Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №520/31131/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

23 жовтня 2026 року №520/31131/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31131/26 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 року по 27.08.2026 року включно;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2020 року по 27.08.2026 року у сумі 94 804 гривні 16 копійок.

Аргументуючи ці вимоги зазначила, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 520/15765/24 на її користь стягнуто недоплачену індексацію грошового забезпечення за час служби у відповідача, однак виплату цих коштів проведено лише 28 серпня 2026 року. На переконання позивача, відповідач не провів з нею остаточного розрахунку в день виключення зі списків особового складу, у зв`язку з чим на підставі статей 116, 117 Кодексу законів про працю України зобов`язаний виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку. Розмір вимоги обчислено як добуток середньоденного заробітку 515,24 грн (виплати за жовтень 2020 року 10 551,89 грн і за листопад 2020 року 20 877,69 грн, поділені на 61 день) і 184 днів.

Ухвалою суду від 30 вересня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі № 520/31131/26, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією самою ухвалою у відповідача витребувано накази (витяги) щодо проходження позивачем служби в обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, переведення до іншої військової частини та виключення зі списків особового складу; розрахунок сум, нарахованих та виплачених на виконання рішення у справі № 520/15765/24, і платіжні документи із зазначенням дати виплати; довідку про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці служби у відповідача з розбивкою за складовими.

Відзив на позовну заяву відповідач не подав, витребуваних судом доказів не надав, про неможливість їх подання суд не повідомляв.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходила військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_3 з 27 вересня 2018 року по 30 грудня 2020 року.

Витягом із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 30 грудня 2020 року № 61 позивача, призначену наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по особовому складу) від 11 грудня 2020 року № 85-рс на посаду радіотелефоніста відділення управління командира батареї самохідного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини НОМЕР_4 , з 30 грудня 2020 року направлено до нового місця служби - військової частини НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 . Цим самим наказом визначено виплати, що належать позивачу по 30 грудня 2020 року, і зазначено, що підйомну допомогу при переміщенні за 2020 рік вона не отримувала. Положень про звільнення позивача з військової служби та посилань на відповідні підстави звільнення цей наказ не містить.

За записами у військовому квитку позивача серії НОМЕР_5 її виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 30 грудня 2020 року на підставі наказу № 61 і зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_4 з 31 грудня 2020 року на підставі наказу № 273. Графа про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_4 у військовому квитку не заповнена, як не заповнені і графи про звільнення (демобілізацію) в запас.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 520/15765/24 на користь ОСОБА_1 стягнуто недоплачену індексацію грошового забезпечення за період з 27 вересня 2018 року по 30 грудня 2020 року у сумі 110 473,14 грн.

Цим самим судовим рішенням установлено, що 30 грудня 2020 року ОСОБА_1 була переведена до військової частини НОМЕР_4 , де проходила військову службу з 31 грудня 2020 року по 11 червня 2022 року. Відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відтак 30 грудня 2020 року позивач з військової служби не звільнялася: вона була виключена зі списків особового складу відповідача у зв`язку з переведенням до іншої військової частини і продовжила проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_4 до 11 червня 2022 року. Доказів протилежного матеріали справи не містять, і сама позивачка на звільнення з військової служби 30 грудня 2020 року не посилається, крім загального твердження про «розрахунок при звільненні».

Стягнуті рішенням у справі № 520/15765/24 кошти виплачено позивачу 28 серпня 2026 року в сумі 85 064,31 грн, що підтверджується банківською випискою.

Розрахунок заявленої суми позивач склала за два календарні місяці, що передували місяцю виключення її зі списків особового складу відповідача, - жовтень і листопад 2020 року, визначивши середньоденний заробіток 515,24 грн, і помножила його на 184 дні, тоді як період, за який заявлено вимогу, становить з 31 грудня 2020 року по 27 серпня 2026 року, тобто 2 066 днів. Ні частки невиплаченої суми в загальному розмірі належних при звільненні виплат, ні окремих сум за періоди до 19 липня 2022 року і після цієї дати позовна заява не містить.

Стверджуючи про протиправність бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявник ініціював даний спір.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно із частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, чинній з 19 липня 2022 року).

Суд ураховує, що наведені норми Кодексу законів про працю України застосовуються і до військовослужбовців - як загальні норми, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні спеціальним законодавством про військову службу не врегульовані. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.

Разом із цим зі змісту частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України вбачається, що передбачена нею відповідальність настає за невиплату належних саме ЗВІЛЬНЕНОМУ працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Отже обов`язковою умовою її застосування є факт звільнення, з яким закон пов`язує обов`язок провести остаточний розрахунок.

У постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24 (адміністративне провадження № К/990/50238/24) Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби, а свідчить про припинення службових правовідносин лише з цією частиною у зв`язку з подальшим проходженням служби за новим місцем, де з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу, і здійснюється виплата грошового забезпечення. Оскільки військову службу особа не завершила і не була звільнена, фактичні обставини не відповідають умовам частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, а поширення цієї норми на такі правовідносини було б її розширювальним тлумаченням; Верховний Суд прямо зазначив, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України до таких правовідносин не підлягає застосуванню.

Обставини цієї справи є такими самими. Позивач 30 грудня 2020 року з військової служби не звільнялася: наказом відповідача від 30 грудня 2020 року № 61 її виключено зі списків особового складу у зв`язку з переведенням до військової частини НОМЕР_4 , де вона продовжила проходження військової служби з 31 грудня 2020 року по 11 червня 2022 року. Відтак у відповідача 30 грудня 2020 року не виник обов`язок провести з позивачем остаточний розрахунок у розумінні статті 116 Кодексу законів про працю України, а отже не виникло і підстав для відповідальності, передбаченої частиною першою статті 117 цього Кодексу.

Суд додатково зазначає, що проходження позивачем військової служби у військовій частині НОМЕР_4 тривало до 11 червня 2022 року. Якщо певні суми не були виплачені їй при завершенні служби, обов`язок остаточного розрахунку і, відповідно, відповідальність за його порушення могли б виникнути саме у того суб`єкта, який проводив такий розрахунок, а не у відповідача, служба в якого припинилася переведенням за півтора року до того. Документів про звільнення позивача з військової служби матеріали справи не містять.

Та обставина, що стягнуті рішенням суду у справі № 520/15765/24 кошти виплачено позивачу лише 28 серпня 2026 року, сама по собі не змінює наведених висновків. Виплата присуджених судом сум з порушенням строків може бути підставою для інших, передбачених законом способів захисту: як зазначив Верховний Суд у постанові від 03 лютого 2026 року у справі № 400/5149/24, особа не позбавлена можливості вимагати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на підставі Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Проте предметом цього позову є саме середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за статтею 117 Кодексу законів про працю України, і за встановлених обставин підстав для його стягнення немає. Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Поза наведеним суд зазначає, що розмір заявленої вимоги позивачем не доведений. Вимога заявлена за період з 31 грудня 2020 року по 27 серпня 2026 року, тобто за 2 066 днів, тоді як розрахунок складено лише на 184 дні, і з позовної заяви не вбачається, який саме відрізок заявленого періоду цей розрахунок охоплює. Водночас за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 12 листопада 2025 року у справі № 306/2708/23, та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 серпня 2025 року у справі № 380/20130/23, період затримки розрахунку підлягає розмежуванню на періоди до 19 липня 2022 року і після цієї дати, причому за період після 19 липня 2022 року середній заробіток стягується не більш як за шість місяців, а за постановою судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розмір відповідальності має бути пропорційним частці невиплачених сум у загальному розмірі належних при звільненні виплат. Ні такого розмежування, ні визначення зазначеної частки позовна заява не містить, а суд не вправі самостійно формувати розрахунок за позивача.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Позивач обставин, які б свідчили про наявність у відповідача обов`язку, про порушення якого заявлено, не довела.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.

Отже, позовні вимоги є необґрунтованими, у їх задоволенні належить відмовити.

Позивач заявила про звільнення її від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Судовий збір позивачем не сплачувався, судові витрати нею не понесені, а тому розподілу за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають.

Керуючись статтями 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 23 жовтня 2026 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар