Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №520/31149/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

23 жовтня 2026 року №520/31149/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31149/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 25.11.2020 року по 28.08.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 25.11.2020 року по 30.07.2025 року виплаченого 28.08.2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі № 200/7804/25;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 25.11.2020 року по 28.08.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати перерахунку грошового забезпечення за період з 25.11.2020 року по 30.07.2025 року виплаченого 28.08.2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі № 200/7804/25.

Аргументуючи ці вимоги зазначив, що грошове забезпечення за період проходження ним військової служби нараховано і виплачено йому лише 28 серпня 2026 року на виконання судового рішення, тобто з порушенням установлених строків виплати, а компенсацію втрати частини цих доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідач не нарахував і не виплатив. На переконання позивача, право на таку компенсацію передбачене Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III і Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, і не залежить від того, чи виплачено дохід добровільно або на виконання судового рішення. Позивач посилається на постанову судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 та на інші постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/31149/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Цією самою ухвалою у відповідача витребувано відомості про суми грошового забезпечення, нараховані на виконання рішення у справі № 200/7804/25, із зазначенням місяців, за які їх нараховано, та дати фактичної виплати кожної суми, з копіями платіжних документів, а також відомості про нарахування або ненарахування компенсації втрати частини грошових доходів.

Відзиву на позовну заяву, заяви про визнання позову та витребуваних судом доказів відповідач до суду не подав, про поважність причин неподання суд не повідомив. Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 25 листопада 2020 року № 371 його зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення з 25 листопада 2020 року. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 30 липня 2025 року № 219 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 30 липня 2025 року у зв`язку зі звільненням з військової служби у запас наказом від 29 липня 2025 року № 88-РС на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково, відповідача зобов`язано провести перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання цього судового рішення 28 серпня 2026 року на банківський рахунок позивача зараховано 254225,23 гривні, що підтверджується довідкою банку про зарахування коштів із зазначенням призначення платежу та дати і часу операції.

Отже, суми грошового забезпечення, належні позивачу за період проходження військової служби з 25 листопада 2020 року по 30 липня 2025 року, нараховані та фактично виплачені йому лише 28 серпня 2026 року.

Доказів нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати цих сум матеріали справи не містять. Витребувані судом відомості про нарахування або ненарахування такої компенсації відповідач не надав.

Стверджуючи про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Статтею 2 цього Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). За статтею 6 цього Закону підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету, виплачують компенсацію за рахунок коштів відповідного бюджету.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, визначено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. За пунктом 3 цього Порядку компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян. За приписами пункту 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зі змісту наведених норм вбачається, що умовами виплати компенсації втрати частини грошових доходів є: належність громадянину доходів, які не мають разового характеру; порушення встановлених строків їх виплати на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у період невиплати доходу; фактична виплата заборгованості. Дія цих норм поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів.

Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання «сума нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць» означає, що обов`язковою складовою обчислення компенсації є невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа відносин, урегульованих статтями 1-3 цього Закону, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17.

Закон № 2050-III і Порядок № 159 не ставлять право на компенсацію втрати частини доходів у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Право на компенсацію за порушення строків виплати доходів виникає тоді, коли грошовий дохід особи своєчасно не нараховувався і не виплачувався і через це особа зазнала втрат. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а виконання судового рішення не позбавляє особу права на компенсацію втрати частини доходу за час, протягом якого належні їй суми не виплачувалися.

У цій справі суми грошового забезпечення за період з 25 листопада 2020 року по 30 липня 2025 року мали бути нараховані та виплачені позивачу своєчасно, однак були нараховані лише на виконання судового рішення і фактично виплачені 28 серпня 2026 року. Таким чином, усі визначені Законом № 2050-III умови для виплати компенсації наявні: позивачу належали доходи, які не мають разового характеру; строки їх виплати порушено на один і більше календарних місяців; у період невиплати ціни на споживчі товари і тарифи на послуги зростали; заборгованість фактично виплачено.

Приріст індексу споживчих цін за період невиплати доходу визначається на підставі офіційних даних Державної служби статистики України, які є загальнодоступними і додаткового доказування не потребують, та враховується при обчисленні суми компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III і пункту 4 Порядку № 159. Той факт, що протягом періоду невиплати належних позивачу сум ціни на споживчі товари і тарифи на послуги зростали, учасниками справи не заперечується.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Отже, компенсація підлягала нарахуванню і виплаті позивачу у серпні 2026 року, одночасно з виплатою заборгованості, однак цього зроблено не було.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 та від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення, і такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію є ефективним, оскільки відповідає змісту порушеного права і забезпечує його реальне поновлення: обчислення конкретного розміру компенсації за правилами статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159 належить до повноважень відповідача, який володіє відомостями про суми нарахованого доходу за кожний місяць і про дати їх фактичної виплати.

Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідач правомірності невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів не довів, відзиву на позовну заяву не подав і витребуваних судом доказів не надав.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України).

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 25 листопада 2020 року по 30 липня 2025 року, виплаченого 28 серпня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 25 листопада 2020 року по 30 липня 2025 року, виплаченого 28 серпня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар