Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №172/2326/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6400/26 Справа № 172/2326/25 Суддя у 1-й інстанції - Битяк І. Г. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пищиди М.М.

суддів – Свистунової О.В., Ткаченко І.Ю.

за участю секретаря судового засідання – Літвінова І.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» на заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У вересня 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором .

В обґрунтування своїх вимог позивач вказав на те, що відповідно до укладеного договору № 13.02.2023-100002951 від 13.02.2023 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7000,00 грн. на 70 календарних днів та сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,5% за день та комісії, пов`язаної з наданням кредиту у розмірі 1050,00 грн. Кредитор свої зобов`язання за договором виконав, надавши відповідачу кредит у сумі визначеній у договорі. Однак відповідач в порушення умов договору свої зобов`язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на дату подання позову утворилася загальна заборгованість за кредитом у сумі 12169,76 грн.

Враховуючи зазначене, позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 13.02.2023-100002951 від 13.02.2023 року у розмірі 12169,76 грн. Вирішити питання стосовно судових витрат.

Заочним рішенням Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року відмовлено у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 13.02.2023 Позивачем та Відповідачем укладено кредитний договір №13.02.2023-100002951. Укладення даного договору відбулося акцептуванням (прийняттям) відповідачем оферти (пропозиції) позивача на укладення кредитного договору. Документи підписано з боку позивача електронним підписом, а відповідачем шляхом підписання одноразовим ідентифікатором А491.

Згідно позову одноразовий ідентифікатор направлено на телефонний номер: НОМЕР_1 .

Відповідно до умов Кредитного договору Позивач мав надати Відповідачу кредит на споживчі цілі у розмірі 7000,00 грн. строком на 70 днів до 23.04.2023, на рахунок до електронного платіжного засобу: 4149-50XX-XXXX-0429, а Відповідач мав повернути суму кредиту та сплатити відсотки за стандартною фіксованою ставкою .

Також, до позову додано, підписану вищенаведеним одноразовим ідентифікатором таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за Договором №13.02.2023-100002951від 13.02.2023 про споживчий кредит, укладеним між Позивачем та Відповідачем.

На підтвердження наявності заборгованості позивачем також надано довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором , загальна сума боргу становить 12169,76 грн., з яких: 6768,41 грн. – основний борг, 5401,35 грн. – відсотки за користування кредитом за період з 13.02.2023 по 23.04.2023 року.

Суд керувався тим, що ТОВ «Споживчий центр» не довело належними та допустимими доказами отримання відповідачем кредитних коштів на картковий рахунок, а тому підстави для стягнення з останнього на користь товариства заборгованості за кредитним договором відсутні.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, норми якої в силу частини другої статті 1054 ЦК України поширюються на кредитні відносини, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

В силу частини другої статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із положень статті 610 ЦК України слідує, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як передбачено частиною першою статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів.

За своїми правовими ознаками кредитний договір є консенсуальною, двосторонньою та відплатною угодою, при укладенні якої кредитодавець бере на себе зобов`язання надати кредит і набуває право вимоги на повернення грошових коштів і сплати процентів, а позичальник має право вимагати надання кредиту та несе зобов`язання щодо своєчасного його повернення та сплати процентів.

Предметом виконання грошового зобов`язання за кредитним договором є певна грошова сума, що має бути сплачена боржником кредитору.

Враховуючи презумпцію відплатності кредитного договору, позичальник зобов`язаний повернути кредит і сплатити проценти за користування грошовими коштами, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язання за кредитним договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Зібрані докази вказують на те, що 13.02.2023 року ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 уклали в електронній формі кредитний договір, за умовами якого товариство зобов`язалося надати відповідачу кредит, а той, у свою чергу, зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти .

Правомірність укладення ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 кредитного договору сторонами не оспорюється.

Водночас у справі відсутні належні та допустимі докази про надання ТОВ «Споживчий центр» відповідачу кредиту та виникнення у останнього заборгованості за кредитним договором.

Належними доказами, які підтверджують перерахування кредитних коштів та існування заборгованості за укладеним кредитним договором, а також її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з указаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 4 липня 2018 року №75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц).

Детальний розрахунок заборгованості, який складений позивачем, об`єктивно та достовірно не свідчить про наявність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.

Проте, з квитанції LiqPay від 13.02.2023 року вбачається здійснення платіжної операції на суму 7 000 грн на платіжний інструмент 414950*29.

У заявці та акцепті зазначено реквізити електронного платіжного засобу 4149-50XX-XXXX-0429. Водночас матеріали справи не містять документа банку-емітента або іншого доказу, який би підтверджував, що платіжний засіб із такими реквізитами станом на 13.02.2023 року належав саме ОСОБА_1 ..

Квитанція LiqPay підтверджує факт здійснення платіжної операції на зазначений у ній платіжний інструмент, однак не містить відомостей про власника відповідного банківського рахунку або держателя платіжного засобу, а тому сама по собі не підтверджує отримання саме ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 7 000 грн.

Посилання ТОВ «Споживчий центр» на те, що повний номер банківської картки та інформація про рух коштів становлять банківську таємницю і не можуть бути самостійно отримані позивачем, не звільняють останнього від установленого статтями 12, 81 ЦПК України обов`язку довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог.

Сам факт наявності законодавчих обмежень щодо доступу небанківської фінансової установи до інформації, яка становить банківську таємницю, не дає підстав вважати доведеною належність певного платіжного засобу відповідачу за відсутності доказів такої належності.

Клопотань про витребування від банку-емітента відомостей, які б підтвердили належність платіжного засобу 4149-50XX-XXXX-0429 саме ОСОБА_1 позивач під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляв. При цьому суд не зобов`язаний замість позивача збирати докази, необхідні для доведення заявлених ним позовних вимог.

Не заслуговує на увагу і посилання позивача на те, що у разі невідповідності даних отримувача платіжна операція не могла б відбутися. Здійснення платіжної операції підтверджує лише факт зарахування коштів за реквізитами, за якими така операція була ініційована, однак за відсутності відомостей про власника відповідного платіжного засобу не дає підстав для висновку, що отримувачем коштів був саме ОСОБА_1 .

Так само твердження позивача про те, що відповідач повинен був надати докази неналежності йому номера телефону, платіжного засобу або докази неотримання кредиту, фактично перекладає на відповідача обов`язок доведення відсутності обставин, які позивач зобов`язаний довести як підставу своїх вимог.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно керувався тим, що ТОВ «Споживчий центр» не довело належними та допустимими доказами факт одержання відповідачем кредитних коштів на картковий рахунок, а тому підстави для стягнення з останнього на користь товариства заборгованості за кредитним договором відсутні.

Такий висновок місцевого суду відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 вересня 2019 року (справа №755/2284/16-ц).

Посилання ТОВ «Споживчий центр» на неналежну оцінку судом досліджених доказів суперечать фактичним обставинам справи.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи, а його висновки відповідають цим обставинам. Також суд правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права та процесуального права є безпідставними.

При цьому висновки суду першої інстанції не суперечать наведеним позивачем в апеляційній скарзі правовим висновкам касаційного суду щодо порядку укладення та виконання кредитного договору.

Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було надано належну оцінку наданим позивачем доказам.

З огляду на те, що апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, підстав для відшкодування, зміни або перерозподілу судових витрат у вигляді судового збору у відповідності до ст.141 ЦПК України не має.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-383 ЦПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - залишити без задоволення.

Заочне рішення Васильківського районного суду Дніпропетровської області від 13 березня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені “21” жовтня 2026 року.

Повний текст постанови складено “22 ” жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді: