов`язані зі смертю, є не «одномоментними», а «триваючими», тому що втрата є непоправною подією. Встановити ціну людського життя неможливо, як і неможливо точно оцінити завдану моральну шкоду, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Враховуючи вищевикладене позивачі просили суд:

стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 250 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_2 250 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів;

стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_3 250 000 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Рішенням П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , від імені та в інтересах яких діє адвокат Таргоній Вадим Миколайович до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, - задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_1 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_2 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь ОСОБА_3 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір в сумі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) гривень.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулося до суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судове рішення є незаконним, безпідставним, необґрунтованим, та таким, що ухвалене з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.П`ятихатки Кам`янського району Дніпропетровської області.

Згідно копії довідки про причину смерті від 06.09.2021 р., - причина смерті ОСОБА_4 травматичний та гіповолімічний шок. Сумісна закрита тупа травма грудної клітки та черевної порожнини. Розтрощення печінки.

Згідно копії свідоцтва про народження (зазначено рос.мовою), - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 - батьками вказано " ОСОБА_6 " та " ОСОБА_7 ".

Згідно копії свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - батьками вказано ОСОБА_4 та ОСОБА_8 .

З акта службового розслідування аварії від 10.09.2021 вбачається, що при чергуванні в нічну зміну з 03 на 04 вересня 2021 року чергова по переїзду ОСОБА_9 на північній стороні переїзду на пішохідному переході помітила чоловіка, який розмовляв з двома дівчатами. Після завершення розмови, чоловік почав переходити переїзд по проїжджій частині, не зважаючи на те що працювала переїздна сигналізація та шлагбауми знаходилися у зачиненому стані. В цей час до переїзду по парній колії наближався пасажирський поїзд №10 Київ-Маріуполь локоматив ЧС7-292 (ТЧ-3 Мелітополь), локомативна бригада у складі машиніста ОСОБА_10 (ТЧ-8 Дніпро) та помічника машиніста ОСОБА_11 (ТЧ-8 Дніпро), відправленням зі станції П`ятихатки-Стикова 00 год. 35 хв. Чергова по переїзду ОСОБА_9 звуковим сигналом рожком намагалась попередити про це чоловіка, але той не звертав уваги. При наближенні до переїзду машиніст подавав звукові сигнали, але чоловік і на них не звертав уваги. Потерпілий ОСОБА_12 травмований смертельно. Комісія з розслідування встановила, що об`єкти залізничного транспорту на момент аварії знаходились в справному стані, відповідно до нормативних документів; дії локомативної бригади визнано вірними та оперативними; дії чергової по переїзду визнано вірними; в даному випадку вини працівників регіональної філії "Придніпровська залізниця" АТ "Укрзалізниця" не вбачається; травмування стороньої особи ОСОБА_4 сталося через особисту необережність потерпілого, внаслідок порушення ним "Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України", що затвердженні наказом міністерства транспорту України від 19.02.1998 №54 (зі змінами №1059 від 22.11.2007).

Згідно постанови слідчого СВ ВП №7 Кам`янського РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 30.11.2021, - кримінальне провадження № 12021041560000204 від 04.09.2021 року за ч. 3 ст. 276 КК України закрито у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції враховуючи наступне.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №426/16825/16-ц зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки – роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Судом встановлено, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, власником якого є відповідач.

Разом із цим, відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди ( постанова ВП від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц)

Оскільки судом не встановлено, що смерть ОСОБА_4 настала внаслідок непереборної сили чи умислу потерпілого, позивачі мають право на відшкодування моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною 4 статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина 2 статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач має нести відповідальність за завдану позивачам моральну шкоду незалежно від наявності його вини.

Відповідачем не доведено наявність підстав для звільнення його відповідальності у зв?язку із тим, що завдання шкоди сталося внаслідок обставин непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з частинами 3 – 4 статті 23 частиною 4 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20, від 23 листопада 2022 року в справі №686/13188/21, від 19 квітня 2023 року в справі №336/10216/21.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі №477/874/19.

Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачам завдано моральну шкоду, яка пов`язана з глибокими емоційними переживаннями та моральними стражданнями через смерть батька та сина.

Відсутність вини машиніста потяга та закриття у зв?язку з цим кримінального провадження не звільняє відповідача від обов?язку відшкодувати позивачу моральну шкоду, оскільки відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки наступає й за випадкове її завдання (вини).

Суд апеляційної інстанції вважає, що зазначений розмір моральної шкоди відповідає глибині та тривалості моральних страждань позивачів та є обґрунтованим, оскільки судом у повній мірі враховано принципи розумності, виваженості та справедливості при визначенні такого розміру моральної шкоди, а також було враховану і ступінь вини самого ОСОБА_13 у зв`язку з його особистою необережністю та переходом залізничної колії.

Правильно встановивши обставини у справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення – не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,–

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» — залишити без задоволення.

Рішення П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 18 травня 2026 року — залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 21 жовтня 2026 року.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.

Судді