Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 22 жовтня 2026 р.
Справа: №520/31151/26
Суддя: Смагар С.В.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
м.Харків
23 жовтня 2026 року №520/31151/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31151/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податків з доходів фізичних осіб утриманих із грошового забезпечення виплаченого на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі № 200/7804/25.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25 відповідач 28 серпня 2026 року виплатив йому грошове забезпечення, утримавши при цьому податок з доходів фізичних осіб, проте грошову компенсацію сум цього податку не нарахував і не виплатив. На переконання позивача, пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, передбачено обов`язкову виплату такої компенсації одночасно з виплатою грошового забезпечення. Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17, від 25 червня 2020 року у справі № 825/761/17, від 29 липня 2020 року у справі № 814/142/17 і від 28 вересня 2022 року у справі № 400/1119/21.
Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/31151/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 1 і 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а також встановлено, що строк звернення до суду, передбачений частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, не пропущено. Цією самою ухвалою у відповідача витребувано розрахункові документи про нарахування та виплату грошового забезпечення і компенсацій за невикористані дні відпусток на виконання рішення у справі № 200/7804/25, у тому числі розрахунки утриманих сум податку з доходів фізичних осіб і військового збору, платіжні документи із зазначенням дати виплати та відомості про нарахування або ненарахування грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Відзив на позовну заяву відповідач не подав, витребуваних судом доказів не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 .
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Наказом від 25 листопада 2020 року № 371 його зараховано до списків особового складу частини, а наказом від 30 липня 2025 року № 219 виключено зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням з військової служби наказом від 29 липня 2025 року № 88-РС на підставі підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вислуга років позивача на день виключення зі списків становила 08 років 06 місяців 01 день.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 задоволено частково, відповідача зобов`язано провести перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з урахуванням раніше виплачених сум, а в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
28 серпня 2026 року на банківський рахунок позивача зараховано 254225,23 гривні на виконання зазначеного судового рішення.
Позивач стверджує, що з нарахованої на виконання цього рішення суми утримано податок з доходів фізичних осіб, а грошову компенсацію сум цього податку йому не виплачено. Витребувані судом розрахунки нарахованих і виплачених сум із зазначенням утриманих податків, платіжні документи та відомості про нарахування або ненарахування компенсації відповідач не надав, доказів виплати компенсації матеріали справи не містять.
З доданих до позовної заяви карток особового рахунку позивача за 2020-2025 роки вбачається, що під час проходження служби податок з доходів фізичних осіб із його грошового забезпечення утримувався і одночасно компенсувався: у картках поряд із сумою утриманого податку міститься сума компенсації цього податку в тому самому розмірі.
Стверджуючи про протиправність бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Насамперед суд вирішує питання про те, чи не є цей спір тотожним спору, вирішеному рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25.
Із цього рішення вбачається, що у справі № 200/7804/25 позивач, крім вимог про перерахунок грошового забезпечення, просив провести його виплату з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, і суд розглянув цю вимогу, проте в резолютивній частині застереження про компенсацію сум податку не навів, зазначивши про відмову в задоволенні іншої частини позовних вимог.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо набрало законної сили рішення суду або ухвала суду про відмову у відкритті провадження у справі, про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням сторонами примирення у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що розглядається судом.
Тотожність спорів визначається сукупністю трьох складових: ті самі сторони, той самий предмет і ті самі підстави. У цій справі сторони справді ті самі, проте підстави позову інші. Підставою цього позову є не право на компенсацію як таке, а конкретні обставини, що виникли після ухвалення рішення у справі № 200/7804/25, а саме фактична виплата позивачу грошового забезпечення 28 серпня 2026 року і фактичне утримання з неї податку з доходів фізичних осіб. Станом на 18 грудня 2025 року цих обставин не існувало: грошове забезпечення на виконання судового рішення не було ні нараховане, ні виплачене, податок з нього не утримувався, а отже й обов`язок виплатити компенсацію сум цього податку, який за пунктом 4 Порядку № 44 виникає одночасно з виплатою грошового забезпечення, на той час не настав. Саме тому вимога позивача в тій справі й не могла бути задоволена.
За таких обставин цей спір виник з інших підстав, ніж спір у справі № 200/7804/25, тотожності предмета і підстав немає, а тому підстав для закриття провадження у справі суд не встановив і вирішує спір по суті.
Пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Механізм такої компенсації визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44). За пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що компенсація виплачується установами (організаціями, підприємствами), що утримують відповідний податок, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення. За пунктом 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, а за пунктом 5 - за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Зі змісту наведених норм вбачається, що обов`язок виплатити грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб виникає в органу, який утримує цей податок, одночасно з виплатою грошового забезпечення, і в розмірі фактично утриманої суми податку. Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 812/1048/17.
У цій справі грошове забезпечення, нараховане на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25, фактично виплачено позивачу 28 серпня 2026 року. Отже, обов`язок відповідача виплатити грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з цієї виплати, виник саме 28 серпня 2026 року. Доказів виконання цього обов`язку матеріали справи не містять.
Та обставина, що грошове забезпечення нараховано і виплачено на виконання судового рішення, права позивача на компенсацію сум податку не змінює, оскільку Порядок № 44 не ставить виплату компенсації в залежність від підстави нарахування грошового забезпечення. Не є підставою для відмови і звільнення позивача зі служби, оскільку пункт 2 Порядку № 44 прямо поширює право на компенсацію і на осіб, звільнених із служби.
Конкретну суму грошової компенсації визначає відповідач під час виконання цього рішення, оскільки саме він нараховував і виплачував грошове забезпечення, утримував податок і володіє відомостями про фактично утриману суму. Позовна вимога сформульована як вимога нарахувати та виплатити компенсацію, а не стягнути визначену суму, а тому встановлення конкретного розміру компенсації в межах цього спору не вимагається; суд таку суму не визначає і виходить із того, що компенсація підлягає виплаті в розмірі фактично утриманого податку.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, витребуваних судом доказів не надав, а тому ні правомірності невиплати позивачу грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, ні того, що такий податок із виплаченої суми не утримувався, не довів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.
Отже, позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
Позивача звільнено від сплати судового збору на підставі пунктів 1 і 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судові витрати зі сплати судового збору позивачем не понесені, у зв`язку з чим розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.
Керуючись статтями 77, 139, 240, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, виплаченого 28 серпня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення, виплаченого 28 серпня 2026 року на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі № 200/7804/25, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Смагар
Оригінал: reyestr.court.gov.ua