Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №520/31305/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 22 жовтня 2026 р.

Справа: №520/31305/26

Суддя: Смагар С.В.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

23 жовтня 2026 року №520/31305/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31305/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_2 , оформлене листом від 09 вересня 2026 року № 2456/99803, про відмову ОСОБА_1 у звільненні з військової служби за сімейними обставинами;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами, у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю, ОСОБА_2 , особою з інвалідністю II групи, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої у взаємозв`язку з абзацом тринадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що його мати ОСОБА_2 є особою з інвалідністю II групи, яка потребує постійного стороннього догляду, що підтверджено рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, а він є єдиною особою, яка може такий догляд здійснювати. Поданий ним рапорт від 18 січня 2026 року відповідач по суті не розглянув, а оскаржуваним листом відмовив виключно з тієї причини, що в рапорті не зазначено територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого слід направити запит для отримання акта перевірки сімейного стану.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/31305/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), задоволено клопотання позивача про витребування доказів. Цією самою ухвалою у відповідача витребувано матеріали розгляду рапорту від 18 січня 2026 року та матеріали, на підставі яких прийнято лист від 09 вересня 2026 року № 2456/99803; документи щодо перевірки сімейного стану ОСОБА_2 , запити до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки і відповіді на них, акти перевірки сімейного стану; повідомлення позивачу про уточнення відомостей і докази його направлення; витяги з кадрового обліку та документи про повноваження посадової особи, яка прийняла оскаржуване рішення.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що сама лише наявність у матері позивача інвалідності II групи та потреби в догляді є недостатньою: необхідно встановити наявність або відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати догляд, а акт перевірки сімейного стану є результатом процедури встановлення юридично значущих обставин. Відповідач указав, що рапорт позивача не містив найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого слід направити запит, а закон не покладає на командира обов`язку самостійно доповнювати рапорт або обирати такий орган, тоді як військовослужбовець має право звернутися із заявою безпосередньо до керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Також відповідач зазначив, що вимога зобов`язати звільнити є недопустимим втручанням у дискреційні повноваження, і послався на постанову Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16. Окремо відповідач повідомив, що з 24 грудня 2025 року позивач самовільно залишив військову частину.

Разом із цим у відзиві відповідач прямо зазначив, що документи щодо проведення перевірки сімейного стану, запити до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, відповіді на такі запити та акти перевірки сімейного стану у військовій частині відсутні, оскільки відповідні запити не направлялися, а перевірка до прийняття оскаржуваного рішення не проводилася, і що повідомлення позивачу про необхідність уточнення відомостей до прийняття рішення від 09 вересня 2026 року окремо не направлялося.

Відповіді на відзив позивач не подавав.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - є особою з інвалідністю II групи. Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 23 грудня 2025 року № 37/25/2722/Р, оформленим витягом № 37/25/2722/В, їй установлено II групу інвалідності безстроково, а пунктом 17.1.3 цього витягу прийнято позитивне рішення щодо потреби в постійному сторонньому догляді. Родинний зв`язок позивача з ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження позивача та свідоцтвом про шлюб, яким засвідчено зміну прізвища з ОСОБА_3 на ОСОБА_4 .

18 січня 2026 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за матір`ю.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі № 520/4858/26, залишеним без змін за наслідками апеляційного перегляду 31 серпня 2026 року, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нерозгляду рапорту позивача від 18 січня 2026 року і відповідача зобов`язано розглянути цей рапорт по суті.

Листом від 09 вересня 2026 року № 2456/99803 «Про надання відповіді», підписаним командиром Військової частини НОМЕР_2 , позивачу відмовлено у звільненні з військової служби за сімейними обставинами. Єдиною підставою відмови зазначено те, що в рапорті не вказано територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого слід направити запит для отримання акта перевірки сімейного стану.

Перевірки сімейного стану матері позивача відповідач не проводив, запитів до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки не надсилав, актів перевірки сімейного стану не складав, а про необхідність уточнити відомості позивача не повідомляв. Ці обставини відповідач визнав у відзиві на позовну заяву, а витребуваних судом відповідних документів не надав з тієї причини, що їх не існує.

Отже, обставини прийняття оскаржуваного рішення матеріалами справи підтверджуються і сторонами не заперечуються. Сторони розходяться в тому, чи є такий розгляд рапорту розглядом по суті і чи міг відповідач відмовити, не встановивши обставин сімейного стану.

Стверджуючи про протиправність рішення відповідача, оформленого листом від 09 вересня 2026 року № 2456/99803, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено звільнення військовослужбовців з військової служби за сімейними обставинами, а частиною дванадцятою цієї статті визначено перелік сімейних обставин, які є підставою для такого звільнення, до яких віднесено, зокрема, потребу в постійному догляді за особою з інвалідністю. Отже, звільнення за сімейними обставинами є передбаченою законом підставою, а рапорт військовослужбовця про таке звільнення підлягає розгляду по суті із встановленням обставин, з якими закон пов`язує виникнення права на звільнення.

Із наведеного вбачається, що для вирішення рапорту відповідач мав установити дві групи обставин: по-перше, наявність у члена сім`ї військовослужбовця інвалідності відповідної групи і потреби в постійному догляді; по-друге, обставини сімейного стану - наявність або відсутність інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Саме на необхідності встановлення другої групи обставин наполягає і сам відповідач у відзиві, і суд із цим погоджується.

Проте жодної з цих обставин відповідач не встановлював. Як визнано ним у відзиві, перевірка сімейного стану до прийняття оскаржуваного рішення не проводилася, запити до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки не направлялися, акти перевірки сімейного стану не складалися. Відтак відмова у звільненні прийнята без з`ясування обставин, які мають значення для вирішення рапорту, і за відсутності будь-якої оцінки доказів, поданих позивачем, зокрема рішення експертної команди від 23 грудня 2025 року про потребу матері позивача в постійному сторонньому догляді.

Довід відповідача про те, що рапорт не містив найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого слід було направити запит, суд оцінює таким чином. Неповнота рапорту сама по собі не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку розглянути його по суті. Виявивши, що для вирішення рапорту потрібні додаткові відомості, відповідач мав або витребувати їх самостійно, або повідомити позивача про необхідність їх уточнення і надати для цього строк. Натомість, як відповідач також визнав у відзиві, повідомлення про необхідність уточнення відомостей позивачу не направлялося. Отже відповідач не вжив жодних заходів для з`ясування обставин, а негативні наслідки неповноти рапорту повністю поклав на позивача, відмовивши йому у звільненні. Та обставина, що військовослужбовець має право звернутися із заявою до керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки самостійно, цього висновку не змінює, оскільку наявність у особи такого права не є підставою для відмови в розгляді рапорту по суті.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Оскаржуване рішення цьому критерію не відповідає.

Суд також ураховує, що розглянути рапорт позивача від 18 січня 2026 року по суті відповідача вже було зобов`язано рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 липня 2026 року у справі № 520/4858/26, яке набрало законної сили. Відмова, прийнята без з`ясування обставин, що мають значення для вирішення рапорту, і без надання позивачу можливості уточнити відомості, не є розглядом рапорту по суті, а отже оскаржуване рішення не досягає й тієї мети, з якою відповідача було зобов`язано розглянути рапорт.

Відтак рішення Військової частини НОМЕР_2 , оформлене листом від 09 вересня 2026 року № 2456/99803, є протиправним і підлягає скасуванню, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 18 січня 2026 року по суті з проведенням перевірки сімейного стану.

Довід відповідача про самовільне залишення позивачем військової частини з 24 грудня 2025 року суд відхиляє, оскільки ця обставина не була підставою оскаржуваного рішення, у ньому не наведена і на обов`язок відповідача розглянути рапорт по суті не впливає.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за сімейними обставинами та виключити його зі списків особового складу суд зазначає таке.

Обставини сімейного стану, встановлення яких є необхідною умовою для вирішення питання про звільнення, не встановлені ні відповідачем, ні судом: відомостей про наявність або відсутність інших осіб, які можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , матеріали справи не містять. Установлення цих обставин і прийняття за їх результатами рішення про звільнення належить до повноважень відповідача, а не суду. Задоволення цієї вимоги означало б, що суд наперед визначає зміст майбутнього рішення відповідача і підміняє його у здійсненні наданих законом повноважень, що суперечить частині 2 статті 19 Конституції України. На недопустимість такого втручання вказує і постанова Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі № 814/2458/16, на яку посилається відповідач. Отже, у задоволенні цієї вимоги належить відмовити.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності оскаржуваного рішення не довів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 065,00 грн, що підтверджується квитанцією від 28 вересня 2026 року. Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки вимога про зобов`язання звільнити є похідною від вимоги про скасування оскаржуваного рішення, спір вирішено на користь позивача в межах заявленого предмета, а тому судовий збір стягується на його користь у повному розмірі.

Керуючись статтями 2, 19, 77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), оформлене листом від 09 вересня 2026 року № 2456/99803, про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у звільненні з військової служби за сімейними обставинами.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) повторно розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 18 січня 2026 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, з проведенням перевірки сімейного стану та з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цього рішення.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар

Оригінал: reyestr.court.gov.ua