Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №177/3010/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4944/26 Справа № 177/3010/24 Суддя у 1-й інстанції - Коваль Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді – Пищиди М.М.

суддів: Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що позивач з 05.10.2013 перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 28.03.2023 рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Від шлюбу сторони мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Під час спільного сумісного проживання однією сім`єю сторонами набуто домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Кожній зі сторін належить по 1/2 частині вказаного домоволодіння.

Вказує, що відносини між сторонами є напруженими, відповідачем постійно створюються нестепні умови для спільного проживання та беручи до у ваги той факт, що позивач не має у власності іншого нерухомого придатного для життя майна, окрім вказаного домоволодіння, вона та малолітній син сторін змушені проживати разом з відповідачем у вказаному домоволодінні. В той час, як відповідач забезпечений декількома житловими приміщеннями, в тому числі і спадковим майном, яке залишилося йому, як спадкоємцю після смерті матері.

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 07.08.2024 в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном відмовлено.

Вказує, що відносно відповідача Криворізьким районним судом Дніпропетровської області розглядається кримінальне провадження за ст. 125 ч. 1 КК України по відношенню до позивачки.

Позивач неодноразово в усній формі пропонувала відповідачу виплатити грошима вартість його частки домоволодіння, відповідно до визначеної звітом про оцінку майна ринкової вартості нерухомості у сумі 274050,00 грн. та звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд загальною площею 0,1772 га у сумі 19100,00 грн., виходячи з тих мотивів, що спірне майно є неподільним, оскільки домоволодіння має два поверхи, спальні кімнати в якому знаходяться на другому поверсі, вітальня, кухня, ванна кімната та туалет знаходяться на першому поверсі, і відповідно виділити частки в натурі в зазначеному домоволодінні неможливо. Окрім того, відповідач має інше житлове нерухоме майно у власності, та відповідно позивач вважає, що припинення права власності на частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача. Крім того, вказує, що відповідач не постійно проживає в зазначеному домоволодінні, витрати по його утриманню несе виключно позивач.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням уточнених позовних вимог позивачка просила суд:

припинити право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/2 частку домоволодіння, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати з ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку домоволодіння, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1 ;

припинити право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,1772 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/2 частку вказаної земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, загальною площею 0,1772 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення права власності, визнання права власності – відмовлено.

Повернуто ОСОБА_1 внесені кошти на депозитний рахунок Криворізького районного суду Дніпропетровської області в сумі 293 150 гривень 00 копійок, відповідно до квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки № 2.85233543.1 від 20.01.2025 року АТ КБ «ПРИВАТБАНК», отримувач ТУ ДСА в Дніпропетровській області, код отримувача 26239738, банк отримувача: Державна казначейська служба України м. Київ.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Судом встановлено, що сторони з 05.10.2013 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 9), який рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 28.03.2023 розірвано, що не оспорювалося сторонами.

Від шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.5).

Під час перебування у шлюбі, а саме 24.05.2021 сторони придбали житловий будинок із надвірними забудовами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,1772 га, кадастровий номер 1221881300:01:001:0222, за тією ж адресою, із цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На підставі договорів купівлі-продажу від 24.05.2021, посвідчених приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Нянчуром С.М., номер в реєстрі 2248 та 2249, зареєстровано право спільної часткової власності по 1/2 частці житлового будинку та земельної ділянки за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.55-56, 57-58).

Ухвалюючи рішення по справі суд першої інстанції дійшов висновку, що примусове припинення права власності суперечить принципу непорушності права власності (ст. 41 Конституції України, ст.321 ЦК України) та завдасть відповідачу істотної шкоди.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з положеннями ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено у ст. 317 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю, що, по суті, є правом двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Відповідно до ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього, він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно з ч.1 ст. 346 ЦК України, право власності припиняється у разі: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викупу пам`яток культурної спадщини; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; реквізиції; конфіскації; припинення юридичної особи чи смерті власника, визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.

За ст. 365 ЦК України, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Аналіз чинного законодавства дає змогу дійти висновку, що законодавство захищає право власності осіб на їх майно в тому числі і право власності особи на частку у спільному майні від будь-яких посягань на нього та встановлює принцип недоторканності такого майна. Стаття 365 ЦК України передбачає випадки припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Однак підстави такого припинення є чітко визначені у вказаній статті, мають сурово враховуватись судом при розгляді такої категорії справ, а їх перелік розширенню не підлягає.

Умови, за наявності яких суд може припинити право співвласника на частку у спільній власності у порядку, визначеному статтею 365 ЦК України, повинні досліджуватися судом з урахуванням положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної прецедентної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»), згідно з якими втручання у право власності може бути виправданим, якщо воно здійснено: з метою врегулювання спору і врахування права власності іншого співвласника (суспільний інтерес); на підставі закону; з дотриманням вимог співмірності і пропорційності.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №125/2157/19 (провадження №14-40цс21) вказано, що «право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї (частина перша статті 365 ЦК України). Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду (частина друга статті 365 ЦК України)».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі №908/1754/17 (провадження №12-180гс18) зроблено висновок, що «відсутність конструкції («за наявності одночасно») в статті 365 ЦК України свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України, не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї). Припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі положень цієї статті можливе за наявності хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду, а не за наявності всіх обставин, передбачених цією статтею, в їх сукупності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 жовтня 2019 року в справі №750/11178/17 (провадження №61-42000св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 4 частини першої статті 365 ЦК України та вказано, що «припинення права на частку має відбуватися, якщо таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Тобто можливе порушення інтересів як самого співвласника, так і членів його сім`ї виступатиме перешкодою для задоволення позову про припинення права на частку. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, робиться в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Ця умова спрямована на запобігання порушення інтересів співвласника та членів його сім`ї. Оскільки мається на увазі недопущення, то суд при розгляді справи повинен перевіряти, чи не будуть порушені інтереси й заподіяна шкода (майнова або немайнова) внаслідок припинення права на частку».

У постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі №6-1500цс15 зроблено висновок, що стаття 358 ЦК України свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд. При здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності. Отже, кожному з них належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно. Потрібно розмежовувати порядок поділу спільної власності з метою припинення такого її режиму і порядок встановлення користування спільним майном. Оскільки спірні правовідносини не стосуються розподілу майна для припинення права спільної часткової власності і такий правовий режим зберігається, суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. При цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Таким чином, у справі для припинення права на частку у спільному майні на підставі позову іншого співвласника необхідно встановити наявність хоча б однієї з обставин, передбачених пунктами 1-3ч.1ст.365 ЦК України, тобто чи є відповідна частка незначною і не може бути виділена в натурі, або річ неподільною, або спільне володіння і користування майном є неможливим, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника, та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Згідно з ч. 1, 5-7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги щодо неподільності спірного майна апеляційний суд відхиляє, з огляду на наступне.

Згідно наданого відповідачем висновку експерта №39/25 за результатами проведення оціночно-будівельної та будівельно-технічної експертизи по цивільній справі №177/3010/24, складеного 31.03.2025 судовим експертом Оксаною Ткаленко, ринкова вартість житлового будинку з надвірними забудовами на земельній ділянці з кадастровий номером 1221881300:01:001:0222 за адресою: АДРЕСА_1 , визначена порівняльним підходом станом на 10.03.2025 складає 1853246,00 грн. Встановлено, що існує технічна можливість поділу у відповідності часток 1/2 та 1/2 житлового будинку з надвірними забудовами на земельній ділянці з кадастровим номером 1221881300:01:001:0222 за адресою: АДРЕСА_1 , існує з розрахунком відступу від ідеальних часток.

Таким чином з вищевикладеного вбачається, що існує можливість поділу вказаного нерухомого майна, що спростовує твердження ОСОБА_1 про його неподільність.

Разом з тим, посилання позивачки на неможливість мирного володіння спірним майном з огляду на агресивне і складне спілкування сторін судом не приймаються до уваги, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів такого.

Отже, враховуючи викладене, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, наданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для припинення права власності ОСОБА_2 на частку у спірному майні, оскільки таке припинення завдасть істотної шкоди інтересам останнього як співвласника. Забезпечення інтересів позивача не може відбуватися за рахунок порушення інтересів ОСОБА_2 , якому належить 1/2 частка спірного майна, а отже, судом дотримано баланс інтересів сторін.

Принцип пропорційності є одним із основних принципів, яким керується Європейський суд з прав людини при вирішенні спорів, та який передбачає дотримання "справедливого балансу" між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 06 вересня 2023 року у справі № 496/5343/18, від 31 липня 2024 року у справі № 206/2041/23.

Суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар . Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення Європейського суду з прав людини "East/West Alliance Limited" проти України", від 23 січня 2014 року, заява № 19336/04).

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що втручання у право власності ОСОБА_2 не є правомірним та не відповідає критерію "справедливої рівноваги" згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відсутні передбачені положеннями частини першої статті 365 ЦК України правові підстави для припинення права власності останнього на частку у спільному майні та компенсації йому вартості належної частки квартири.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, тому відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст.141, п.п."в" п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Криворізького районного суду Дніпропетровської області від 23 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені 21 жовтня 2026 року.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.

Судді